Творчість найбільшого чеського письменника Карела Чапека дуже різноманітна. Ми не перестаємо сміятися, читаючи його гумористичні оповідання, нас дивують його соціально-фантастичні передбачення, вражає глибина розуміння людського життя, його складності і суперечності, разом з автором нас обурює тоталітаризм і короткозорість людей, які не усвідомлюють його небезпеку.

Чапек отримав добру філософську освіту і, ставши письменником, зберіг потяг до філософських парадоксів. Багато сил він віддавав журналістиці. «Роботу в газеті, – говорив Чапек, – я вважаю великою вигодою: вона примушує мене цікавитися всім на світі – політикою, економікою, спортом, останніми новинками і тощо». Деякі гумористичні і науково-фантастичні твори він писав разом зі своїм братом Йозефом – чудовим художником, що загинув пізніше у фашистському концтаборі.

Очевидно, спільно вони придумали й нову істоту – людину-машину – і назвали її «робот» (від чеського слова, що позначає кріпосного селянина). У п’єсі «R.U.R.» (1920 р.) Чапек розвиває тему штучної людини. Налагоджене виробництво роботів, набагато більш вигідних підприємцю, оскільки вони слухняні і позбавлені людських потреб, обіцяє позбавити людей від необхідності працювати. Проте роботи, вийшовши з покори, влаштовують бунт проти господарів-експлуататорів; у результаті гине все людство й самі машини. Лише двоє роботів, які наділені людськими відчуттями і кохають один одного, вселяють надію на відродження цивілізації.

У середині 20-х рр. до Чапека приходить європейська слава. Він подорожує Європою, звітує перед читачем серіями гумористичних дорожніх нотаток. За участю брата пише цикли смішних замальовок «Як це робиться» (1925–1938 р.), де у гротесковому вигляді розкриває «таємниці ремесла» в газетній справі, кіно, театрі і тощо. Чапек стає одним з перших теоретиків нового виду мистецтва – кінематографа.

Прихід у 1933 р. до влади в Німеччині фашистів, з їх відкритою проповіддю расизму і насильства, жахнув письменника. Він зрозумів, що «ми присутні при найбільшій культурній катастрофі у світовій історії: ціла нація, ціла імперія прийняла духовну віру в звірині начала». У 1936 р. Чапек публікує антифашистський роман-памфлет «Війна з саламандрами». Це фантастична сатира на буржуазне суспільство, на фашизм, капіталізм, мілітаризм, расову теорію. Автор віртуозно використовує прийоми журналістики, політичної полеміки, наукового викладу, коміксів і пригодницької літератури, створюючи стилістичну гру, що пародіює масову культуру.

Роман складається з ряду епізодів, що описують шлях саламандр від рідкісних рептилій до господарів світу. В океані знайдені якісь «морські біси», вони «зовсім чорні, приблизно 1,6 м у довжину, враховуючи хвіст, і бігають на двох ногах». Заповзятливий капітан видресирував тварин, їх стали показувати в зоопарках і балаганах. Журналісти зробили з цього сенсацію. Саламандри навчилися читати й говорити. Коли учені обговорювали питання про їх розумові здібності, рептилії демонстрували уміння висловлюватися газетними і рекламними фразами: «А газети ти часто читаєш? – Так, сер. Щодня, сер. – А що тебе там якнайбільше цікавить? – Судова хроніка, перегони і скачки, футбол... – и можна оглянути ваш язик? – Так, сер. Чистіть зуби пастою «Фліт». Найекономніша. Найкраща з усіх».

Капіталісти організовують синдикат з експлуатації праці саламандр, торгують ними як дешевою робочою силою. Учені їх досліджують (Чапек навіть наводить цілий список «наукової літератури» з саламандрознавства). Поступово за допомогою людей саламандри проходять великий шлях сходинками цивілізації й уподібнюються до людей. У людей же з’являється ненависть до своєї історії і культури, вони хочуть простоти, «осаламандрюються». Один філософ навіть почав доводити, що на місці Заходу, що духовно розклався, саламандри створять щасливий, цілісний і однорідний світ.

Потім саламандри переходять у наступ. Вони переймають у людей ідеологію фашизму і беруться за оновлення світу на здорових началах, без західної культури, що «розклалася». Вождем саламандр стає людина, подібна до Гітлера. Великі держави через взаємні чвари фактично потурають саламандрам, проводячи «мирні конференції». Пророчі попередження про небезпеку люди не сприймають всерйоз, як і перші військові акції саламандр, що влаштовують землетруси за допомогою вибухів в океані. Автор перериває розповідь і розмірковує про можливе майбутнє: «саламандри підпорядкують людей, розрізатимуть континенти, щоб було більше берегів. Врятувати світ зможе тільки світова війна між самими саламандрами в ім’я істинної саламандренності, національної слави і величі». Отруївши воду хімічними отрутами, бактеріями і жаб’ячою чумою, саламандри загинуть, і тоді з гір спустяться люди і знов створюватимуть людську цивілізацію, в переказах якої, подібно легенді про Атлантиду, збережуться неясні спогади про якусь затонулу Англію або Францію...

«Війна з саламандрами» стала найпопулярнішим твором Чапека. В радіозверненні до народу у вересні 1938 р. письменник закликав «запастися твердими і незмінними духовними засадами, щоб витримати будь-яке випробування». Він був упевнений: якщо люди не втратять віру в майбутнє і надії на кращий світоустрій, якщо відмовляться від співучасті у злочині, вони зупинять фашизм. Чапека почули в усьому світі, його публічно підтримали Бернард Шоу, Томас Манн і Рабіндранат Тагор. Чеського письменника висунули на Нобелівську премію, але комітет із премій злякався німців.

Права преса вимагала заборони творів Чапека, лунали загрози фізичної розправи. Дар провидця катастроф не зрадив письменника: за Мюнхенською угодою 1938 р. західні держави дозволили Німеччині відтяти значну частину чеських земель. У тій частині, що залишилася, встановився антидемократичний режим. Незабаром Чапек помер.

Після повної окупації німцями чеських земель фашисти згадали про нього. Але трапився якийсь збій у роботі гестапо – у березні 1939 р. прийшли арештовувати вже покійного письменника. Це була реальна фантасмагорія у дусі створених Чапеком похмурих сатир.