А. ПРАВО НА МАТЕРИНСТВО

(СТАТТЯ 49 СК)

1. Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення жінки народити дитину (репродуктивної функції) у зв´язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов´язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування їй моральної шкоди,

4. Вагітній дружині мають бути створені у сім´ї умови для збереження її здоров´я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім´ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов´язків.

Право на материнство як особисте право дружини визначене одним із перших у загальному переліку особистих немайнових прав подружжя, передбачених главою шостою Сімейного кодексу України. Права на материнство як особливого об´єкта правової охорони відносяться: природні, біологічні фактори. З жінкою-дружиною, жінкою-матір´ю пов´язується виникнення життя, а отже і міцної сім´ї. Народження дитини є природною і водночас найважливішою соціальною функцією жінки, крім неї, ніхто, звичайно, це здійснити не може.

Право дружини на материнство, на кількість дітей, на періодичність народження дітей означає як право народити, так і право утримуватися від цього. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може розцінюватися як порушення права на материнство і бути причиною розірвання шлюбу. Конституційне і міжнародне право на особисту свободу жінки, дружини виключає присилування до інтимних відносин, материнства чи аборту.

Відносно до статті 6 Конвенції про права дитини, запровадженої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї

20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року: «Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід´ємне право на життя і забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини».

Що означає аборт (штучне переривання вагітності)?

Медицина вважає, що з моменту запліднення дитина має право появитися на світ, тобто має право на життя.

Аборт — не тільки злочин проти живої істоти, але він веде до психічного, фізіологічного розладу здоров´я жінки. Між тим проведення аборту не можна визнати вбивством дитини в утробі матері.

Історія розвитку сімейного законодавства знає часи, коли проведення аборту було заборонено (стаття перша постанови ЦВК і РМК СРСР від 27 червня 1936 р.). Наприклад, в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 року «Про скасування абортів» було сказано: «Зниження числа абортів може бути надалі забезпечене шляхом дальшого розширення державних заходів заохочення материнства, а також заходів виховного і роз´яснювального характеру», «Надати жінці можливості самій вирішувати питання про своє материнство».

Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров´я» від 19 листопада 1998 року № 2801-ХІ (ВВР, 1993, № 4, ст. 19), а саме частини другої статті 57 «З метою охорони здоров´я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство».

У контексті цього права в статті 50 цього Закону зазначено: «Операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки у акредитованих закладах охорони здоров´я при вагітності строком не більше 12 тижнів.

Аборт при вагітності від 12 до 22 тижнів за соціальними і медичними показаннями може бути зроблено в окремих випадках».

Таким чином, з дозволу держави гинуть майбутні вчені, лікарі, вчителя і т. ін.

У той час, як жінки, які мають можливість запліднитися і народити дитину, вбивають її в своїй утробі, деякі жінки таким даром природи не наділені, тож своє материнство вони вирішують по-різному і таке материнство держава заохочує.

Як зазначалося вище, реалізація прав на материнство передбачає: природні підстави (біологічне материнство, тобто народження дитини самою матір´ю — кровне споріднення); правові підстави (соціальне материнство, відсутність кровного споріднення). Таке соціальне материнство виникає шляхом усиновлення, застосування репродуктивних технологій, договором про сурогатне материнство.

Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв´язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов´язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Таке право передбачене і статтею 23 ЦК України.

З різних причин жінка може втратити можливість мати дитину. Це порушення техніки безпеки на виробництві; робота зі шкідливими речовинами; робота з токсичними речовинами; зґвалтування; заподіяння тілесних ушкоджень; незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило безплідність, і т. ін.

Право на материнство означає, що для вагітної дружини мають бути з боку чоловіка створені умови задля збереження її здоров´я та народження здорової дитини; дружині- матері мають бути надані у сім´ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов´язків.

Право на материнство повинно бути забезпечене не тільки з боку чоловіка і сім´ї, а й державою.

Державна охорона інтересів материнства здійснюється в різних формах. Це: охорона

здоров´я матері та дитини організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичні та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків; надання жінкам відпустки у зв´язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановлення перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв´язку з народженням дитини і допомогу за час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров´я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних

екологічних факторів і т. ін.

Серед правових заходів охорони та забезпечення реалізації прав на материнство є такі, що можуть бути застосовані тільки по відношенню до біологічних матерів, і такі, що характерні і можливі для забезпечення охорони як біологічного, так і соціального материнства, в тому числі і матерів-одиночок.

Одинока мати - це жінка, яка не знаходиться в шлюбі, яка виховує дитину без її батька, при цьому в свідоцтві про народження її дитини відсутній запис про батька (або такий запис зроблено по вказівці матері). До одинокої матері віднесена і жінка чи чоловік, які усиновили дитину (які не перебувають у шлюбі).

Така мати чи батько відповідно до статті 18 Закону України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми» від 22 березня 2008 року № 23348-ІІІ (ВВР, 2001 р. № 20 ст. 102)

має право на допомогу.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклали шлюб, то за нею зберігається право

на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу за умови, якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною)

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається. Отже, одинокими матерями (батьками) Закон вважає:

— матір, яка народила дитину в незареєстрованому шлюбі і в свідоцтві немає вказівки на батька або він записаний за заявою матері;

— матір, яка, будучи одинокою, усиновила дитину;

— матір, яка стала вдовою і не зареєструвала повторний шлюб.

Не може вважатися одинокою матір´ю жінка, яка народила дитину в зареєстрованому шлюбі, дитина в законному порядку має батька і матір, а потім вони розірвали

шлюб.

Також не може бути одинокою матір´ю і жінка, яка народила дитину в фактичному шлюбі, цей шлюб не переривається, батько продовжує виховувати дитину, піклуватися про неї, а з матір´ю дитини веде спільне господарство, проживають разом.

Такі ж поняття відносяться і до батьків, хоча чомусь закон не містить поняті «батько-одинак», «захист прав батька-одинака» і т. ін.

Перш за все така перевага віддається матері за те, що вона народжує дитину, відповідальна за стан її здоров´я ще тоді, коли її зачала.

Таким чином, реалізація права материнства передбачає природні підстави (біолгічне материнство, наявність кровного споріднення) та правові підстави (соціаль

материнство, відсутність кровного споріднення).

Під природним (біологічним) материнством мається на увазі факт народження жінкою дитини з подальшим встановленням її походження в порядку, визначеному законом, та виникнення у неї комплексу батьківських прав і обов´язків, встановлених сімейним законодавством.

Наприклад, для того, щоб зареєструвати дитину, народжену біологічною матір´ю, необхідно в органи реєстрації актів громадянського стану надати довідку з лікарні, де мати народила дитину (п. 2.5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18.11.2003 р.), а щодо батька такої дитини, якщо вона народжена в шлюбі, — свідоцтво про шлюб (п. 2.6 Правил реєстрації актів цивільного стану від 18.11.2003 р.

1058/8379).

Під соціальним материнством мається на увазі вчинення з боку жінки певних дій, підтверджених відповідним юридичним актом (рішення суду про усиновлення, договору про сурогатне материнство), на підставі яких у неї виникають права і обов´язки

стосовно дитини.

Раніше діюче законодавство про шлюб та сім´ю не знало таких понять, як сурогатне материнство, штучне запліднення та імплантація зародка. Це явище є медичним феноменом.

Серед правових заходів охорони та реалізації права на материнство є такі, що можуть бути застосовані тільки щодо біологічних матерів, і такі, які характерні і можливі для забезпечення охорони як біологічного, так і соціального материнства.

Так, що біологічні батьки, що соціальні мають однакові права і обов´язки щодо дітей з їх виховання, утримання і т. ін.

Оспорити ж материнство (батьківство) можуть біологічні батьки до певного часу, а соціальні батьки від того, за якими правовими нормами стали матір´ю чи батьком — особа, яка давала згоду на штучне запліднення своєї дружини, не має права оспорювати батьківство (частина 5 статті 136 СК), оспорювати материнство не допускається у разі імплантації, штучного запліднення (стаття 123 СК), а усиновлення може бути визнане недійсним тільки за рішенням суду (стаття 236 СК) і т. ін.

Б. ПРАВО НА БАТЬКІВСТВО

(СТАТТЯ 50 СК)

1. Чоловік має право на батьківство.

2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв´язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов´язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Зважаючи на те, що подружжя мають рівні права і обов´язки у своїм подружнім житті, то чоловік, як і дружина, також має невід´ємне право від права дружини мати Дітей і вимагати охорони батьківства з боку держави.

Як будь-яка здорова людина, чоловік, звичайно, має природну потребу мати дітей, подовжувати свій рід і вимагати від дружини добросовісного виконання подружніх обов´язків щодо народження дітей — однієї із ознак поняття сім´ї.

У зв´язку з цим право на батьківство означає його право прийняти всіх заходів Для того, щоб дружина зачала дитину. В тому випадку, навіть коли настала небажана вагітність, чоловік не має права відмовитися від народженої дитини або примусити Дружину зробити аборт.

Відповідно до статті 16 Конвенції про дискримінацію жінок, чоловік і жінка, маючі рівні права по відтворенню і розмноженню свого роду, повинні разом вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням, в якому випадку переривати вагітність, якщо настала непередбачена вагітність. У зв´язку з чим жінка зобов´язана узгоджувати з чоловіком питання переривання вагітності (аборт), хоча конкретно жодним законом це не передбачено. Відсутня така вказівка і в статті 50 Закону України «Об основах охорони здоров´я», яка дає право медичним працівникам не переривати вагітність. З метою збереження сім´ї, зупинення від непродуманого вчинку дружини, медичний працівник повинен перед проведенням операції довести до відома її чоловіка про намір дружини зробити аборт і одержати його, як рівноправного члена сім´ї, дозвіл на цю операцію, тобто на вбивство дитини.

Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції можливо і іншим чином — шляхом ушкодження його здоров´я.

Наприклад, служба на підводному атомному човні, в ракетних військах, де в результаті опромінювання став нездатним до зачаття дитини; в результаті злочинних дій був кастрований чи в результаті тілесних ушкоджень, які призвели до втрати репродуктивної форми; праця на атомній електростанції, на виробництві зі шкідливими умовами праці, де внаслідок порушення техніки безпеки чоловік був травмований і за висновком судово-медичної експертизи він став нездатним до зачаття дитини і т. ін.

У цьому випадку може наступити небажаний результат — розірвання шлюбу дружиною, психічний розлад здоров´я, утрата сенсу життя.

За таке порушення з боку третіх осіб чоловік за сімейним законодавством має право на стягнення з них моральної шкоди, а за цивільним законодавством — майнової шкоди.

Що означає «репродуктивна функція»? Це поняття походить від латинського слова «репродукція» (лат. ге... заново + ргосіисеге — виробляти, створювати), а в біологічному сенсі — відтворення організмом собі подібних, те ж, що розмноження.

В. ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ПОВАГУ ДО СВОЄЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

(СТАТТЯ 51 СК)

і. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Щоб з´ясувати, на яке право в суспільстві, сім´ї, колективі претендують дру та чоловік, відповідно до статті 51 СК, необхідно уяснити спочатку, що таке «індивідуальність» — філософське чи правове поняття.

Розпочнемо спочатку це з´ясування зі слів «індивідуум», «індивідуація», а потім «індивідуальність».

Отже, індивідуум (індивід) ) - окрема людина, особа; індивідуація - виділення одиничності і індивідуального всього спільного. В аналітичній психології К. Г. Юнга - процес становлення осоО ^ тості з усвідомленням змісту особистої і колективної безсвідомості; Індивідуальність неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.

Отже, це поняття більш філософське, ніж правове. В зв´язку з чим укладач сімейного кодексу замінив термін «один із подружжя», який використовувався в коді про шлюб та сім´ю, на термін «дружина», «чоловік». Таким чином, персоніфікував

кожного з них як індивідуумів, кожний із яких має право на повагу як один до одного, так і в державі, суспільстві, в колективі, сім´ї.

Вимоги дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності носять більш моральний характер, а не правовий, оскільки будь-яка вимога може бути правовою, якщо вона захищається Законом. У цьому випадку, який можна пристосувати закон, ямно я не поважаю дружину, чоловіка або суспільство. Якщо дружина або чоловік не поважають одне одного, то вихід із цього стану — розірвання шлюбу.

Право задеклароване, а інструментів його захисту немає. Я б цю і подальші статті в цій главі не назвав би правовою, а етично-моральною, що випливає із загальних засад шлюбного життя подружжя.

Сам автор цієї статті визнає, що вона є «Засобом захисту психологічно і (або) матеріально слабшого у шлюбі від психологічного диктату чи навіть агресії чоловіка, дружини або іншої особи (свекрухи, тещі тощо). Вона схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок».

Я думаю, що ці статті з часом будуть виключені із Сімейного кодексу як неправові і непотрібні.

Г. ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ФІЗИЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК

(СТАТТЯ 52 СК)

1. Дружина та чоловік мають право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку.

Після вступу в шлюб за чоловіком і дружиною зберігається особиста свобода. Як чоловік, так і дружина користуються свободою вибору, незалежно один від одного, занять, професії, освіти, віросповідання. Звичайно, подружжя разом визначають характер своїх занять в сім´ї. Ніхто із них не має права наказувати чи забороняти один одному що-небудь робити, яку «посаду» буде виконувати в сім´ї. Вони також вирішують, хто буде заробляти гроші, а кому вести домашнє господарство.

Нерідко в сім´ях зберігається ще старе розподілення обов´язків — чоловік повинен добувати засоби існування, а дружина — економкою, домогосподаркою, створювати затишок для чоловіка і дітей.

Ось один приклад такого «домострою». Жінка вступила в шлюб з чоловіком, який за фахом був інженером і працював за цією професією, дружина навчалася на другому курсі інституту. Незабаром у них з´явився син і навчання дружині необхідно було перервати на деякий час. А коли дружина захотіла продовжити навчання, чоловік категорично заборонив їй в цьому, мотивуючи тим, що дружина повинна бути Домогосподаркою, піклуватися про добробут чоловіка, виховувати дитину. Він навіть не дозволив їй працювати. На цій підставі дружина розірвала шлюб і незабаром знову вступила в шлюб з іншим чоловіком, який дозволив їй не тільки працювати, а й учитися на заочному факультеті інституту.

Другий приклад. Сім´я С., чоловік і дружина — інженери. Обидва працюють. Незважаючи на те що дружина на виробництві зайнята не менш ніж чоловік, він вимагає від дружини, щоб в квартирі було чисто, на столі стояв смачний обід, діти знаходилися в чистоті. Сам він ніякої участі в домашніх справах не бере, а духовно відпочиває: грає в шахи, їздить на рибаловлю, полювання, ходить в кіно, театр, спіл- проживання заявника, а у випадках, передбачених статтею 53 СК України, також до відділу реєстрації актів цивільного стану районного, районного у місті, міського (міста обласного значення) управління юстиції за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб.

Підставою для внесення змін у актову запис цивільного стану є заява дружини або чоловіка, які зберегли дошлюбні прізвища, про обрання прізвища одного із них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища, прізвища другого з подружжя згідно із статтею 53 СК України.

Заяви про внесення змін, поновлення або анулювання актових записів розглядаються У тримісячний строк з дня надходження заяви до відділу реєстрації актів цивільного стану (п. 1.11 Правил...).

У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове свідоцтво про шлюб, анулюючи первинне.

Відмова державних органів реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до записів актів цивільного стану поновлення та анулювання актових записів може бути оскаржена в судовому порядку за місцем проживання заявника (п. 1.17 Правил...).

Д. ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА РОЗПОДІЛ ОБОВ´ЯЗКІВ ТА СПІЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ ЖИТТЯ СІМ´Ї

(СТАТТЯ 54 СК)

1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов´язки в сім´ї.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться

в інтересах сім´ї.

2. Усі найважливіші питання життя сім´ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім´ї.

3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім´ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Подружжя повинно спільно розв´язувати життя сім´ї, вирішувати всі негаразди, які виникають в сім´ї з приводу хто що повинен робити. Обов´язків в сім´ї чимало. Це: розподіл сімейного бюджету, догляд за дітьми, хворими і особами похилого віку, виконання обов´язків щодо обслуговування сім´ї (приготувати їжу, прибрати в домі (квартирі), попрати, заготовити продукти і т. ін.).

Закон не обумовлює, хто в якому обсязі повинен виконувати ці обов´язки, але підкреслює, що зазначені питання чоловік і дружина вирішують спільно.

Подружжя разом визначають характер своїх взаємовідносин в сім´ї. Ніхто із них не має права наказувати чи забороняти один одному що-небудь робити. Подружжя, маючи однаковою мірою права на особисту свободу, на підставі взаємної згоди установлюють порядок розпорядження нею, в якому обсязі, без письмової угоди. Представник закону не прийде) в сім´ю і не укаже, кому чим займатися в домі. Хто яку «посаду» буде виконувати в сім´ї, кого з двох домовляється подружжя вважати головою сім´ї — це їх внутрішня справа. Вони також у разі необхідності вирішують, кому заробляти гроші на виробництві, іншим шляхом, а кому залишатися в сім´ї, вести домашнє господарство, виховувати дітей. Наприклад, вони можуть домовитись, Що чоловік піде вчитись, а його дружина стане працювати і виконувати всю домашню роботу і навпаки. Така угода не порушує принципу рівності, якщо подружжя добровільно її уклали. У разі незгоди жінки (чоловіка) з такими умовами чоловік (жінка) не має права вимагати, щоб вона (він) під час його (її) навчання утримували (утримував) сім´ю. Отже, рівність чоловіка і дружини полягає не в тому, що кожен з них повинен виконувати однакові обов´язки, а в спільному вирішенні всіх питань життя своєї сім´ї на засадах рівності, коли кожен з подружжя має право висловити свою думку і повинен з повагою ставитися до думки другого.

Значна частина особистих відносин подружжя не регулюється законом, вона перебуває під впливом моральних норм, або ж у випадку грубого порушення цих норм призвести до розірвання шлюбу.

Частиною третьою статті 54 СК встановлена правова презумпція, за якою все те, що вчиняє один з подружжя стосовно життя сім´ї, вважається результатом домовленості подружжя. Це право подружжя не треба змішувати зі статтею 65 СК про згоду на укладення договорів одним з подружжя. В першому випадку мова йде не про розпорядження майном подружжя, а про право на особисті немайнові обов´язки і дії; реєстрація дитини, визначення імені дитини, передача дитини бабі, діду і т. ін. У другому випадку дружина, наприклад, дає у позику гроші, передає малоцінне майно, тобто укладає угоди економічного характеру, але які не потребують нотаріального посвідчення. Як в першому випадку, так і в другому такі самостійні дії подружжя можуть бути оскаржені в суді. Наприклад, чоловік завжди може звернутися до суду про відібрання дитини, яку дружина передала бабусі, діду.

Форма договору про розподіл обов´язків та спільне вирішення питання життя сім´ї законом на передбачена. Це може бути усний або простий письмовий договір. Умови розподілу обов´язків подружжя можуть бути включені в шлюбний договір (стаття 93 СК). Але такий договір, як було указано вище, відноситься до числа моральних, добровільних, а не обов´язкових і законом не захищається.

Час укладення договору про розподіл обов´язків подружжя також не визначений, але якщо шлюбний договір може укладатися до реєстрації шлюбу, то і названий вище договір також може заключатися як під час реєстрації шлюбу, так і після.

Умови і зміст такого договору можуть з часом коригуватися відповідно до зміни обставин, сімейного стану. Наприклад, дружина закінчила інститут і може взяти на себе обов´язок піклуватися про сім´ю, дітей, а чоловік піде працювати; діти підросли і частину домашньої роботи взяли на себе і т. ін.

Е. ОБОВ´ЯЗОК ПОДРУЖЖЯ ТУРБУВАТИСЯ ПРО СІМ´Ю

(СТАТТЯ 55 СК)

1. Дружина та чоловік зобов´язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім´ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2. Чоловік зобов´язаний утверджувати в сім´ї повагу до матері. Дружина зобов´язана утверджувати в сім´ї повагу до батька.

3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім´ї за свою поведінку в ній.

4. Дружина та чоловік зобов´язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім´ї.

Життя в шлюбі і сім´ї складне і суперечливе: і самі чоловік і дружина, і їх почуття з часом змінюються. То, що було слабкістю, стає привілеєм і навпаки: обов´язок,

який раніше виконувався з охотою і без будь-якого тиску, в зв´язку з тим, що «тягар обов´язку» був бажаний, дорогий, перетворюється в небажаний обов´язок. У зв´язку з цим виникає конфлікт між почуттям і обов´язком, який проявляється в зіткненні егоїзму одного з внутрішніми сімейними обов´язками і інтересами іншого.

Один з подружжя широко і мовчки користується трудовими послугами другого і мало дає йому замість цього. А цей «займає» і час, і працю протягом багатьох років тим, кого він кохає, не сподіваючи від нього ніякої компенсації, але сам утрачає багато: у нього не залишається часу для поповнення своїх знань, для духовного розвитку. Проходять роки, і чоловік, який мав при вступі в шлюб однакові знання з дружиною, розпочинає казати про те, що дружина відстала в своєму розвитку, що з нею неможливо ні про що поговорити, його інтерес до дружини, сім´ї слабішає і це веде до розвалу сім´ї.

Вирішення протиріч усередині сім´ї, які пов´язані з веденням домашнього господарства і виховання дітей, набагато залежить від суб´єктивних факторів, і перш за все, від свідомості членів сім´ї. Там, де чоловік знаходить час, щоб полегшити домашню працю дружини, розходжень і розбіжностей немає.

Немає непорозуміння між чоловіком і дружиною і тоді, коли дружина бере на себе подвійний тягар: працю на виробництві і домашнє господарство. Але тут таїться інша небезпека для дружини: перенапруження жінки і передчасне її змарніння. У зв´язку з цим решта членів сім´ї мають взяти на себе частину обов´язків жінки-матері, жінки- дружини з ведення домашнього господарства. Ними можуть бути: чоловік, батьки, діти.

Іноді в сім´ях надто покладаються на обов´язок. Деякі жінки, чоловіки, які одружилися, вважають, що тепер можливо покластися на закон і особливо не тривожитися про свої взаємовідносини.

Уміння жити в злагоді не виникає само по собі, його треба виховувати, спираючись на розумний підхід один до одного і на взаємопорозуміння, а це значить уміти не тільки бачити, що відбувається зараз в душі близької людини, але й передбачити, який напрямок приймуть його думки через деякий час по тому, які виникнуть побажання. Адже тільки бажання, виконані своєчасно, радують людину. Крім того, важко свідомо усунути із взаємного життя все те, що може послабити духовну близькість, взаємопривабливість і взаємозахоплення. Міцність (тривалість) сімейних відносин будується психологічними, моральними, ідейними і естетичними цінностями, але не законом.

Крім подружньої необхідності, сім´я задовольняє також необхідність в спілкуванні батьків з дітьми.

З народженням дитини у чоловіка розширюється сфера емоцій за рахунок особливого почуття до дружини, як матері його дитини. Аналогічні почуття виникають і у жінки: вона любить в чоловікові також і батька її дитини.

Правда, є невелике число чоловіків і ще менш — жінок, які не люблять своїх дітей. Більшість же чоловіків і жінок мають прихильність до дітей, з великим задоволенням бувають з ними, з великою охотою віддають їм свій вільний час, люблять стикатися з особливим дитячим світом — чистоти і безпосередності.

Хоча необхідність батьків у спілкуванні з дітьми виникає під впливом біологічного начала, яке проявляється в турботі про потомство, але набагато сильніше в ній виявляється соціальний зміст, який зв´язаний з бажанням бачити в дітях не просто подовження роду, а й нескінченне життя своїх справ, запоруку здійснення розпочатих планів і нездійснених надій.

Любов дітей до батьків породжується їх усвідомленням уваги і повсякденної турботи які синам і дочкам приділяють батьки і матері.

У зв´язку з цим батько і мати повинні бути взірцем для своїх дітей, щоб вони поважали їх, наслідували їх риси характеру.

Почуття егоїзму — один із найбільш старих і розповсюджених джерел чвар в сім´ї. Воно виражається і в небажанні поступитися, коли це потрібно, і в бажанні підкорити волі каприз другого, і в невиправданому перекладанні сімейних обов´язків на чиїсь плечі.

Сварки, зазвичай, викликаються дрібними вадами: недогадливістю, забутливістю, неохайністю, невеликою різницею в поглядах, оцінках, хибними підозрами, незаслуже- ними докорами, випадковим нерозумінням один одного. Якщо ж розходження будуть збільшуватися і розпочнуть забарвлюватися неприязню і якщо на це не звернути уваги чоловікові і дружині, то вони можуть призвести до розірвання шлюбу.

Щоб цього не сталося, в сім´ї проміж подружжям необхідно уміти своєчасно вибачитися за свою негативну поведінку відносно один одного, уміти прощати помилки другого, своєчасно змінити свою негативну поведінку в сім´ї, сказати хороші слова і т.ін.

Чвари в сім´ї глибоко ранять психіку і на тривалий час полишають людину працездатності і радісного сприйняття світогляду.

Якщо сказати коротко про те, чого не достає для тривалості шлюбів, так це почуття відповідальності за долю сім´ї, її добробут, тривалість. При цьому відповідальності не тільки визнаної умом, а яка глибоко укоренилася, стала переконанням, відповідальності, яка з´єднана з почуттям тривоги і неспокою і навіть «боязні» за долю близької людини, за її щастя. В кожній людині є вартовий — це її совість. Він оберігає подружжя від таких ворогів, як образа, розчарування, ворожнеча, байдужість.

Якщо подружжя не віддають на волю стихії свої взаємовідносини, а своєчасно вирішують виникаючі між ними негаразди, розходження і розбіжності, то в такому випадку суперечності не тільки не послаблять шлюб і сім´ю, а, навпаки, підсилюють їх стійкість і благополуччя.

Крім духовної основи, близькості, сім´я повинна мати й матеріальну: житло, різні речі побутового призначення, одяг, продукти харчування, предмети культурного дозвілля і т. ін.

Для того щоб сім´я це мала, необхідні гроші, на які купуються ці речі, товари, харчі.

Заробляти гроші, дбати про матеріальне благополуччя сім´ї — обов´язок подружжя. Матеріальні потреби забезпечуються не лише працею на виробництві, зайняттям приватною підприємницькою діяльністю, іншими засобами, а й веденням домашнього господарства, працею на присадибній ділянці. Ведення домашнього господарства, виховання дітей, догляд за близькими прирівнюється до праці на виробництві. А, отже, якщо жінка не працює, а займається домашньою працею, то вона також дбає про добробут сім´ї.

Є. ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ (СТАТТЯ 56 СК)

1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені закон і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушення до їх збереження, в тому числі, примушування до статевого зв´язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Після вступу в шлюб за подружжям зберігається особиста свобода. Як чоловік, так і дружина користуються свободою вибору місця проживання і необов´язково разом.

Сімейні відносини ґрунтуються, як правило, на спільному проживанні подружжя, але жоден з них не може бути примушений до спільного життя.

Між тим тільки спільне проживання подружжя може бути по-справжньому засадою щодо стійкого шлюбу, сім´ї, нормальному вихованню дітей.

Спільне проживання подружжя відповідає їх інтересам. Це має велике значення для надання взаємної допомоги і підтримки, зміцнення шлюбних і сімейних відносин. Щоб не загубити такі почуття, як любов, відданість, вірність, що має велике значення для збереження сім´ї.

Роздільне проживання подружжя згубно впливає на почуття подружжя: настає холодність відносин, відчуженість, байдужість, що неминуче призводить до розірвання шлюбу.

Правда, даний Сімейний кодекс України передбачив режим окремого проживання для подружжя за конкретних обставин і який встановлюється судом за заявою одного чи обох з подружжя. Ціль такого проживання — перевірка своїх почуттів і інше.

Елементом особистої свободи дружини та чоловіка є ініціювання розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 154 КК України за примушення до вступу в статевий зв´язок чоловіка або жінки настає кримінальна відповідальність. При цьому не має значення, хто і кого примушував — чоловік дружину або іншу жінку. Така ж відповідальність настає і при зґвалтуванні чоловіком дружини.

Шлюбні відносини — це ті відносини, які стосуються статевого зв´язку чоловіка з жінкою. Примушувати дружину до шлюбних відносин, якщо вона їх припинила з якихось причин (при цьому значення немає, яка причина — поважна чи просто дружина не бажає вступати в статеві відносини), чоловік не має права. Вимагати їх відновлення він також не може. Якщо ж чоловік зґвалтував дружину і був притягнутий до кримінальної відповідальності, то крім позбавлення волі, він несе перед дружиною матеріальну і моральні відповідальність, які передбачені Цивільним кодексом України.