Судово-практичний коментар до сімейного кодексу України

Глава 9. Права та обов`язки подружжя по утриманню (статті 75 — 91)

А. ПРАВА ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ НА УТРИМАННЯ

(СТАТТЯ 75 СК)

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв´язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв´язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до сімейного законодавства зобов´язання матеріально підтримувати один одного виникає з моменту реєстрації шлюбу, виконується воно добровільно. Ця правова норма є глибоко моральною і випливає із суті шлюбу як союзу, що направлений на створення спільності життя подружжя (сім´ї).

Ці відношення регламентувалися правом і до прийняття Сімейного кодексу.

Так, у статті 128 Кодексу законів про сім´ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року записано: «Кожний із подружжя, який перебуває в зареєстрованому шлюбі, має право на одержання утримання від іншого з подружжя, якщо він внаслідок непрацездатності потребує цього, а інший з подружжя за своїм майновим станом має можливість підтримувати його».

Стаття 32 Кодексу про шлюб та сім´ю це правило виклала набагато ширше та змістовніше.

Якщо за раніше чинним Сімейним кодексом право на утримання мали подружжя, які знаходилися в зареєстрованому шлюбі, то в чинному Сімейному кодексі таке право мають і фактичні подружжя (стаття 90 СК).

Фактичне припинення шлюбних правовідносин за наявності зареєстрованого шлюбу, не розірваного в установленому законом порядку, не звільняє від обов´язку надання матеріальної підтримки подружжя. Не має при цьому значення тривалість строку роздільного проживання. Але це не означає, що в будь-якому випадку це право наступає. Якщо при роздільному проживанні один з подружжя негідно себе поводив, пиячив, бешкетував, знаходився в фактичних шлюбних відносинах, втратив працездатність зі своеї вини тощо, то права на утримання від другого з подружжя він (вона) не буде мати.

Перебування в шлюбі, що визнаний недійсним, не дає підстав для стягнення матеріальної допомоги, оскільки такий шлюб не породжує між чоловіком та жінкою прав і обов´язків подружжя. Лише у випадку, якщо один із подружжя приховав від другого, що знаходиться у шлюбі, суд при визнанні шлюбу недійсним може стягти з нього кошти на утримання особи, яка знаходилася з ним в недійсному шлюбі (стаття 45 СК).

Як вказувалося вище, подружжя повинно утримувати одне одного добровільно з дня реєстрації шлюбу, що відноситься до морального обов´язку і витікає із сімейних відносин. Юридичний обов´язок настає лише тоді, коли подружжя має право на утримання за певними умовами, а інший у цьому відмовляє. Тоді справа розглядається судом.

Для покладення обов´язку за поданням про утримання необхідно декілька умов:

— щоб подружжя знаходилося в зареєстрованім шлюбі;

— непрацездатність одного з подружжя;

— якщо одного із подружжя не забезпечують його доходи до рівня прожиткового мінімуму, що встановлений законом;

— спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права для стягнення аліментів. У тому випадку, якщо перші три умови є, а другий із подружжя не спроможний надавати матеріальну допомогу, таке право не наступає. Суд повинен відмовити в позові.

До непрацездатних належать особи, які визнані інвалідами І, II, III групи, а також особи, які досягли пенсійного віку — жінки 55 років, чоловіки — 60 років. Інші пенсіонери, які не досягли вищеназваного пенсійного віку, наприклад, військовослужбовці, працівники міліції, інший пільговий контингент тощо, не відносяться до числа непрацездатних і права на одержання матеріальної допомоги не мають.

Такими, що потребують матеріальної допомоги, можуть бути визнані особи, у яких відсутні будь-які джерела для існування, а також і ті, які хоча і одержують заробітну плату, пенсію, доходи від використання їх майна, інші доходи, але ці доходи за своїм розміром є недостатніми для задоволення необхідних мінімальних потреб, не забезпечують їм прожитковий мінімум, встановлений законом.

Наприклад, на 1 жовтня 2010 року прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць складає 861 грн., а мінімальна заробітна плата — 907 грн. Таким чином, якщо подружжя буде працювати, то заробітну плату буде одержувати більшу від прожиткового мінімуму і, отже, не буде таким, що потребує матеріальної допомоги.

Віднесено і до осіб, які потребують матеріальної допомоги, тих, які не працюють і не мають іншого доходу в зв´язку з тимчасовою непрацездатністю (стаття 90 СК).

Також має право на утримання той з подружжя, хто є неповнолітнім, а другий повнолітній, забезпечений.

Питання про спроможність надавати матеріальну допомогу в кожному окремому випадку вирішує суд. Той з подружжя, до якого адресована вимога про надання утримання, повинен бути спроможнім його надати. Відсутність цієї умови, навіть за потреби і непрацездатності подружжя, робить практично нереальним рішення про зобов´язання надавати утримання. Тому, якщо той з подружжя, до якого пред´явлено позов, сам одержує невелику зарплату чи пенсію, пред´явлено інший доход, суд може визнати його неспроможним надавати матеріальну допомогу і відмовити у стягненні аліментів, або ж за деяких обставин позов задовольнити частково, враховуючи матеріальний і сімейний стан обох сторін, причину, з якої одна із сторін не мала заробітку.

Наприклад, К. пред´явила до суду позов до Л. про стягнення аліментів у сумі 1000 грн. на її утримання, посилаючись на те, що вона з відповідачем знаходиться в зареєстрованому шлюбі з 1988 року. Довгий час не працювала, оскільки проходила з чоловіком дійсну військову службу на кордоні, де вона не могла працювати. У 2004 році вона одержала соціальну пенсію в розмірі 520 грн., що нижче мінімального прожиткового мінімуму і що є недостатнім для задоволення необхідних мінімальних потреб. Чоловік — відповідач у справі — одержує пенсію в розмірі 2500 грн.

К. вважала, що вона потребує від чоловіка матеріальної допомоги в розмірі 1000 грн., щоб матеріальний стан їх був рівним, оскільки провини, що вона не працювала і одержує малу пенсію, з її боку немає.

Суд прийшов до висновку, що дійсно позивачка одержує пенсію нижче прожиткового мінімуму (870 грн.) і стягнув на її користь 500 грн. При цьому суд урахував, що чоловік спроможний сплачувати таку суму, оскільки, дійсно, дружина присвятила йому своє життя, здійснювала за ним догляд, виховувала дітей.

Перебування подружжя у будинках престарілих, інвалідів, у лікарнях психіатричного типу, в інших осіб на утриманні не означає припинення потреби в матеріальній допомозі, як і проживання подружжя з повнолітніми дітьми.

Не може потребувати матеріальної допомоги подружжя, яке уклало договір довічного утримання (догляду), за яким одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, натомість набувач зобов´язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Тобто якщо один із подружжя уклав такий договір, він повністю перейшов на утримання іншої особи, за що сплатив своїм майном.

Встановлені законом конкретні умови для стягнення аліментів на утримання одного з подружжя гарантують захист від недобросовісних претензій до другого з подружжя, а також від виникнення невиправданого утримання.

Ще одна із умов виникнення права на утримання, яка передбачена частиною 5 статті 75 СК, передбачає гідне поводження у шлюбних відносинах, а також непрацездатність, яка не була результатом вчинення подружжям, який претендує на матеріальне утримання, умисного злочину.

К. протягом тривалого часу зловживав спиртними напоями, залишав дружину з двома дітьми без утримання, декілька разів лікувався від алкоголізму, продав і пропиячив свою частину житлового будинку. Будучи у котре п´яним, був збитий на вулиці мотоциклістом і став інвалідом II групи. У дорожньо-транспортній пригоді він був визнаний винним, у зв´язку з чим не одержував відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом.

К. звернувся до суду з позовом до дружини про стягнення аліментів на своє утримання як особа, яка стала непрацездатною і потребує утримання.

Суд, встановивши вище вказані обставини, в позові відмовив як особі, яка вела себе в сім´ї негідно, не дбала про матеріальні інтереси сім´ї.

Інший приклад. 3., який брав участь у груповій бійці, був тяжко поранений, став інвалідом, а вироком суду був визнаний винним в скоєнні злочину. Як інвалід III групи він є непрацездатним і потребував на своє утримання від дружини, але оскільки він скоїв умисний злочин, то суд може йому відмовити в наданні такого утримання.

Ці вимоги закону не нові для сімейного законодавства. Так, відповідно до статті 35КпШС УРСР суд міг звільнити одного з подружжя від обов´язку утримувати другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, за умови: нетривалого перебування подружжя в шлюбних відносинах; негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги; якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами чи вчинення ним злочину.

У раніше чинному КпШС УРСР існувало правило, за яким якщо непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок неправомірних дій другого з подружжя (заподіяння тілесних ушкоджень, зараження хворобою), то присудження коштів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а цивільного законодавства в порядку відшкодування шкоди (стаття 440 ЦК).

Новий Сімейний кодекс зробив жорстокішою відповідальність того подружжя перед потерпілим подружжям за заподіяння тілесних ушкоджень, зараження хворобою.

Відповідно до частини шостої статті 75 СК, якщо, наприклад, дружина отримувала аліменти від чоловіка, а згодом була побита чоловіком і одержала тілесні ушкодження, результатом яких стала її непрацездатність, то нарівні з виплатою аліментів чоловік може бути притягнутий судом до матеріальної відповідальності за правилами статті 1166 ЦК України.

У той же час, відшкодування шкоди, заподіяної чоловіком, не виключає права дружини на пред´явлення вимоги про стягнення аліментів за іншими підставами.

Б. ПРАВО НА УТРИМАННЯ ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ

(СТАТТЯ 76 СК)

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилось не більше як п´ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш ніж десять років.

4. Якщо у зв´язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім´ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв´язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Непрацездатність і потреба подружжя є підставами для присудження утримання від другого з подружжя і після розірвання шлюбу, якщо колишній чоловік, колишня дружина може з урахуванням матеріального і сімейного становища надати матеріальну допомогу.

Крім того, зобов´язання матеріального утримання настає в подружжя, якщо непрацездатність наступила до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу.

Мається на увазі розірвання шлюбу в установленому законом порядку, а не припинення спільного шлюбного життя без розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання щлюбу. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови (стаття 114 СК). А розірваним шлюб вважається, коли про це зроблено запис і зареєстроване рішення в РАЦС (стаття 115 СК).

Якщо дружина (чоловік) стали інвалідами під час шлюбу, потребували матеріальної допомоги і одержували її, розірвання шлюбу не вплине на існування права на аліменти, вона (він) будуть її одержувати і після розірвання шлюбу за певних умов. Таке ж право залишається і за неповнолітніми подружжям, але лише до досягнення повноліття. Матеріальну допомогу вони можуть одержувати і після настання повноліття, але за іншими підставами, і якщо вони будуть її потребувати.

Як бачимо, обов´язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені жодними термінами. Для стягнення аліментів не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним — до шлюбу чи під час перебування в ньому. Більше того, згідно з частиною другою статті 76 СК після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги.

У цьому сенсі слід зробити застереження, що в тому випадку, коли один з подружжя приховав від другого при реєстрації шлюбу тяжке захворювання (стаття 30 СК), суд може відмовити такому подружжю в стягненні аліментів.

Після розірвання шлюбу К. стала вести паразитичний образ життя, пиячила, ніде не працювала, дитину віддала матері і через півроку була визнана інвалідом III групи в зв´язку з невдалим перериванням вагітності. К. звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про стягнення аліментів, посилаючись на те, що вона стала непрацездатною протягом року після розірвання шлюбу.

Колишній чоловік позов не визнав, вказавши на те, що інвалідність наступила не з його провини і не під час шлюбу. Суд відмовив К. в позові, оскільки вона винна втому, що стала непрацездатною, причинного зв´язку між розірванням шлюбу і настанням непрацездатності К. немає.

І навпаки, колишня дружина більш ніж через півроку після розірвання шлюбу стала інвалідом II групи — ракове захворювання. Захворювання розпочалося в період шлюбу, що було доведено медичними документами, зокрема висновком ЛТЕК, і коли дружина звернулася до суду про стягнення аліментів, суд позов задовольнив.

Один з подружжя, яке розлучилося, який потребує матеріальної допомоги, має право на її одержання і тоді, коли він став непрацездатним після спливу одного року після припинення шлюбу, якщо інвалідність була результатом протиправної поведінки Щодо нього колишнього чоловіка, колишньої дружини. У даному випадку судом повинні бути встановлені обставини настання непрацездатності, час настання, поведінка колишнього подружжя після розірвання шлюбу, який образ життя вони вели, хто винний в настанні непрацездатності, причинний зв´язок між поведінкою колишнього чоловіка, колишньої дружини і настанні непрацездатності тощо.

Наприклад, під час шлюбу і після розірвання шлюбу колишній чоловік переслідував дружину, іноді, заставши її з іншим чоловіком, бив, наносив тілесні ушкодження, остання декілька разів знаходилася на лікуванні від ушкоджень здоров´я, зверталася в органи міліції, прокуратуру.

Після розірвання шлюбу і спливу одного року її визнали інвалідом III групи загального захворювання. Колишня дружина звернулася до суду про стягнення з колишнього

В. СПОСОБИ НАДАННЯ УТРИМАННЯ ОДНОМУ З ПОДРУЖЖЯ

(СТАТТЯ 77 СК)

1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.

4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору — за рішенням суду.

Способи надання утримання одному з подружжя — це аліменти, які сплачуються періодично одному з подружжя, який потребує матеріальної допомоги у вигляді грошей, передачі цінного майна на визначену «капіталізовану» суму, квартири, житлового будинку, автомобіля тощо.

«Капіталізація» — це процес сформування фактичного капіталу. Як правило, аліменти сплачуються добровільно або через суд. У тому випадку, якщо аліменти сплачуються добровільно, то ініціатива вибору способу (виду) утримання, звичайно, належить тому з подружжя, хто потребує цього утримання і хто заявив таку вимогу. Він може одержувати гроші, переважно це право і використовується. Рідко коли подружжя погоджується, підрахувавши, скільки на рік, два, три і більше один подружжя повинен в грошовому еквіваленті виплачувати аліменти, а на цю суму одержати необхідну цінну річ — автомобіль, інше майно. Така домовленість оформляється в усній формі або в простій письмовій формі, оскільки усна домовленість не завжди сумлінно виконується, а час спливає, строки виплати аліментів не поновляються.

Якщо суперечка про стягнення аліментів розглядається в судовому засіданні, то, звичайно, суд стягує в грошовій формі, хоча законом не забороняється сторонам домовитися і про іншу форму утримання (стаття 78 СК).

Наприклад, виїзд за кордон одного з подружжя не припиняє його обов´язків з утримання другого з подружжя.

Україна ратифікувала Конвенцію «Про стягнення за кордоном аліментів» від 20 червня 1956 року, а наказом Мін´юсту України за № 121/5 від 29.12.2006 р. затверджена Інструкція про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, яка визначає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину або утримання іншого члена сім´ї.

Усі звернення про стягнення аліментів на утримання дитини або на іншого члена сім´ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України тощо.

Таким чином, жодних ускладнень щодо стягнення аліментів на користь одного з подружжя в зв´язку з виїздом за кордон немає.

Може мати місце сплата аліментів і в тому випадку, коли подружжя потребує негайної матеріальної допомоги в зв´язку з хворобою, на лікування якої необхідна велика сума грошей, хоча аліменти мають цільове призначення і зумовлені періодичним наданням щомісячно.

Але умовою такого способу виплати аліментів є обов´язкова згода обох з подружжя.

Якщо така домовленість має місце в суді, то суддя, який постановляє таке рішення, повинен вказати, яку суму аліментів повинен сплачувати платник аліментів щомісяця, який строк буде сплачуватися «капіталізована» сума і подальший порядок їх сплати після сплину часу, до якого були стягнуті аліменти.

Наприклад, суд присудив сплачувати аліменти щомісячно по 250 грн., одержувач аліментів просить суд сплатити цю суму на рік наперед, що складає 3000 грн. (12 міс. х 250 грн.), яких достатньо для придбання ліків, платник аліментів згоден сплатити таку суму.

У резолютивній частині рішення суддя повинен записати: «Стягнути з Н. на користь П. аліменти за період з 31.12.2010 р. по 31.12.2011 р. в сумі 3000 грн. У подальшому стягувати аліменти з Н. на користь П. щомісячно по 250 грн., починаючи з 01.01.2012 р.

Рішення в частині стягнення 3000 грн. підлягає негайному виконанню».

Г. ДОГОВІР ПОДРУЖЖЯ ПРО НАДАННЯ УТРИМАННЯ

(СТАТТЯ 78 СК)

1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов´язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Ані Кодекс законів про сім´ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 року, ані Кодекс про шлюб та сім´ю України 1969 року не передбачали можливості договірного регулювання аліментних відносин між подружжям, що позбавляло їх можливості самим вирішувати це питання в добровільному порядку, уникаючи судової тяганини.

Якщо і була яка-небудь письмова домовленість подружжя про утримання, то вона могла виконуватися чи не виконуватися, носила епізодичний характер і не могла виконуватися примусово, а суди не завжди брали до уваги ці домовленості при слуханні справи про стягнення аліментів відповідно до статті 32 КпШС 1969 року.

Атому подружжя, яке потребувало матеріальної допомоги, відповідно до статті 32 КпШС відразу зверталося до суду про стягнення аліментів, що гарантувало їм систематичне одержання аліментів і контроль за їх сплатою з боку державного виконавця, тобто держави.

Сьогодні відповідно до статті 9 СК про регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, яка дає право подружжям самим регулювати сімейні відносини за домовленістю, стаття 78 СК конкретизує один із таких договорів — договір ПР° утримання подружжя з гарантією примусового виконання.

Дими законами подружжю надано право укладати договір про надання утримання До настання пенсійного віку.

Обов´язковими умовами такого договору є:

а) складання його в письмовій формі;

б) посвідчення його в нотаріальній конторі.

Змістом такого договору можна передбачити:

а) право на аліменти;

б) їх розмір;

в) спосіб надання утримання (грошове або натуральне);

г) загальний строк, на який стягуються аліменти;

д) періодичність їх виплати (щомісячно, квартально, наперед) та інше. Стягнення аліментів за договором повинно бути на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до пунктів 90, 177 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за № 20/5 від 03.03.2004 р., за домовленістю між подружжям нотаріусом може бути посвідчений договір про надання утримання одному із них. Такий договір має визначити умови надання утримання, строки та розмір утримання. За домовленістю сторін утримання може надаватися як у натуральній, так і у грошовій формі.

При посвідченні договорів про надання утримання нотаріус повинен дотримуватися правил статей 75 — 78, 82 Сімейного кодексу України.

Крім того, у тексті договору, крім роз´яснення змісту пункту 4 статті 77 СК, нотаріусом зазначається можливість вчинення виконавчого напису нотаріусом у безспірному порядку у випадку невиконання умов договору про надання утримання з посиланням на частину 2 статті 78 СК.

У тому випадку, якщо договір не виконується в добровільному порядку, нотаріус за заявою стягувача аліментів, відповідно до пункту 284 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р. вчиняє виконавчий напис за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового виконання договору.

Виконавчий напис для примусового виконання направляється державній виконавчій установі, яка відповідно до пункту 7 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. в редакції від 07.12.2000 р. приймає його до свого провадження і приступає до примусового виконання.

Як будь-який договір, договір про надання утримання одному з подружжя може бути судом визнаний дійсним відповідно до Цивільного кодексу України, він також є оспорюваним, а за тим може бути визнаний недійсним, змінений або розірваний при настанні певних умов відповідно до того ж Цивільного кодексу України.

Ґ. ЧАС, ПРОТЯГОМ ЯКОГО СПЛАЧУЮТЬСЯ АЛІМЕНТИ ОДНОМУ З ПОДРУЖЖЯ

(СТАТТЯ 79 СК)

1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.

3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв´язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного до-кумента про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

Закон (стаття 79 СК) має на увазі забезпечення утримання (матеріальна допомога) подружжя на майбутній час або до настання певної події (реєстрація другого шлюбу,

відновлення здоров´я, змінилося матеріальне і сімейне становище сторін тощо). Тому цією статтею передбачено, що аліменти присуджуються з моменту пред´явлення позову.

Моментом (днем) пред´явлення позову може вважатися: якщо заява подана через відділ зв´язку — день прийняття відділом зв´язку з відміткою поштового штемпеля, на якому вказаний день надходження листа, якщо заява подана безпосередньо в суд — то день прийняття її співробітником суду з вказівкою реєстраційного номера і дати.

При цьому слід мати на увазі, що днем подання заяви не буде вважатися дата, вказана позивачем особисто на його позовній заяві.

Позов про стягнення аліментів може бути поданий відповідно до статей 109, 110 ЦПК України як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.

Час, з якого присуджуються аліменти, може бути також встановлений і самим подружжям при укладенні письмового договору і посвідчення його у нотаріальній конторі.

Наприклад, договір був укладений 01.08.2010 р., але дата, з якої платник аліментів буде сплачувати аліменти, указана з 01.12.2010 р. Такі дії сторін не суперечать статті 9 СК України.

Частиною другою статті 79 СК передбачено випадок, коли суд може стягти аліменти з подружжя за минулий час, але не більше ніж за рік з дня подання позовної заяви позивачем в суд за правилами частини першої цієї статті.

Такими умовами і доказами цих підстав є ухилення майбутнього платника аліментів від добровільної їх сплати шляхом укриття місця проживання, обіцянками про добровільну сплату, насправді зволікання часу, який працював на нього.

Ухилення від сплати аліментів без подання позовної заяви (добровільно), або це було перешкодою до подання заяви до суду, повинен відповідно до статті 60 ЦПК України доводити позивач, що дуже важко.

Однак це можливо, якщо, наприклад, укладено з відповідачем договір у простій письмовій формі про добровільну сплату аліментів, де була указана дата і мав місце його підпис; надано розписку, що буде сплачувати аліменти; у пояснювальних записках органам міліції, прокуратурі запевняв, що буде сплачувати аліменти; розшуковою справою по розшуку відповідача органами міліції за заявою позивачки; поясненнями свідків та іншими доказами.

У раніше існуючій судовій практиці при стягненні аліментів на утримання інвалідів суду резолютивній частині рішення називав строк, по який слід виплачувати аліменти, тобто до закінчення строку інвалідності (якщо непрацездатність була непостійною). Тоді ж по закінченню строку виплати аліментів припинялися, і позивач вимушений був знову звертатися до суду з новим позовом про стягнення аліментів. А час працював не на нього і аліменти не сплачувалися до постановлення нового рішення судом.

За нині чинним законом (частина 2 статті 79 СК) система виплати аліментів при вищеназваній ситуації спрощена, якщо інвалідність закінчилась і інваліду знову подовжили інвалідність, то він може, не звертаючись до суду, подати документи, що посвідчують його інвалідність, державному виконавцю, який виконував рішення суду, і той зобов´язаний подовжити виплату аліментів за старим рішенням суду (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Між тим, слід мати на увазі, що доказом наявності інвалідності може бути тільки висновок ЛТЕК, а не судово-медична експертиза.

При задоволенні позову суддя в резолютивній частині повинен вказувати час, з якого починається стягнення аліментів і закінчення стягнення, якщо це витікає з обставин справи, наприклад, коли сторони домовилися про це. Якщо ж стягуються аліменти по інвалідності, то необхідно вказувати «до закінчення строку інвалідності». це необхідно для контролю з боку осіб, які виконують це рішення суду (державний виконавець, робітник консульства, бухгалтер за місцем праці платника аліментів тощо), оскільки переплата аліментів не допускається.

Д. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ АЛІМЕНТІВ ОДНОМУ З ПОДРУЖЖЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

(СТАТТЯ 80 СК)

1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Встановивши, що один із подружжя непрацездатний, або що з поважних причин він не працював і не мав свого заробітку, або що до пенсійного віку при розлученні залишилося не більше п´яти років і ця особа потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має спроможність надати допомогу, суд повинен визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню.

Закон конкретний розмір не встановлює, а лише вказує на те, що вони можуть бути стягнуті в частці від заробітку (доходу) в другого подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Це означає, що суддя, вивчивши спроможність відповідача сплачувати аліменти, визначає частку — 1/4, 1/3, 1/6 тощо, або якщо платник аліментів має нерегулярний заробіток (доход), то за бажанням стягувача аліментів може визначити їх в твердій грошовій сумі.

Суддя може обидва способи визначення розміру аліментів об´єднати і стягти, наприклад, із заробітної плати, яка є постійною і регулярною, 1/6 частку щомісяця, а з доходу, який має відповідач незалежно від заробітної плати, — у твердій грошовій сумі, наприклад, 100 грн. щомісяця, але з таким розрахунком, щоб відповідач сам не потребував допомоги.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів з одного з подружжя на користь другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, суд має враховувати і обов´язки повнолітніх працездатних дітей утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги і, звичайно, спроможних надавати їм таку допомогу.

Наприклад, дружина пред´явила позов до чоловіка про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн. щомісяця. Розглядаючи позов, суд встановив, що подружжя мають повнолітніх забезпечених дочку і сина. Суд, не притягуючи їх у справі, визначає, яку суму вони повинні були б сплачувати матері, якби вона пред´явила до них позов, і стягує з чоловіка на її користь 200 грн., а решту 200 грн. повинні сплачувати діти при пред´явленні матір´ю до них позову.

Під іншими обставинами, які суд бере до уваги при визначенні розміру аліментів, слід розуміти обставини, які викладені в статтях 75, 83 СК України, а саме:

  • негідна поведінка подружжя у шлюбних відносинах: пияцтво, учинення бійки, порушення подружньої вірності;
  • настання непрацездатності у зв´язку з вчиненням умисного злочину; у результаті зловживання алкоголем настання непрацездатності. Про обставини, які викладені в статті 63 СК, буде окремо йтися при вивченні цієї статті.

Зміна матеріального і (або) сімейного стану того з подружжя, який сплачує аліменти чи одержує їх, може значно вплинути на ступінь його забезпечення засобами існування (покращення його, погіршення). Це дає право зацікавленому з подружжя звернутися до суду з вимогами про зміну розміру аліментів.

При цьому право вимоги належить як тому з подружжя, який сплачує аліменти (при зміні його становища в сторону погіршення або зміни становища в сторону покращення другого з подружжя), так і одержувача засобів на матеріальне утримання (якщо його становище змінилося в сторону погіршення або в сторону покращення змінилося становище другого подружжя).

Закон передбачає як окремо погіршення матеріального становища і сімейного положення, так і разом погіршення і матеріального, і сімейного стану.

Позов про зміну стягнення аліментів на підставах статті 80 СК України має бути пред´явлений за місцем проживання стягувача аліментів. В обох випадках суд постановляє нове рішення без скасування попереднього, але виконавчий лист, який виданий на його підставі, повинен бути відкликаний.

Якщо суд стягнув аліменти одним рішенням в твердій грошовій сумі і в частці до заробітку, то видаються два виконавчих листа.

Е. ВИДИ ДОХОДІВ, ЯКІ ВРАХОВУЮТЬСЯ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ РОЗМІРУ АЛІМЕНТІВ

(СТАТТЯ 81 СК)

1. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Мі-ністрів України.

Як зазначено в статті 81 СК, види заробітку, з яких утримуються аліменти, визначаються в порядку, що його встановлює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (із внесеними змінами по 2 грудня 2009 р. № 1290)», зробив цей перелік.

Відповідно до цієї постанови утримання аліментів з працівників проводиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, у тому числі з:

1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо;

2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;

3) грошових і натуральних премій;

4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні;

5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку;

(підпункт 5 пункту 1 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р № 135)

6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов´язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати;

7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій;

8) винагороди, що виплачуються штатним літературним працівникам газет, журналів, агентів друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;

9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;

10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогосподарських підприємствах;

11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;

12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв´язку з втратою працездатності, внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров´я, за винятком сум для відшкодування збитків на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих;

13) допомоги по безробіттю;

14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними;

15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об´єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства;

17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях;

18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю);

(пункт 1 доповнено підпунктом 18 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 869, у зв´язку з цим підпункт 18 вважати підпунктом 19)

19) інших видів заробітку.

2. З членів колективних сільськогосподарських підприємств утримання аліментів має провадитися з сум, одержуваних за роботу в цих господарствах (включаючи вартість натуральних видач).

3. З письменників, композиторів, художників та інших творчих працівників утримання аліментів провадиться з сум авторського гонорару і винагороди, одержуваної за публічне виконання творів, а з тих, що одержують заробітну плату, — із заробітної плати.

З позаштатних лекторів — з оплати, одержуваної за читання лекцій.

4. З членів кооперативів, спільних підприємств утримання аліментів провадиться з усіх видів заробітку, одержуваного за роботу в кооперативі чи спільному підприємстві (в тому числі із заробітку у валюті).

5. З фермерів та осіб, які працюють у сільському господарстві за сімейним підрядом, утримання аліментів провадиться після реалізації продукції з власного господарства в кінці року.

6. З осіб, що відбувають покарання на виправних роботах, аліменти утримуються з повної суми заробітку без врахування утримань, передбачених вироком або постановою суду.

7. До всієї заробітної суми, з якої відраховуються аліменти з осіб, що відбувають покарання в установах виконання покарання, а також з осіб, що перебувають у наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів, лікарень та на підприємствах, включається та частина суми, що стягується для покриття витрат на утримання цих осіб у вказаній установі.

(пункт 7 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. № 1290)

8. З військовослужбовців Збройних Сил України та інших військ, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Держспецзв´язку та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, що надається щомісячно (оклад за штатною посадою, оклад за військове або спеціальне звання, відсоткова надбавка за вислугу років, вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).

(пункт 8 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 р. № 1074, від 11.06.2008 р. № 537)

9. Особи, які працюють в установах України за кордоном, виплачують аліменти на користь осіб, які проживають в Україні, з подвійного заробітку з установленими надбавками, одержуваного в Україні у національній валюті.

10. З осіб, які працюють за контрактами в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти утримуються із 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від´їду, або з п´ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

(пункт 10 із змінами, внесеними згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.95 р. № 769)

11. Аліменти з осіб, що одержують заробітну плату як у гривнях, так і у валюті на підприємствах, в установах, організаціях, розташованих на території України, утримуються бухгалтеріями (розрахунковими відділами) за місцем роботи у розмірах, встановлених рішеннями судів, як із гривень, так і з валюти.

(пункт 11 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 869)

12. Утримання аліментів не провадиться з:

1) вихідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;

2) компенсації працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

(підпункт 2 пункту 12 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. № 135)

3) допомоги на лікування (підпункт 3 пункту 12 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. № 135)

4) допомоги у зв´язку з вагітністю та пологами;

(підпункт 4 пункту 12 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. № 135, від 01.07.2002 р. № 869)

5) компенсаційних виплат при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;

6) польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;

7) компенсаційних сум, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу;

8) матеріальної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіттю;

9) вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг;

10) одноразової допомоги при народженні дитини;

(підпункт 10 пункту 12 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. № 135)

11) державної допомоги на поховання;

12) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

13) допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

14) допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми;

15) соціальної допомоги малозабезпеченим сім´ям;

16) соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років;

18) тимчасової державної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину;

19) субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

20) щомісячної грошової допомоги у зв´язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;

21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компенсації;

22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та організацій.

(підпункти 12 — 16 замінено підпунктами 12 — 22 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 869)

З військовослужбовців, а також осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв´язку та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів не провадиться з вихідної допомоги при звільненні з військової служби і з органів внутрішніх справ, Держспецзв´язку та Державної кримінально- виконавчої служби, а також інших видів грошового забезпечення, що не має постійного характеру.

(абзац пункту 12 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 р. № 1074, від 11.06.2008 р. № 537)

13. Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.

14. Доставка стягувачу грошових переказів утриманих аліментів через відділення зв´язку провадиться за рахунок платника аліментів.

2. Встановити, що із зобов´язаних сплачувати аліменти осіб, які виїжджають за кордон для постійного проживання у держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться до виїзду за весь період до досягнення дитиною повноліття, виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від´їзду, або ж з п´ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

(пункт 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.95 р. № 769).

Є. ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ НА УТРИМАННЯ

(СТАТТЯ 82 СК)

1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа е після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

2 Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню повному обсязі, але не більш як за три роки.

3. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2) платник аліментів неспроможний надати матеріальну допомогу.

4. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 цього Кодексу.

Аліментні зобов´язання з матеріального утримання подружжя припиняються у разі, коли відпадають будь-які з умов, необхідних для стягнення аліментів і не передбачені

статтею 75 СК:

а) поновлення працездатності подружжя;

б) реєстрація повторного шлюбу.

Ці підстави розширеному тлумаченню не підлягають.

Підстави для припинення правовідносин щодо утримання одного з подружжя, як вбачається зі статті 82 СК, поділені на дві групи:

а) ті, що підтверджені безспірними відповідними документами, а тому автоматично, без рішення суду, припиняють право на утримання;

б) ті, наявність яких може бути встановлена судом, оскільки вони оспорюванні і підлягають доведенню.

Першою з умов припинення права на утримання є поновлення одного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, в працездатності. Відповідно до статті 75 СК непрацездатними визнавалися інваліди та пенсіонери за віком. Звичайно, пенсіонер за віком працездатність свою не поновить, у зв´язку з цим залишається непрацездатним, який може поновити свою працездатність — це інвалід будь-якої групи.

Підтвердженням того, що один із подружжя поновив свою працездатність, є висновок ЛТЕК, яка після огляду комісії видає висновок громадянину, а потім і довідку про поновлення в працездатності. Останній, одержавши на руки таку довідку, повинен як добропорядний громадянин, повідомити державну виконавчу службу про поновлення працездатності та надати їм висновок або довідку ЛТЕК.

Державний виконавець відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повинен закрити провадження за виконанням рішення про стягнення аліментів, про що довести до відома іншої сторони.

Другою умовою є укладення тим з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, нового шлюбу. Права і обов´язки подружжя, в тому числі і щодо взаємного утримання, виникають у зв´язку з укладенням шлюбу, у зв´язку з чим це подружжя може вимагати такого утримання від нового подружжя.

Таким чином, і в цьому випадку подружжя, з яким укладено шлюб, повинен (повинна) також довести до відома державного виконавця про реєстрацію шлюбу та

надати копію свідоцтва про шлюб. Останній повинен закрити провадження у справі, як і в першому випадку.

Питання про закриття провадження щодо припинення права одного з подружжя на утримання вирішує, як вказувалося вище, державний виконавець за заявою платника або одержувача аліментів.

Зазначені вище підстави (висновок або довідка ЛТЕК, копія свідоцтва про шлюб) для припинення стягнення аліментів є обов´язковими для державного виконавця і перевірка їх не вимагається.

Після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження і затвердження її начальником відділу виконавчої служби державний виконавець повинен негайно відкликати виконавчі листи з організацій і від осіб, які проводили стягнення аліментів.

Незважаючи на те що припинення стягнення аліментів за вищеназваними підставами проходить автоматично із дня настання цих подій, без втручання державного виконавця у виконавче провадження щодо припинення стягнення аліментів неможливо — організації і окремі особи будуть продовжувати стягувати аліменти.

У частині другій статті 82 СК передбачена відповідальність стягувача аліментів за принципом безпідставно набутого, збереженого майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов´язана повернути потерпілому це майно.

При цьому положення глави 83 ЦК України застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого чи інших осіб чи наслідком події.

Аліменти як безпідставно набуте майно не в усіх випадках можуть бути повернуті потерпілому. Вони відповідно до статті 1215 ЦК можуть бути повернуті платнику лише у тому випадку, якщо суд встановить недобросовісність з боку набувача (своєчасно не повідомив державного виконавця про зміну умов для стягнення аліментів, передбачених статтею 75 СК, а також статтею 29 Закону України «Про виконавче провадження», що «особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов´язані Сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій»).

Чи буде вважатися набувач добросовісним, якщо він своєчасно повідомив виконавчу службу про зміну умов стягнення аліментів, а ті допустили тяганину при закритті провадження відклику виконавчого листа?

Думаю, що буде, оскільки він завідомо знає, що одержує те, що йому не призначено. Навіть якщо він не знав, що треба повідомляти виконавчу службу про зміну умов стягнення аліментів, це його не звільняє від обов´язків повернути безпідставно набуті гроші, що передбачено частиною другою статті 1212 ЦК.

Якщо набувач у добровільнім порядку не поверне потерпілому безпідставно одержані аліменти, суд за заявою потерпілого в безспірному порядку стягне їх своїм рішенням.

Друга група підстав припинення права на аліменти передбачена частиною другою статті 82 СК, які дають підстави потерплому звернутися до суду про припинення сплати аліментів, є:

а) зникнення потреби у набувача в матеріальній допомозі (наприклад, у зв´язку з одержанням державної допомоги, пенсії, одержання великого спадку, а також засобів існування з інших джерел: відкриття своєї фірми, набуття статусу підприємця,

6) погіршення матеріального і сімейного стану платника аліментів, що позбавляє його можливості надавати утримання (сам став непрацездатним, перейшов на пенсію, потерпів від стихійного лиха, хворіє на тяжку недугу, яка потребує великих витрат на придбання ліків тощо). При зверненні до суду позивача про припинення надання матеріальної допомоги одного з подружжя, що розлучено, він відповідно до статті 60 ЦПК повинен надати суду докази такого положення, яке 6 дало суду підстави для задоволення позову. Відповідачу також надані такі права при поданні заперечень на позов.

Стягнення аліментів за рішенням суду припиняється після набрання чинності рішенням суду про їх припинення.

Ж. ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА НА УТРИМАННЯ АБО ОБМЕЖЕННЯ ЙОГО СТРОКОМ

(СТАТТЯ 83 СК)

1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникло в результаті вчинення ним умисного злочину;

непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

2. Положення статті 83 СК поширюється і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

При застосуванні статті 83 СК України судам слід уяснити деякі нюанси і перш за все поняття «позбавлення права на утримання або обмеження його строком». Воно складається з двох самостійних правових наслідків:

а) позбавлення права утримання;

б) обмеження утримання строком.

Під цими термінами розуміється не надання утримання, а позбавлення утримання або звільнення від обов´язку з утримання, як це було записано в статті 35 КпШС 1969 року, хоча обставини для одержання утримання існують, тобто є непрацездатність одного з подружжя, його потреба в матеріальній допомозі не змінилася і матеріальний стан платника аліментів — другого з подружжя.

При звільненні від обов´язку з утримання другого з подружжя суд постановляє Рішення про повне позбавлення права на аліменти.

При обмеженні строку на одержання аліментів суд не припиняє їх виплату, але визначає час, на який необхідно продовжувати стягнення аліментів. Навіть якщо одна із підстав для цього була належним чином доведена, суд має право, виходячи з обставин справи, поведінки одержувача аліментів у повсякденному житті, залишити їх одержання на рік, два чи більше. При цьому враховується і можливість його в подальшому одержувати матеріальну допомогу від дітей, які до того часу стануть повнолітніми, закінчать навчальний заклад і матимуть змогу батькові чи матері надавати допомогу. Звичайно за умови, що ці батьки утримували і виховували їх до повноліття.

Було б несправедливо, якби один з подружжя, будучи непрацездатним, потребував матеріальної допомоги, а другий мав змогу надати утримання і цей обов´язок зберегти на все життя без врахування часу перебування у шлюбі подружжя, вступу в другий шлюб, будучи тяжко хворим і цю обставину приховати від нареченого, поведінки подружжя в шлюбі, а також причин, з яких настала непрацездатність.

У зв´язку з цим пунктами 1—4 статті 83 СК передбачені умови, за яких суд може звільнити одного з подружжя від обов´язку утримувати другого або обмежити цей обов´язок строком.

Зазначені умови точно визначені законом і розширеному тлумаченню не підлягають.

До них належать такі:

1. Подружжя перебувало у шлюбних відносинах недовгий час. Відповідно до частини 3 статті 76 СК законодавець встановив мінімальний строк перебування в шлюбі не менше десяти років. Але можуть бути такі випадки, що і на ранній стадії та час шлюбних відносин один з подружжя може стати непрацездатним і пов´язана вона (непрацездатність) з шлюбними відносинами, а не виникла внаслідок загального захворювання. Юристи класичним прикладом настання такої непрацездатності називають невдалі роди жінки, у якої відсутній стаж для пенсії; один з подружжя став непрацездатним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, під час якої за кермом автомобіля був чоловік потерпілої дружини тощо.

Однак, якщо за кермом був би іншій чоловік, то суд міг би звільнити чоловіка від обов´язку утримувати дружину в зв´язку з тим, що він знаходився з нею в шлюбі нетривалий час.

2. Непрацездатність того із подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину (частина 5 статті 75 СК). Ця особа взагалі не має права н