Судово-практичний коментар до сімейного кодексу України

Глава 12. Визначення походження дитини (статті 121 — 140)

А. ЗАГАЛЬНІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВ ТА ОБОВ´ЯЗКІВ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ

(СТАТТЯ 121 СК)

1. Права та обов´язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 121 СК проголошено основний принцип сімейного права, а саме єдиною підставою для виникнення взаємних прав і обов´язків батьків і дітей визнається походження дитини (кровне споріднення), засвідчене в органах реєстрації актів цивільного стану. Засвідчення походження дітей може бути здійснене в один із таких способів: шляхом реєстрації народження дитини в органах РАЦС від певних батьків, коли вони перебувають у шлюбі (стаття 122 СК); за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішення суду (стаття 125 СК).

Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі з її батьком і дитина не була зареєстрована в органах РАЦС на підставі статей 122, 125 СК, особисті та майнові правовідносини виникають лише за однією лінією — між дитиною та її матір´ю. У цьому разі між батьком і дитиною такі відносини не виникають.

Права та обов´язки батьків і дітей бувають особистими (немайновими, тобто такими, які не мають економічного змісту (наприклад, ті, що забезпечують виховання дітей та їх особисто-правовий статус — ім´я, по батькові, прізвище, національність, громадянство та інше) і майнові, які пов´язані із взаємним матеріальним утриманням дітей і батьків. Ці права і обов´язки виникають з моменту народження дитини.

Б. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ ВІД МАТЕРІ ТА БАТЬКА, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ

(СТАТТЯ 122 СК)

1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров´я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір´ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Як вже відзначалося, права й обов´язки виникають між дитиною та її батьками з моменту народження дитини. Однак необхідно, щоб дійсне походження дитини було доведене в установленому законом порядку. Навіть за наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, коли немає спору про походження дитини, для здійснення прав, що випливають із факту народження дитини, необхідно надати установлені законом документи, які підтверджують як сам факт народження, так і походження дитини від даних батьків. Такими документами є: свідоцтво про шлюб батьків; довідка закладу охорони здоров´я про народження дитини матір´ю, а також документи, які посвідчують особи батьків дитини — паспорти.

Так, відповідно до пункту 2.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін´юсту України від 18.10.2000 р. № 52/5, у редакції від 18.11.2003 р. № 140/5, реєстрація народження дитини проводиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Пункт 2.3 цих Правил передбачає, що заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов´язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Для реєстрації дитини відповідно до пункту 2.5 Правил батьки повинні пред´явити: медичне свідоцтво про народження форми № 103/0-95; паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них); документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб).

Народження дитини заміжньою жінкою створює припущення (презумпцію) про те, що її чоловік є батьком дитини. Маючи при собі свідоцтво про шлюб з цією особою, вона не повинна доводити, що батьком дитини є ЇЇ чоловік, коли навіть в цей час він і не проживає з нею спільно.

Проблем, хто є матір´ю дитини, як правило, не існує. Вона визначається медичним свідоцтвом, яке видається їй після народження дитини закладом охорони здоров´я. Але іноді такі проблеми виникають.

Наприклад, у випадку смерті матері або відсутності даних про її місце проживання запис (реєстрація) проводиться за заявою батька дитини за правилами статті 135

Можуть бути і такі випадки, коли в пологовому будинку переплутали дітей і матері видали дитину, яку вона не народжувала, або ж жінка викрала дитину, чи взяла «напрокат» у подруги, родички з метою шантажування чоловіка і не допустити розлучення. Ці та інші дії таких жінок носять кримінальний характер і є причиною притягнення до кримінальної відповідальності.

Презумпцію батьківства чоловіка (мається наувазі чоловіка, який знаходиться у шлюбі з матір´ю дитини) законодавці визначають (поширюють) на три групи дітей:

а) тих, які були зачаті і народженні у шлюбі;

б) тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі;

в) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання його недійсним.

Як було зазначено вище, до першої групи належать діти, які зачаті у шлюбі і народжені у шлюбі, тобто були зачаті після реєстрації шлюбу.

До другої групи належать діти, які зачаті були до реєстрації шлюбу, але народжені були в зареєстрованому шлюбі, тобто зачаття таких дітей не збігається з реєстрацією шлюбу, але народжені були в зареєстрованому шлюбі. Наприклад, жінка, будучи вагітною, зареєструвала шлюб з чоловіком і після реєстрації народила дитину. Щодо цієї групи дітей презумпція батьківства сумнівна і часто-густо таке батьківство оспорюється, оскільки жінка могла зачати дитину від іншого чоловіка до шлюбу і при реєстрації шлюбу приховала від чоловіка свою вагітність. У цьому випадку можливе не тільки оспорювання батьківства, але й визнання шлюбу недійсним.

До третьої групи дітей відносяться діти, які народилися після смерті чоловіка матері дитини або після розлучення з ним, або їх шлюб визнано недійсним, тому він може бути записаний батьком дитини тільки за умови, що з дня його смерті, або з дня розірвання шлюбу чи визнання його недійсним минуло не більше як 10 місяців. Після закінчення цього строку виникає підстава вважати, що батьком дитини є інша особа.

Для підтвердження батьківства в таких випадках заявник при реєстрації народження дитини пред´являє свідоцтво про смерть батька або розірвання шлюбу чи виписку з рішення суду про визнання шлюбу недійним.

У раніше чинному КпШС від 1970 р. було законодавчо передбачено порядок реєстрації народження дітей третьої групи (статті 167, 188).

Нині це правило записано в пункті 2.20 Правил: «Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу (смерті, розірвання шлюбу) або визнання його недійсним, реєстрація народження дитини проводиться в такому самому порядку, як і реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі». Чому законодавець визначив 10 місяців, а не менше чи більше? 10 місяців або 280 днів — це той граничний термін відповідно до медичних правил, протягом якого дитина може бути живою у лоні матері.

Презумпція батьківства не поширюється на дитину, яка була народжена до реєстрації шлюбу, навіть якщо батьком дитини є нинішній чоловік матері. Запис його батьком дитини може бути здійснений відповідно до статей 125, 126 СК, про що буде сказано пізніше.

Презумпція батьківства дає йому право вимагати при реєстрації дитини запису його батьківства в свідоцтві про народження дитини, тому дружина — мати дитини немає права заперечувати проти запису свого чоловіка батьком дитини, народженої і зачатої в шлюбі, навіть коли батьком дитини називає себе в односторонньому порядку інший чоловік.

Однак має місце, коли надходять спільна заява дружини та чоловіка про невизнання його батьком дитини, тоді реєстрація народження дитини відбувається за пунктом 2.19 Правил, а саме: «Якщо мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини і у зв´язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народженцю дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини. У цьому разі реєстрація народження проводиться у порядку, передбаченому абзацом 1 пункту 2.17 цих Правил».

Про подану заяву робиться така відмітка в графі «Для відміток»: «Мати дитини перебуває в шлюбі з громадянином (прізвище, ім´я, по батькові)..., який згідно із спільною заявою подружжя не є батьком цієї дитини» і обоє з подружжя розписуються в цій графі. Тягар надання доказів про відсутність батьківства, материнства завжди лежить на тих особах, які це право оспорюють.

В. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ, НАРОДЖЕНОЇ В РЕЗУЛЬТАТІ ЗАСТОСУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (СТАТТЯ 123)

1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Факт народження дитини має в житті сім´ї велике соціальне значення і тягне за собою важливі правові і моральні наслідки.

Але не завжди в сім´ю прилітає лелека, який приносить подружжям бажану дитину, а значить, і сімейне щастя. Багато сімей розпадається через відсутність дітей і немає значення з чиєї вини — дружини чи чоловіка.

Якщо жінка може реалізувати право на материнство як на природних підставах (біологічних), так і правових (соціальне материнство), такі ж права може реалізувати і чоловік.

Природними підставами як для материнства, так і батьківства, є біологічне — чоловік запліднює дружину, а вона народжує дитину з подальшим встановленням її походження в порядку, визначеному законом (стаття 122 СК).

Соціальне материнство (батьківство) може виникнути шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій (стаття 123 СК).

Якщо біологічне материнство (батьківство) є природним явищем, то соціальне мате-ринство (батьківство) відноситься до штучного запліднення тих матерів, які не можуть самі зачати або народити дитину через різні медичні показники. Це ж відноситься і до майбутнього батька, який не може запліднити дружину.

Нові репродуктивні технології в лікуванні безпліддя почали застосовуватися в Україні на підставі законодавства колишнього СРСР, зокрема, наказу Міністра охорони здоров´я СРСР «Про розширення досвіду по застосуванню методу штучної інсемінації спермою донора за медичними показаннями» від 13 травня 1987 р. № 669.

Подальший правовий розвиток штучного запліднення було розпочато і українським законодавством: спершу шляхом внесення змія до Кодексу про шлюб та сім´ю України, прийняттям Закону «Про охорону здоров´я», наказу Міністерства охорони здоров´я «Про затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення», внесенням окремих статей з цього приводу в Сімейний кодекс України.

Так, Указом Президії Верховної Ради України від 28 січня 1991 року (ВВР УРСР. - 1001. - № 9. - Ст. 89) до статті 56 КпШС УРСР внесено доповнення такого змісту: «Чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений запис».

Штучне запліднення та імплантація ембріона також було закріплені в статті 48 Основ Законодавства України про охорону здоров´я від 19 листопада 1992 року »о 2801-XI. Зокрема визначено, що застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров´я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому за-конодавством.

Відповідно до цього Закону Міністерство охорони видало наказ за № 24 «Про за-твердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення».

Цим наказом затверджено умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів), метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора), метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона в порожнину матки.

При штучному заплідненні жінки донором його ім´я залишається невідомим жінці, а донорові, в свою чергу, невідоме ім´я жінки, яка була запліднена його донорською спермою, що відповідає вимогам статті 48 Основ законодавства України про охорону здоров´я. Донор відповідно до наказу Міністерства охорони здоров´я здає сперму незалежно від того, кому вона буде введена в організм. Але подружжя, яке бажає штучного запліднення (інсемінація), може ознайомитися з характеристикою донора (його зовнішній вигляд, національність, група крові та резус-фактор), тобто часткова анонімність донора розкривається.

Такі ж правила існують і для жінки у разі імплантації в її організм зародка, зачатого подружжям. Але в даному випадку майбутні батьки такої дитини, як і жінка, яка народить їм дитину, звичайно знайомі. Наприклад, мав місце випадок, коли мати для своєї дочки способом імплантації народила дитину.

Така дитина на загальних підставах реєструється державним органом реєстрації актів цивільного стану, що передбачено пунктом 10 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 у редакції від 18 листопада 2003 р. № 140/5, у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, додається запис подружжя батьками дитини. При цьому в графі «Для відміток» робиться відповідний запис: «Матір´ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № 103/0 є громадянка (прізвище, власне ім´я, по батькові)».

Як бачимо, частина друга статті 123 СК України не передбачила таке правове значення, як відібрання письмової згоди, засвідченої нотаріусом, жінки, в організм якої було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям, на те, що після того, як вона народить дитину, її батьками будуть записані подружжя, чий ембріон було перенесено в її організм, а це має велике значення, оскільки ця жінка може відмовитися дати згоду на реєстрацію її біологічної дитини іншим подружжям. Правила цей ляп законодавця підправили, але вони не є законом. Велике правове значення має і письмова згода чоловіка на штучне запліднення його дружини, що передбачено частиною першою статті 123 СК, але ж знову не передбачено таку письмову згоду засвідчувати нотаріально, що дуже важливо для подальшої реєстрації дитини батьками.

Судова практика знає багато випадків, коли жінки такі письмові згоди чоловіка писали самі, або ж їх знайомі. Лікувальний заклад, який проводить штучне запліднення, такі заяви приймає на віру, а в результаті виникає підробка (фальсифікація) і, звичайно, судовий спір.

Так, П. звернулася до суду з позовом до К. про встановлення батьківства народжених нею трьох синів, зазначаючи, що колишній чоловік давав письмову згоду на її запліднення, хотів мати дітей, неодноразово був з нею на бесіді в лікарні. На підтвердження цього вона надала суду копію заяви відповідача в лікарню на згоду на запліднення колишньої дружини, з якою сімейні стосунки не переривалися і після розлучення, а також письмовий договір між відповідачем і лікувальним закладом на штучне запліднення його дружини.

У судовому засіданні відповідач батьком дітей себе не визнавав, оскільки відповідно до довідки він не може запліднити дружину, а також категорично заперечував свій підпис на названих позивачкою документах.

Судом була призначена експертиза на предмет, ким були виконані документи і чи підписані вони відповідачем. Висновок експертизи засвідчив, що надані документи не були написані і підписані відповідачем. Звичайно, в позові було відмовлено.

Частиною третьою статті 123 СК вирішується питання народження дитини іншою жінкою, але з допомогою зародка дружини чоловіка. У цьому випадку біологічною матір´ю дитини, зачатої подружжям, є інша жінка, а не жінка, яка зачала цю дитину.

Як вказувалося в актовому записі, батьками такої дитини записуються подружжя, чий зародок був внесений в організм іншої жінки.

Про таке народження дітей, про спори між батьками та іншою жінкою показують фільми, друкують дописи, в яких висвітлюються моральні якості сторін, їх грошові розрахунки, відмова біологічної матері передати дитину. Тому для того щоб майбутні батьки були упевнені, що зачата ними дитина передана іншій жінці для народження, необхідно підбирати добропорядну жінку, вірно укласти договір, посвідчити в нотаріальній конторі. За актом (чи якимось іншим медичним документом) передати свій зародок. Це буде гарантією можливості через суд відібрати свою дитину на випадок відмови сурогатної матері передати їм народжену нею дитину.

Сурогат [лат. — поставлений взамін].

Слід мати на увазі, що відповідно до статті 35 Конвенції про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією № 44/25 Генеральної Асамблеї 20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми та їх контрабанди у будь-яких цілях в будь-якій формі.

Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за викрадення дітей (стаття 146), підміну дитини (стаття 148), торгівлю дітьми (стаття 149).

Таким чином, у якій би формі не передавалися діти особам, які не є їх батьками (підміна в пологовому будинку, викрадення, купівля-продаж під виглядом штучного запліднення сурогатної матері тощо), це суперечить Конвенції і підлягає кримінальній відповідальності.

Г. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ ВІД БАТЬКА У РАЗІ РЕЄСТРАЦІЇ ПОВТОРНОГО ШЛЮБУ З її МАТІР´Ю

(СТАТТЯ 124 СК)

1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини е чоловік її матері у повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Пункт 19 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні в редакції від 18 листопада 2003 р. № 140/5 дещо уточнює зміст статті 124 СК і указує: «Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, батьком дитини в актовому записі про народження зазначається чоловік матері в повторному шлюбі. У цих випадках батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду».

Щоб уяснити ці непрості тексти як статті, так і Правил, необхідно навести приклади таких життєвих ситуацій.

П., перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з Л., в цей же час знаходилася в фактичних шлюбних відносинах з Б. Після розлучення з Л., вона відразу зареєструвала шлюб з Б. і через шість місяців після реєстрації шлюбу і до спливу десяти місяців після розірвання шлюбу народила дитину.

У даному випадку відповідно до статей 122 та 124 СК слід вважати батьком дитини (презумпція батьківства) першого чоловіка, оскільки дитина була зачата в період шлюбу з ним. Але на цю дитину може претендувати і другий чоловік матері дитини, оскільки вона народилася в період шлюбу його з матір´ю дитини. Претендувати на батьківство він міг не тільки на тих підставах, що дитина була зачата в період їх фактичних статевих стосунків, а і за медичними показниками — дитина могла бути зачата в період шлюбу і народитися в період шлюбу, як шести-семимісячна, що не виключається.

А взагалі, це питання батьківства як одного, так і другого чоловіка, проблематичне — по суті теоретичне. Навряд при такій ситуації перший чоловік буде претендувати на батьківство — він завжди добровільно відмовиться від претензій на таке батьківство.

Може не визнати батьківства відносно до такої дитини і чоловік повторного шлюбу. Якщо ж він буде записаний батьком дитини за заявою матері на підставі свідоцтва про шлюб, то таке батьківство він може оспорити за правилами статті 136 СК.

Що залишається в такому випадку матері дитини? Якщо чоловіки не визнають батьківство або не буде подана до РАЦС спільна заява їх, то батьківство буде визнаватися за її заявою відповідно до статті 129 СК.

Другий варіант визнання батьківства більш простий.

Шлюб між К. і Л. було розірвано у грудні 2009 року, а ще задовго до цього розірвання шлюбу Л. виїхав на роботу за кордон і з К. до розірвання шлюбу не зустрічався з 2004 року.

К. через місяць після розірвання шлюбу з Л. зареєструвала повторний шлюб з іншим чоловіком у січні 2010 року. А у квітні цього року народила дитину, тобто до спливу десяти місяців після розірвання шлюбу з Л.

Однак коли К. звернулася в орган РАЦС за реєстрацією дитини і її батьком назвала чоловіка від повторного шлюбу, то працівник РАЦС відмовив їй в реєстрації дитини, вимагаючи спільної заяви обох імовірних батьків дитини, відповідно до статті 124 СК і пункту 19 Правил.

У даному випадку звичайно батьком дитини буде чоловік від повторного шлюбу, оскільки з Л. — першим чоловіком К. не зустрічалася роками і теоретично він не може бути батьком дитини, в зв´язку з тим, що після зустріті в січні 2009 року і народженням в квітні 2010 року дитини пройшло менше дев´яти місяців (передбачається час зачаття дитини і час її народження).

Якщо матері дитини РАЦС відмовив у реєстрації дитини на ім´я повторного чоловіка, то вона може зареєструвати дитину за правилами статті 122 СК, надавши РАЦС свідоцтво про реєстрацію шлюбу з другим чоловіком, або звернеться знову ж таки до суду про встановлення батьківства, хоча значно простіше було 6 зареєструвати дитину за заявою матері і другого чоловіка, який визнає своє батьківство.

Ґ. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ, БАТЬКИ ЯКОЇ НЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ

(СТАТТЯ 125 СК)

1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров´я про народження нею дитини.

2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

Дана стаття є загальною і теоретичною щодо визначення походження дітей від батька і матері, які не знаходяться в зареєстрованому шлюбі. Вона ділить дітей на тих, які народжені у шлюбі, і тих, які народжені поза шлюбом, в так званих фактичних стосунках між чоловіком і жінкою.

Якщо походження дитини від матері завжди визначається (звичайно, якщо дитина народжується в пологовому будинку або іншому лікарському закладі) медичним свідоцтвом або довідкою, то походження дитини від батька визначається кількома правовими підставами.

Наприклад, доказом походження дитини від матері є:

а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/0, затверджене наказом Міністерства охорони здоров´я України від 08.08.2006 р. № 545, що видається закладом охорони здоров´я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи;

б) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/0, затвердженої Міністерством охорони здоров´я України від 08.08.2006 р. № 545, заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров´я.

Медична довідка заповнюється лікарем, під наглядом якого перебуває новонароджений, засвідчується підписом керівника закладу охорони здоров´я та круглою печаткою закладу;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром,

начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у поїзді або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера народження підтверджується на підставі вказаного акта медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/0;

г) за відсутності цих документів, материнство підтверджується рішенням суду про встановлення факту народження дитини даною жінкою.

Дані про батька дитини можуть бути засвідчені:

а) свідоцтвом про шлюб батька з матір´ю дитини;

б) спільною заявою матері та батька дитини;

в) заявою батька про визнання батьківства;

г) спільною заявою чоловіків матері дитини від першого і повторного шлюбу про визнання батьківства;

д) рішенням суду про встановлення батьківства;

є) рішенням суду про встановлення факту визнання батьківства.

Визначення походження дитини проводиться в момент державної реєстрації її на-родження за правилами статті 144 СК, а також Правилами реєстрації актів цивільного стану, в редакції від 18 листопада 2003 р. № 140/5.

Д. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ ВІД БАТЬКА ЗА ЗАЯВОЮ ЖІНКИ ТА ЧОЛОВІКА, ЯКІ НЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ (СТАТТЯ 126 СК)

1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

У принципі положення статті 126 СК дублюється Правилами реєстрації актів цивільного стану, в редакції від 18 листопада 2003 року № 104/5,

Так, пунктом 14 Правил передбачено, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одного з документів, що посвідчує факт народження, які мною (автором) названі в статті 125 СК, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини.

Спільна заява батьків у такому разі необхідна для того, щоб і мати дитини засвідчувала, що її батьком є дійсно цей чоловік, який подає заяву. Форма такої заяви є в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Якщо така заява оформляється батьками і підписується в присутності працівника РАЦС, що реєструє народження дитини, то така заява не засвідчується нотаріальним органом і на випадок заперечення батька, що він таку заяву не писав і не підписував, буде достатньо свідчення цього працівника РАЦС і судової експертизи.

Відповідно до пункту 15 Правил спільна заява матері та батька, які не перебувають у шлюбі між собою, може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. У разі подання такої заяви до народження дитини до неї додається довідка закладу охорони здоров´я про вагітність.

Ця довідка необхідна для того, щоб чоловік за строком зачаття дитини міг упевнитися, що він є батьком майбутньої дитини, щоб жінка не ввела чоловіка в оману, взагалі не будучи вагітною, маючи намір, наприклад, примусити чоловіка зареєструвати шлюб. Така довідка не може бути індульгедацєю на весь час, тобто якщо жінка зробила після одержання заяви від чоловіка про визнання цієї ненародженої дитини, штучне переривання вагітності, то дана заява на нову вагітність буде недійсною і не може бути доказом визнання батьківства з другою вагітністю.

Значення заяви майбутнього батька, поданої до РАЦС, про визнання батьківства в період вагітності жінки має велике доказове значення при встановленні батьківства в судовому порядку.

Якщо зі спільної заяви батьків вбачається, що чоловік, який визнав себе батьком дитини, є неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану в триденний термін повідомляє батьків (чи одного з них), опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини, про що робиться відповідна відмітка в графі «Для відміток».

У разі, якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану в той же термін повинен повідомити про це орган опіки та піклування, про що зазначається в графі «Для відміток».

Повідомлення це робиться не для того, щоб одержати згоду батьків цього неповно-літнього батька майбутньої або народженої дитини, оскільки згода батьків у цьому випадку не потрібна, а для того, щоб вони як законні представники неповнолітнього могли оскаржити в суді таке визнання батьківства неповнолітнім.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника на цій заяві. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Слід зауважити, що заяви, які подані майбутнім батьком в період вагітності жінки, а також до реєстрації народженої дитини, можуть бути відкликані особисто особою, яка подавала такі заяви, і орган реєстрації актів цивільного стану не має права не видати цей документ заявникові.

Як вказувалося вище, сам факт подання такої заяви майбутнім батьком дитини в сукупності з іншими наданими доказами позивачкою при встановленні батьківства можуть бути оцінені судом як доказ визнання батьківства (стаття 212 ЦПК).

Е. ВИЗНАННЯ БАТЬКІВСТВА ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

(СТАТТЯ 128 СК)

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред´явлений матір´ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред´явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Для того щоб чітко уявити шлях розвитку законодавства відносно до підстав виникнення прав і обов´язків батьків і дітей, визначення батьківства (материнства) необхідно коротко ознайомитися з історією законодавства в цій області при різних економічних і політичних устроях нашої історії з часів зародження держави України, оскільки в різні періоди по-різному визначалися підстави визначення батьківства (материнства).

Тільки після цього буде уявлення про нині чинний Сімейний кодекс України щодо визначення батьківства (материнства), його демократичність і проникнення турботою про щасливе дитинство, про відповідальність батьків за долю народженої ними дитини.

Так, після повалення царської влади в Росії (куди входила і Малоросія) першим актом Радянської влади був Декрет від 18 листопада 1917 року, яким було проголошено, що підставами для виникнення взаємних прав і обов´язків батьків і дітей визнавалося походження дитини від батьків (кровне походження). Обов´язки щодо виховання те утримання і відповідальність за це несли в повній мірі обидва з батьків, незалежно від того, які їх були взаємини між собою.

На території України з цього приводу був оголошений 20 лютого 1919 року Декрет Раднаркому УРСР «Про цивільний шлюб і про введення Книг актів громадянського стану» (ЗУ УРСР, 1919 № 2 ст. 144).

Відповідно до статей 1, 2 та 3, прийнятого в 1926 році Кодексу законів про сім´ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР (ЗУ УРСР 1926 р. № 67 — 69, ст. 440) взаємні права й обов´язки дітей і батьків ґрунтуються на походженні дітей, посвідченому відповідним записом у книгах запису актів громадянського стану.

При реєстрації в органах запису актів цивільного стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується на прізвище матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері.

У разі вступу матері в зареєстрований шлюб з особою, від якої вона раніше народила дитину і яка визнає себе батьком дитини, дитина прирівнюється у всіх відношеннях до дітей, які народилися в зареєстрованому шлюбі, і їй присвоюється по батькові за ім´ям батька.

Запис про народження в книгах запису актів громадянського стану є доказом походження дитини від зазначених у ньому батьків і може бути заперечений тільки в судовому порядку.

У цьому ж Кодексі в статті 32-1 знаходиться заборона звертатися до суду про вста-новлення батьківства за певних умов: «Мати дитини, що народилася від особи, з якою вона не перебуває в шлюбі, не має права звернутися в суд з позовом про встановлення батьківства і про стягнення з зазначеної особи аліментів на утримання дитини».

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 листопада 1944 року «Про порядок визнання фактичних шлюбних відносин в разі смерті або пропажі без вісті на фронті одного з подружжя» (ВВР СРСР, 1944 р. № 60) мати дитини визнана судом дружиною померлої або пропалої без вісті особи на фронті, і діти, що народилися від цього шлюбу, вважаються дітьми померлої або пропалої без вісті на фронті особи, про що повинно бути сказано в ухвалі суду із зазначенням імені та року народження дітей.

Цей Указ мав приватний характер відносно до конкретних дітей, батьки яких пропали на фронті.

Основний Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. визнавав тільки зареєстрований шлюб, і діти, народжені в фактичному шлюбі записувалися тільки на ім´я матері дитини.

Стаття 16 Основ Законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім´ю 1968 року відновила встановлення батьківства, відмінивши Указ від 8 липня 1944 року, але на інших підставах.

Кодекс про шлюб та сім´ю Української РСР, який був прийнятий в 1969 році (ВВР УРСР 1970 р. № 2 ст. 16) в частині третій статті 53 передбачав порядок судового встановлення батьківства за умови доведеності таких обставин:

а) спільного проживання і ведення спільного господарства матір´ю і особою, яка припускається батьком дитини;

б) участі його у вихованні дитини;

в) участі його в утриманні дитини;

г) письмового, усного або в інший спосіб визнання тим, хто припускається батьком, свого батьківства, що з достовірністю підтверджують це визнання відповідачем батьківства.

При встановленні батьківства суд міг призначити судово-медичну експертизу у випадках, якщо у справі підтверджуються обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства, але відповідач не визнає себе батьком дитини.

Якщо жодна з названих вище обставин доведена позивачкою не була, позов не міг бути задоволений, оскільки висновки експертизи самі по собі без зв´язку із зазначеними обставинам не могли вплинути на результати судового спору.

Про це зазначав і Пленум Верховного Суду України в пункті 13 своєї постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу України про шлюб та сім´ю України», що підставою встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особин яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою свого батьківства.

Новий Сімейний кодекс 2004 р. розширив рамки надання доказів не конкретними обставинами, як це було указано в статті 53 КпШС, а «...будь-якими відомостями, що засвідчують походження дитини від певної особи».

Такими доказами, звичайно, можуть бути й обставини, які були вказані в статті 53 КпШС, і такі, як: подача заяви про визнання батьківства в період вагітності жінки, а потім її відкликання; подання заяви в РАЦС для реєстрації шлюбу, коли наречена вагітна, і в якій вказується нареченим про скорочення строку для реєстрації з цих причин та інші.

Але основним доказом визнання батьківства буде висновок судово-генетичної експертизи.

Як заявляють експерти, з вірогідністю 99, 9 % можливо встановити, кому належать кров як дитині, так і батька цієї дитини.

Але провести таку експертизу не дуже просто і не дуже вона дешева.

Таку експертизу робить в місці Харкові тільки одна приватна лабораторія «Б.А.Т.» — «БиоАналитические технологии». Для проведення експертизи необхідна ухвала суду, згода сторін на її проведення. Зацікавлені особи можуть знаходитися в лабораторії тільки на стадії забору матеріалу на аналіз. Висновок експерти видають через півтора-два місяці.

Знаючи про те, що для визнання батьківства достатньо такого висновку, майбутні батьки категорично відмовляються від її проходження.

Що робити суду в такій ситуації, якщо інших доказів визнання батьківства замало?

З цього приводу Пленум Верховного Суду України в пункті 9 своєї постанови № З від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» дав на це запитання чітку відповідь:

«Відповідно до статей 213, 216 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містить всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім´я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК може визнати факт, для з´ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, яка зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід».

Застосування правил встановлення батьківства за правилами статті 53 КпШС і визнання батьківства за правилами статті 128 СК відповідно від часу народження дітей урегульовані роз´ясненням Пленуму Верховного Суду України, дані в постанові № З від 15.05.2006 р., пунктах 1,2,3.

«1. Звернути увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше і січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов´язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов´язки визначаються на підставах, передбачених СК.

2. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до пункту 7 розділу VII «Прикінцеві положення» СК норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 року, за винятком норм розділу V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім´ю України, які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спе-ціального закону.

3. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, і їх сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір´ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема частини 2 статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства».

Частина 3 статті 128 СК містить перелік осіб, які мають право на звернення до суду про визнання батьківства. Цей перелік осіб уточнив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. в пунктах 4,5:

«Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні.

У таких справах позови осіб, зазначених у частині 3 статті 128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо:

— дитина народжена матір´ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім´я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (частина 1 статті 135 СК);

— у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров´я, в якому народилася дитини (частина 1 статті 135 СК);

— батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішення органу опіки та піклування (частина 2 статті 135 СК).

Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК. У разі проявлення такого позову іншими особами суддя відповідно до пункту 3 частини 3 статті 121 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження у вправі, оскільки в таких випадках позивач не має права представляти інтереси дитини.

Поняттям «родичі», яке вживається в СК, охоплюються такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра.

«Членами сім´ї» є мачуха, вітчим, які проживають однією сім´єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком, падчеркою.

«Інші особи» — це особи, в сім´ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.

Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою:

— одним із батьків;

— особою, котра вважає себе батьком;

— опікуном (піклувальником) дитини;

— іншою особою, на утриманні якої вони перебуває;

— самою дитиною, яка досягла повноліття.

При зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір´ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє щодо неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування».

Як бачимо, ані стаття 128 СК, ані Пленум Верховного Суду як позивача у справах про визнання батьківства не називає прокурора, хоча, на думку деяких науковців, його можна було назвати позивачем відповідно до статті 45 ЦПК України, статті 36-1 Закону «Про прокуратуру». Якщо прокурор, який подає такий позов, доведе, що особа, на користь якої він заявив позов, сама не в змозі захистити свої права і згодна, щоб позов від її імені заявив прокурор, то у суду не буде підстав для відмови в прийнятті тій заяви. Умовою прийняття судом позовної заяви про визнання батьківства відповідно до час тини 4 статті 128 СК є реєстрація народження дитини із записом батька відповідно до частини 1 статті 135 СК, тобто на прохання матері за її прізвищем, а по батькові на її вибір. Така вимога пов´язана з необхідністю пересвідчитися у тому, чи не зареєстрована інша особа батьком дитини. Якщо батьком дитини відповідно до статей 126, 127 СК зареєстрована інша особа, а саме конкретна особа, наприклад, за свідоцтвом про шлюб, яке позивачка не анулювала при розірванні шлюбу, то спір про батьківство між нею та претендентом на статус батька розглядатиметься судом по-іншому і на інших підставах. З позовом про визнання батьківства може бути пред´явлений позов про стягнення аліментів на дитину.

СПІР ПРО БАТЬКІВСТВО МІЖ ЧОЛОВІКОМ МАТЕРІ ДИТИНИ ТА ОСОБОЮ, ЯКА ВВАЖАЄ СЕБЕ БАТЬКОМ ДИТИНИ (СТАТТЯ 129 СК)

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред´явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до статті 129 СК і роз´яснень, які містяться в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р., особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред´явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства. Згідно зі статтею 129 СК зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли особа дізналася або могла Дізнатися про своє батьківство.

У тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимога про визнання батьківства має розглядатися одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

У раніше чинному КпШС такої статті не було, як і не було спорів про визнання себе майбутнім батьком дитини, яка народжена під час знаходження жінки в шлюбі з чоловіком, від іншого чоловіка.

Ця стаття розрахована на тих батьків, які бажали мати дітей від дружини, але вона не змогла за медичними показниками їх народити, а інша змогла.

Такі випадки могли бути, коли жінка, хоча і знаходиться з чоловіком в зареєстрованому шлюбі, але з якихось причин не проживає з ним разом, а знаходиться у фактичному шлюбі з іншим чоловіком, від якого і зачала дитину, або ж порушує подружню вірність, під час реєстрації цієї дитини надала як доказ того, що дитина має батька, свідоцтво про шлюб з першим чоловіком, на ім´я якого і була записана дитина, тим паче чоловік не заперечував проти такої реєстрації (ситуація з області фантастики законодавця). Чоловік, який вважає себе батьком дитини, пред´являє позов про визнання його батьком дитини.

У цьому випадку відповідачем буде батько, на ім´я якого записана дитина, третьою особою — мати дитини і РАЦС, який повинен буде анулювати актовий запис про батьківство чоловіка жінки.

Позивачем буде тільки чоловік, який вважає себе батьком дитини. У зв´язку тим, що батько такої дитини відповідно до статті 122 СК презюмується як чоловік, який знаходиться в шлюбі з жінкою, яка народила дитину, то він звільняється відповідно до статті 61 ЦПК від надання суду доказів, що він є батьком дитини.

Такий обов´язок лежить на позивачеві, він повинен надати суду докази і довести, що є батьком дитини.

Такими доказами можуть бути будь-які дані, і за своєю правовою природою вони подібні доказам про визнання батьківства за статтею 128 СК, у тому числі і проведення судово-генетичної експертизи.

У цьому випадку думка дитини про те, хто її батько або кого вона бажала би мати батьком, не вимагається.

Показання третьої особи — матері дитини про те, хто батько дитини, не є вирішальним в спорі, але враховується при оцінці інших зібраних доказів (стаття 212 ЦПК).

Встановлена позовна давність в один рік для звернення до суду про визнання батьківства він відає інтересам обох сторін, оскільки неможливо ділити дитину між батьками довгий час, що травмує саму дитину і жінку, яка народила її. У народі кажуть: «Тільки мати дитини знає, хто її батько».

Закон назвав початок перебігу строку позовної давності на звернення до суду за ви-знанням батьківства (частина друга статті 129 СК), а КІНЕЦЬ його не назвав. Наприклад, чоловік про народження дитини жінкою, з якою він був у близьких стосунках довідався, коли дитині було 17 років. Закон дає право чоловікові протягом року звернутися до суду про визнання себе батьком дитини, а на цей час дитині буде 18 років, вона буде повнолітня. Забажає така дитина, яка виросла, виховувалася іншим батьком, мати ще одного батька? Є проблема.

При пред´явленні позову про визнання себе батьком дитини на підставі статті"129 СК позивач обов´язково повинен вказувати, коли і з яких джерел йому стало відомо, що він є батьком дитини, це необхідно для контролю строку позовної давності.

На випадок його пропуску суд відмовляє в позові, якщо право підлягає захисту за закінченням строку, якщо право не підлягає захисту — по суті (стаття 267 ЦК).

Як до будь-якого строку позовної давності, суд застосовує правило подовження його з поважних причин, якщо про це просить сторона.

Строки позовної давності судом застосовуються лише за заявою сторін (частина З статті 267 ЦК).

Ж. ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ БАТЬКІВСТВА ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

(СТАТТЯ 130 СК)

1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір´ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

У раніше існуючому сімейному законодавстві не передбачалося встановлення факту визнання батьківства, такі заяви подавалися до суду і розглядалися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (статті 271 — 275 ЦПК), нині в у ЦПК розгляд цих заяв не передбачений.

У сімейному законодавстві існувало два поняття встановлення факту батьківства — це встановлення факту визнання батьківства і встановлення факту батьківства. За своєю юридичною природою вони різні, але за наслідками однакові — дитина одержує батька, право на майнові і немайнові права.

У зв´язку зі зміною підстав для визнання батьківства судом змінилися підстави для встановлення факту батьківства, одночасно втратила юридичний інтерес заява про встановлення факту визнання батьківства.

За раніше чинним законодавством встановлення батьківства в судовому порядку можливо було тільки щодо дітей, які народилися не раніше 1 жовтня 1968 року і за умови, що обоє з батьків живі. За нині чинним Сімейним кодексом таких обмежень немає (стаття 128 СК).

У раніше чинній постанові Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім´ю України» в пункті 14 було дано роз´яснення: «У разі виникнення підвідомчого суду спору про право вимоги про встановлення факту батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року особою, яка померла, а за життя визнавала дитину своєю, утримувала її або бажала її народження під час вагітності матері, розглядається у позовному, а не окремому порядку».

Таким чином, суд міг і може встановлювати факт батьківства за наявності наступних обставин:

а) дитина народилася, а не зачата до 1 жовтня 1968 р., тобто до введення в дію

Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім´ю;

б) гаданий батько дитини помер або визнаний померлим за рішенням суду;

в) дитина знаходилася на вихованні і утриманні померлого;

г) померлий при житті визнавав себе батьком дитини;

д) у свідоцтві про народження дитини в графі «Батько» батьком записаний зі слів матері дитини.

Заявниця в зв´язку з цим і повинна була надати суду докази, які були передбачені до народження дитини до 01.01.04 р. на підставі статті 53 КпШС, а після 01.01.04 р. —

на підставі статті 128 СК. У зв´язку з тим що докази, які подаються в суд при встановленні факту визнання батьківства за КпШС і за СК різні, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» в пунктах 1—3 дав судам роз´яснення про застосування цих кодексів:

«Звернути увагу судів на те, що за загальним правилам дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України (№ 254к/96-ВР) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто на раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов´язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов´язки визначаються на підставах, передбачених СК.

При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві положення» СК нормі законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 року, за винятком норм розділу V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім´ю України (2006 — 2007), які зберігаються чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у