Історія України. Модульний курс

3.7. Розвиток культури в Україні у 50-80-ті pp. XX ст.

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила сприятливіші умови для розвитку культури.

У 1953 р. здійснено перехід до обов´язкової семирічної ос-віти. У 60-ті pp. був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти.

Розширялася підготовка фахівців у системі середньої спеціальної й вищої освіти, особливо з інженерних спеціальностей.

У 1986 р. в республіці діяли 146 вищих навчальних закладів проти 135 у 1960 p., а кількість студентів збільшилася з 417 тис. до 850 тис. У цілому освітній рівень населення був досить високим. Вищу й середню освіту (повну й неповну) на 1987 р. мали 84 % зайнятого населення. Але національної школи, де в основі навчально-виховного процесу лежать вивчення рідної мови, історії, культури, в Україні не було. Абсолютна більшість предметів викладалася російською мовою. Учителям російської мови встановлювалися 15 % надбавки до ставок. Україна мала на 25 % менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. Навчання було занадто заідеологізованим.

Продовжувався розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних

цілях, кібернетики. Загальна кількість науковців у республіці на 1987 р. становила понад 213 тис. (у 1960 р. — 46 тис), з них понад 6 тис. докторів та більше 71 тис. кандидатів наук. Проте в низці галузей вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу, де активно проходила науково-технічна революція. Заважали надмірна централізація управління наукою, партійне керівництво, яке обмежувало можливості об´єктивних досліджень у сфері гуманітарних наук.

Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури й мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: її. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра

На перші позиції в прозі вийшли М. Стельмах й О. Гончар. З´явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які отримали назву «шістдесятників» (за назвою років активізації їх діяльності). До них належали: Д. Павличко, І. Драч, В. Симо-ненко, Л. Костенко, Г. Тютюнник, В. Стус. Вони виступали за гуманізм, свободу самовираження, національно-культурне відродження України, проти лакування радянської дійсності. Проти них влада застосовувала різноманітні репресії, їм забороняли друкуватися. У зв´язку з цим у 60-ті pp. з´явився й згодом поширився самвидав: система розповсюдження офіційно не визнаної або забороненої літератури, у тому числі й політичної. Ці твори передруковували на машинках, перефотогра-фовували на фотоплівку, надиктовували на магнітофони, переписували від руки й читали тисячі людей.

Дещо пожвавилося в 50-70-ті pp. театральне життя. У 50-ті pp. в Україні діяло 70, а у 80-ті роки — близько 100 професійних театрів. Провідними театрами України є академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери і балету ім. Т. Шевченка. У них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А. Роговцева, Б. Ступка, А. Гашинський, співаки Д. Гнатюк, А. Солов´яненко, Є. Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М. Зарудний, О. Коломієць.

Значного розвитку набуло кіномистецтво. Щорічно випускалося до 20 художніх фільмів. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «У бій ідуть тільки "старики"» Л. Бикова. В 70-ті pp. почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших — серія про пригоди козаків. Проте репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним.

З початку 50-х pp. в Україні почало розвиватися телебачення, яке поступово стало відігравати дуже суттєву роль у політичному та культурному житті населення. Перша телевізійна передача відбулася 5 листопада 1951 p., її дивилися лише в 150 квартирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах.

Успішно розвивався пісенний жанр музичного мистецтва. Велику популярність здобули в цей час естрадні співаки С. Ротору, Н. Яремчук. Звузилася сфера функціонування української мови. Між 1969 і 1980 pp. частина журналів, що виходила українською мовою, знизилася з 46 до 19 %. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки політичними категоріями.

Таким чином, у 50-80-ті роки культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х років розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», ідеологічний диктат, русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.