Історія України. Модульний курс

4.2. Прийняття Конституції України

Сучасний конституційний проще пройшов два етапи: 1) 1990— 1993 pp. — опрацювання на основі чинних конституційних положень проекту Конституції; 2) 1994-1996 pp. — опрацювання на основі проек

ту Конституції 1993 р. діючих на цей час Конституції 1978 р. й Конституційного договору 1995 р. документа, який би узгоджував позиції різних політичних сил. Під час обговорення проекту 1993 р. було опрацьовано 7 його концепцій, запропоновано 47 тис. поправок, доповнень, заперечень.

28 червня 1996 р. п´ята сесія Верховної Ради України від імені українського народу — громадян України всіх національностей прийняла Конституцію — Основний Закон України.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції України, які передбачають перехід до парламентсько-президентської форми правління.

Конституція складається з 15 розділів (розділ XV містить перехідні положення) й 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст. 2) з єдиним громадянством (ст. 4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Державною мовою в Україні є українська (ст. 10). У ст. 20 визначаються державні символи України, про які вже говорилося вище.

Проголошений у ст. 8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Вольове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів.

Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає ліквідацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляду. Ключовою для всієї Конституції є ст. З, яка проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження й збереження її прав є головним обов´язком держави.

Розділ II присвячений правам, свободам та обов´язкам людини й громадянина. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права й свободи інших людей, та має обов´язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожна людина має невід´ємне право на життя (ст. 27), свободу та особисту недоторканність (ст. 23); кожному гарантується недоторканність житла (ст. ЗО), таємниця листування, телефонних розмов (ст.. 31), свободи пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33), свобода думки і слова (ст. 34). Важливою є ст. 41, в якій проголошується, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожен має право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на житло (ст. 47), на охорону здоров´я (ст. 49), на освіту (ст. 53).

Україна є парламентсько-президентською республікою. Значні права надані Президенту України (розділ V). Він є главою держави (ст. 102) і обирається на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років, може бути переобраний, але не більше ніж два строки підряд (ст. 103). Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, нагороджує державними нагородами, здійснює помилування.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Його призначає Верховна Рада України за згодою Президента. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки й природокористування (ст. 116).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада, яка складається з 450 депутатів, обраних на 5 років (розділ IV, ст. 75-76). Верховна Рада може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати й приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України, усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури — імпічменту (ст. 85).

Розділи VII і VIII Конституції України присвячено прокуратурі та системі правосуддя. На прокуратуру покладається підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-роз-шукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121).

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ст. 125). У ст. 129 визначаються основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини; змагальність сторін; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу. Відповідальність законів та інших правових актів Конституції України вирішує Конституційний Суд.

Розділи IX і X присвячені територіальному устрою України й статусу Автономної Республіки Крим.

Розділ XI визначає конституційний статус місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснює територіальна громада як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140).