Адвокат: навички професії

4. Участь захисника в допиті

Згадки про допит як засіб доказування можна зустріти в старовинних джерелах, починаючи від Біблії, Махабхарати, Корану, законів Ману, «законів дванадцяти таблиць». Суть допиту полягає в одержанні вербальної інформації, щодо предмета судового слідства та інших питань, які становлять для слідчого, органу дізнання, прокурора певний інтерес. У криміналістиці розглядають тактику допиту в умовах відсутності конфлікту (особа, що допитується володіє інформацією і бажає її надати), а також в умовах протиборства - коли особа володіє інформацією і не бажає її надати, або особа не володіє інформацією, але слідчий помилково вважає , що ця особа навмисно приховує таку інформацію.

Стаття 75 У ПК РФ принципово вирішила питання про те, що показання підозрюваного, обвинуваченого, дані в ході досудового слідства в кримінальній справі за відсутності захисника, включаючи випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим у суді, є недопустимим доказом.

Ця принципова новела дає можливість звести до мінімуму визнання вини за допомогою незаконних методів. Редакція відповідної статті як у чинному КПК України, так і в проекті КПК, на жаль, вирішена інакше й існуючої проблеми не розв’язує. Так, ст. 164 проекту КПК передбачає: «Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватися для підтвердження обвинувачення і визнається судом таким, що немає юридичного значення, а дослідження такого доказу, що відбулося, - недійсним». Це не розв’язує проблеми, оскільки перекладає на захист обов’язок довести, що незаконні методи мали місце. У більшості випадків це зробити не вдається.

У процесі допиту захисник (з дозволу слідчого) має можливість задавати запитання особі, яку допитують, та подавати зауваження з приводу правильності і повноти записів у протоколі. Стаття 55 проекту нового КПК надає захиснику право подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення слідчої дії, які заносяться до протоколу.

Слідчий може зняти запитання захисника, але зобов’язаний занести відведені запитання до протоколу слідчої дії. При підписанні протоколу допиту захисник має можливість упевнитися, що все сказане записано правильно (без редакторської правки слідчого). Правильність записів перевіряється шляхом прочитання тексту вголос : а) слідчим; б) захисником; б) обвинуваченим.

Адвокати надають перевагу двом останнім. Коли читаєш протокол особисто, то впевнений, що нічого з тексту при ознайомленні з ним не пропущено. Крім того, зорова пам’ять надійніша, ніж ознайомлення на слух. Адвокат може здійснити звукозапис допиту (з дозволу слідчого). Такі дії захисника будь-якому процесуальному оформленню не підлягають (п. 11 постанови Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»).

Які заходи протидії може протиставити адвокат при проведенні допиту підозрюваного або обвинуваченого? У першу чергу - це реалізація права відмовитися давати свідчення. В окремих випадках така позиція є доцільною, особливо на досудовому слідстві і при проведенні дізнання. Незважаючи на відмову, слідчий продовжує давати запитання, сподіваючись «розговорити» обвинуваченого. Адвокат повинен попередити свого підзахисного про можливість такої поведінки. В УПК РФ (ч. 4 ст. 189) передбачено, що «повторний допит обвинуваченого з того ж обвинувачення у випадку його відмови може проводитися тільки на прохання обвинуваченого». Ні чинний КПК України, ні проект нового КПК такої норми, на жаль, не містять.

Адвокат, який присутній при допиті, повинен спостерігати за тим, щоб слідчий не ставив навідних запитань. Саме за допомогою навідних запитань нерідко досягається «успіх» в одержанні тих свідчень, які потрібні слідчому. Отже, адвокат повинен попередити свого підзахисного, який вирішив, що він буде давати свідчення, про можливість таких дій і необхідність бути обережним з цим. Якщо адвокат буде заперечувати проти того чи іншого питання під час допиту, то такі дії можуть бути кваліфіковані слідчим як незаконні з відповідними наслідками. Отже, адвокат повинен оговорити цю проблему ще до початку допиту. Звичайно, адвокат зобов’язаний занести до протоколу свої заперечення щодо навідних запитань. Пізніше, у судовому засіданні можна буде вказати на порушення слідчим правил допиту, а отже і недопустимість цього допиту.

Небезпечність постановки навідних запитань можна проілюструвати прикладом із детективного роману.

Приклад 33

«- ...Це підтвердили свідки.

- Ти неправильно поставив запитання. Потрібно було спитати, на якій руці Штут носив перстень, а ти запитав, чи носив він перстень звичайно на правій руці. Ти, як і я, знаєш, що свідок завжди не впевнений у собі. Із десяти свідків шестеро скажуть так, як ти їм підказуєш своїм запитанням, - виключно через лінь думати. Двоє з почуття протиріччя дадуть відповідь навпаки. І, нарешті, двоє подумають і спробують відповісти чесно. Це класичний тест».

Таким чином, навідні запитання можуть привести до помилки навіть у випадку безконфліктної ситуації.

Тому адвокат повинен ретельно з’ясувати всі обставини, які знає його клієнт і які можуть бути предметом допиту. Робити це слід залежно від стану психіки клієнта, його можливостей витримати допит і відстоювати певну позицію і визначитися, чи буде клієнт давати показання. Адвокати Франції і США практикують репетицію допиту з підзахисним із тим, щоб оцінити, як він себе буде поводити на допиті.

Клієнту слід роз’яснити, що слідчий, готуючись до допиту, повно і всебічно досліджує його особу, знає окремі факти з його життя, трудової діяльності і буде будувати тактичний рисунок допиту з урахуванням цих особливостей. На цьому етапі слідчому важливо знайти психологічний контакт і знання про обставини життя.

По важливих справах запрошуються для консультацій психологи, які складають психологічний портрет і дають свої рекомендації щодо допиту. Іноді при проведенні медичного обстеження визначають біологічні ритми допитуваного, для того щоб призначити допит у день найнижчого рівня біологічної та інтелектуальної активності. У літературі наводяться випадки успішного досягнення результату при допиті в день найнижчого рівня біоритмів з урахуванням одержаних від медиків даних про метеочутливість обвинуваченого та його психічну уразливість .

Приклад 34. Слідчий встановив, що допитуваний перебуває в місті вчинення злочину «нелегально», жінці пояснив виїзд службовим відрядженням, на службі - хворобою родича. Була вивчена особа й обставини життя допитуваного тощо. Розмова почалася із з’ясування того, як почуває себе мати, що перенесла важку хворобу; скільки коштує магнітофон, привезений для сина із зарубіжного відрядження; чи врегульовано конфлікт з колегами по роботі та деякі інші запитання, які показали «глибоке» знання слідчим обставин життя допитуваного. У результаті допитуваний надав багато зайвої з позиції його інтересів інформації». А що було приховувати, якщо слідчий і так все знає», - заявив він адвокату .

Такі дії рекомендують слідчим як тактичний прийом для досягнення психологічного контакту. Адвокат повинен враховувати ці обставини. Якщо підзахисному під силу, він може прийняти «гру» в довіру, пам’ятаючи, що це лише тактичний прийом. Але в більшості випадків такі «ігри» завершуються сумно. У справі Б. підзахисна проігнорувала рекомендацію адвоката не давати свідчень і заявила, що буде зі слідчим «крутити», тобто поведе гру, де вона, начебто, дає показання. Б. «докрутилася» до арешту і адвокату коштувало багато зусиль, щоб полегшити її становище та звільнити її з-під варти . Слід пам’ятати, що допит є складною психологічною взаємодією, а іноді, прямо скажемо, психологічним двобоєм у боротьбі за розшукувану слідчим інформацію. Нерідко слідчі переносять цей двобій на особу, проти якої вони діють за допомогою всієї сили «державного кулака».

На кожен допит слідчий складає для себе Длан, відбирає необхідні дані і документи, продумуючи шляхи і способи досягнення результату. При допиті застосовуються технічні засоби для фіксації показань, а також для демонстрації відеозаписів раніше допитаних осіб та інших слідчих дій.

При цьому слідчий нерідко узгоджує день допиту, демонструє, що готовий піти на поступки для явки допитуваного в найбільш зручний для нього день і час. У більшості випадків це тільки тактичний прийом для налагодження психологічного контакту, а отже, для забезпечення ефективності допиту. Як правило, допит проводиться в місці проведення слідства, де можна найбільш ефективно використати криміналістичну та іншу техніку, використати наявні докази, здійснити оперативний обмін інформацією з іншими учасниками розслідування (напр., при паралельному допиті). Мають значення і причини «психологічного порядку». Слідчий в кабінеті «господар», а допитуваний тільки «гість».

Слідчим рекомендують спочатку провести тривалі бесіди на різні теми, тактичною метою яких є встановлення «норми», еталону звичної поведінки, виявлення особливостей усної мови, емоційних проявів при розмовах на «звичайні теми», які не стосуються безпосередньо теми допиту. У результаті розмови на 5-6 тем слідчий може чітко виділити реакції на ту тему, якої уникає допитуваний, або застрягне в ній і їхня відмінність на еталонні реакції звичних тем. Пізніше це дає можливість слідчому порівнювати еталони поведінки у звичайних темах з поведінкою при допиті . Сама послідовність допиту цьому також сприяє. Адже з’ясовуються анкетні дані, місце роботи, сімейний стан, - усе це сприяє виявленню особливостей звичної поведінки і є матеріалом для порівняння з поведінкою при з’ясуванні гострих питань основного допиту. Досвідчений слідчий все це враховує. Sapienti sat? - розумному достатньо.

Захист у таких випадках полягає в ухиленні від психологічного контакту, що, як правило, дуже не подобається слідчим. З метою досягнення психологічного контакту розроблено різні методики, очевидно, серец них є й такі, що віднесені до державної таємниці. Це тема окремого дослідження, яка належить до сфери криміналістики та психології, знання з якої можна почерпнути в спеціальній літературі.

Одним із найпоширеніших прийомів установлення психологічного контакту є повідомлення допитуваному про його «особливі» показники, про оригінальне поєднання особливих властивостей, характерних для його особистості. «Для цього достатньо «відгадати» достатньо примітивні та очевидні характеристики. «Наприклад, випробуваному з яскраво вираженим пікнічним габітусом (округлі риси обличчя, порівняно короткі кінцівки, широкий тазовий пояс і т. д.) висловлювалося, що саме йому властиві особливі характеристики, які відрізняють його від інших людей. Він, напевно, звертав увагу на те, що в нього бувають періоди, коли настрій піднесений, йому радісно і все виходить. І навпаки, бувають періоди невдач. І що зміна таких періодів і настроїв трапляється «без очевидних причин». Така «точна» характеристика його поведінки, а по суті звична картина поведінки циклоїду або чциклотимики викликає у особи незвичайний інтерес. Особа дивується проникливості слідчого, заявляє, що все висловлене відомо тільки йому і нікому іншому. Після захоплення, здивування і згоди особа починає уточнювати й доповнювати таку картину. Подібне «відгадування» виключності особи допитуваного (як ключ до ефективності тестових бесід і допиту в цілому) можливе і на основі знання типів темпераменту» .

Слідчі орієнтуються також і на психофізіологічні реакції допитуваного на окремі питання. При цьому враховується емоційна блідість пояснень, штучність формально-логічної структури показань, ухилення від теми, ув’язання в темі, коли допитуваний не може відійти від тих чи інших подій, постійно до них повертається. Для з’ясування тих чи інших деталей та обставин слідчий ставить контрольні запитання, направлені на з’ясування фактів, обставин, окремих їхніх деталей, які можуть підтвердити або спростувати об’єктивність показань. Так при з’ясуванні алібі слідчий за допомогою контрольних запитань намагається прив’язати ту чи іншу подію до певної дати або часу, який може бути об’єктивно підтверджений.

Порада адвокату. Ставити контрольні запитання може і повинен і адвокат при допиті свідків із його участю, або при допиті підзахисного. Наприклад, у справі Ф. підсудний послався на алібі, яке можуть підтвердити певні свідки. Саме в день, коли свідки перебували з Ф., у день учинення злочину, що виключало його причетність до викрадення майна, вони були у відрядженні. І це відрядження можна було пере перевірити за допомогою огляду посвідки про відрядження, що підкріпляло наявність алібі. Якщо адвокат проінформує свого підзахисного про існуючі тактичні прийоми і методики, якими керується слідчий, це допоможе його клієнту захищатися. Адвокат повинен усвідомлювати, що допит свідка або обвинуваченого, підозрюваного, затриманого готує не він. Слідчий же має продуману тактику щодо цього допиту. Тому ставити запитання, у тому числі контрольні, захисник повинен дуже обережно, щоб не зашкодити клієнту. Іноді краще утриматися від запитання, щоб пізніше, з’ясувавши всі обставини і належно підготувавшись, повернутися до них з метою переперевірки показань свідка. Щодо пояснень підозрюваного або обвинуваченого, то тактика поведінки на допиті має бути наперед обумовлена.

З метою досягнення результату застосовуються різні «слідчі хитрощі». Поки науковці полемізують про їхню допустимість (М.С. Строгович, І.Ф. Пантелеев, JI.M. Ларін, В.М. Биков) на практиці, вони є, і адвокат повинен про них знати, хоча б для того, щоб продумати тактику захисту. Тим більше, що «слідчі хитрощі» нерідко можуть призвести до самообмови. Взагалі, питання про форми і методи впливу на особу і допустимості тих чи інших хитрощів є гострим і дискусійним. В основі цих впливів - переконання або примус.

Переконання, як правило, поєднується з елементами примусу та навіювання. В основі їхнього впливу лежать закономірності психічної діяльності людини, які виявлені та вивчені психологією. «Процес мислення людини, формування його знання і лінія його поведінки багато в чому залежать від впливу на особу різних зовнішніх сигналів, що мають інформаційну природу, такі сигнали бувають у вигляді імпульсу - подразника нервової системи людини. На основі аналізу течії подій у минулому і одержуваних при цьому імпульсів-подразників людина передбачає майбутні значення нервових (аферентних) імпульсів. І це в основному є регулятором поведінки. У момент зміни імпульсу-подразника нервові імпульси перестають відповідати екстрапольованим (сподіваним) значенням сигналів. У результаті виникають імпульси неузгодженості і з’являється орієнтовна реакція. Модель знання суб’єкта (у нашому випадку допитуваного, щодо того, якими знаннями на його погляд володіє слідчий) порушується, і його вплив на умовно-рефлекторний механізм гальмування та установку на певну поведінку (у нашому випадку на приховання інформації) послаблюється» .

Тобто «слідча хитрість» виступає як штучний імпульс неузгодженості, що вноситься слідчим у психологічну установку, яка обумовлювала поведінку допитуваного.

Звичайно, слідчий, як правило, навіть не знає механізмів, які керують психологією людини і які наведені тут як приклад. Слідчий у більшості випадків набув певного досвіду емпірично, а також почерпнув ці знання в різних методичних збірниках. Але у всіх випадках слідчому для досягнення результату і одержання свідчень, потрібен психологічний контакт. У фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» герой фільму Жеглов, у якого не вийшов психологічний контакт із затриманим, передає його «для роботи» Шарапову. Це тактично правильний хід з позиції слідства . Тому в практиці слідчих органів такі ситуації зустрічаються і в цих випадках справу нерідко передають іншому слідчому. Адвокат повинен враховувати ці обставини та відпо-відним чином роз’яснювати їх своєму клієнту.

Теоретично метою таких методів є такий вплив на допитуваного, щоб він від викривлення або укриття інформації перейшов до її об’єктивної й повної подачі. Отже, виникають проблеми етичного порядку і для самого адвоката. Чи повинен він допомагати своєму клієнту укрити правдиву інформацію, чи правильним буде це? Закон установлює тільки безумовні випадки недопустимості таких дій: наприклад, вплив на свідків, щоб вони дали неправдиві показання, фальсифікація доказів тощо. Але закон дозволяє свідкові відмовитися від дачі показань щодо самого себе. Дещо інакше це питання вирішується в проекті КПК. Але про це окрема розмова.

Право відмовитися дати показання належить також обвинуваченому та підозрюваному. Методи впливу слідчого спрямовані на те, щоб змусити їх надати відповідну інформацію. Отже, поки дії клієнта не виходять за межі наданого законом права обвинуваченому на відмову від показань, а отже, права не надати бажану для слідчого інформацію, дії адвоката із захисту є законними, хоч можливо і не зовсім вкладаються у загальноприйняті етичні норми. Адже, адвокат посідає активну позицію, подаючи свої рекомендації щодо тактики захисту і усвідомлює, що його підзахисний вчинив той чи інший злочин. Відмова надати інформацію може призвести до не розкриття злочину і звільнення фактично винної особи від відповідальності. З цього погляду слід визнати, що є ситуації, коли неможливо встановити у справі так звану «об’єктивну істину». Правда може бути відома адвокату, священику, але за певних умов її неможливо досягнути в судовому засіданні.

У будь-якому випадку адвокат не вправі діяти всупереч інтересам свого клієнта, а тому на практиці повинен дотримуватися цього імперативу.

Неможливо висвітлити всі прийоми і тактичні хитрощі, які застосовують слідчі. Але на окремих із них варто зупинитись.

Для того щоб вплинути на особу, яку допитують, використовують роз’яснення про можливість пом’якшення покарання у випадках дієвої допомоги слідству. При цьому використовується надання доказів його вини, які показують даремність спроб ухилитися від відповідальності. Пред’являють докази по-різному: або від сильнішого доказу до слабшого, або навпаки - надання всіх доказів у сукупності. Обвинуваченому «демонструють можливості розслідування» так, щоб він вніс корективи у свою поведінку і навіть щоб він визнав свою вину. При цьому демонструються широкі можливості експертизи, або огляд доказів, які переконують обвинуваченого в тому, що його вина і без пояснень буде доведена.

Іншим прикладом є звернення, розраховане на емоційну сферу психіки обвинуваченого, звернення до його особистих позитивних якостей, використання їх як засобу одержання потрібних показань.

Однак найчастіше слідчими використовуються слабкі місця у психіці людей. Заздрість, ревнощі, почуття помсти, марнославство, жадність. При цьому широко використовується метод «розпалювання конфлікту», який викликає заперечення у багатьох фахівців у сфері судової етики. Наприклад, обвинуваченому повідомляють про неіснуючі, або навпаки правдиві показання іншої особи, які викривають обвинуваченого. Або надають для ознайомлення лист, у якому спільник, який начебто залишився на свободі, вступає в інтимні відносини з дружиною обвинуваченого. При цьому в таких повідомленнях може бути елемент обману, або навпаки, вони є правдивими. Такий прийом може призвести до обмови іншої особи з почуття ревності або помсти і це повинен враховувати адвокат при розробці позиції у справі. Яким би не був етичний бік у діях слідчого в цих випадках, на практиці такі випадки зустрічаються і визнати одержані дані як недопустимі як докази, як правило, не вдається.

Слідчі використовують також різні психологічні пастки і тактичні комбінації. Дуже точно такі пастки описав Ф.М. Достоєвський у «Злочині і покаранні» при допиті Порфирієм Порфирієвичем Раскольникова.

Застосовуючи ці прийоми, слідчий тимчасово приховує основну мету допиту, зміщує його акценти на виявлення обставин, які безпосередньо не становлять інтересу, розраховуючи побічно одержати інформацію про обставини, що становлять предмет розслідування.

Дуже поширеними є прийоми, направлені на створення перебільшеного враження, що слідчому відомі обставини вчиненого злочину та причетність допитуваної особи. Наприклад, допитуваній особі подають інформацію про існування відбитків її пальців на місці злочину, хоч насправді таких не виявлено. Або використовуються дублікати чи макети речових доказів, відсутніх на момент допиту. Допитуваному ніби ненароком показують ніж, схожий на той, яким було вчинено вбивство.

У справі про вбивство за висновком експертизи потерпілий був убитий найімовірніше сокирою, яку так і не було виявлено. Готуючись до допиту підозрюваного, слідчий поставив у кут кабінету сокиру і прикрив її газетою, щоб було неможливо її впізнати за індивідуальними особливостями. Увага підозрюваного постійно спрямовувалася на сокиру. Нарешті він не витерпів і запитав: «Що, знайшли? «А як ви думаєте», - відповів слідчий. Після цього підозрюваний визнав свою вину і розповів, куди він сховав сокиру, яка пізніше там була знайдена. Такі прийоми можуть бути використані і в присутності захисника, який не має права заважати слідчому, але може написати зауваження в протоколі про недопустимість тих чи інших прийомів1. Отже, захисник може попередити свого підзахисного про можливість застосування таких прийомів і підготувати його до них. Але при допиті він не вправі втрутитися в роботу слідчого.

Разом із тим, у методичних керівництвах не рекомендують проводити очні ставки і впізнання в ізоляторах тимчасового тримання під вартою або слідчих ізоляторах. Аргументують це тим, що при зміні показань допитувані пояснюють, що слідчий спеціально їх залякував, приводив на очну ставку до слідчого ізолятору, погрожуючи, що там їх і залишить, якщо вони на очній ставці або при впізнанні не підтвердять потрібних йому, але неправдивих показів. Виходячи із принципу цілісності (вимог системного аналізу), слід визнати, що слідчі нерідко саме так і діють.

Як тактичний прийом пропонують слідчому діяти так, щоб сам факт виклику не був несподіваним для особи або неприємним йому за формою. Слідчому важливо, щоб до допиту особа не порадилася з адвокатом, не надала викликові особливого значення і належно не підготовилася до зустрічі. Слідчим не рекомендують викликати на допит через працівників міліції. Тому в більшості випадків викликають на допит по телефону, проявляючи максимальну люб’язність і тактовність. Нерідко при цьому говорять фрази про те, що потрібно тільки дотримати формальність або з’ясувати якусь дрібницю тощо.

Як рекомендації радять не мати на стінах кабінету плакатів і написів, які можуть принизити достоїнство людини, яку допи-тують. Між тим ця рекомендація нерідко ігнорується.

Приклад 35. Тамара Рохліна, звинувачена у вбивстві свого чоловіка Лева Рохліна під час першого допиту слідчими Генеральної прокуратури РФ, запам’ятала такі плакати: «Зробив діло - помий тіло»,»Ловись дівка велика, ловись дівка маленька», «Щасливі трусів не одягають». О. Баєв бачив на стіні слідчого плакат такого змісту:»Ти маєш право кричати, стікати кров’ю, звати адвоката після того, як ми покінчимо з тобою. Видимі пошкодження, включаючи вибиті зуби, згідно з повідомленням міліціонера, були одержані тобою до прибуття на дільницю. Ти можеш мовчати, і тоді ми тобі всю морду розіб’ємо» .* Як не дивно, але автору книги довелося побачити плакати аналогічного змісту у слідчого в ... Словакії при представництві інтересів громадянина України в кримінальній справі. Є щось спільне у слідчих, незалежно від країни перебування.

Порада захиснику. За наявності плакатів такого змісту можна подати відповідні клопотання, розцінивши їх як незаконний тиск на свідка або обвинуваченого і в такий спосіб поставити під сумнів пояснення свідка, або визнання обвинуваченим своєї вини.

Були випадки допиту обвинуваченого як свідка за допомогою слідчих інших країн відповідно до міжнародно-правових угод (напр., слідчих США у справах, що ведуться в США проти українських громадян). Потім дані, одержані в цих допитах, використовувалися при допитах з обвинуваченими .

Проведення допитів іноземними слідчими виконується відповідно до міжнародно-правових угод, як правило, за законодавством України. Але, наприклад, американські слідчі вважали за необхідне, щоб участь у допиті особи, навіть як свідка, брали адвокати.

У таких випадках, адвокат повинен обговорити обставини і правову позицію майбутнього допиту з обвинуваченим, підготувати його до зустрічі з іноземними слідчими і визначитися щодо питання давати чи не давати пояснення. Так, при проведенні допитів українських обвинувачених слідчими США ставилися запитання, які через певний час були поставлені слідчим уже в межах розслідування кримінальної справи в Україні. Адвокат повинен враховувати таку можливість.

Захисник бере участь і в інших діях, які проводяться з участю обвинуваченого. Питання про необхідність такої участі визначає слідчий. Найчастіше це очна ставка, пред’явлення до впізнання, слідчий експеримент.

Можна рекомендувати брати участь у всіх слідчих діях, які здійснюються за участю клієнта і на які захисника запрошує слідчий. Звичайно, це вимагає значних затрат часу, але тільки тоді адвокат може бути спокійний, що його підзахисний не допустив необачного кроку.