Адвокат: навички професії

Глава 8. Виступ у дебатах

«Ми маємо три засоби впливу на слухачів, - писав Цицерон, - доказувати, подобатись, розчулювати. Із цих трьох засобів є один, найголовніший - доказування; воно має здаватися слухачам єдиною метою, якої хочемо досягти; інші два засоби мають бути розлиті по всій промові, як кров у тілі».

Промови сучасних адвокатів відрізняються від промов великих адвокатів минулого хоча б тим, що вони виголошуються не в суді присяжних. Незрівнянно знизився й громадський інтерес до них. Сучасні адвокати виступають перед суддями-професіоналами і у складі суду немає представників народу - народних засідателів (у більшості справ) і присяжних.

Потрібно відверто визнати, що судді перебувають у ситуації, коли від них чекають тільки обвинувального вироку і «засудження підсудного». Будь-який виправдувальний вирок - це надзвичайна подія і своєрідний подвиг судді. Щоденно «йти на подвиг» судді не бажають. Очевидно, що поки до складу суду не будуть введені представники народу, виправдувальні вироки будуть тим винятком, який тільки підтверджує правило, що суди не постановляють таких вироків.

Конституція України передбачає безпосередню участь народу у відправленні правосуддя в особі народних засідателів і суду присяжних. їх дуже бракує в суді. На жаль, питання про форми участі народних засідателів і присяжних тільки дебатуються, хоч це один із найважливіших чинників справді справедливого суду.

Поза сумнівом, роль захисної промови, виголошеної в присутності народних засідателів або присяжних, зростає. Ця промова допомагає суддям сформувати внутрішнє переконання, глибше розібратися в обставинах справи, усебічно, повно й об’єктивно дослідити їх, установити наявність або відсутність вини підсудного і прийняти правильне рішення. У дебатах підсумовується вся проведена раніше напружена й копітка праця.

Прокуророві легше впливати на суд: було слідство, обвинувачення й арешт; є авторитет «ока государевого», є матеріали кримінальної справи і судового слідства. Щодо адвоката, то в нього немає ні влади, ні свого слідства. Є тільки обов’язок допомагати людині, що потрапила в біду, є знання, досвід, порядність, є право відстоювати свої переконання та боротися з порушенням законів, є та внутрішня свобода, яка дає йому можливість подолати висновки попереднього слідства.

П. С. Пороховщиков писав: «Пам’ятайте, що прокурор може бути сміливим, якщо хоче: він грає в більшості випадків на свої гроші; захисник зобов’язаний бути обережним: за нього розплачується підсудний».

Є дві основні позиції щодо підготовки тексту судової промови. Одна, яку відстоював А.Ф. Коні: «Не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтеся на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків, а вивчайте уважно матеріал, запам’ятовуйте його - і потім слідуйте пораді Фауста: «Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!» .

Протилежної позиції з цього питання дотримувався П. Сергеїч: «Знайте, читачу, що, не списавши кількох аршинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки ви не геній, прийміть це за аксіому і готуйтеся до промови з пером у руці»3, і далі продовжує: «З того, що промова має бути написана в завершеній формі, не означає, що її слід виголосити напам’ять».

До того ж адвокат, маючи підготовлену промову, може проси-ти суд про приєднання її тексту до справи. Це дає змогу суду при складанні вироку в будь-який час повернутися до неї, щоб ще раз оцінити ті чи ті обставини, на яких наголошував захисник. Заслуговує на увагу і пропозиція внесення Кримінально-процесуального кодексу норми про право на приєднання до матеріалів справи захисної промови адвоката. Хоча й тепер адвокат не позбавлений права заявити таке клопотання. Захисна промова - це завжди публічний виступ, а тому вона має ґрунтуватися, крім фахових, і на загальних вимогах, які стосуються публічного виступу.

Добросовісне ставлення до суду

Однією з найважливіших норм, які регулюють поведінку оратора в судових дебатах, є повага і добросовісне ставлення до суду. У виступаючого повинна бути чітка позиція - суд недопустимо вводити в оману, суду необхідно підпорядковуватись. Це моральний імператив для адвоката і його необхідно дотримуватись. Те саме стосується й прокурора, який сам повинен бути зразком поведінки у ставленні до суду. Повага до процесуального противника або до іншого адвоката, повага до його аргументів, ділова товариська полеміка, яка виключає некоректні випади, зневажливий тон і тому подібні випади недопустимі в судовому засіданні. Неетичним є й використання промахів і помилок другої сторони або іншого адвоката, якщо вони не впливають на суть справи і не порушують прав клієнта.

Коректним має бути ставлення і до всіх інших учасників судового процесу. «Етика мовної поведінки в залі суду вимагає, щоб всі сторони та їхні представники, які беруть участь у процесі, звертались один до одного на Ви. Необхідно точно знати і правильно вимовляти прізвище, ім’я по-батькові того, до кого звертаються або про кого говорять. Недопустимо плутати підсудного з потерпілим, потерпілого - зі свідком або іншими учасниками розглядуваної справи».

Оскільки судове змагання - це боротьба за життя, свободу, честь і майно, то інвектива (різкий виступ проти кого-небудь, викривання) є неминучим. «Неможливо заборонити захиснику сказати гаряче слово проти дій посадових осіб, які не тільки не здійснюють мети закону, але йдуть проти прямих його впливів і смислу» . Зустрічаються ще і «спритні» адвокати, які з допомогою нечесних прийомів досягають короткого одночасного успіху, але при цьому підривають довіру до себе як професіоналів і кидають тінь недовіри на весь адвокатський корпус. Про одного з таких «фахівців» розповів у своїй книзі адвокат С.Л. Арія. Його колега, адвокат Ш., за словами автора, був цинічним і веселим махляром, який виділявся неперевершеними плутнями та витівками на ниві правосуддя.

Приклад 93. Одного разу Ш. захищав начальника майстерень Зайцева, якого звинувачували у зловживаннях по службі. Суд першої інстанції дав йому 5 років позбавлення волі, але під варту не взяв, залишивши на підписці до касації. Зайцев страждав на радикуліт ніг і тому трохи кульгав, про що у справі була довідка. Але Ш. вирішив доповнити довідку невеличким психологічним етюдом. Він звелів Зайцеву з’явитися на розгляд справи з милицями, але не новими. Більше того, він роз’яснив йому, як саме він повинен пересуватися на милицях. Тому до кабінету судді Нікітченка, який вів засідання колегії, Зайцев не зайшов, а якби заповз, опираючись тільки на милиці і підтягуючи за собою обидві ноги одразу. Так він доповз до дивану і повалився на нього. Адвокат мовчки йшов позаду. Нікітченко з подивом, піднявши окуляри на лоб, спостерігав за калікою. Після короткої промови Ш., який благав суддів проявити гуманність, і п’ятихвилинної наради колегія оголосила ухвалу: покарання Зайцеву замінили на умовне. Із сльозами подяки на очах Зайцев виповз у такий же спосіб у коридор, де попрощався з адвокатом. Це було похибкою з боку Ш.: Зайцев зайшов у туалет у кінці коридору, де на радощах залишив свої милиці. Увечері вони були виявлені збиральницею, і після короткого розслідування картина прояснилася. Нікітченко страшенно розлютився. Про неетичну поведінку адвоката ПІ. було повідомлено в Президію адвокатської колегії. І хоч ПІ. з обуренням відкидав свою причетність до обману суду, йому було оголошено догану .

Адвокат повинен бути уважний до суддів, особливо в суді з участю народних засідателів (участь яких передбачена і чинним процесом, а також у суді присяжних).

Приклад 94. Упродовж чотирьох холодних місяців слухалася справа молодих людей, звинувачених у бандитизмі, розбійних нападах і вбивствах. У підсудного С. була захисником адвокатеса П. Підсудний П. з позиції обвинувачення був другорядною фігурою у процесі на фоні всіх інших. Не вбивав, не грабував, стояв, як це прийнято говорити у певному середовищі, «на стрьомє».

Присяжними засідателями в процесі були безробітні ткачихи. Вони економили на громадському транспорті, добиралися до суду пішки. Сиділи в погано опалюваному залі, у старенькому одязі і протягом чотирьох місяців мали можливість спостерігати за адвокатом. Вона хвацько під’їжджала новенькою іномаркою, дратуючи вищанням гальм присяжних засідателів. Сиділа в залі в канадській шубі з чорнобурки, вартістю, вищою за квартиру цих присяжних. Оскільки роль підзахисного С. була другорядною, то запитання не ставилися. Адвокат відверто спала на плечі у свого старшого колеги, особливо по понеділках. Не приховувала позіхань і своєї байдужості до всього, що відбувається в залі.

Коли настав час її виступу, обличчя присяжних напружилися. Промова її була добре скомпонована, яскрава, своєрідна, проголошена, а не прочитана. Було видно, що вона добре підготувалася, і її промова була кращою, ніж у інших адвокатів. І тим образливіше був для неї контраст з вердиктом присяжних. Усі підсудні одержали від присяжних хто полегкість, хто особливу полегкість, хтось був визнаний невинуватим, або його дії були визнані недоведеними. І тільки С. залишився єдиним, щодо якого жоден із присяжних не знайшов за потрібне поставити в опитувальному листі хоч би просту полегкість....

Дрібниць не буває. Демонстрація дорогого одягу, коштовностей адвокатів, яскравої і дорогої косметики тощо наводить на певні роздуми. І не тільки у безробітних присяжних, але й у професійних суддів.

Так само негативно може бути сприйнята і поява в неохайному, пом’ятому одязі тощо.

Приклад 95. У справі прокурором була молода дівчина, яка нещодавно закінчила університет. Вона чекала на важливий для неї дзвінок і тому в перервах постійно телефонувала по своєму мобільному телефону, який у неї лежав на прокурорському столі. І ось під час найбільшого напруження у своєму виступі, коли вона кидала громи і блискавки на голови підсудних, задзвонив телефон. Прокурор цього не чекала, зніяковіла і, вибачившись, вибігла в коридор. Побачивши, що присяжні з подивом переглядаються між собою, адвокат тихо, але щоб почули присяжні, сказав: «знову у неї тамагочі попросився до туалету!» Присяжні посміхнулися. Коли через хвилину прокурор увійшла до залу, присяжні вже відверто посміхалися. Довіру до прокурора у них було підірвано. І як вона далі не старалась, все пішло нанівець.

Сленг, побутові вирази в промові недоречні. Шкідливо також застосовувати ласкаво-зменшувальні вирази: «молоточок», «ножичок», і навпаки, збільшувальні: «ножище», «чоботище» тощо. У літературі наводять приклад, як адвокат назвав кувалду, якою був вбитий потерпілий, «молоточком». Прокурор скористався цим, указав, що цей «молоточок» типа кувалди важив 3 кг».

Іноді суддя перериває виступаючого і робить йому зауваження, посилаючись на те, що той говорить про недосліджені докази. Важко продовжити виступ у такій ситуації. Потрібна певна пауза. Ось як зробив для себе таку паузу адвокат, виступаючи в апеляційному суді. «Дякую, Ваша честь, що ви мене зупинили, на щастя, ви не зупинили мою думку...» і продовжив промову. Це була заготовлена фраза, а тому адвокату було легко продовжити свій виступ.

Зміст промови

Кожна захисна промова повинна містити такі складові частини:

1) позиція по справі;

2) вступ;

3) аналіз і оцінка доказів;

4) дані, що характеризують особу підсудного;

5) аналіз причин, що сприяли вчиненню злочину, або причин, що потягли помилкове порушення кримінальної справи;

6) питання, пов’язані із застосуванням покарання або звільнення від нього;

7) питання, пов’язані з розв’язанням цивільного позову;

8) заключна частина промови .

Отже, зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи. Два основні моменти в будь-якому виступі - факти й оцінні міркування .

Іноді виникає ситуація, що в основу обвинувачення покладають не стільки факти, як оцінку певних дій. Тоді і сам адвокат може зробити акцент саме на оцінку. Для ілюстрації такої позиції пропонуємо кілька фрагментів із промови адвоката Г.М. Рєзніка на захист Валерії Новодворської 14 жовтня 1996 р. (У цьому розділі уривки із захисних промов адвокатів з метою збереження стилю їхніх авторів подаються мовою оригіналу).

«Господа судьи! Судебное разбирательство не оставило никаких сомнений в том, что все участники процесса и прежде всего, разумеется, суд, вовлечен обвинением, предъявленным Новодворской, в ситуацию полнейшего, кромешного абсурда...

Ярче всего «зазеркальность», бредовость происходящего выс-ветил в ходе процесса государственный обвинитель. Встретив в тексте публикации Новодворской строки: «Ты тварь дрожащая или право имеешь», господин прокурор задал подсудимой вопрос: «Кого вы, Новодворская, имеете в виду под тварью?» А когда порядком подрастерявшаяся Валерия Ильинична (ее, как известно, очень трудно ввергнуть в такое состояние) ответила: «Так это же Достоевский - «Преступление и наказание», последовала фраза государственного обвинителя, достойная быть эпиграфом к нашему процессу: «Вы это бросьте. С Достоевским мы еще разберемся».

Так вот, используя выражение классика, утверждаю: это дело создали твари... Дрожащие. Дрожащие перед правдой, свободой и разумом. Но твари не только дрожащие, а еще и невежественные. Невежественные настолько, что не сознавали: к уголовной ответственности вместе с Новодворской привлекается цвет нации, лучшие сыны России. Я попрошу, господа судьи, не доверять первому взгляду, который вы бросаете на скамью подсудимых. Я прошу напрячь ваши внутренние взоры. Тогда вы увидите: на скамье подсудимых Валерия Новодворская пребывает не в одиночестве. Рядом с ней много соучастников, и находиться в этой компании большая честь...

Перечисление подсудимых по настоящему делу начну с поэтов. Конечно, это в первую очередь Александр Сергеевич Пушкин, так отозвавшийся о народах Российской империи:

Паситесь, мирные народы, Вас не разбудит чести клич. К чему стадам дары свободы? Их нужно резать или стричь. Наследство их из рода в роды - , Ярмо с гремушками да бич.

Рядом с Александром Сергеевичем Михаил Юрьевич Лермон-тов:

Прощай, немытая Россия, Страна рабов, страна господ.

Подле притулился Некрасов со своими стихами:

Подъезжая к Кенигсбергу, Я приблизился к стране, Где не любят Гуттенберга. И находят вкус в говне.

Присутствовавшие на процессе помнят эпизод, когда подсуди-мая попросила разъяснить сущность предъявленного ей обвинения. Вы даже не попытались этого сделать. И правильно поступили. Полагаю, что ваши знания и опыт не оставили у вас сомнений в том, что обвинение разъяснить нельзя.... В обвинительном заключении написано: в статьях Новодворской содержатся тенденциозно подобранные факты, измышления об образе жизни, исторической роли, культуре, нравах, обычаях лиц русской национальности, необоснованные выводы, ложные логические посылки. Но не говорится, что это за выводы, что это за факты, что за посылки.. Понятно, такое обвинение нельзя разъяснить. Его нельзя доказать. Против него невозможно защищаться. Оно изначально абсурдно, оно сфабриковано, оно лживо.

Пропаганда национальной исключительности или неполно-ценности введена в закон как преступление в сентябре 93-го года. Статья «Не отдадим наше право налево» написана в августе, закону придана обратная сила. Защита обратила внимание на нарушение. Эпизод подлежит исключению из обвинения по чисто формальному основанию. И что же? Да ничего. Никакого аргументированного ответа на ходатайство не последовало. Взамен откровенное издевательство над защитой. Следователь отвечает: «Такое же обвинение предъявлено по другому эпизоду, пусть и этот остается».

Надо действительно не уважать суд, чтобы посылать туда уго-ловные дела, подобные нашему. Сильны, живучи сложившиеся традиции - все съедят, все проглотят, оправдать не посмеют.

Я испытываю чувство неловкости, господа судьи, что, ввер-гнутый в этот абсурд, должен объяснять абсолютно очевидные вещи...

Валерия Новодворская - человек редкого мужества. Двадцать семь лет антитоталитарной правозащитной деятельности. Кагебисты на следствии психологически ломали многих людей. Там были не только костоломы и палачи-психиатры. Многих удавалось уговорить, убедить, заставить отречься. Но в интеллектуальной схватке с Валерией Ильиничной эта публика всегда проигрывала. Потому к ней особая ненависть. Любое ваше решение, господа судьи, кроме оправдательного приговора Валерии Новодворской, будет позором российского правосудия».

Вступ

Вступна частина виступу покликана підготувати суд, інших учасників судового процесу та присутніх до сприйняття промови. Правило універсальне: чим менше шаблону у вступі, тим краще сприймається судова промова. Тут немає єдиного рецепту. Вступ починають з оцінки суспільно-політичного значення справи, викладення програми промови, відсилки до окремих положень виступу прокурора, характеристики особи підсудного, посилання на специфічні особливості кримінальної справи.

Адвокат С.О. Островський свій вступ виголосив з урахуванням виняткових обставин справи:

«Я выступаю перед Вами защитником обвиняемого, который на всем протяжении беспримерного процесса служил единственной мишенью для всевозможных и, скажем откровенно, обоснованных обличений и обвинений.

Я защищаю того из подсудимых, который был центром не только своих собственных злодеяний, но и чужих упущений, которые привели к страданиям и невзгодам во многих семьях, дети которых потерпели от тех чудовищных преступлений, которые были предметом рассмотрения в настоящем судебном процессе.

Я защищаю в суде человека, самое имя которого в устах честных людей превращалось в улику тяжкой вины, вызывало страстный протест и зловещий ропот, так как он вместе со своими сообщниками в течение многих лет как звери охотились за малолетними детьми й жестоко истязали их.

Это в подлинном смысле слова - исключительное и одиозное дело, так как ему подобных не знает, вероятно, уголовная хрони-ка.

Каковы причины падения этих людей?

Откуда могли появиться такие преступные деяния?

Кто они, эти люди, о которых вам должны сказать свое слово?

Вы, вероятно, не можете не признать, что защита проявила в этом кошмарном и кровавом деле немало усилий для того, чтобы помочь Вам ответить на все эти вопросы»?

Адвокат АЛ. Юдін у вступній частині промови висловив свою позицію щодо можливості завершення розгляду справи:

«Товарищи судьи! Должен сознаться, что, приступая к защите Аверина, я нахожусь в большом затруднении. Я считал и считаю, что... для правильного разрешения дела его надо обратить к доследованию. Вы не разделили моей точки зрения... В связи с этим я вынужден оценить материалы в том виде, в каком они имеются в томах настоящего дела».

Із промови Ф.Н. Плевако у справі Люторичних селян:

Господа судьи и господа сословные представители!

Документы прочитаны, свидетели выслушаны, обвинитель сказал свое слово - мягкое, гуманное, а потому и более опасное для дела; но жгучий и решающий задачу вопрос не затронут, он рвется наружу: заткните уши, зажмурьте глаза, зажмите мои уста - все равно он пробьется насквозь; он в фактах нами изученного дела; его вещают те заведенные порядки в управлении владельца деревни Люторич, те порядки, которые я назову картиной пореформенного хозяйства в одной из барских усадеб, где противоестественный союз именитого русского боярина с остзейским мажордомом из года в год, капля по капле, обессиливал свободу русского мужика и, обессилив, овладел ею в свою пользу. Всякая чуткая душа, всякая пробужденная совесть слышит, требует его от меня, если я обойду его .

У промові автора у справі Цубери наголошувалися події, які дістали громадський резонанс в області.

«Сім’я Цуберів заплатила найвищу ціну в цій справі: на чет-вертий день арешту в камері тимчасового тримання під вартою трагічно загинула Валентина Антонівна Цубера. Обставини її смерті так і не з’ясовані. Сім’я втратила матір і дружину, а держава і громадськість - талановитого підприємця, щедрого мецената і благодійника. І це не єдина втрата. У результаті накладення арештів на рахунки і майно підприємств і припинення у зв’язку з цим їхньої діяльності залишилося без роботи понад 200 працівників, їм навіть не дозволили виплатити вже зароблену заробітну плату.

Цей мартиролог утрат можна було б продовжувати. З таким здобутком слідство вступило в 2000 рік. Пішов п’ятий рік розслідування кримінальної справи. Складність ще й у тому, що слідство було далеко не безгрішним, допускало порушення прав обвинувачених і до того ж захаращило справу масою зайвих документів, які обвинувачення не стосуються.

На початку розслідування начальник Закарпатського УБОЗу Варцаба в інтерв’ю газеті «Единство» заявив, що відповідальні особи шляхом махінацій поклали в кишеню понад 200 тис. «баксів» і що «винуватці вже за ґратами». Після того як високе начальство оголосило тих, що за ґратами, винними, у слідчої групи зникли будь-які сумніви щодо вини арештованих.

Мені довелося бути останнім (принаймні офіційно), хто розмовляв з Валентиною Антонівною за кілька годин до її загибелі. Обвинувачення вона відкинула як безпідставні. Душа її і тепер незримо присутня в судовій залі і ніяк не може упокоїтися через діяння живих. Про них мої пояснення (з архіву адвоката).

Вдалий вступ значною мірою визначає успіх промови в цілому. Тому слід приділяти йому особливу увагу. Вступна частина обвинувальних промов А.Ф. Коні не була багатослівною. Коні одразу вводив своїх слухачів у суть справи.

А ось зразок вступу з промови американського адвоката Лео Брентона у справі Анджели Девіс, яка була виправдана судом присяжних:

- Я виступаю сьогодні перед вами в один з найважливіших днів мого життя. Я звертаюсь до вас як слуга правосуддя, як представник однієї з найблагородніших професій. Але що ще важливіше, я звертаюсь до вас як чорношкірий, щоб захистити мою темношкіру сестру Анджелу. Ви повинні зрозуміти, що в історії нашої країни викликало появу такої жінки; ви повинні зрозуміти, що означає бути темношкірими. Що б не говорили тут про підсудну, в одному, я гадаю, ми всі можемо погодитися: ця жінка, викладач коледжу, далеко не дурна... Чи вважаєте ви за можливе, щоб така жінка пішла купувати зброю з метою розбити голову судді і при цьому вказала б

своє прізвище, місце проживання і залишила автограф? Мені гірко, що обвинувачення насмілилося вихопити з її листів окремі рядки, фрази, слова, в яких висловлено любов однієї людини до іншої, і розтлумачує їх як щось кримінальне... Непристойно втручатися в суто особисті, інтимні почуття людини, як це дозволив собі містер Харріс (прокурор. - Я. 3.).

Адвокат Т.Л. Живуліна пише: «Мені подобається несподіваний виступ, коли оратор, схвильований якоюсь подією, починає промову несподівано, не приховуючи від слухача почуттів, що охопили його» ?

У вступі може бути розвинута загальна думка або наведено афоризм у формі цитати. Але в будь-якому разі вступ має бути лаконічний, простий і логічно пов’язаний з іншими частинами промови.

Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів. Якщо головуючий поспішає зупинити розмірковування адвоката як такі, що не стосуються справи, адвокат вправі заявити свої заперечення і просити занести їх до протоколу судового засідання (ст. 260 КПК України). Тим більше неприпустимо, коли промову одного адвоката перериває другий адвокат чи прокурор.

З’ясування фактичних обставин справи. Аналіз фактів

Виступаючи з промовою в суді, адвокат розкриває позицію у справі, тобто висвітлює :

а) юридичну версію;

б) фактичну версію справи.

Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України визначають елементи складу злочину, які має довести обвинувачення. За будь-яких обставин встановлюється:

• подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини);

• винуватість підсудного у вчиненні злочину, мотиви злочину;

• обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності підсудного та характеризують його особу;

• характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат на лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК);

• причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК);

Захисник визначає для себе юридичну версію справи, а саме, які елементи складу злочину йому слід оспорювати, подаючи при цьому свою версію (контрверсію) юридичної кваліфікації дій підзахисного . Готуючи юридичну версію, захисник відповідним чином групує наявні у справі докази на користь обвинуваченого та обраної юридичної версії і, навпаки, робить усе можливе, щоб звести до мінімуму і послабити все те, що свідчить не на користь клієнта.

В інших випадках адвокат може обмежитися критикою версії обвинувачення і спростуванням його доказів. Фактична версія справи покликана пояснити суду, що сталося і чому саме так сталося. Синтез юридичної і фактичної версій дає змогу ефективно довести до суду позицію захисту у справі. Надійна фактична версія має бути логічною, простою і реальною та відповідати версії юридичній.

Є такий блискучий розвідник-аналітик наш земляк В. Суворов (Резун). Із дрібних фактів, переважно загальновідомих, він подав свою версію другої світової війни, яка змінює всі уявлення про неї, причини її виникнення та навіть результати. Тут йдеться не про те, чи правильною є ця версія, а про те, що вона непереборна силою фактів, які підкріплюють один одного. Той, хто прочитав його книги, стає «отруєним» цією невідпорною логікою фактів і висновків, які з цих фактів однозначно випливають. Усі спроби спростувати В. Суворова не мають успіху тому, що фактам потрібно протиставляти не кучеряві роздуми, а також факти. А їх у опонентів Суворова або немає, або ж вони підтверджують його версію. Для адвокатів книжки В.Суворова можуть служити практичним керівництвом для доказування.

Ось так і захисна промова має спиратися на твердий ґрунт достовірних і перевірених в судовому засіданні фактів. З таким фундаментом захисник може розраховувати на успіх. Тому й кажуть, що глибоке знання справи - то найкраще красномовство.

Адвокат повинен усвідомлювати, що його версія має бути реальною, щоб у неї міг повірити суд. Пропонуючи свою версію подій, захисник повинен на це зважати, щоб у суду, і без цього завжди критичного і навіть прискіпливого до захисту, не склалося враження, що в міркуваннях адвоката істини немає.

П. Сергеїч наголошував на тому, що повинен зробити захисник, досліджуючи і викладаючи фактичну версію:

«Будьте помірно цікаві і розумно недовірливі.

1. Спитайте в себе, що було? Хто, що, коли, з якою метою? Кожна з цих обставин може висвітлити вам той чи інший бік справи.

2. Відокремте встановлені факти від сумнівних та від невідомого.

3. Не задовольняйтеся готовими поясненнями фактів.

4. Шукайте внутрішній зв’язок подій. Не поспішайте визнавати факти такими, що не мають значення.

5. Знайдіть для кожного факту те висвітлення і пояснення, яке найвигідніше для вас і для вашого супротивника.

6. Відділіть більш значні факти справи, розташуйте їх послідовно в часі і, зупинившись на кожному, подивіться навколо, подивіться назад, подивіться вперед. Поставте себе в становище підсудного.

7. Змінюйте гадані умови місця і часу. Це може відкрити те, що зацікавлені люди зуміли приховати від слідчого.

8. Шукайте суперечності у фактах, не узгоджуваних з Вашим розумінням справи.

9. Візьміть до уваги те, чого не було. Те, чого не було, також може бути доказом, і доказом невідпорним!».

Одна з найскладніших ситуацій для захисника - колізія інтересів кількох підсудних. Не зреагувати на необґрунтовані твердження про підзахисного з боку інших підсудних адвокат не може. Проте він покликаний захищати, а не обвинувачувати кого б то не було, і не повинен перебирати на себе не властиві йому функції обвинувачення.

У подібних ситуаціях необхідно виявляти особливу тактовність і стриманість стосовно тих обвинувачених і підсудних, проти яких спрямована його аргументація?

На цю обставину вказував адвокат Й.М. Кісенішський у справі Манджгаладзе:

«Я - адвокат, я виконую в процесі функцію захисту, я захищаю Манджгаладзе. І за всієї суперечливості і полярності показань Манджгаладзе і Швелідзе, за всієї непримиренності їхніх принципових позицій я не збираюся звинувачувати Швелідзе, спеціально обґрунтовувати перед вами його винуватість, конкретно аналізувати докази його вини, підтримувати прокурора в міркуваннях про його покарання. Ні, я, зрозуміло, не буду цього робити, бо це не моя справа, не функція захисту. Це - функція державного обвинувачення...

Мій аналіз фактичних обставин справи матиме принципово інший напрям, принципово інший ракурс. Я не займаюсь обґрунтуванням вини Швелідзе, але я категорично відкидаю його спроби скомпрометувати показання Манджгаладзе, посіяти недовіру до його пояснень...»

Неприпустимо без крайньої потреби погіршувати становище інших осіб. Ще неприпустиміше загострювати відносини між захисниками у справі - усе це шкодить інтересам підсудних і викликає негативну реакцію присутніх у залі. У такій ситуації захист мимоволі підігрує обвинуваченню та полегшує його завдання.

Під час одного процесу адвокати, відстоюючи інтереси своїх підзахисних, так розпалились, що взяли на себе роль прокурора і в дебатах указували на такі обставини, які навіть не згадувалися представником обвинувачення. Скориставшись правом репліки, останній сказав, звернувшись до суду: «Шановний суд! Не тільки я, а й представники захисту переконливо довели вам, що особи, які сидять на лаві підсудних, винні» .

Представники іншої позиції, яку можна сформулювати як «істина понад усе», звертають увагу на міркування відомого адвоката

Н.І. Холєви, який у своїй промові на захист А. Максименко сказав: «Есть, господа, теория, нечто вроде адвокатской заповеди: защищая одного подсудимого, не обвинять, не набрасывать тени на другого. Этой ложно сентиментальной теории я не сторонник; я думаю, что истина имеет свои права, что истина - дороже и, прежде всего, что ее нельзя топтать ногами из ложного чувства сожаления. И если бы я видел в этом деле сколько-нибудь серьезные улики против Резникова, я первый бы стал говорить здесь о его виновности. Но сделать это я по совести не могу: таких улик против Резникова я не усматриваю» .

Тут важливо те, що присяжний повірений наголошує на відсутності вини в діях Рєзнікова. Що ж до міркувань про істину і право заради неї звинувачувати іншого підсудного, то ці слова можуть бути тільки риторичним зворотом для підсилення впливу на присяжних і не обов’язково є підтвердженням того, що Холєва справді стояв на такій позиції.

Проте за наявності жорсткої альтернативи (« або-або») може виникнути колізія, коли злочин скоїв тільки один з двох підсудних, і адвокат змушений мобілізувати всі засоби для обґрунтування тези про невинуватість свого підзахисного. Це не означає, що обов’язково треба вдаватися до прямих звинувачень іншого. Почуття такту, вміння зупинитися на межі допустимого мають підказати захисникові лінію поведінки в такій ситуації. Ось приклад такої жорсткої позиції в промові адвоката:

«Обвинение убедилось, что Л-ч рассматривал каждый объект обследования как источник личного обогащения, что он выискивал и находил жертвы, что он действовал методом обмана, шантажа и вымогательства. Защита Фомина не ставит перед собой задачи уличать уличенного и не пытается отягощать положение человека, которого не могут не угнетать позор и горе. «Лежачего не бьют». И да простит меня Л-ч за эти правдивые, но горькие слова; я не сказала о нем больше того, что сказал он сам о себе. Я коснулась этого вопроса только для того, чтобы, воскресив в памяти моральный облик Л-ча, спросить вас: можно ли и должно ли верить этому человеку так, как призывает верить ему государственный обвинитель?» .

Виклад фактичних обставин не повинен повторювати фабули справи в тому вигляді, в якому її викладено в обвинувальному висновку. Ю. Лубшев пише, що у викладі подій слід відображати тільки найнеобхідніше з усього, що розглянуто в судовому засіданні, те, що адвокат визнає доведеним у судовому слідстві. І робити це слід у власних «адвокатських» термінах. І справді, навіщо повторювати вжиті слідчим для «підсилення» фрази типу «у складі злочинної організованої групи з метою наживи» або «кричав, намагався влаштувати бійку, учинив сварку із жінкою, робив зауваження міліціонерам» і т. п.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особу можна визнати винуватою тільки у вироку. Тому формулювати фрази потрібно, не ототожнюючи обвинуваченого або підсудного з винуватим. І адвокат першим повинен правити в цьому за взірець, а не нав’язувати суду формули, які повторюють обвинувачення. На нашу думку, неприпустимо називати підсудного злочинцем і представникам обвинувачення. На подібні випади адвокат має реагувати зверненнями до суду.

Під час слухання скарги на санкцію прокурора представник прокуратури називав Ф. особою, яка вчинила тяжкий злочин. Адвокат звернувся до суду з проханням зробити прокуророві, який допускає порушення презумпції невинуватості, зауваження. Прокурору робить честь те, що він вибачився за «обмовку».

Доречним буде сказати, що адвокати і науковці звертали увагу на цю обставину і до прийняття Конституції України.

Тільки суд у вироку може визнати обвинуваченого винуватим, але перш ніж визнати людину злочинцем, обвинуваченому мають бути надані всі можливості для захисту від обвинувачення. Як з теоретичного, так і з практичного поглядів неприпустимо змішування кримінально-правових і кримінально-процесуальних відносин. Чітке розмежування цих відносин і понять потрібне з процесуального погляду тому, що запобігає ототожненню обвинуваченого з винуватим, трактуванню як уже винуватої у вчиненні злочину особи, хоч і притягненої до відповідальності, але не визнаної винною судом у встановленому порядку.

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів, як правило, становлять основну частину промови. Захисник подає свою версію бачення справи, аналізує докази, обґрунтовує ними свої міркування.

Аналіз і оцінка кожного виду доказів мають певні особливості. Здебільшого захисники спершу аналізують кожний окремо взятий доказ з позиції захисту з урахуванням особливостей справи, і тільки потім усі зібрані у справі докази розглядаються сукупно, установлюється їхній взаємний зв’язок або його відсутність. Тут потрібно мати на увазі принцип: докази не перераховують, їх зважують на вагах правосуддя. Не випадково Феміду, богиню правосуддя, показують з вагами в руці.

Аналіз справи вимагає здійснювати перевірку доказів з позиції здорового глузду. Підсудній звинувачувався у крадіжці. У його визнанні та в обвинувальному висновку вказувалося, що він проник через кватирку на третьому поверсі, а потім з квартири знову ж через кватирку виніс холодильник, телевізор, музичний центр і килим. Очевидна безглуздість цих фактичних обставин і була предметом аналізу захисника у виступі, де була показана неможливість учинення таких дій.

На судову промову впливають установки. У прокурора та адвоката вони, як правило, взаємно протилежні.

Інколи аналіз будують за принципом драбини, коли один за одним розглядаються докази обвинувачення і поступово відкидаються.

Сучасна психологічна наука розробила низку прийомів, які посилюють вплив на слухача.

Загальний принцип для риторичних прийомів: «Говорити так, щоб предмет сам ліз у голову». Один із таких прийомів - правило Гомера. Черговість аргументів, які наводяться, впливає на їхню переконливість. Найефективнішим є такий порядок: сильні - середні - один найсильніший. Наступне правило - правило Сократа. Для одержання позитивного рішення з важливого для вас питання поставте його на третє місце, подавши співрозмовникові перед тим два короткі запитання, на які він відповість «так» (це правило широко використовують під час допитів). У різних авторів - різна кількість правил - від 12 до 14 і більше.

Не знаючи цих нинішніх досягнень психологічної науки, П. Сергеїч блискуче сформулював ці правила для адвокатів і взагалі для судових ораторів. Ось вони:

1. Не доводьте очевидного.

2. Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки (власне, це правило Гомера).

3. Відкиньте всі посередні й ненадійні доводи.

4. Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката.

Це зрозуміло. Формулюючи висновок самі, ми залишаємо для судді пасивну, а отже, психологічно залежну позицію. Натомість, якщо для думки судді залишити простір, він не тільки зробить відповідний висновок, а ще й намагатиметься розвинути і підкріпити його шляхом уточнень і додаткових запитань.

Скільки разів надмірне бажання «розжувати суду» очевидний висновок приводило до зауважень типу: «Пане адвокате, суд і сам може зробити висновки» або «не відповідайте за свідка» і т. ін. Тому у випадку, коли свідок каже явну неправду, адвокатові краще заявити, що він або введений в оману і помиляється щиро, або говорить неправду свідомо. За законами психології (а практика це підтверджує) суд вибере для себе другий спосіб, згубніший для свідка).

5. Не бійтеся погодитися з опонентом, якщо є можливість його ж твердження повернути проти нього або принаймні довести безперспективність цього аргументу для справи, марність такого твердження.

6. Якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізно, ґрунтовно розвиваючи кожний із них. Якщо ж є тільки несильні аргументи, їх слід зібрати разом. П. Сергеїч цитує Квінтіліана, який говорив: «... несильні взаємно підкріплюють один одного. Позбавлені значення якісно, вони переконливі кількістю - тим, що всі підтверджують одну й ту саму обставину...».

7. Старайтесь підкріплювати один доказ іншим.

8. Не намагайтеся пояснити того, чого самі не зовсім розумієте. Така спроба - подарунок для процесуального противника.

9. Не намагайтеся довести більшого, якщо можна обмежитися меншим. Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він повинен постійно контролювати себе, щоб не перейти розумної межі. Є східне прислів’я: «Ти сказав один раз - я повірив; ти повторив - і я засумнівався; ти сказав ще раз - я зрозумів, що ти обманюєш».

10. Не допускайте суперечностей у висновках та аргументах. Не треба уподібнюватися нерозумній дитині, яка, розбивши вазу, каже: «Ні, це не я! Але я більше не буду...» А хіба не так виглядає виступ захисника, який упродовж усього процесу доводить цілковиту непричетність клієнта до злочину, а в судовій промові додає, що на випадок, якщо суд визнає, що аргументи захисту недостатні, вважає себе зобов’язаним нагадати про обставини, які пом’якшують вину підзахисного.

Адвокат може викласти пом’якшувальні обставини як антитезу, ніби для підсилення своїх доказів про невинуватість клієнта (як правило, це робиться на початку промови). Далі він стверджує, що не вони визначають лінію захисту, оскільки його підзахисний невинуватий, і наводить доводи про невинуватість свого клієнта. Таким чином, на пом’якшувальні обставини вказано суду, і водночас вони використовуються для підсилення висновку про невинуватість (так звана прихована альтернатива).

П. Сергеїч залишив у спадок також рекомендації із спростування аргументів:

1. Узагальнені доводи опонента розділіть на складові й розбивайте їх поодинці.

Улюблений прийом обвинувачення - зробити узагальнені висновки щодо вини кількох осіб, без конкретизації дій кожної з них. У таких випадках іноді буває достатньо відділити, відокремити дії кожного з учасників і проаналізувати їх, щоб обвинувачення щодо конкретного учасника розсипалося.

В одній із своїх промов захисник Ф.Н. Плевако говорив: «Я раджу вам поділити вашу увагу порівну між підсудними, обдумуючи докази вини окремо для кожного підсудного так, наче доля іншого сьогодні не має бути розглянута вами. Цей прийом врятує вас від шкідливої для справи й особливо для підсудних переплутаності доказів. Стався злочин. Підозрюється кілька осіб. Ми починаємо дивитися на всіх підсудних, притягнених в одній справі, на всю лаву як на одну людину. Злочин викликає обурення проти всіх. Докази, які малюють одного, ми переносимо на всіх. Він зробив те-то, вона вчинила те-то, звідки робимо висновок, що вони зробили і перше і друге разом. І ось у промові пана прокурора ці окремі докази об’єднуються в подвійний доказ».

2. Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання. Це, на перший погляд, парадоксальне твердження заслуговує на увагу. Надмірні старання в цьому напрямку, не поєднані з безумовним спростуванням, можуть надати тим чи іншим доказам в очах суддів і особливої ваги. У них може скластися думка, невигідна для того, хто виступає: якщо він так багато про це говорить, отже, цей доказ справді має велике значення. І навпаки, коли оратор лише мимохідь заперечує проти доводів противника, ніби нехтуючи ними, вони часто вже тільки від цього здаються такими, що не заслуговують на увагу.

3. Не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів. Але, спростовуючи їх, не слід повторювати або в інший спосіб розвивати і нагадувати та міркування, якими прокурор ці доводи підкріплював. Повторюючи доводи* прокурора, ми їх скорочуємо та «конспектуємо» і в такий спосіб допомагаємо опоненту: те, що в доводах прокурора суд міг і Щ зрозуміти - ми пояснюємо; те, що суд міг забути - ми йому нагадуємо. І після цього експромтом (оскільки на ґрунтовну підготовку вже немає часу) переходимо до спростування. Таке недостатньо підготовлене спростування хибує на багатослів’я (суд це бачить). Нерідко в такій ситуації адвокат викладає свої міркування, хапаючись за перші-ліпші доводи, пропускаючи при цьому важливіші, і викладає їх нечітко, у невдалій формі. Багатослівність і туманність заперечень після стислої та ясної, наперед підготовленої думки противника тільки підкреслюють переконливість останнього.

4. Не доводьте, якщо можна заперечувати. Якщо навіть невинна людина спробує довести, що вона невинувата, то виявить, як це важко зробити. Довести невинуватість дуже часто взагалі неможливо, і замість того щоб розсіяти підозру, така позиція тільки посилює її. Ст. 62 Конституції України встановлює чітку формулу: «Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину», - слід тільки користуватися нею всюди, де це можливо.

5. Відповідайте фактами на слова. Для підкріплення тези наведемо приклад із життя. Пасажир їде в таксі. Доїхавши до потрібного місця, таксист назвав суму, значно більшу, ніж на лічильнику. Він пояснив, що в цей район із центру не кожен поїде, а, судячи з респектабельного вигляду, пасажир не скнара і не дріб’язкова людина. Пасажир відповів, що, по-перше, у таксі платять за лічильником,