Адвокат: навички професії

Глава 12. Попередня оцінка та тлумачення змісту доказів і положень закону

Оцінку доказам, у кінцевому рахунку, дає тільки суд. Одним із перспективних напрямів досудової підготовки до справи є одержання попереднього тлумачення норм закону та доказів. Ці можливості ще не повною мірою використовуються в адвокатській практиці. Тлумачення закону дають у своїх роз’ясненнях суди, в окремих, передбачених законом випадках - податкова служба та інші органи. Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) - це розумова діяльність суб’єкта, пов’язана з установленням їхнього точного значення (змісту). Тлумачення норм складається з двох елементів:

З’ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»;

Роз’яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших».

Метою діяльності, пов’язаної з тлумаченням норм права, є:

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

Приклад 110. М. за порадою адвоката перш ніж укласти правочин, звернувся за роз’ясненням до податкової служби. У силу закону податкова служба зобов’язана надати роз’яснення, які стосуються податкових відносин. Пізніше, позиція податкової служби змінилася і проти М. було пред’явлено позов у суд і порушено кримінальну справу. Посилаючись на податкове роз’яснення, адвокат успішно здійснив захист інтересів М. За рішенням суду постанова про порушення кримінальної справи було скасовано, а в задоволенні позову до М. було відмовлено.

Новий Цивільний кодекс уперше передбачив можливість тлумачення правочину. Але ж правочини (договори та інші угоди) є чи не основним доказовим матеріалом у більшості цивільних спорів. «Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окремих частин правочину; помилковим включенням до тексту правочину сполучника «і» замість «або» тощо.

Приклад 111. У 1994 р. посадовою особою виконкому сільської ради було посвідчено заповіт, який складався з двох пунктів. У першому зазначалося: «заповідаю сестрі половину приватизованої квартири». А в другому: «усе своє майно заповідаю синові».

За позовом сестри суд провів тлумачення заповіту, зробивши висновок, що синові заповідачка виділила все інше майно, крім квартири. При цьому суд взяв до уваги, що сестра заповідачки тривалий час проживала з нею, доглядала її, власного житла не має, а син, навпаки, має своє помешкання.

Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами; порівняння усіх частин правочину. Якщо цього буде замало, справжня воля особи може бути виявлена з урахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, звичаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторони, а також інших обставин, що мають істотне значення» . У результаті одержання рішення про тлумачення певного правочину можна запобігти можливим у майбутньому спорам, або ж досягти такої визначеності у відносинах сторін, яка буде визначати і вирішення майбутнього можливого спору. Правовою підставою для таких позовів є ст. 213 ЦК України. Відбираючи докази, адвокат повинен визначитись, яким із видів доказів простіше і переконливіше можна підтвердити той чи інший факт.

Особи, які не мають фундаментальної підготовки, сприймають кожну статтю закону як щось відокремлене, окреме. І для з’ясування змісту припису використовують в основному лексичне тлумачення. Характерно, що досить часто судді через свою зайнятість замість того, щоб самостійно провести аналіз ситуації, схильні до пошуку прецедентів, пошуку аналогічних випадків із судової практики. Між тим, у правозастосовній практиці потрібно рухатися від загального до окремого, від правової норми до конкретного випадку, а не від прикладу до прикладу. Вважаю, що таку помилку допустили й автори проекту ЦПК, коли зобов’язали Верховний Суд України перевіряти справи не шляхом правового аналізу та системного підходу, а націливши суд на перевірку неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону (ст. 354 ЦПК). Авторам проекту ЦПК мабуть здалося, що всі правові ситуації можна звести до певних однакових випадків при застосуванні норм права. І якщо виявиться випадок неоднаковий, то тільки тоді Верховний Суд повинен його «причесати», тобто зробити однаковим.