Адвокат: навички професії

Глава 16. Складання позовної заяви

Більшість цивільних справ вирішується в порядку позовного провадження. Таким чином, позовне провадження - основний вид цивільного судочинства, який встановлює найбільш широкі правила судового розгляду. Пред’явлення позову, як і звернення до суду із заявою в непозовних провадженнях, є складовим елементом ширшого конституційного права - права на звернення до суду за судовим захистом. Позовне провадження є універсальним за своєю юридичною природою.

Предмет позову - вимоги позивача до відповідача, наприклад, про визнання права на майно, поновлення на роботі, відшкодування шкоди тощо.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог - п. 3 ч. 2 ст. 119 ЦПК України).

Слід розрізняти предмет позову і об’єкт позову, щодо якого заявляється позов. Стосовно об’єкта спору можуть бути заявлені різні позови. Наприклад, щодо житлового будинку, або квартири можуть бути заявлені позови: про визнання права власності на будинок, про вселення до будинку (квартири), про усунення перешкод у користуванні будинком, про виключення будинку (квартири) з опису, про перехід прав покупця будинку на співвласника тощо.

Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права.

На практиці суддям буває важко визначити предмет позову, оскільки нерідко він викладається позивачами не досить чітко і прозоро. Звична картина: суддя по кілька разів перепитує позивача: що ви хочете від суду? Це наслідок недостатньо кваліфікованої підготовки позовної заяви. Але суд не вправі коректувати позицію позивача. Між тим правильне визначення предмета позову визначає і майбутнє виконання судового акту, оскільки обмежено сформульовані вимоги позивача в подальшому не дозволять його примусово виконати.

Наприклад, позивач пред’явив позов тільки з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляючи вимог, пов’язаних з правовими наслідками задоволення позову судом. Суд винесе рішення про визнання правочину недійсним, але для того, щоб настали наслідки недійсності правочину, у рішенні суду відповідно до вимог позивача мають бути визначені і подальші дії - повернення майна, грошових коштів, учинення інших певних дій сторонами правочину, до яких відповідач може бути примушений судом. Без цього позов буде неповноцінним. Тільки тоді позивач зможе вимагати виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Якщо ж рішення суду буде винесено тільки стосовно заявленої вимоги, наприклад, про визнання правочину недійсним, то примусове виконання такого рішення буде неможливим .

Під підставою позову розуміють обставини, з яких випливає право вимоги позивача, і якими позивач їх обґрунтовує. Отже, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України): юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їхнє виникнення, зміну, припинення. Позивач повинен не просто навести обставини, а вказати на юридичні факти, тобто такі факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Як правило, певне суб’єктивне право ґрунтується не на одному юридичному факті, а на їхній сукупності, тобто у підставі позову повинен міститися певний фактичний склад. Тому говорять про фактичні підстави та юридичні (правові) підстави позову. Отже, у цьому контексті фактична підстава позову - це сукупність юридичних фактів, а юридична (правова) - указівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога позивача. Саме так підходять до цієї проблеми практичні працівники - адвокати, юрисконсульти.

Серед процесуалістів висловлено і підтримано думку, що позов має не тільки фактичну, але й правову основу. Ця позиція узгоджується з підходами до цієї справи адвокатів. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які становлять підставу позову, визначаються нормами цивільного та інших галузей права . Але ЦПК не зобов’язує позивача підтверджувати наявність суб’єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 119 ЦПК). Такий підхід не означає, що вказівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога, є помилкою. Навпаки, і для прокурора, і для адвоката посилання на норму закону в позовній заяві є бажаним і потрібним.

Процесуалісти виділяють активну підставу - тобто обставини, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов’язки, а також пасивну підставу - факти, які свідчать, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.

Адвокат, який готує позовну заяву, повинен подбати як про виклад юридичних фактів, так і вказати ті норми закону, на яких ґрунтуються вимоги. І якщо позивач не наводить або не в змозі навести правові підстави позову, то він ускладнює роботу суду, а також захист своїх прав, оскільки стає незрозумілим, чого хоче добитися позивач.

На практиці, в такій ситуації суд затрачує додаткові зусилля і час, вимагає письмово уточнити свої вимоги, щоб продертися через неясну і недостатньо зрозумілу позицію позивача .

Частина процесуалістів (зокрема, М.А. Гурвич, А.Ф. Клейнман) виділяє і третій елемент позову - зміст позову, тобто вид (спосіб) судового захисту, якого просить позивач, - визнання, присудження, припинення або зміну правовідносин. Слід зауважити, що предмет позову включає в себе вимогу позивача про присудження, визнання права тощо. У ст. 119 ЦПК вимагається вказувати в позовній заяві зміст позовних вимог. Тому в Україні попри різні позиції процесуалістів необхідно вказувати на зміст позовних вимог.

«Змістом позову є звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту».

Наприклад, у позові про виселення за неможливістю спільного проживання предметом позову є спірні правовідносини - право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову - факти неправильної поведінки позивача, що створюють неможливість спільного проживання; зміст - вимога про ухвалення рішення щодо виселення відповідача . Саме за змістом проводиться класифікація позовів.

За способом процесуального захисту позови поділяються на позови про присудження (виконавчі); визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовані на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення аліментів, відшкодування збитків).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням визнає право власності, авторство, законність і дійсність укладеного договору.

Щодо спорів перетворювальних, спрямованих на зміну або припинення правовідносин (виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму житлового приміщення тощо), то в літературі немає єдиного погляду щодо них. Позови, які називають перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження. Питання це теоретичне і для практики не має значення.

Отже, форма і зміст позовної заяви визначені законом і у зв’язку з цим набувають юридичного значення. При складанні заяви цих вимог закону необхідно дотримуватись. Чіткий виклад підстав позову дозволяє суду визначити суть спору і вирішити питання про те, в якому напрямі необхідно здійснити підготовку справи. Особливого значення має прохальний пункт справи, який може бути сприйнятий судом у резолютивній частині рішення. Формулюючи цю частину позовної заяви, потрібно враховувати матеріально правові наслідки, які бажає позивач одержати у результаті розгляду справи.

Позов подається до суду першої інстанції, де позовна заява реєструється, оформляється і передається судді в порядку черговості. На практиці позовну заяву здають безпосередньо в суді на прийомі в судді або іншої уповноваженої особи, або направляють рекомендованим листом з повідомленням поштою.

Позовна заява подається безпосередньо до суду, або направляється рекомендованим листом з повідомленням до суду. Порядок подачі позовної заяви належним чином не регламентований. При врученні позовної заяви судді на особистому прийомі позивачу або його представнику необхідно виготовити копію позовної заяви, на якій суддя або інша посадова особа повинна зробити відмітку про прийняття заяви або поставити відповідний вхідний штамп і дату. У Верховному Суді України на руки видають довідку про одержання процесуального документа. Позовну заяву подають особисто. Якщо заяву подає представник, то він повинен мати відповідну доручення. Було б доцільно встановити такий же порядок прийняття процесуальних документів, як у Верховному Суді України, у всіх судах.

На жаль, належним чином питання порядку подачі позовних заяв та інших документів не відрегульовано. На практиці керуються Інструкцією з питань діловодства, яка втратила чинність. Питання могло би бути вирішено і шляхом затвердження спеціальної Інструкції з питань діловодства, затвердженої Верховним Судом України. Для порівняння у господарських судах діє відповідна Інструкція з питань діловодства, затверджена Вищим господарським судом України.

Таким чином, ст. 119 ЦПК містить загальні вимоги до позовної заяви, яка подається в письмовій формі до суду за належною підсудністю. У позовній заяві повинні міститися визначені законом реквізити. При зазначенні найменування суду вказується його повна назва, наприклад: ДО ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ В МІСТІ КИЄВІ; ДО ХУСТСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ, адресу суду в позовній заяві вказувати необов’язково. Але за традицією адвокати вказують адресу суду. У заяві вказують повне ім’я (прізвище, ім’я по батькові) позивача та відповідача. Для юридичної особи повну назву: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТИСА». Якщо позовна заява подається представником, то вказують повне ім’я представника. У заяві також указують місце проживання фізичних осіб (позивача і відповідача) або місцезнаходження юридичних осіб, поштовий індекс і номер засобів зв’язку, якщо такий відомий. Хоч ст. 119 ЦПК не передбачає такої вимоги, але в позовній заяві доцільно вказати ідентифікаційні номери (якщо вони відомі) позивача та відповідача, що полегшує роботу виконавчої служби. У господарських судах наведення в заяві ідентифікаційних номерів або кодів є обов’язковим (п. 2 ст. 54 ГПК).

При наведенні змісту позовних вимог указують, наприклад: Позовна заява про стягнення заборгованості, Позовна заява про визнання правочину недійсним тощо. В обов’язковому порядку вказується ціна позову щодо вимог майнового характеру.

Позивач наводить також обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та вказує, у чому полягає порушення або загроза порушенню прав, свобод, законних інтересів позивача та його вимоги.

Пункт 6 ч. 2 коментованої статті викладений у новій редакції, істотно відмінній порівняно з ЦПК 1963 р. У заяві потрібно зазначити докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування. Тому при оформленні позовної заяви доцільно навести певний доказ і вказати, яку або які обставини він підтверджує. Це дещо збільшує обсяг позовної заяви, але вносить визначеність і прозорість у виклад заяви і полегшує з’ясування обставин, якими обґрунтовується позов.

Відсутність указівки на законодавство, яке регулює спірні відносини, може бути свідомо використано як тактичний хід, оскільки в цьому разі, особливо у випадку наявності складної та неоднозначної ситуації, відповідачу важко визначитись із захисною позицією, він змушений вгадувати, яка саме норма закону в конкретній ситуації підлягає застосуванню, що вносить у ситуацію елемент невизначеності і двозначності.

Якщо позовну заяву складає позивач, який не користується правовою допомогою, то він, не вказуючи норми закону, яка регулює спірні правовідносини, повинен чітко викласти обставини, якими він обґрунтовує позов, а завдання суду - дати правову оцінку таким обставинам. Оскільки ст. 119 ЦПК не вимагає посилання на норму закону, яка є правовою підставою вимог, то це означає, що суд не може вимагати вказівки від позивача на норму закону, яка, на його думку, підлягає застосуванню.

Разом із тим, у ст. 119 ЦПК України міститься вимога про виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Можна припустити, що при викладі обставин, якими обґрунтовуються вимоги, потрібно вказувати і правову кваліфікацію спірних правовідносин, а отже, послатися на закони або інші нормативно-правові акти. У всякому разі, вважаю, що посилання на законодавство, яке регулює спірні правовідносини, доцільно викладати в позовній заяві. Професійна етика прокурора, юрисконсульта, адвоката зобов’язує їх указувати в заяві норми закону, якими при вирішенні спору, на їхню думку, слід керуватися.

Разом із тим, Верховний Суд України невипадково звертає увагу судів на те, що «під підставами позову, які згідно зі ст. 103 ЦПК 1963 р. може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно до ст. 137 ЦПК 1963 p., обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини» . Очевидно, що це роз’яснення Верховного Суду залишається актуальним і для ст. 119 ЦПК 2004 р.

Суддя повинен визначитися з підставами позову і з’ясувати правову позицію позивача. Це його обов’язок. Саме на цьому етапі починає формуватися думка судді щодо майбутнього рішення. Звичайно, остаточно думка судді виливається в рішення суду в нарадчій кімнаті. Таким чином, первинними є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і які суд не вправі змінити. Що ж до норми права, на яку посилається позивач, то у випадку неточності суд може і сам виправити цю помилку незалежно від згоди на це сторони. Звідси важливий висновок: у позові не може бути відмовлено тільки на тій підставі, що позивач допустив помилку при визначенні норми, якою слід керуватися при вирішенні спору.

Фахівці права, даючи рекомендації адвокатам, виходять з позиції, що справу вирішує суддя ідеальний, неупереджений і ніяк не заангажований. Насправді, таких ідеальних суддів не буває. Тому потрібно навчитися протистояти у процесі навіть у ситуації, коли суддя діє упереджено. І найголовніша зброя в цьому випадку - докази. Належно посвідчені письмові документи, експертизи, підготовлені адвокатом свідки , продумана разом з клієнтом лінія поведінки в суді, - усе це дає надію і сподівання на успіх.

Приклад 116. Б. подала позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1 /2 квартири у спільній сумісній власності подружжя. Справа слухалася 26 вересня 2005 р. Позивачка в заяві посилалась на те, що квартиру вона купила на особисті заощадження, що її обманув нотаріус при оформленні права власності на 1/2 частину квартири чоловікові, що вона давала згоду на купівлю-продаж 1 /4 частини квартири від належної їй 1 /2 частини квартири, а не від цілої квартири. Просила визнати недійсними ці документи.

У судовому засіданні, даючи пояснення, Б. спростувала свій позов і заявила, що визнає факт належності 1/2 квартири у спільній сумісній власності її чоловіку, оскільки квартира нею нажита з чоловіком і куплена через 6 років після укладення шлюбу. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1 /4 частини квартири чоловіку, оскільки не розуміла значення своїх дій. У адвоката Б. запитань до неї не було. Після цього суд протягом 2 годин допитував Б., даючи навідні запитання, що викликало у представника відповідача певні підозри, щодо об’єктивності суду. Б. давала пояснення як позивач і не допитувалась як свідок. Оскільки Б. кілька разів змінювала свої пояснення, суд слухання справи відклав і поклав на відповідача обов’язок представити додаткові докази: свідоцтво про право власності на квартиру, докази, що свідоцтво зареєстровано у встановленому порядку, довідку бюро технічної інвентаризації.

У зв’язку з підозрами щодо однобічності суду представник відповідача подав ґрунтовні письмові пояснення та витребувані судом додаткові докази з указівкою про те, які обставини підтверджує кожен із наданих доказів. Було також заявлено клопотання про додатковий допит позивачки та проведення звукозапису. У цій ситуації адвокат, який представляв за довіреністю інтереси відповідача, визнав за необхідне проведення звукозапису. Разом із тим, у поясненнях і клопотаннях про приєднання доказів не було жодного натяку на необ’єктивність суду.

Адвокат відповідача в цій ситуації діяв правильно. Підозри щодо суду ґрунтувалися тільки на припущенні, незаперечних доказів упередженості суду не було, а навідні запитання могли бути випадковими. Таким чином, підстав для відводу не було. Суддя зрозумів дії адвоката, який підкріпив надані докази ґрунтовними письмовими поясненнями, і ухвалив законне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У позовній заяві наводять перелік документів, що додаються до заяви. У переліку вказують повну назву документа. Наприклад, «Платіжне доручення № 17 на суму 70 тис. грн від 10 серпня 2004 р.», «Товарно-транспортна накладна № 000332 від 12 лютого 2003 р.», «Договір оренди не житлового приміщення № 07 від 20 травня 2002 р.». В американській практиці кожному доказу присвоюють певний номер: Наприклад, у наведеному випадку це могло б бути викладено так: доказ № 1 - наказ про звільнення з роботи: Доказ № 2 - наказ про прийняття на роботу і т. д. Така нумерація могла б бути доцільною і в українській практиці, якщо справа багатоепізодна і містить численні докази (накази, рішення, накладні, довідки, акти тощо).

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати подання. Дата є важливим реквізитом заяви, а тому її потрібно вказувати точно і обов’язково. У судовій практиці зустрічалися випадки, коли суддя постановляв ухвалу про усунення недоліків, які полягали в тому, що в позовній заяві була відсутня дата. У даному випадку формалізм суду є виправданим. Позовна заява має відповідати вимогам закону і в цьому питанні немає дрібниць.

До позовної заяви додаються документи (в оригіналі), що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо позов пред’явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві мають бути зазначені підстави такого звернення з посиланням на відповідну норму закону.

Якщо заява подається адвокатом або іншою особою, які виступають як представники, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, (договір), що підтверджує його повноваження. Якщо поданню позовної заяви передувало звернення про забезпечення доказів або позову, позовна заява повинна містити відомості про забезпечення доказів або позову.

Якщо позивач звільнений від оплати судового збору, то на цю обставину він повинен указати в позовній заяві з посиланням на конкретну норму закону, який надає таку пільгу.

Позивач повинен додати до заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила щодо подання копій не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтва, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до традиції вважається, що цим полегшується доступ до суду таких позивачів. Слід зауважити, що така позиція тільки ускладнює роботу суду, якому потрібно самому виготовити копії цих документів, або запропонувати зробити ці копії для себе відповідачу. Доступ до суду в такий спосіб не полегшується.

Адвокати, інші юристи, які надають правову допомогу позивачам, повинні взяти за правило при поданні позовної заяви надавати суду копії документів у всіх випадках, у тому числі й у випадку, передбаченому ст. 120 ЦПК. У всякому разі, при підготовці позовної заяви адвокат повинен організувати роботу так, щоб максимально полегшити роботу суду. Суд обов’язково ці старання оцінить.

Заслуговує на увагу і надання копії документів, позовної заяви не тільки в письмовому вигляді, але й на електронних носіях, що полегшило б роботу суддів при виготовленні рішення суду. І хоч законом надання копії позовної заяви на електронних носіях не передбачено, ця пропозиція заслуговує на увагу. Такі дії не є порушенням процесу, але друга сторона повинна мати право на ознайомлення із змістом поданої електронної копії документа. На практиці такі дії, особливо у господарських судах, є поширеними і в цьому немає нічого негативного. По суті це є фактичною процесуальною діяльністю, яка полегшує роботу суддів при написанні рішень, ухвал, постанов. Офіційного визнання така практика з боку Верховного Суду поки що не одержала, але ця проблема на часі. Було б правильним і розумним включити таке правило безпосередньо до тексту ЦПК, однак законодавець, а точніше автори проекту ЦПК, на це не відважились.

До змісту позовної заяви входять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, якими підтверджуються викладені обставини.

Неможливо точно визначити, як формується внутрішнє переконання судді. Як правило, суддя шукає найпростішого виходу з правової ситуації. Тому дуже важливими є пояснення сторін, де суддя для себе визначає напрям судового слідства, а нерідко і свої особисті симпатії та антипатії до тієї чи іншої сторони. І не треба звинувачувати суддю в упередженості. Це трапляється поза його бажанням за законами психології.

Навіть досвідчений суддя, допитуючи позивача, який не дуже ясно уявляє собі вироблену правову позицію, мимоволі, може перевести стрілки справи в зовсім інший бік і вивести з-під удару певну особу або організацію. Таким чином, судді знають, що підставу позову визначає позивач, але шляхом допиту можуть дезорієнтувати його і спрямувати в зовсім іншому напрямі. Адвокати повинні знати це і бути готовими до такого повороту подій. Для цього потрібно завчасно переговорити зі своїм клієнтом, ще і ще раз визначившись із підставами позову. До позовної заяви додають клопотання про виклик до суду свідків, забезпечення доказів та позову тощо. Якщо справа складна, або адвокат має намір точно слідувати вимогам ст. 119 ЦПК, він може розбити позовну заяву на підрозділи за реквізитами, указаними в цій статті. Наприклад, указати

1. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та викласти ці обставини.

2. Зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину і далі навести перелік цих доказів, основний зміст їх, значення для справи та вказівку на те, які обставини конкретний доказ підтверджує.

3. Зміст позовних вимог.

Така розбивка дозволяє судді швидко перевірити наявність усіх реквізитів позовної заяви, але до певної міри порушує логічну стрункість її викладу.

При складанні заяви виникає питання про те, що розуміється під змістом позовних вимог. Оскільки за своїм змістом позовна заява є зверненням позивача до суду за захистом порушеного права, то «позовні вимоги - це обраний позивачем засіб захисту права, який здійснюється судом шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, які порушують право, присудження до виконання обов’язку в натурі, компенсації моральної шкоди, припинення або зміни правовідносин, стягнення з особи завданих збитків, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, які передбачені законом». «Юридичний словник» під змістом позовних вимог розуміє «виклад обставин справи, з яких випливають права та обов’язки суб’єктів».

У результаті ставиться знак рівності між обставинами справи і змістом вимоги, що вносить неясність у з’ясування проблеми. На практиці адвокати пишуть:

«Позовна заява про визнання ордера недійсним, виселення і визнання права на житлову площу» або «Позовна заява про зміну умов договору найму житлового приміщення», «Позовна заява про відшкодування шкоди, причиненої ушкодженням здоров’я», «Позовна заява про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди», «Позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)»

Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (у порядку регресу) Позовна заява про зміну часток власників житлового будинку тощо. У цих формулах коротко вказується зміст позовних вимог, а в прохальній частині позовної заяви викладається конкретна вимога, яку просить позивач постановити в рішенні. Зразки заяв дивіться в розділі Додатки.

«Позовна заява за обсягом не повинна бути більше як на дві сторінки. Це «золоте правило» адвоката. Текст позовної заяви друкують на якісному папері, без виправлень і підчисток. Якщо обсяг матеріалів, які необхідно довести до відома суду, значно більший як дві сторінки, то необхідно вичленити всі допоміжні фрагменти і розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви» . Але не завжди вдається викласти вимоги в позовній заяві так стисло.

Відповідно до ст. 27 ЦПК учасники процесу мають право подавати докази, брати участь у дослідженні їх, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення. Отже, частина інформації може бути подана у формі письмових пояснень, доводів, міркувань і заперечень. Ці права, якось залишаються поза увагою фахівців права. Між тим у судовому засіданні при реалізації цих прав виникають труднощі. Судді нерідко переривають учасників процесу і не знаходять для них час для того, щоб вони висловили всі свої доводи, міркування та заперечення, наголошуючи, що про це можна сказати в дебатах. Уявляється, що ст. 27 ЦПК потребує нового прочитання і з’ясування можливостей кожного учасника процесу викласти свої доводи, міркування та заперечення.

У позовній заяві слід уникати загальних фраз та аргументації з посиланням «на звичаї ділового обороту», «здоровий глузд». Зайвою буде і патетика на захист державних і громадських інтересів, недобір державних податків через неправильні дії сторони тощо. Для цього є прокуратура і податкова служба.

Писати сухо, лаконічно і точно - рідкісне мистецтво. Саме тому позовну заяву складають, використовуючи відшліфовані часом і практикою формулювання. Не потрібно уникати в заяві запозичень вдалих фраз як із опублікованої судової практики, так і з документів відомих юристів. У цьому контексті заслуговують на увагу тексти рішень Верховного Суду України та рішення Європейського суду з прав людини, у яких можна знайти вдалі і не затерті вирази і включити їх до тексту заяви.

Не слід вражати суддів красномовством і рідковживаними та малозрозумілими словами. Звернення до суду (якщо позивач - юридична особа) слід викладати від юридичної особи, а не особисто від директора або його заступника. Що стосується фізичних осіб, то і тут звернення, що носять особистий характер, треба використовувати мінімально. Позивач взаємодіє, як правило, не із суддею, а із судом. Тому і документи, що направляються до суду, навіть якщо відомий суддя, адресують на ім’я суду. І все ж для зручності роботи апарату суду, направляючи документ, доцільно позначати прізвище судді та номер справи, якщо він відомий.

Є ряд загальних, перевірених судовою практикою вимог до позовної заяви як текстового документа. Слід уникати красивих фраз загального характеру, наприклад, «підрив ділової репутації», « скорочення сегмента діяльності...» або різного роду жаргонізмів. Судді такі фрази сприймають роздратовано, оскільки вони відволікають від суті спору і не несуть смислового навантаження.

У позовній заяві не повинно бути довгих речень, стилістичних або логічних повторень. Рекомендований розмір абзаців - не більше 5 рядків. Не слід нагромаджувати текст цифрами, використовуючи їх не більше 3-5 на сторінку. Виключається використання питальних речень, знаків оклику, риторичних зворотів. Якщо у справі йдеться про один документ, необхідно тільки один раз указати його номер і дату, наприклад «Договір міни від 17.09.01» і надалі називати його «Договір».

Указуючи на допущені порушення відповідачем, слід якомога точніше використовувати звороти, що містяться в нормах кодексів, або договорів. Замість «зруйнував будинок», краще записати «заподіяв шкоду будинку», замість «не здійснив поставки» - «не виконав або неналежно виконав зобов’язання», замість «продав несправний товар» - «продав річ неналежної якості», замість «поставив мало товару» - «порушив умови договору про кількість», замість несвоєчасно поставив» - краще «порушив умови договору про строки» і т.д. Необхідно уникати слів, які мають емоційне забарвлення: дуже, сильно, нечесно.

Для різних видів позовних заяв розроблено у правовій літературі шаблони та зразки. Вони полегшують роботу адвоката, тому ними можна і треба користуватися. Разом із тим, складання позовної заяви - процес творчий. Отже, використовуючи шаблон, необхідно враховувати особливості конкретної справи, її фактичний та юридичний склад і в необхідних випадках відступати від усталеного викладу фабули справи.

Новий ЦК України створює нові можливості для захисту прав особи та заяв до суду позовів, які раніше не використовувались або майже не використовувались у судовій практиці. Зокрема, це позови про переведення прав покупця. Як приклад використовується фабула такого позову з книги відомого адвоката Л.К. Буркацького.

Зразок:

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Позивач: Лукаш Корній Кононович 04071, м. Київ, Гагаріна, 107, тел. 133-33-33.

ідентифікаційний номер 13333333 Відповідачі: Рушайло Влас Слізарович 04071, м. Київ, Гагаріна, 117, тел. 143-33-33.

ідентифікаційний номер 13663333 Лаврін Юхим Захарович 04071, м. Київ, Гагаріна, 127, тел. 143-73-33.

ідентифікаційний номер 13668883 Третя особа: Державна нотаріальна контора 04455, м. Київ вул. Б. Хмельницького, 777

ПОЗОВНА ЗАЯВА про переведення прав та обов’язків покупця

У результаті таких дій моє першочергове право, передбачене

ч. 1 ст. 362 ЦК України на купівлю-продаж будинку, істотно порушено. Згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Відповідно до умов договору ця сума становить 20 тис. грн

1. Докази, що підтверджують кожну обставину.

Факт продажу 1/2 будинку підтверджується договором купівлі-продажу, свідоцтвом про право власності на 1 /2 будинку, виданим нотаріусом (п. 54 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. № 20/5), записом у Книзі реєстрації нерухомості, який здійснює Бюро технічної інвентаризації.

Належність мені 1/2 частини будинку підтверджується Свідоцтвом про право власності на 1/2 частину будинку та Довідкою Бюро технічної інвентаризації.

Внесення коштів на депозитний рахунок суду в сумі 20 тис. грн підтверджується банківською випискою та квитанцією про перерахування коштів на рахунок суду.

На підставі ст. З, 118, 119 ЦПК України, статей 362, 363 ЦК України

прошу:

1. Позовні вимоги задовольнити. Перевести на мене права та обов’язки покупця на будинок, розташований в селі Круглик Київської області вул. Костопільська 23 за договором купівлі-продажу, посвідченого 7 березня 2004 р. Нотаріусом державної нотаріальної контори Костопільського району Київської області.

Додаток:

1) Договір купівлі-продажу від 7 березня 2004 р. (копія);

2) Свідоцтво про право власності на 1 /2 будинку в с. Круглик Київської області

3) Довідка Бюро технічної інвентаризації.

4) Банківська виписка та квитанція про перерахування 20 тис. грн у депозит суду.

5) Копії позовної заяви (2 примірники).

6) Квитанція про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

20 січня 2005 року.

К. Лукаш