Адвокат: навички професії

Глава 22. Участь у дослідженні доказів

Дослідження обставин справи розпочинається заслуховуванням пояснень сторін та їхніх представників. Пояснення сторін, а також їхніх представників виходять від осіб, які мають юридичну зацікавленість у справі. Цю специфіку суд враховує при оцінці доказів. Новий ЦПК пішов далі. Стаття 176 ЦПК встановлює порядок пояснень сторін і третіх осіб. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи, яка бере участь на його стороні, їхніх представників, відповідача, третьої особи, яка бере участь на його стороні, та їхніх представників (якщо представники беруть участь у справі).

За клопотанням сторони третьої особи пояснення може давати тільки представник. Така позиція правильна. «Не будучи юристом, сторона може замість необхідних суду фактичних даних викласти свої плутані і підчас неправильні «юридичні» міркування, що тільки ускладнить завдання з обґрунтування правової позиції у справі» .

Адвокат, або інша особа, яка виконує обов’язки представника, маючи правову підготовку, може чіткіше і точніше сформулювати вимоги сторін і забезпечує процесуальну економію.

Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими. Сторони, їхні представники повинні мати за правило, що у випадку, коли у справі заявлено кілька вимог, то необхідно дати окремо пояснення з кожної з них. Суд може зобов’язати сторони до цього.

Іноді сторони та інші особи, які беруть участь у справі, нечітко висловлюються щодо своїх вимог. Але суд повинен з’ясувати позицію сторін. Тому ст. 176 ЦПК надає суду право зажадати конкретної відповіді - «так» чи «ні». Відповідно до усталеного порядку сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання один одному. Таке правило нагадує перехресний допит. Під перехресним допитом розуміють такий допит однієї і тієї ж особи, коли сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його пояснень.

«Пояснення про обставини справи сторони дають у формі вільної розповіді. Позивач повинен повідомити суду факти, що ними він обґрунтовує позовні вимоги і на підтвердження цих фактів послатися на докази. Якщо відповідач заперечує проти позову, він зобов’язаний послатися на фактичний і доказовий матеріал» . Клієнт повинен усвідомити, що його завдання - викласти суду тільки факти, які мають значення для справи, уникаючи непотрібних подробиць, та надати докази, які ці факти підтверджують. «Враховуючи індивідуальні особливості свого довірителя, адвокат може з його згоди дати пояснення суду замість нього. Але при цьому необхідно враховувати небезпеку «додаткових» роз’яснень, які клієнт може побажати дати суду, вважаючи, що адвокат сказав «занадто мало». Практика показує, що такими доповненнями, особливо якщо вони стосуються юридичної сторони справи, довірителі зовсім не сприяють з’ясуванню судом правової позиції, коротко і вичерпно викладеної адвокатом. Тому корисно роз’яснити довірителю, що йому не слід доповнювати виклад адвокатом обставин, особливо з правових аспектів спору». Довірителю обов’язково слід пояснити, як відповідати на запитання, обмежившись тільки фактами і не виказуючи свого, часом неприязного ставлення до протилежної сторони. Якщо у своїх поясненнях представник забув про важливі обставини, адвокат може поставити йому з дозволу суду запитання.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, які заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, можуть бути одержані в порядку допиту їх як свідків (див. ст. 62, 184 ЦПК).

Можливість допиту сторін та їхніх представників є новелою цивільного процесу. Безумовно, що вона розширює доказову базу, а тому є виправданою з позиції доцільності. Водночас необхідно було застерегти представників та сторони щодо можливої відповідальності за дачу неправдивих показань. За змістом статті сторони, треті особи можуть бути допитані як свідки, якщо заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто. У такому випадку їхні пояснення мають силу показань свідка.

Проблемою залишається те, що при дачі пояснень ці особи висловлюють свою позицію і дають пояснення не тільки про факти, які їм відомі особисто. Оскільки це питання не врегульовано достатнім чином, вихід із ситуації будуть знаходити судді безпосередньо в судовому процесі.

Можна рекомендувати такий порядок. Сторона, третя особа, їхні представники дають пояснення в порядку ст. 176 Кодексу, посилаючись у тому числі й на факти, які їм відомі особисто. Після цього відповідно до встановленого судом порядку дослідження доказів сторони, треті особи, їхні представники дають показання в порядку ст. 180-182, 184 Кодексу як свідки щодо фактів, які їм особисто відомі.

Мистецтво допиту - біла пляма в підготовці юристів (суддів, адвокатів, юристів, які надають правову допомогу). Якщо допитувана особа намагається ухилитися від відповіді, не варто настоювати на такому запитанні, тому що це нічого не дасть: неможливо примусити сторону або свідка давати показання на шкоду собі. Суддя, звичайно, зробить свої висновки з такого небажання дати чіткі відповіді. Замість цього необхідно поставити ряд запитань про інші обставини, відповіді на які в сукупності можуть дозволити встановити факти щодо яких особа не бажає дати прямої відповіді.

Ось приклад з книги Д.П. Ватмана, В.А. Єлизарова:

Приклад 122. «Позивачка пред’явила позов про виселення невістки, яка прибула до міста з іншої місцевості. На питання адвоката відповідачки позивачка категорично стверджує, що прописка позивачки була проведена без її, наймача, відому і згоди. Адвокат запитує:

- Ви брали участь у виборах до місцевих рад депутатів трудящих?

- Так.

- З ким ви були на виборчій дільниці?

- Із сусідкою по квартирі.

(Сусідка викликана як свідок).

- А ваша невістка брала участь у голосуванні?

- Вона була разом з нами.

- Чи брала вона паспорт?

- Так, без паспортів бюлетені для голосування не видають.

Добившись визнання цього факту, адвокат продовжує допит:

- Ви знали, що невістка влаштувалася на роботу?

- Сама не знала, але син говорив мені про це.

- А чи могла вона поступити на роботу, не будучи прописаною?

- Не знаю. Але я згоди на її прописку не давала.

На цьому необхідно зупинитись. Подальший допит нічого не дасть, але вже визнані позивачкою факти можуть привести суддів до висновку, що вона давала неправдиві показання. Адвокат указав у промові, що згідно з Положенням про вибори в них можуть брати участь тільки особи, які постійно проживають у певній місцевості, а для влаштування на роботу необхідно мати паспорт з відміткою про прописку. Отже, позивачка не могла не знати про прописку невістки на її житловій площі, а відсутність заперечень необхідно розглядати як її згоду на вселення відповідачки як члена сім’ї. Питання потрібно ставити в бездоганно ввічливій, коректній формі. Адвокат та інші особи, які ведуть допит, не повинні вступати в суперечки та спростовувати слова допитуваного. Міркування та висновки доречні в промові, а не при допиті».

Суд визначає порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів. Суд установлює цей порядок залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінений.

Зазвичай хоч у законі це прямо не вказано, установлення порядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем на підтвердження своїх вимог, а потім докази, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за аналогією в кримінальних справах) суд заслуховує показання свідків, а потім досліджує письмові й речові докази, висновок експертизи.

Особливе значення це має для позивача, який до початку судового розгляду не завжди знає позицію відповідача, а також якими доказами будуть обґрунтовані заперечення проти позову.

Наведу приклад з книги Д.П. Ватмана , В.А.Єлізарова.

«Вирішується справа про визнання дійсним заповіту, посвідченого черговим лікарем лікарні. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідач не пред’являє зустрічного позову про визнання заповіту недійсним і не надав письмових пояснень у справі. Тільки з пояснень відповідача у судовому засіданні з’ясувалося, що відповідач оспорює заповіт, стверджуючи, що він не міг бути складений за життя спадкодавця.

Враховуючи таку позицію сторони, адвокат позивача запропонував суду почати дослідження доказів з оголошення записів в історії хвороби, а потім оголосити висновок експертизи, яка є у справі, та допитати експерта, після чого перейти до допиту свідків. Такий порядок адвокат вважав найбільш доцільним, оскільки в першу чергу з’ясовувалися питання стану здоров’я спадкодавця, його здатність розуміти значення заповіту, про складення якого була відмітка в історії хвороби. Після цього пропонувалося заслухати свідків, які були присутні в момент посвідчення заповіту або які оформляли його пізніше. Суд погодився з пропозицією адвоката» .

У ст. 179 ЦПК подається визначення предмета доказування, тобто відомостей про факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для справи (причини пропуску позовної давності тощо), що значно полегшує роботу суду при вирішенні питань, які входять у коло доказування.

З метою визначення предмета доказування судом досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Відповідно до ст. 57 ЦПК до числа доказів належать також пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. З цього можна зробити висновок, що ЦПК допускає як докази тільки ту частину пояснень сторін, яка надана ними при допиті цих осіб як свідків.

До числа речових доказів належать також звуко- і відеозаписи, які суд повинен заслухати або проглянути в судовому засіданні.

Обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспозиції норми матеріального права. Така норма вказує на обставини, які необхідно довести у будь-якій справі даної категорії . Кожна справа є специфічною, її специфіка визначається позовною заявою, заявою та запереченнями на неї. Тому конкретні обставини, які необхідно довести, випливають з підстави позову та заперечень на нього. Підстави позову - це обставини, які підтверджують вимоги позивача.

Щоб «визначити обставини, які мають значення для справи, необхідно використовувати два джерела: норму матеріального права, яка регулює конкретні правовідносини, а також підставу позову і заперечення на нього» .

Наприклад, у справах про визнання недійсними договорів потрібно з’ясовувати:

- чи зміст правочину не суперечить закону та іншим правовим актам;

- чи правочин вчинено дієздатною особою;

- чи волевиявлення учасника правочину відповідає його дійсній волі;

- чи угода відповідає формі, передбаченій законом.

Цивільно-правовий договір - один із різновидів правочинів.

Отже, до предмета доказування у справах про визнання недійсним договору входять такі факти:

1) Укладення договору;

2) суперечність змісту договору вимогам закону або іншого правового акту;

3) одержання сторонами договору того чи іншого матеріального блага;

4) вартість одержаного сторонами матеріального блага на момент винесення рішення суду .

Ці факти можуть бути встановлені:

1) Укладення договору:

- письмовим договором;

- розпискою відповідача про одержання матеріального блага;

- актом (іншим документом), який підтверджує одержання відповідачем матеріального блага;

- показаннями свідків про укладення договору, якщо закон допускає такі свідчення на підтвердження укладення договору.

- іншими доказами, які з достовірністю підтверджують укладення договору.

2) Суперечність змісту договору вимогам закону або іншого правового акту:

- доказами, які підтверджують цю обставину.

3) Одержання сторонами того чи іншого матеріального блага:

- розпискою відповідача про одержання матеріального блага;

- акт (інший документ), який підтверджує одержання матеріального блага.

4) Вартість одержаного сторонами договору матеріального блага на момент винесення рішення суду:

- довідкою про вартість товарів (робіт, послуг);

- висновком експерта про вартість товарів (робіт, послуг);

- іншими доказами, які підтверджують вартість матеріального блага.

У справі про стягнення заборгованості за договором підряду потрібно з’ясовувати:

1) укладення договору підряду.

Укладення договору підтверджується договором підряду, проектно-кошторисною документацією, дозволом на виконання будівельних робіт; позитивним висновком державної інвестиційної експертизи ; довідкою про вартість виконаних робіт за встановленою Держбудом України формою КБ-3. Додатково можуть бути додані інші документи: дефектний акт при проведенні реконструкції об’єкта; завдання на проектування об’єкта.

2) факт виконання договору.

Факт виконання договору підтверджується актами приймання виконаних робіт за встановленою Держбудом України формою КБ-2в.

3) факт часткової оплати передбаченої договором ціни.

Часткова оплата підтверджується випискою з банку, копією платіжного доручення, приймальним ордером на внесення коштів.

Наведені приклади свідчать, що кожна справа потребує специфічних підходів при вирішенні питання про предмет доказування. Ці питання з’ясовуються позивачем або його адвокатом ще на стадії підготовки позовної заяви. При розробці правової позиції досліджуються документи, визначається коло доказів, які необхідно пред’явити в суд, з’ясовується наявність права вимоги.

Проведена робота щодо відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнення правової позиції та з’ясування лінії спору знаходять своє об’єктивне відображення у письмовій формі - позовній заяві та поясненнях у справі . Отже, позивач заздалегідь повинен визначити для себе предмет доказування ще до подачі позовної заяви у суд. Тому предмет доказування значною мірою визначає і зміст позовної заяви. Що стосується відповідача, то свої заперечення він може підготувати тільки ознайомившись з позовною заявою.

На відміну від кримінальних справ, де проводиться досудове слідство, у цивільних справах до подачі позовної заяви в суд відповідач не завжди може знати всіх доказів, які є у позивача, та і з підготовкою до справи відповідач більш обмежений у часі. Усе це іноді створює непередбачувані ситуації і вимагає від сторін максимальних зусиль у підготовці справи до слухання. Суд уточнює за необхідності предмет доказування у справі та вживає заходів до забезпечення повноти судового слідства.

Ці та інші обставини вказують на те, що навіть найпростіша на перший погляд цивільна справа може виявитися складною в її вирішенні. Це вимагає присутності у процесі висококваліфікованих фахівців (адвокатів, юрисконсультів). Тому невипадково ЦПК Франції у ст. 899 встановлює, що «за відсутності нормативних положень, які передбачають протилежне, на сторони покладається обов’язок обрати собі судового повіреного» (адвоката).