Теоретичні питання культури, освіти та виховання. Вип. 47

Гладченко М. М. Вищий навчальний заклад як організаційний суб’єкт

Протягом останніх 20-30 років заклади вищої освіти країн ЄС знаходяться під значним соціальним тиском, який вимагає змін форми організації університетів. Політичні реформи, проведені в країнах ЄС, відображають модель нового державного менеджменту (New Public Management) і спрямовані на реформування фінансування і державного управління вищою освітою.

Незважаючи на різні характеристики і темпи проведення реформ у країнах ЄС, реформування вищої освіти спрямоване на модернізацію на основі політики нового державного менеджменту - створення на національному рівні конкурентоспроможної системи вищої освіти, яка буде поза межами впливу держави. За новою моделлю управління вищий навчальний заклад розглядається як організаційний суб’єкт, що діє на основі повноважень, отриманих в результаті автономії університету.

Над дослідженням особливостей діяльності університету як організаційного суб’єкта працюють такі вчені, як Д. Браун (D. Braun) [1], Г. Ентковітц (H. Etzkowitz) [4], Б. Кларл (B. Clark) [3], М. Консідін (M. Considine) [7], Л. Лідерсдорф (L. Leydesdorff) [7], С. Маргінсон (S. Marginson) [7], Ф.-Х. Мерін (F.-X. Merrien) [1] , А. Теджельфоль (A. Tjeldvoll) [12]. Значний внесок у дослідження цього питання зробили Н. Брансон (N. Brunsson) [1], Грінвуд R. Greenwood [6], Дж. Мейер (J. Meyer) [11], K. Сахлін-Андерсон (K. Sahlin-Andersson) [2] , К. Хігінс (C. Hinnigs) [6], E. Ферлі (E. Ferlie) [5].

Мета статті - проаналізувати вищий навчальний заклад як організаційний суб’єкт, визначити особливості його функціонування.

Модель нового державного управління передбачає значний рівень процедурної свободи для університетів, особливо у фінансових питаннях, з активним спостереженням за навчальним процессом і науково-дослідною діяльністю в університеті. Існує певна кількість різновидів моделі нового державного управління, яким притаманні спільні загальні характеристики: зміцнення адміністративних та управлінських функцій університету; налагодження договірних відносин між урядом і університетом; діяльність вищого навчального закладу спрямовується на клієнта (студента), розробка університетом маркетингової стратегії. Центральне місце у наданні вищої освіти за таких умов отримують розроблення і функціонування ефективної системи стратегічного управління вищих навчальних закладів.

За новою моделлю нового державного управління система вищої освіти характеризується високими показниками продуктивності і відповідальністю вищого навчального закладу за визначення профілю діяльності, досягнення конкурентоспроможного рівня на основі ефективного розподілу ресурсів. Вищий навчальний заклад має відповідати вимогам соціального середовища. Розширена автономія надає університету можливість гнучко реагувати на зміни в соціальних субсистемах і академічні нововведення (наприклад, реорганізація навчального процесу і науково-дослідної діяльності за власною ініціативою університету). Під час впровадження нових підходів до управління акцент робиться на досягнення результату освітнього процесу, контроль цілей і стратегії, що є основою стратегічного менеджменту вищої освіти.

Вищеперераховані фактори сприяють поступовій трансформації університету в «організаційний суб’єкт» [9]. Університет як організаційний суб’єкт - «це інтегрована, орієнтована на цілі організація, яка приймає рішення і несе за них відповідальність» [8, с. 241]. Концепція університету як організаційного суб’єкта не означає відмови від традиційних концепцій університету, таких як «організована анархія», «система вільних зв’язків», «професійна бюрократія».

На противагу традиційним організаційно-теоретичним моделям університету нові концепції розроблені такими вченими, як Д. Браун (D. Braun) [1], Г. Ентковітц (H. Etzkowitz) [4], Б. Кларл (B. Clark) [3], М. Консідін (M. Considine) [7], Л. Лідерсдорф (L. Leydesdorff) [4], С. Маргінсон (S. Marginson) [7], Ф.-Х.Мерін (F.-X. Merrien) [1], А. Теджельфоль (A. Tjeldvoll) [12]. Над створенням сучасних концепцій, основаних на загальній тенденції нових моделей управління, контролю й організації інститутів державного сектору у сучасному суспільстві працювали Н. Брансон (N. Brunsson) [2], Грінвуд R. Greenwood [6], Дж. Мейер (J. Meyer) [11] , K. Сахлін-Андерсон (K. Sahlin-Andersson) [2], К. Хігінс (C. Hinnigs) [6], E. Ферлі (E. Ferlie) [5], які наголошують на процесі корпоратизації або створенні організацій як «справжніх організацій». З цієї точки зору, організаційні зміни в університеті сприймаються як процес трансформації університету в «організаційний суб’єкт» або «стратегічний суб’єкт», який створює свою власну ідентичність, ієрархію і моделі ефективності раціональних цілей.

У той час, як традиційні моделі наголошують на проблемах централізованого управління вищим навальним закладом, концепція університету як організаційного суб’єкта аналізує тенденції, спрямовані на формування організаційної ідентичності і компетенцій, необхідних для ефективного функціонування університету. Концепція університет як організаційний суб’єкт акцентує увагу на контрольованості вищого навчального закладу.

Р. Вітлі (R. Whitley) ставить під сумнів спроможність вищих навчальних закладів як цілісної організації розвивати стратегічні компетенції, необхідні для ефективного стратегічного менеджменту університету. Науковець застерігає про можливість використання університетів як сфери послуг, спрямованої на досягнення цілей, поставлених міністерством освіти, що призведе до підкорення інтелектуальних цілей цілям менеджменту.

Концепція університету як організаційного суб’єкта пов’язана з використанням стратегічного менеджменту. Нова глобалізаційна модель сприяє формуванню сучасного університету і містить не лише елементи організаційної підзвітності та оцінювання, створення і розширення формальних структур та ієрархії, а й сприяє виникненню нової організаційної професії - менеджмент вищої освіти. За цією концепцією університет характеризується спроможністю визначати організаційні цілі. Вищі навчальні заклади не розглядаються як такі, що повністю підпорядковані державі і представникам наукової громади, тому що університети мають власні цілі як індивідуальні організації. Університету, за концепцією організаційного суб’єкта, характерне формування ідентичності організації, з якою ознайомлені представники професорсько- викладацького складу, акціонери і широка громадскість. Методи управління, які орієнтовані на цілі, спрямовані на зміцнення зв’язків між організацією та її представниками, використовуються з метою формування ідентичності університету. Гармонізація діяльності окремих науковців у межах університету залишається основною проблемою менеджерів вищих освітніх закладів, особливо тих, які займаються стратегічним менеджментом.

Термін «організаційний суб’єкт» обґрунтований на основі різних концепцій у межах соціальної теорії. Ф. Міер (F. Mier) стверджує, ця теорія обґрунтована на основі трьох характеристик, які можуть варіювати в залежності від організаційного контексту [10]:

- причинно-наслідкова і моральна відповідальність за дії і помилки організації визначається на організаційному, а не особистісному рівні;

- організація може стати суб’єктом на основі нормативних і соціальних очікувань середовища, в особі суспільства;

- зовнішні і внутрішні обов’язки трансформуються у легковпізнаванні формальні структури, які відповідають в організації за управління колективним процесом прийняття рішень.

Трансформація університету в організаційний суб’єкт обумовлена такими причинами. По-перше, політичні реформи у секторі вищої освіти в багатьох країнах ЄС призвели до зростання впливу конкуренції і світового ринку вищої освіти, що сприяло впровадженню стратегічного менеджменту. Послідовні організаційні структури прийняття рішень і посилений інституційний менеджмент вважаються основним аспектом зміни системи управління в університеті.

По-друге, беручи до уваги глобалізаційні процеси у вищій освіті, положення концепції університету як організаційного суб’єкта використовуються як загальні рекомендації для університету, який, зважаючи на процеси міжнаціонального спілкування, є суб’єктом культурної раціоналізації . На думку Дж. Болі (J. Boli), Дж. Мейера (J. Meyer) і Дж. Томаса (G. Thomas) [11], окремі культурні та політичні елементи концепції «університет як організаційний суб’єкт» є складовою звичайної організації, зокрема Г. Крюкен (G. Krucken) [8] і Міер (F. Meier) [8] виділяють такі елементи:

  • Організаційна підзвітність і оцінювання, які є складовою інтенсивного створення процедури оцінювання в межах вищої освіти. Традиційно освітній продукт університету (знання і освічені люди) розглядалися окремо від освітнього продукту організації [8, с. 247].

З набуттям університетами автономії урядові і міжнародні організації вимагають від закладів вищої освіти прозорої процедури підзвітності щодо результатів не лише науково-дослідної і викладацької діяльності, а й співпраці із зацікавленими сторонами і широкою громадськістю. Поширення практики оцінювання та акредитації якості вищої освіти є показником загальної тенденції розвитку підзвітності та аудиту у сучасному суспільстві. Створення спеціалізованих організацій і асоціацій зовнішнього оцінювання й акредитації у секторі вищої освіти відбувається з одночасним формуванням підрозділу контролю якості вищої освіти.

За традиційною концепцією організації університету відповідальність є індивідуалізованою і покладається на окремого представника професорсько-викладацького складу, за концепцією «університет як організаційний суб’єкт» відповідальність університету відображається у національних і міжнародних рейтингах, що свідчить, що університет як організація несе відповідальність за прийняття рішень.

  • Визначення організаційних цілей. Поняття оцінювання освітнього продукту інститутів вищої освіти пов’язане зі зростаючою тенденцією університетів визначати «власні» організаційні цілі на противагу практиці реагувати на політично нав’язані державою завдання або неформальні рішення академічної громади» [78, с. 249]. Ці тенденції прослідковуються у місії університетів, формуванні стратегії, впровадженні стратегічного планування і застосуванні необхідної управлінської практики.

Вищеперераховані фактори сприяють формуванню уявлення про організацію університету серед представників професорсько-викладацького складу, зацікавлених сторін і широкої громадськості. Положення місії використовуються як легітимна база для такого методу, як менеджмент за цілями спрямованого на зміцнення зв’язків між університетом як організацізацією і професорсько-викладацьким складом. На основі впровадження методів стратегічного планування університети розвиваються в корпоративному секторі або секторі неурядових організацій і позиціонують себе як «нормальні організації».

Як правило, місія різних університетів спрямована на одні й ті самі цілі «досягнення значних результатів у науково-дослідній роботі і навчальному процесі», «інтерналізації» або міждисциплінарних дослідницьких програм, з зосередженням уваги на впровадженні інновацій і антрепренерській діяльності. Схожі цілі в місіях університетів свідчать, що до університету з боку суспільства висуваються однакові вимоги в усіх країнах.

Концепція, що розглядає університет як організаційний суб’єкт передбачає створення і розширення формальних структур та ієрархій [8]. Традиційне уявлення про університет як організацію наголошує на не- ієрархічному, консенсусно-орієнтованому процесі прийняття рішень в межах академічного самоуправління, що виходить за інституційні межі. У багатьох Європейських системах вищої освіти існує тенденція створення ієрархій в університетах замість традиційних неієрархічних структур, що беруть участь у процесі прийняття рішень. Діяльність університету як організаційного суб’єкту пов’язана з розвитком інституційного менеджменту в університеті, що прослідковується у тенденції посилення повноважень і значення управлінських посад в університеті, запровадження університетських рад і створення нових посад серед представників академічного менеджменту середньої ланки з одночасним детальним розподілом зростаючих повноважень щодо формування бюджету і управління персоналом.

Крім того, організаційна раціоналізація і вимога щодо зростання підзвітності зовнішнім і внутрішнім зацікавленим сторонам призвели до створення нових організаційних підрозділів, наприклад, з регіонального розвитку, зовнішніх відносин і маркетингу. В той час як передача знань і співпраця з зовнішніми партнерами раніше були обов’язками окремих представників професорсько-викладацького складу, то з часом ці обов’язки стали невід’ємною складовою інституційної місії університету і формалізувалися на основі створення організаційних структурних підрозділів [8].

Одночасно з впровадженням управлінських реформ і нової організаційної моделі університету зросли вимоги не лише до вищого навчального закладу як організації, а й до його персоналу, який є відповідальним за виконання організаційних завдань.

Раніше виконанням організаційних завдань займався академічний персонал, діяльність якого підтримувалася адміністративними кадрами, до складу яких у більшості університетів країн ЄС належать адміністратори з державних організацій. На даний час для більшості країн ЄС притаманне створення нової категорії адміністративного персоналу і кваліфікованих фахівців у сфері адміністрування вищої освіти. У більшості країн ЄС відбувається створення професійної мережі, відкриття академічних програм і наукових періодичних видань, які досліджують питання менеджменту вищої освіти і спрямовані на обмін знаннями і досвідом, враховуючи розширення громади експертів у сфері адміністрування вищої освіти.

Розвиток «професіоналізму» у контексті адміністрування вищої освіти відрізняється від традиційних концепцій, що ґрунтуються на засадах, на які наголошують науковці у сфері соціології: довіра, свобода вибору і колегіальне управління. У контексті формування професіоналізму адміністраторів університету як організаційного суб’єкту увага акцентується на об’єднанні «раціонально-законодавчих форм управління та ієрархічних структур розподілу обов’язків і повноважень в організації». Ці тенденції прослідковуються у більшості організацій державного сектору і організацій, яким притаманний «організаційний професіоналізм», який в адмініструванні вищої освіти є досить потужним засобом

Термін «організаційний суб’єкт» суперечить традиційній концепції університету, «за якою університет не наділений повноваженнями самостійно приймати раціоналізації управлінських та організаційних знань і стандартизованої практики.важливі рішення». В межах концепції університету як організаційного суб’єкта науковці акцентують увагу на дослідженні основних складових раціоналізованої моделі університету, яка вплинула на інститути системи вищої освіти в багатьох країнах ЄС. Раціоналізована модель університету є евристичною структурою емпіричних досліджень, спрямованих на аналіз інституційної і культурної адаптації. Відповідно до цієї концепції передбачається визначення ідентичності і профілю університету, чітке формування цілей, налагодження зв’язків з представниками зацікавлених сторін - все це складові концепції стратегічного менеджменту вищої освіти.

Проаналізувавши університет як організаційний суб’єкт, ми визначили, що за новою моделлю система вищої освіти характеризується високими показниками продуктивності та відповідальністю вищого навчального закладу за визначення профілю діяльності, досягнення конкурентоспроможного рівня на основі ефективного розподілу ресурсів

Трансформація університету в організаційний суб’єкт обумовлена такими причинами. По -перше, політичні реформи у секторі вищої освіти в багатьох країнах ЄС призвели до зростання впливу конкуренції і світового ринку вищої освіти, що сприяло впровадженню стратегічного менеджменту. Послідовні організаційні структури прийняття рішень і посилений інституційний менеджмент вважаються основним аспектом зміни системи управління в університеті.

Використання концепції університету як організаційного суб’єкту не означає відмову від траційних соціально обгрунтованих організаційних моделей - «організована анархія», «система вільних зв’язків», «професійна бюрократія», проте ефективний стратегічний менеджмент вищої освіти передбачає використання організаційної концепції, за якою університет є організаційним суб’єктом.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Braun D. Governance of Universities and Modernisation of the State:Analytical Aspects / D. Braun , F.-X. Merrien // Braun D., Merrien F.-X. (Eds.) Towards a New Model of Governance for University? A Comparative View. - London : Jessica Kingsley Publishers, 1999. - P. 9 - 33.
  2. Brunsson N. Constructing Organizations: The Example of Public Sector Reform / N. Brunsson, K. Sahlin-Andersson // Organization studies.- 2000. - № 21. - P. 721 - 746.
  3. Clark B. R. Creating Entrepreneurial Universities: Ogranizational Pathways of Transformation / B. R. Clark. - Oxford : Pergamon, 1998. - 163 p.
  4. Etzkowitz H. Universities in the global Knowledge Economy: A Triple Helix of University-Industry-Government Relations / H. Etzkowitz, L. Leydesdorff. - London :Portland Press, 1997.
  5. Ferlie E. The New Public Management in Action / E. Ferlie, L. Ashburner, L. FitzGerald, A. Pettigrew. - Oxford : Oxford University Press, 1996.
  6. Greenwood R., Hinnigs C. Understanding Radical Organizayional Change: Bringing Together the Old and the New Institutionalism / R. Greenwood, C. Hinnigs // Academy of Management Review. - 1996. - №31(4). - P. 1022 - 1054.
  7. Marginson S. The Enterprise University / S. Marginson, M. Considine. - Melburne : Cambridge University Press, 2000.
  1. Krucken G. Turning the University into an Organizational Actor / G. Krucken, F. Meier // Drori G., Meyer J., Hwang H. (Eds.) Globalization and Organization. - Oxford : Oxford University Press, 2006. - P. 241 - 257.
  2. Meier F. Die Universitat als Akteur. Zum institutionellen Wandel der Hochschulorganisation / F. Meier. - Wiesbaden : Verlag fur sozialwissenschaften, 2009. - 284 s.
  3. Meyer J. Ontology and Rationalization in the Western Cultural Account / J. Meyer, J. Boli, G. Thomas // Scott R., Meyer J. (Eds.): Institutional Environments and Organizations. Structural Complexity and Individualism. - Thousand Oaks : Sage Publications, 1994. - P. 9 - 27.
  4. Tjeldvoll. The Servica University in Serviece-Societies: The Norwegian Experience // Curri J., Newson J.(Eds.) Globalization and the University: Critical Perspectives. - Thousand Oaks : Sage Publications, 1997. - P. 99 - 121.