Теоретичні питання культури, освіти та виховання. Вип. 47

Моцак С. І. Формування просторової компетентності учнів засобами історії

Розвиток демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних змін у навчально-виховному процесі школи. Сьогодні українська освіта переживає складні та відповідальні часи, пов’язані з інтеграцією у світовий та європейський освітній простір. Запроваджений разом з відбудовою національної освіти курс на її гуманізацію й гуманітаризацію значно підвищує роль суспільствознавчих предметів у загальній середній освіті й обумовлює необхідність якісного оновлення їхнього змісту й методів навчання.

Сучасний стан навчання історії безпосередньо залежить від дослідження перспективних напрямів методики навчання історії. Одним з таких напрямів є формування просторової компетентності учнів.

Формування просторової компетентності учнів дозволяє враховувати вікові та психологічні особливості мислення підлітків, оптимізувати навчальний процес, полегшити сприйняття й засвоєння учнями складного матеріалу, одночасно навчаючи їх логічному та історичному мисленню.

Методиці роботи з картою на уроках історії присвячено багато досліджень. Так, за радянських часів вивченням цієї проблеми займалися Г. Годер, Ф. Коровкін, А. Стражев. Саме вони заклали методичні основи роботи з історичною картою. Розробку цього питання продовжили вже сучасні науковці. Зокрема О. Пометун, О. Фідря у своїх працях розглянули шляхи формування просторових та картографічних умінь учнів.

О. Летошко приділила увагу формуванню просторової компетентності засобами електронних картографічних джерел.

На сучасному етапі розвитку методичної науки в Україні окремі аспекти формування просторової компетентності учнів на уроках історії досліджують К. Баханов, О. Желіба, Ю. Комаров, Т. Ладиченко, Ю. Малієнко, П. Мороз, О. Мокрогуз, З. Мережко, В. Пономарьов, А. Фоменко та ін.

Мета статті - теоретично обґрунтувати шляхи ефективної організації роботи з формування просторової компетентності учнів на уроках історії в основній та старшій школі.

Успішна реалізація головної мети курсу історії - підготовка учнів до успішного опанування систематичних курсів історії України та всесвітньої історії - неможлива без формування просторових компетенцій і картографічних вмінь і навичок, адже всі події, які вивчаються, розглядаються у просторі й часі.

Для кращого розуміння проблеми зупинимося більш докладно на визначенні поняття «просторова компетентність».

У шкільній програмі просторові та картографічні вміння, навички представлені дещо загально («знаходити», «показувати»), що призводить до дублювання курсу географії. Заслужений вчитель України О. Фідря умовно пропонує поділити картографічні вміння та навички на картографічні описові та картографічні аналітичні [4]. Всі вищезазначені просторові вміння, які необхідно формувати, належать до першої групи і носять репродуктивний характер, що є основою для картоописових умінь. В той же час треба пам’ятати, що при вивченні історії саме друга група вмінь, яка полягає у баченні за умовно-площинними зображеннями конкретних історичних фактів, подій, явищ, і є основою. Оволодіння ними дозволяє учням відбирати, систематизувати та пояснювати факти; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Тому вже з п’ятого класу доцільно привчати учнів не просто використовувати карту для показу об’єктів, про які йде мова, а й звертати увагу на вплив природно-географічних умов на певні історичні події, заняття, побут, релігійні вірування, культуру населення, тобто вчити школярів «читати» історичну карту [6].

Знайомство з історичною картою доцільно розпочати вже на вступному уроці. На розгляд необхідно представити географічну та історичну карти. Вчителю доцільно нагадати, що кожна карта має свої умовні знаки, спираючись на які необхідно з’ясувати відмінності історичної карти від географічної. Вчитель має звернути увагу школярів на те, що звичні кольори для географічних карт на історичних картах мають інше значення. Зеленим кольором показують не тільки низовини, але й найдавніші райони землеробства і скотарства. Географічна карта - статична, а на історичній легко побачити виникнення держав, зміну їх територій, напрямки військових походів тощо. Пересування людей, військові удари на карті показують стрілками, місця боїв - схрещеними мечами, райони повстань - крапками або вогнищами [5].

Подальше знайомство з історичною картою продовжується на наступних уроках. Використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань та умінь школярів. Успіх цього виду діяльності залежить від ретельної підготовки вчителя, добре продуманих питань, пов’язаних з використанням карти; від дотримання певних правил роботи з картою. Під час демонстрації історичної карти вчителю необхідно стояти біля карти так, щоб не закривати джерело світла та об’єкт; указку тримати в тій руці, яка ближче до карти. Поступово до цього будемо привчати й учнів. Перед показом вчитель має дати словесний опис географічного розташування пункту, місця події, спираючись вже на відомі учню орієнтири або звертаючись до фізичної карти - «на північ від...»; «вище за течією річки знаходиться.», «на північному березі Чорного моря, на території сучасного міста Керч була заснована грецька колонія Пантікапей».

Описуючи кордони, необхідно називати не тільки фізико-географічні орієнтири, але й сусідні держави, народи. Річки необхідно показувати від витоку до гирла; міста - крапкою; кордони держави безперервною лінією. Звернемо увагу й на те, що учнів не можна перевантажувати великою кількістю об’єктів, тому треба акцентувати увагу на найбільш важливих картографічних даних з точки зору подальшого вивчення історії - «на правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни, назва яких походила від місця проживання - серед поля. Племінним центром полян був Київ. На північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип’яттю, в лісі, жили древляни, тобто ті, хто сидить на деревах, з центром у Іскоростені; на заході від полян по верхній течії Південного Бугу - волиняни; південніше від полян у Південному Подніпров’ї - уличі, а ще далі на південний захід, у басейні Дністра - тиверці. Були й інші слов’янські племена, з якими ми ближче познайомимося, коли будемо вивчати історію у сьомому класі» [7].

З’ясувавши словами місце розташування об’єкту та показавши його на карті, вчитель може записати назву на дошці і запропонувати учням знайти цей об’єкт на карті підручника. Для перевірки, наскільки учні добре засвоїли нову інформацію після показу об’єкту вчителем, доцільно викликати когось з учнів і запропонувати йому знайти новий пункт на настінній карті. Від учнів треба вимагати не тільки швидкого та точного показу картографічних даних, пов’язаних з відповіддю, але й розвивати у них вміння «читати карту». Домогтися останнього можна тільки завдяки поєднанню об’єкта з важливими явищами та подіями, які його супроводжують.

Треба зазначити, що більша частина учнів відчувають перед картою страх, для подолання якого необхідно пояснити, що карта є їхнім найкращим помічником під час відповідей. За допомогою карти вони зможуть пригадати нові історико-географічні назви (Ольвія, Пантікапей, Тіра і т.д.), основні історичні дати та місця битв (битва на річці Калка у 1223 р. проти монгольських орд, перемогу козацького війська під проводом Б. Хмельницького над поляками біля річки Жовті Води у 1848 р. тощо).

Для подальшого удосконалення уміння «читати карту» необхідно постійно тренувати просторові уміння та навички школярів за допомогою спеціальних вправ:

  1. Якби ти жив у Київській Русі, який би обрав шлях, щоб дістатися до столиці Візантії - Царграда? (шлях «із варяг в греки», який пролягав з півночі на південь).
  2. Порівняй місце розташування Ольвії та тієї місцевості, де розташована наша школа. Де погода буде більш теплою? Чому? (в Ольвії, бо вона знаходилася на півдні нашої країни).
  3. Перед вами карта «Перші державні утворення на території України», що означають фіолетові лінії? (район розселення скіфів).
  4. Назвіть міста, які входили до складу Чернігово-Сіверського князівства у XII-XIII ст. (Чернігів, Путивль, Стародуб тощо).

Для закріплення отриманих просторових знань можна проводити гру «Хто швидше збере карту Київської Русі за часів правління Володимира Великого, Ярослава Мудрого». Для розкриття внутрішніх зв’язків досліджуваних подій та явищ використовують карти-схеми, які відтворюють у спрощеному вигляді якусь історичну подію чи явище («Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького»). Важливим засобом практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяльності учнів, закріплення отриманих знань виступають контурні карти [3].

Таким чином, у програмах з історії картографічні вміння та навички представлені недостатнім чином для формування просторової компетентності, яка полягає не тільки в репродуктивній діяльності (показати, назвати тощо), але й у розвитку інтелектуальних здібностей (систематизувати, пояснити, розкрити). Тому вже з п’ятого класу доцільно привчати учнів «читати карту», а не читати назви на карті, за допомогою творчого її використання на кожному уроці; до дотримання певних правил роботи з нею; виконання спеціальних вправ і завдань.

Локальність історичних подій вивчається за допомогою таких схематичних посібників, як історичні карти, плани місцевості, картосхеми. Всі вони застосовуються для демонстраційних цілей і допомагають виявити зв’язки між історичними подіями, їхню сутність і динаміку. Схематичні посібники застосовуються як джерело історичних знань і як засіб їхньої систематизації. Особливе місце займають контурні карти, що допомагають у засвоєнні історичного матеріалу [3].

На відміну від іншого наочного приладдя, наприклад навчальних картин, карти не дають конкретизованого наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторово-тимчасові структури, використовуючи абстрактну мову символів.

Історичні карти створюються на географічній основі і є зменшеним узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій або періодів. Зображення даються на площині в певному масштабі з урахуванням просторового розташування об’єктів. Карти в умовній формі показують розміщення, сполучення та зв’язки історичних подій і явищ, що відбирають і характеризують відповідно до призначення певної карти [4].

Історичні карти поділяються щодо охоплення території (світові, материкові, карти держав); за змістом (оглядові, узагальнюючі та тематичні); за своїм масштабом (великомасштабні, середньо і дрібномасштабні). На узагальнюючих картах у межах певного місця й часу відбиті всі основні події і явища, передбачені розділами шкільної програми й Державного стандарту. У назві зазначені місця й час подій. Оглядові карти показують події певного періоду [1, с. 45].

При роботі з картами варто врахувати, що учням складно співвіднести загальну й тематичну карти. Тому на уроці на початку вивчення теми варто мати дві карти, що показують місце розташування того або іншого об’єкта (держави) на загальній карті, наприклад, карті світу, а потім уже на тематичній. Застосовувати карти доцільно з використанням різних видів наочності, наприклад аплікацій [1, с. 72].

Історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі. В історії просторово-тимчасові зв’язки виражаються у твердженнях. Лише у зв’язку з певними просторовими умовами можуть бути зрозумілими багато історичних подій. Віднесення подій до конкретного простору й опис географічного середовища, у якому воно відбулося, називається локалізацією. Так, значення рік як шляхів сполучення в Древній Русі учні зрозуміють лише в тому випадку, якщо їм пояснити, що Східно-Європейська рівнина була покрита непрохідними лісами та болотами.

Локальність історичних подій вивчається за допомогою таких схематичних посібників, як історичні карти, плани місцевості, картосхеми. Всі вони застосовуються для демонстраційних цілей і допомагають виявити зв’язки між історичними подіями, їхню сутність і динаміку. Схематичні посібники застосовуються як джерело історичних знань і як засіб їхньої систематизації.

На відміну від інших наочних засобів, наприклад, навчальних картин, карти не дають конкретизованого наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторово-тимчасові структури, використовуючи абстрактну мову символів.

При переході від однієї карти до іншої важливо забезпечити наступність. Якщо на картах відзначені різні регіони, то визначаються їхні просторові взаємини. Цьому допомагає узагальнююча карта, що охоплює обидва ці регіони. Потім з’ясовуються тимчасові відносини між картами - різний час або синхронність подій історії, відбитих на картах. Для встановлення міждисциплінарних зв’язків на уроках доцільно одночасно застосовувати синхронно карти з вітчизняної та загальній історії, наприклад: «Друга світова війна 1939 - 1945 р.р.» і «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941 - 1945 р.р.». Одночасна робота з кількома картами допомагає учням знаходити потрібні історико-географічні об’єкти незалежно від розмірів карти, її масштабу й охоплення території.

Щоб створити уявлення про простір і місце розташування досліджуваної країни на карті земної кулі, застосовують одночасно історичну та географічну (фізичну) карти або загальну й тематичну. На них розміщений той самий об’єкт, але він зображений у різних масштабах. Навчання може йти від одиничного до загального або від загального до одиничного. У першому випадку вчитель демонструє історичну карту (одиничне), потім за конфігурацією суші й морів, контурах берегової лінії, напрямках рік учні знаходять цю ж територію на фізичній карті півкуль (загальне). Учні переконуються, що на історичній карті відображена менша частина земної поверхні. Її обриси крейдою вчитель наносить на фізичну карту, і учні ще раз порівнюють положення рік, морів з контурами історичної карти [5].

В іншому випадку вчитель демонструє, наприклад, карту «Давні держави світу» (загальне). Потім за допомогою крейди виділяє на ній місце розташування Стародавнього Єгипту у вигляді трикутника (одиничне). Цей район можна збільшити. Учитель показує аплікацію Єгипту й накладає її на карту «Стародавній Схід. Єгипет і Передня Азія» [5].

Для закріплення отриманих знань бажано провести гру «Хто швидше збере карту» (за принципом збору картинки з дитячих кубиків). Учень одержує карту Стародавнього Єгипту, розрізану на частини у вигляді квадратів. Як показує практика, йому буде потрібно біля чотирьох хвилин, щоб зібрати таку карту. Потім дається завдання визначити, як можна потрапити з рідного міста в сучасний Єгипет (прийом подорожі).

На уроці «Природа та заняття жителів Стародавнього Єгипту» історична карта, зміст підручника допомагають учням усвідомити особливості природно-географічного середовища, виявити умови, сприятливі та несприятливі для землеробства [4] .

Розвитку просторових уявлень учнів сприяє одночасне застосування карти та навчальної картини. Картина розкриває умовні позначки карти, створюючи уявлення про реальну місцевість і простір. Так, розповідаючи про завоювання монголів, учитель сполучить показ по карті з описом місцевості та демонстрацією картини «Сухі степи». Або ж, характеризуючи шлях «з варяг у греки» і створюючи подання про цей великий східнослов’янський водний шлях, поряд з картою «Російські князівства в XII - початку XIII в.» він залучає картину «Дніпровські пороги».

У старших класах учні переконуються, що існують різні способи та прийоми картографічного зображення історичних подій. Карта відбиває певні погляди на історію конкретних груп людей або навіть цілих народів тих або інших держав [5].

В основній школі вчитель відновлює знання учнів про масштаб. Масштаб - це відношення довжини лінії на карті до довжини відповідної лінії в дійсності (натурі). Позначається у вигляді дробу, чисельник якої дорівнює одиниці, а знаменник - числу, що показує ступінь зменшення довжини ліній (1: 100 000). Для засвоєння знань про масштаб доцільно дати учням спеціальні завдання, наприклад: показати той самий об’єкт на декількох настінних картах; користуючись масштабом, обчислити по прямій лінії відстань від Києва до Владивостока; визначити, яка з країн більша: Індія чи Китай? (Учні мають знати, що завдання виконується по картах з однаковим масштабом) [2].

Якщо для досліджуваних тем немає відповідної карти, то її не можна заміняти картою іншого історичного періоду. У такому випадку в учнів будуть формуватися помилкові історичні уявлення. Краще використати фізичну карту, що не має кордонів, або провести заняття з атласом або картою підручника.

Методика навчання припускає одночасну роботу з настінною та настільною картою. Працюючи з настільною картою, учні спочатку лише відтворюють дії вчителя. Потім за словесним описом знаходять об’єкт спочатку на настільній карті, потім на настінній; виконують завдання по настільній карті, а звітують про виконання по настінній; учитель показує об’єкт на настінній карті, а учні визначають його назву по настільних картах [3].

Роль карти як джерела знань зростає у роботі зі старшокласниками. Знаючи територію повстання, учні визначають склад повсталих; зіставляючи карти різних періодів, установлюють основні територіальні зміни; характеризують економічне становище Півночі й Півдня США перед громадянською війною; на основі карт виявляють економічне становище Росії в середині XIX і початку XX в.

У результаті роботи вчителя відповідно до програмних вимог в учнів мають бути сформовані такі картографічні знання, уміння та навички:

а) знати, що назва карти відбиває тему і її основний зміст; що історична карта відбиває дійсність у певний хронологічний період; на ній можуть бути показані різночасні події; події, що змінювалися, можуть зображуватися на одній історичній карті, причому послідовність у часі передається як сусідство в просторі; карти мають масштаб; умовні позначки розшифровуються в легенді карти;

б) уміти: дізнаватися та називати зображений на карті географічний простір; визначати послідовність і час відображених на карті подій; правильно читати й описувати словами відбиту на карті дійсність; передавати зміст карти графічними засобами; зіставляти позначені на карті явища; порівнювати розміри територій; знаходити на карті та називати включені в легенду знаки; знаходити зображену на невеликій карті територію на картах, що охоплюють більший простір; порівнювати відстані на карті з відомими відстанями; виділяти зміни в території, нові риси в господарстві; застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій; аналізувати соціально-економічний, політичний розвиток народів світу; зіставляти й систематизувати дані декількох історичних карт; зіставляти різномасштабні карти та плани; читати карти та картосхеми [5].

Таким чином, просторові компетентності та картографічні знання й уміння є частиною історичного знання учнів. Складний процес формування просторової компетентності учнів вимагає від учителя якісної предметної підготовки, творчого ставлення до організації роботи з картою та іншими видами умовної наочності. Тільки за таких умов можна домогтися досягнення рівня програмних вимог.

Вважаємо, що розробка проблеми формування просторової компетентності учнів на уроках історії потребує подальшої роботи як вчених, так і учителів-практиків. Педагоги та методисти мають працювати над удосконаленням методів і методичних прийомів, які мають підвищити ефективність роботи учнів з картографічною наочністю. Наслідком такої роботи має стати впровадження ігрових форм організації навчальної діяльності учнів з наочним матеріалом, використання інформаційно-комп’ютерних технологій і застосування особистісно-орієнтованого підходу, що дозволить значно активізувати роботу учнів з картографічною наочністю на уроках історії та сформувати просторові компетентності учнів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Годер Г. И. Преподавание истории в 5-м классе: Пособие для учителя / Георгий Израилевич Годер. - М. : Просвещение, 1985.
  2. Коровкин Ф. П. Методика обучения истории в средней школе / Федор Петрович Коровкин. - М., 1978.
  3. Пометун О. І. Методика навчання історії в школі / О. І. Пометун, Г. О. Фрейман. - К. : Генеза, - 2005.
  4. Фідря О. Методологя історії та формування хронологічних і просторових компетенцій учнів / Олег Фідря // Історія в школі. - 2003. - №3. - С. 18 - 23.
  5. Летошко О. Формування в учнів просторової компетеності засобами електронних картографічних джерел / Олена Летошко // Історія України. - №10 (698). - 2011. - С. 13 -1 6.
  6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. 10 - 11 класи. Профільний рівень. Суспільно-гуманітарний напрям, історичний профіль. - Режим доступу: www/ osvita.ua
  7. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Історія України. 5-11 класи; Всесвітня історія. 6 - 11 класи / Міністерство освіти і науки України. Головне управління змісту освіти / В. Власов (підгот.). - К. : Шкільний світ, 2001. - 86 с.