Договори в екологічному праві України

§ 2. Поняття договірних екологічних правовідносин та їх класифікація

Сучасна юридична наука достатньо широко досліджує питання договірних відносин із урахуванням значимості договору як основного інструменту організації суспільних відносин, а також питання договірного регулювання як самостійного способу організації конкретних індивідуальних договірних зв’язків.

Традиційно на досить високому рівні представлені роботи, присвячені договірному та зобов’язальному праву, договорам у господарському праві, договорам адміністративного характер тощо, які вивчають, як правило, питання забезпечення приватних потреб та інтересів у всьому їх різноманітті. При цьому актуальність поставлених питань пов’язують із існуючим розширенням сфери розвитку ринкової економіки, договірного регулювання впровадження приватної власності, розвитку підприємницької діяльності. В той же час загальна теорія права справедливо ставить питання про договори в публічному праві. Вважається, що в сьогоднішніх умовах і право повинно розвиватися за новими правилами, з урахуванням нових науково обґрунтованих критеріїв. На відміну від раніше існуючого поділу права за галузевою належністю, пропонується вважати, «що головні складові системи права - його підрозділи - право приватне і право публічне. Якщо немає розвинутого приватного права, розраховувати на ефективний розвиток суспільства не доводиться. Якщо немає розвинутого публічного права, приватне право не може бути дієвим».

Екологічне право справедливо відносять до публічного права. Тому, з точки зору юридичної природи договорів у публічно-правовій сфері, основною ознакою договорів в екологічному праві слід визнати публічний інтерес, загальні блага, які передбачають спільну діяльність учасників договору для досягнення соціально значимої цілі. Зокрема, публічний екологічний інтерес та загальні блага як основні об’єкти і умови суспільного еколого-правового договору визначені статтями 13, 14, 16, 50, 66 Конституції Україні, в яких опосередковано правовий режим: природних ресурсів як об’єктів права власності Українського народу, від імені якого повноваження власника реалізують державні органи та органи місцевого самоврядування; землі як національного багатства, що знаходиться під особливою охороною держави; обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку на території України, охороняти і захищати право кожного на безпечне для життя та здоров’я довкілля, а також обов’язок кожного берегти природу, відшкодовувати завдану їй шкоду. Як видно, умови суспільного договору формуються по відношенню до специфічних об’єктів публічного характеру - навколишнього природного середовища як сукупності природних ресурсів і комплексів, природних систем, ландшафтів як найвищого соціального блага, від якості та безпечності якого залежить благополуччя населення, а також життя та здоров’я нинішніх і майбутніх поколінь людей. Реалізуються умови такого публічного договору конкретними суб’єктами: народом безпосередньо або через відповідні органи держави громадянами та юридичними особами, які використовують природні ресурси на різних титулах та відводять у навколишнє природне середовище різні впливи.

Вищезазначене дозволяє визначити основні види еколого-правових договірних відносин в залежності від предмета екологічного права, історично-правових форм взаємодії Суспільства і Природи та об’єктів:

а) договірні відносини природокористування. В межах цих відносин реалізуються різноманітні договори цивільно-правового характеру щодо природних ресурсів як об’єктів екологічного права: купівлі-продажу, міни, застави, дарування, спадкування, ренти, використання природних ресурсів на умовах оренди, концесії, угод про розподіл продукції, про встановлення земельних, водних, лісових сервітутів, суперфіцію, використання атмосферного повітря на підставі дозволів на викиди забруднюючих речовин, договори на розроблення земле- та лісовпорядної документації. В межах природоресурсних відносин договори виникають на підставі норм земельного, водного, надрового, лісового, фауністичного, флористичного законодавства, законодавства про охорону атмосферного повітря;

б) договірні відносини охорони навколишнього природного середовища (довкілля). На цю групу договірних відносин значною мірою впливають природоохоронні правовідносини, у межах яких забезпечується реалізація зобов’язань суб’єктів таких відносин: забезпечувати охорону використовуваних природних ресурсів; використовувати природні ресурси способами, які не призводять до їх забруднення, знищення; запроваджувати новітні технології їх використання; здійснювати відновлення їх попереднього стану у випадках аварійного їх забруднення та інше. В межах цих відносин обов’язково реалізуються охоронні договори, договори консервації, рекреації, дезактивації забруднених територій, договори меліорації земель, договори лісо-, водовідтворення тощо. Такі договірні відносини регулюються нормами Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону земель», «Про меліорацію земель», «Про охорону культурної спадщини» та ін.;

в) договірні відносини забезпечення екологічної безпеки громадян. Ця група договірних відносин реалізується в межах антропоохоронних правовідносин, тобто відносин, спрямованих на захист довкілля, життя і здоров’я людей від техногенних та природних надзвичайних ситуацій. У межах цих відносин реалізуються договори екологічного страхування, екологічного аудиту, екологічної експертизи, екологічного інформування тощо, а їх регулювання здійснюється на підставі норм Законів України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит», «Про відходи», «Про інформацію»та ін. У межах вимог нормативно-правових актів суб’єкти здійснення екологічно небезпечних видів діяльності шляхом укладання договорів з відповідними організаціями на виконання експертних, аудиторських, страхових, науково-дослідних, пошукових, інформаційних та інших робіт забезпечують необхідні документи - висновки, проекти гранично допустимих викидів і скидів та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, договори тощо з метою одержання дозволів на здійснення такої діяльності, тобто підтверджують свою екологічну правосуб’єктність;

г) договірні відносини компенсації екологічної шкоди. Підставами виникнення таких відносин є загальні норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». На договірних засадах для компенсації такої шкоди може здійснюватися, відповідно до законодавства, відновлення (відтворення) природних ресурсів чи їх частин як за кошти осіб, які завдали таку шкоду, так і державою, яка запроваджує для цього заходи фінансування проведення природоохоронних заходів, передбачених у загальнодержавних, державних, регіональних та інших програмах за кошти державного та місцевих бюджетів. Крім цього для компенсаційних заходів може здійснюватися пільгове кредитування для одержання коштів, необхідних на впровадження природоохоронних, зокрема відновних, заходів, в тому числі шляхом використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища (ст. 47-48 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Крім окреслених груп правовідносин, еколого-правові договірні відносини можуть конкретизуватися у сферах, які відносяться до предмета екологічного права: договірні відносини з реалізації екологічних прав громадян; договірні відносини права власності на природні ресурси; договірні відносини права природокористування; договірні відносини екологічного управління і контролю; договірні відносини економіко-правового механізму в сфері екології; договірні відносини відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.

Отже, публічно-правова спрямованість екологічного права, для якого характерна наявність імперативного методу, не виключає застосування цією галуззю договірного методу правового регулювання. Проте договірні відносини в екологічному праві мають свою специфічність. В основі формування еколого-правових договірних відносин лежить поняття загальної категорії «природокористування», під яким розуміють задоволення потреб особи, суспільства і держави за рахунок використання різних видів природних ресурсів. Тому природокористування - це не лише використання природних ресурсів для задоволення численних потреб, але й договірне відведення в навколишнє середовище (в повітря, у водні об’єкти, на відповідні земельні ділянки чи у надра) різних фізичних, хімічних та біологічних факторів впливу (викидів, скидів, відходів), коли суспільство і держава дають згоду це здійснювати за умови додержання та виконання вимог, норм, нормативів, стандартів, визначених нормами законодавства. У такому значенні у понятті «договори на природокористування» відображено його конституційно-правову природу, загальна оцінка «природокористування» розкривається через систему заходів «забезпечення екологічного благополуччя, що виражає юридично значимі публічні інтереси, в яких не можна не побачити публічно-правовий зміст і значення природокористування».

Тому еколого-правові договірні відносини: 1) є однією з організаційно-правових форм експлуатації усіх природних ресурсів, обтяженою публічними екологічними інтересами; 2) відмінною їх ознакою є нормативність, тобто вони виникають на підставі нормативно-правового акта; 3) їх реалізація є потужним засобом державного управління в окресленій галузі, яке спрямоване на охорону і захист публічного блага - навколишнього природного середовища та його якісних і безпечних характеристик, від яких залежить існування всього живого на Землі; 4) такі відносини для досягнення відповідних цілей та мети базуються на принципах пріоритетності гарантування життя і здоров’я людини, раціонального використання природних ресурсів, а також на поєднанні і узгодженості екологічних, економічних та соціальних інтересів.