Покажемо практичну необхідність використання методології тлумачення актів законодавства на практичному, вкрай простому прикладі. Ось два положення із законодавчих актів, між якими є певна колізія, яку треба вирішити: 1) “здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України” (ст. 4 ЦПК [1391); 2) “суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом” (абзац дванадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК [136]). Ст. 4 ЦПК не передбачає захисту прав, свобод та інтересів іншими способами, ніж передбачені законом. Ст. 16 ЦК допускає встановлення способів захисту права не тільки законом, а і договором. Як ця колізія вирішується на практиці? Відповідь: на користь ст. 16 ЦК. Як мотивується таке вирішення наведеної колізії? Відповідь: ніяк. У кращому випадку в судовому рішенні буде написане таке: суд вважає, що ст. 4 ЦПК не виключає застосування способів захисту права, встановлених договором, оскільки така можливість прямо передбачена абзацом дванадцятим ч. 2 ст. 16 ЦК. Головне ж полягає в тому, що правильне вирішення цієї елементарної колізії не може ґрунтуватись на інтуїції, а потребує інструментарію, який дає методологія тлумачення актів законодавства, а мотивування вирішення колізії має бути наступним.

Доводи про те, що за наявності колізії між ст. 4 ЦПК і абзацом дванадцятим ч. 2 ст. 16 ЦК перевагу слід надати процесуальному закону, що безпосередньо встановлює права та обов’язки суду, не грунтуються на законі, оскільки, покладаючи на суд обов’язок вирішувати справи відповідно до Конституції [ 1021, законів та міжнародних договорів України, ч. 1 ст. 8 ЦПК не передбачає надання положенням Цивільного процесуального кодексу будь-якої переваги перед іншими законодавчими актами. Визнання ст. 4 ЦПК такою, що формулює спеціальне законодавче положення, було б неправильним, оскільки будь-яке положення законодавства визнається спеціальним в першу чергу за його власним змістом, а тільки в останню чергу — за нормативно-правовим актом, до якого воно включене. У даному випадку ст. 4 ЦПК формулює положення, яке стосується будь-яких прав, свобод та інтересів, що захищаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Абзац дванадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК формулює положення, що стосується тільки цивільних відносин, а тому воно є спеціальним у порівнянні з положенням, що формулюється в ст. 4 ЦПК. Отже, переважному застосуванню до відносин щодо вирішення судом справ, що виникають із цивільних правовідносин, підлягає не ст. 4 ЦПК, а абзац одинадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК.