Договори в екологічному праві України

§ 2. Спеціально-правові засади договорів в екологічному праві

Фактично правове регулювання окремих еколого-правових договорів визначено в спеціальних нормативно-правових актах. Зокрема, договірні природоресурсні відносини регулюються нормативно-правовими актами в цій сфері. Так, Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. закріплює принципи, на яких власне має реалізуватися суспільний договір щодо земель: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель, а також гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки (ст. 5), тим самим чітко окреслюючи імперативні та диспозитивні методи регулювання земельних договірних правовідносин. Цей нормативно-правовий акт більшою мірою відображає цивільно-правовий характер договірного регулювання, особливо договорів купівлі-продажу земельних ділянок, їх ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод (спадкування, оренди земель, концесії, земельних сервітутів, суперфіцій, застави земельних ділянок, використання меліоративних систем, продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах тощо - ст. 26, 27, 81-84, 93, 94, 98-102, 102-1, 127-132, 133, гл. 21).

З метою вдосконалення правових механізмів реалізації правових положень про договори в земельному праві прийнято спеціальні закони: Закони України «Про оренду земель» (1998), «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (2009), «Про меліорацію земель» (2000). Договірні відносини в галузі земельних правовідносин можуть врегульовуватися також Цивільним кодексом України (2003), Господарським кодексом України (2003), Законами України «Про концесії» (1999), «Про заставу» (1997), «Про іпотеку» (2003) тощо.

Кодекс України про надра (1994) встановлює власність народу України на надра, визначає, що надра надаються тільки у користування, та визнає недійсними угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра (ст. 4). Тому саме в надровому законодавстві проявляється дозвільно-договірний характер використання надр. З метою залучення вітчизняних та іноземних інвесторів до використання надр у цьому Кодексі передбачена можливість проведення конкурсів та аукціонів з продажу спеціальних дозволів на використання надр (ст. 16), конкурсів з метою укладання угод (контрактів) (ст. 68), в тому числі укладання угод про розподіл продукції відповідно до Закону України від 14 вересня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції», інших угод, таких як договори гірничої концесії відповідно до Закону України «Про концесії» (1999).

Водний кодекс України (1995) так само встановлює власність народу України на води. Від імені народу України повноваження власника реалізують Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради, а також відповідні органи державної виконавчої влади. Тому класичним прикладом регулювання водно-договірних відносин можна назвати положення ст. 51 Водного кодексу, якою визначаються правові засади оренди водних об’єктів чи їх частин. Крім цього, на договірних засадах можуть виконуватися заходи забезпечення охорони вод та екологічної безпеки водних ресурсів: проведення екологічної експертизи (ст. 22); розробка стандартів та нормативів (ст. 33-41); розробка проектів граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, виконання заходів із знешкодження і утилізації забруднюючих речовин у накопичувачах рідких відходів, рекультивації земель, зайнятих цими накопичувачами, захоронения забруднюючих речовин (ст. 70, 72-75); експлуатація водогосподарських систем (глава 15 Водного кодексу України). Цивільно-правове договірне регулювання у сфері використання, охорони вод та забезпечення екологічної безпеки водопостачання визначено в Законі України від 10 січня 2002 р. «Про питну воду та питне водопостачання». Відповідно до положень водного законодавства та згідно із Законом України «Про тваринний світ» на договірних засадах можуть використовуватися водойми для ведення рибного господарства з додержанням вимог Закону України «Про рибу, водні живі організми та харчову продукцію з них» (2003).

Лісовий кодекс України (1994, в ред. 2006) договірними засадами використання лісів і лісових ресурсів визначає їх тимчасове використання, в тому числі на умовах оренди (ст. 18), встановлює положення про лісовий сервітут (ст. 23), регламентує заходи щодо ведення лісового господарства, лісовпорядкування, державного лісового кадастру та обліку лісів, здійснення лісової сертифікації.

Зокрема, згідно із Законом України «Про тваринний світ» (в ред. 2001 р.) ліси можуть надаватися на умовах оренди для ведення мисливського господарства, що врегульовано спеціальним Законом України «Про мисливське господарство та полювання» (2000). Власне договірні відносини у сфері використання та охорони тваринного світу можуть виникати при реалізації права власності на об’єкти тваринного світу (купівля-продаж, міна, дарування, спадок тощо) (ст. 7 Закону України «Про тваринний світ»), при реалізації права´ спеціального використання тваринного світу (мисливства, рибальства, використання об’єктів тваринного світу в наукових та інших цілях) (ст. 21-35 Закону). Відповідні договірні відносини врегульовуються Законом України «Про бджільництво» (2000).

Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про рослинний світ» закріплено заборону здійснювати торгівлю дикорослими рослинами, зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів (ст. 9 Закону), проте засади спеціального використання природних рослинних ресурсів вказують на його дозвільно-договірний характер (ст. 10-14, 16-20, 22).

У природоохоронному законодавстві питання регулювання договірних відносин закріплено як відповідні обов’язки держави, підприємств, установ, організацій та окремих громадян забезпечувати у процесі використання збереження та охорону природних ресурсів, їх відновлення, відтворення, що визначені в його нормах.

Так, відповідно до загальних положень Земельного кодексу України, Закону України від 19 червня 2003 р. «Про охорону земель» визначаються заходи із захисту та відновлення порушених, деградованих, забруднених земель шляхом проведення меліорації земель, рекультивації, консервації земель та інших робіт, які традиційно можуть здійснюватися як самими землевласниками та землекористувачами, так і третіми особами шляхом укладання договорів на їх виконання. З метою встановлення стану земель на засадах договорів можуть проводитися вишукувальні, обстежу вальні, розвідувальні роботи (ст. 35 цього Закону). Доречно зазначити, що більшість таких видів робіт можуть здійснюватися відповідно до Закону України від 14 січня 2001 р. «Про меліорацію земель», в якому меліорація земель визначається як комплекс заходів, спрямованих на регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь (ст. 1).

Крім цього, виконання охоронювально-відновних (відтворювальних) робіт на засадах договорів передбачено у нормах Лісового (глави 14, 15, 16), Водного (розділ 4) кодексів України, Кодексу України про надра (розділ 6), Законів України «Про тваринний світ» (розділ 4), «Про рослинний світ» (розділи 3, 4), «Про Червону книгу України» (2000).

Особливий характер охоронювально-договірного регулювання відповідних правовідносин передбачено Законом України від 16 жовтня 1992 р. (в ред. Закону від 21 червня 2001 р.) «Про охорону атмосферного повітря». Так, з метою забезпечення охорони атмосферного повітря на умовах договорів можуть: виконуватися роботи з розробки проектів стандартів та нормативів (розділ 2), проектів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря; заходи з будівництва та експлуатації споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря, контрольно- вимірювальної техніки, інструментальних та інших лабораторій (ст. 10); проводитися екологічна та санітарно-гігієнічна експертизи (ст. 25), контроль (розділ 5), моніторинг (розділ 6). Відповідно до вимог ст. 16 Закону в Україні проводяться заходи з виконання положень Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї щодо торгівлі квотами на викиди парникових газів, реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.

Специфіку щодо обов’язковості укладання охоронних договорів визначено в Законах України «Про природно-заповідний фонд України» (1992) (ст. 7, 26, 28, 30), «Про охорону культурної спадщини» (2000) (ст. 6, 18, 23). Крім цього, законодавством передбачена можливість здійснення на умовах договорів у межах територій природно-заповідного фонду, курортних, оздоровчих, рекреаційних зон тих видів господарювання, які не суперечать їх цільовому призначенню - природоохоронних (ліквідаційно-відновлювальних), туристичних, культурно-освітянських, розважальних тощо.

Відповідно до Закону України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» на засадах договорів, в тому числі дво-та багатосторонніх, можуть здійснюватися розвідка і використання природних ресурсів та багатств виключної (морської) економічної зони України, континентального шельфу, проводитися наукові дослідження, захист та збереження морського середовища. З метою охорони та збереження морського середовища мають бути додержані вимоги Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 p., яким врегульовуються низка договорів, в тому числі шляхом використання суден, для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних, рятувальних операцій, прокладання кабелю та інших видів діяльності.

Антропоохоронне законодавство (законодавство про забезпечення екологічної безпеки) спрямоване на попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, охорону та захист життя і здоров’я людей при цьому та забезпечення якісного стану навколишнього природного середовища. Тому таким законодавством передбачено укладання договорів на обов’язкове страхування сфери поводження з небезпечними речовинами, відходами та іншими небезпечними видами діяльності (ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 13 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001), ст. 34 Закону України «Про відходи» (1998), Закон України «Про угоди про розподіл продукції», Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів», Закон України «Про пестициди і агрохімікати»). Крім цього, цим законодавством передбачено розробку на договірних засадах декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, планів локалізації та ліквідації можливих аварій та катастроф, інформування про екологічний стан навколишнього природного середовища, виконання окремих операцій у сфері поводження з небезпечними речовинами та відходами (складування, транспортування, утилізація, захоронения та інше).

Значну частину правових норм, спрямованих на укладення та виконання еколого-правових договорів, визначено в підзаконних нормативно-правових актах.