Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 4. Методологія тлумачення нормативно-правових актів України

3. Терміни „встановлення”, „передбачення”, „визначення”, „закріплення” правових приписів та правових конструкцій

В актах вітчизняного законодавства слова „встановлено”, „встановлений”, „встановлюється” та слова „передбачено”, „передбачений”, „передбачається” зустрічаються досить часто. Аналіз положень актів законодавства України, в яких уживаються ці слова, дає підстави для висновку про те, що різниці в змісті між положеннями законодавства, в яких використовується перша із названих двох груп однокорінних слів („встановлено”, „встановлений”, „встановлюється”), та положеннями, в яких вживається інша із названих двох група однокорінних слів („передбачено”, „передбачений”, „передбачається”), немає. Для прикладу зазначимо на наступне. Якщо в ч. 2 ст. 1 ЦК [136] („до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони, другій стороні, а також до´ податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом”) слово „встановлено” замінити словом „передбачено”, ніякої зміни в змісті наведеного нормативного положення не відбудеться. Те ж саме слід сказати і стосовно заміни слова „встановлених” на слово „передбачених” в ч. 5 ст. 4 ЦК [136] („інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносин, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом”), слова „передбачені” — на слово „встановлені” в ч. 2 ст. 9 ЦК („законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання”). Інші численні приклади такої заміни підтверджують правильність сформульованої вище тези. Ці приклади тут не приводяться тільки з метою обмеження обсягу тексту.

Не виключається наявність в формулюваннях актів законодавства лише певних нюансів залежно від використання слів однієї чи іншої із названих груп, які (нюанси) належать до категорії вишуканої словесності. Так, використання в ч. 1 ст. 6 ЦК („сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства...”) слова „встановлений” замість слова „передбачений” зробило б текст стилістично дещо грубим, але для цілей тлумачення і застосування нормативно-правових актів рівень вишуканості мови значення не має. Та й законодавець, прагнучи, з одного боку, до вишуканої словесності, з іншого боку, допускає такі нагромадження слів, які створюють враження, що він взагалі не володіє понятійним апаратом теорії права. Звернемо увагу хоч би на такі формулювання як „використання аналогії закону до регулювання (!?) цивільних відносин” (ч. 2 ст. 8 ЦК), „застосування положень Цивільного кодексу до врегулювання (!?) відносин” (ст. 9 ЦК).

Отже, правові приписи та правові конструкції в актах законодавства встановлюються або передбачаються.

Рідше в актах законодавства зазначається на те, що права та обов’язки, правові приписи та правові конструкції „визначаються”. Такий термін використовується, зокрема, у частині першій ст. 92 Конституції [102] („виключно законами визначаються...”). Цей термін також не надає відповідним нормативним положенням іншого змісту, ніж слова „встановлюються” чи „передбачаються”. Він має значення лише для надання законодавчому тексту ознак вишуканої словесності. Так, частина третя ст. 92 Конституції починається словами „виключно законами України визначаються”, а частина друга цієї ж статті — словами „виключно законами України встановлюються”. У такий спосіб законодавець урізноманітнює термінологію і надає тексту ознак вишуканості. Але ж на значення ст. 92 Конституції як регулятора суспільних відносин зовсім не вплине заміна в частині першій слова „визначаються” на слово „встановлюються”, а в частині другій — слова „встановлюються” на слово „визначаються”.

„Закріплення” — це поняття, що має такий же зміст, що і поняття встановлення, передбачення чи визначення. Але термін „закріплення”, звичний для правової теорії (наприклад, О.Ф. Скакун без будь-яких застережень пише про „закріплення” в законі принципів права [64, с. 284]), не сприймається правотворчими органами. Таким чином, на просторі, що є предметом цього дослідження, поняття встановлення, передбачення, визначення, закріплення правових приписів є найбільш широкими. Вони (так можна стверджувати при першому наближенні до предмета, про який йдеться) включають до себе як пряме, так і опосередковане (непряме) встановлення правових приписів, яке (опосередковане, непряме встановлення, передбачення, визначення, закріплення) позначається терміном «випливання» правових приписів із законів, актів законодавства, інших джерел.

Поняття встановлення, передбачення, визначення та закріплення (правових норм та їх структурних частин) охоплюють всі способи нормативного закріплення правових явищ. Лише у випадках, коли суб’єкт правозастосування дійщов висновку про те, що певне питання про права та обов’язки учасників правовідносин має бути вирішене за допомогою аналогії закону чи права, він не може, зробивши такий висновок, в подальшому стверджувати, що таке встановлено чи передбачено актом законодавства, бо за допомогою аналогії усуваються прогалини в законодавстві, поповнюється відсутнє правове врегулювання відповідних відносин у певний частині, робиться висновок про права та обов’язки учасників правовідносин за умови, коли актами законодавства нічого не встановлено, не передбачено і не визначено.