Терміни „формулювання правових норм” (правових приписів), з одного боку, та „встановлення”, „передбачення”, „визначення”, „закріплення” правових норм (правових приписів), — з іншого, не можна ототожнювати. Коли ми говоримо про формулювання правових норм, то акцентуємо увагу на тексті, способі, формі викладення нормативного матеріалу, із якого конструюються правові норми (здійснюється логічна побудова правових норм). Якщо ж йдеться про встановлення, передбачення, закріплення правових норм (правових приписів), то наголос робиться на змісті правових норм (правил поведінки), на тому, що ж саме встановлено, передбачено, визначено чи закріплено.

Тому для позначення невдалого викладення положення законодавства використовується вираз „невдале формулювання”. А вираз „невдале встановлення правової норми” (правового припису) означає, що зміст правової норми не відповідає потребам суспільних відносин, а сама правова норма (правовий припис) не відповідає меті доцільного врегулювання суспільних відносин.

Поняття „формулювання правових норм” включає до себе викладення в нормативно-правових актах будь-якого тексту, в якому прямо встановлюються правові приписи чи який використовується для логічних висновків про те, що з певними обставинами пов’язується настання відповідних юридичних наслідків, та про зміст цих наслідків. Але при цьому мається на увазі, що із цих правових приписів у кінцевому рахунку здійснюється логічна побудова правових норм

Тлумачення актів законодавства передбачає з’ясування змісту як правових приписів, безпосередньо в них сформульованих, так і правових приписів, які логічно випливають із актів законодавства.