Визнаючи величезну практичну і теоретичну значущість поняття випливання правових приписів та правових конструкцій із тексту актів законодавства, не слід допускати невиправданого розширення змісту цього поняття, оскільки це веде до невизначеності термінології як в науці, так і в законі, і як наслідок — до помилок у правозастосуванні. Так, показуючи значення дедукції (в даному випадку автор використовує понятгя простої дедукції), Є.В. Васьковський пише: „Вона дуже часто застосовується при тлумаченні норм права для виведення часткових положень із загальних юридичних принципів. Як раз із норми, що стосується цілої низки юридичних відносин, логічно випливає низка таких же положень, норм для кожного виду таких відносин” |7, с. 2941. Не зачіпаючи тут проблему принципів (загальних засад), звернемо увагу на неконструктивність цієї ідеї. Те, що будь-яке загальне положення про цивільно-правові договори поширюється і на договори оренди (такий приклад наводить Є.В. Васьковський), не є проблемою випливання норм права із тексту закону, а є проблемою рівня узагальнення, який закладено у відповідний правовий припис. Те, що застосування загального правила про цивільно-правові договори до договору оренди потребує дедуктивного умовиводу, не означає того, що із правового припису високого рівня узагальнення випливає більш конкретний правовий припис, чи того, що в результаті відповідного умовиводу виявляється новий правовий припис.

Із загального правового припису особливий і одиничний правові приписи не випливають. Особливий і одиничний правові приписи в таких формулюваннях закріплюється прямо. Інша справа, що закріплені у такий спосіб особливий і одиничний правові приписи не застосовується у разі їх суперечності прямо встановленому спеціальному (особливому) правовому припису або правому припису, що прямо випливає із нормативно-правового акту такої ж чи вищої юридичної сили.