Договори в екологічному праві України

§ 3. Відповідальність в системі забезпечення виконання еколого-правових договорів

Традиційно питання відповідальності за порушення умов укладених договорів визначається цивільним законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язань настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язань внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язань; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до положень законодавства можуть бути два види відповідальності у сфері договірного права: за підставами виникнення прав і обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, розрізняють договірну та позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло із договору. Позадоговірна відповідальність настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним нормативно-правовим актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

Так само в екологічному праві, як вже зазначалося, у разі порушення умов еколого-правових договорів можливе припинення договірного зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Крім цього, в законодавстві можуть бути прописані умови настання відповідальності сторін за неналежне виконання зобов’язань за окремими договорами, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку Зокрема, таке передбачено ст. 13 Закону України «Про концесії», що цілком відтворює положення про договірну відповідальність у цій сфері.

Водночас сторони еколого-правових договорів, діяльність яких пов’язана з екологічним ризиком, можуть нести позадоговірну відповідальність за відсутності вини. Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» шкода, заподіяна довкіллю у зв’язку з діяльністю інвестора, пов’язаною з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню (компенсації) в повному обсязі за рахунок інвестора. Незалежно від плати за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Інвестор звільняється від відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, тільки якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілого. Однак шкода, заподіяна правомірними діями інвестора, що повністю відповідають вимогам угоди про розподіл продукції та узгоджені з Міжвідомчою комісією, підлягає відшкодуванню за рахунок сторін угоди у пропорціях, передбачених для розподілу продукції. З метою забезпечення виконання зобов’язань цивільна відповідальність інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, підлягає страхуванню, якщо інше не передбачено угодою. За домовленістю сторін у рамках угоди приймається програма страхування екологічних ризиків (ст. ЗО Закону).

У Законі України «Про оренду землі» (ст. 36) передбачено, що у разі невиконання зобов’язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором. Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором. У разі виявлення таких недоліків орендар має право на низку вимог, визначених у законі. Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, пов’язані з недоліками переданої в оренду земельної ділянки, якщо такі недоліки обумовлені договором оренди.

У літературі більшістю авторів порушуються питання й про інші види юридичної відповідальності, які можуть бути застосовані до сторін еколого-правових договорів при вчиненні ними правопорушень. Такий підхід доцільно визнати виправданим, оскільки екологічне право містить невичерпний перелік складів правопорушень екологічного законодавства, які можуть стосуватися й договорів в екологічному праві. Особливо це стосується правопорушень, спрямованих проти права власності Українського народу на природні ресурси, зокрема, укладення угод, які в прямій або прихованій формі порушують право власності на надра (ст. 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення), на води (ст. 48 Цього ж Кодексу), на ліси (ст. 49), на тваринний світ (ст. 50 Кодексу).

Окрім цього, адміністративна та кримінальна відповідальність може наставати до сторін еколого-правових договорів, якщо в їх діях виявлені ознаки інших екологічних правопорушень, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення, або ж злочинів, визначених Кримінальним кодексом України, особливо коли грубо порушуються умови договорів, правила використання природних ресурсів, переданих на умовах договорів, вимоги щодо виконання природоохоронних заходів та заходів забезпечення екологічної безпеки.

Доречно зазначити, що відповідно до Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року в частині удосконалення екологічного законодавства передбачено здійснювати збалансовану політику, спрямовану на підвищення вимог і відповідальності суб’єктів господарювання за забруднення навколишнього природного середовища і на стимулювання впровадження природоохоронних заходів. З цією метою пропонується передбачити підвищену відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища і компенсацію завданих збитків, включаючи повну вартість рекультивації/санації забруднених ґрунтів підземних вод. Цьому також сприятиме адаптація існуючих методик проведення розрахунку збитків за забруднення навколишнього природного середовища до найкращої світової практики, зокрема щодо забруднення ґрунтів і підземних вод. Необхідно законодавчо визначити засади пільгового стимулювання діяльності, що передбачає добровільне зобов’язання щодо очищення забруднених земель, зокрема в ході їх приватизації і впровадженні новітніх екологічно чистих технологій (4.8).

Отже, заходи стимулювання, в тому числі відповідальності, належного виконання договорів в екологічному праві - це визначені законодавством пільги, переваги, компенсації, інші стимули, а також засоби державного, договірного впливу, які можуть бути визначені сторонами в екологічних договорах та застосовані при їх реалізації.