„1. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов´язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином” (ст. 227 ЦК). Із цього правила непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого у разі вчинення правочину, що підпадає під дію ст. 227 ЦК, інші правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК, не застосовуються. Але цей правовий припис не може застосовуватись всупереч правилам, які прямо встановлені абзацом другим ч. 1 і ч. 2 ст. 216 ЦК. Тому при вчиненні та виконанні правочину, що підпадає під дію ст. 227 ЦК, настають такі права та обов’язки: 1) кожна із сторін правочину на підставі абзацу другого ч. 1 ст. 216 ЦК зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину; 2) кожна із сторін правочину зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки, які вона причинила іншій стороні своєю винною поведінкою, як це передбачено ч. 2 ст. 216 ЦК; 3) сторона, що вчинила правочин за відсутності у неї необхідної ліцензії, зобов’язана відшкодувати моральну шкоду тільки у випадках, коли вона ввела іншу сторону в оману щодо свого права на вчинення правочину, а в інших випадках, коли сторона, що вчинила правочин за відсутності необхідної ліцензії, за наявності її вини завдала іншій стороні моральної шкоди у зв’язку з вчиненням недійсного правочину, вона не зобов’язана відшкодовувати моральну шкоду, оскільки умова, за якої відшкодовується моральна шкода, встановлена в ч. 2 ст. 227 ЦК на виконання застереження, що формулюється в ч. З ст. 216 ЦК.