Договори в екологічному праві України

§ 2. Правове регулювання концесії природних ресурсів та угод про позподіл продукції

Публічно-правова природа договорів концесії природних ресурсів та угод про розподіл продукції, які за формальними ознаками є суто господарськими договорами, однак за юридичними ознаками розглядаються як еколого-правові, полягає передусім у тому, що, по-перше, однією із сторін у таких договорах є орган державної виконавчої влади - державний партнер, по-друге, об’єктами таких договорів є природні ресурси (їх частини), переважно надра, по-третє, метою таких договорів є досягнення суспільно корисного результату - залучення інвесторів, ефективного здійснення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, виконання інших суспільно корисних робіт. Такі види договорів відповідають ознакам державно-приватного партнерства, а саме: забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; довготривалість відносин (від 5 до 50 років); передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства; внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством (ст. 1 Закону України від 1 липня 2010 р. «Про державно-приватне партнерство»).

Такі договори базуються на принципах здійснення державно-приватного партнерства: рівність перед законом державних та приватних партнерів; заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів; узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди; незмінності протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим, переданих приватному партнеру; визнання державними та приватними партнерами прав і обов’язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору, укладеного у рамках державно-приватного партнерства; справедливий розподіл між державним та приватним партнерами ризиків, пов’язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства; визначення приватного партнера на конкурсних засадах, крім випадків, встановлених законом (ст. З Закону України «Про державно-приватне партнерство»).

Правове регулювання відносин щодо концесії природних ресурсів, угод про розподіл продукції здійснюється на загальних засадах положеннями Конституції України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України (глави 38,40), а також нормами Кодексу України про надра, Законів України «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції», «Про державно-приватне партнерство», інших нормативно-правових актів, а також договорами про концесію та угодами про розподіл продукції, укладеними в установленому порядку.

Зокрема, договір концесії (концесійний договір) визначається як договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об’єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб (ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. «Про концесії»),

Еколого-правовими сферами господарської діяльності, для яких можуть надаватися у концесію об’єкти права державної та комунальної власності для їх використання відповідно до ст. З Закону «Про концесії» можна визначити: водопостачання, відведення та очищення стічних вод у порядку, визначеному Законом України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем відповідно до Водного кодексу України; збирання, утилізація сміття, оброблення відходів, згідно із Законом України «Про відходи»; пошук, розвідка родовищ корисних копалин і їх видобування (ст. 94 ЗК України, ст. 16 КУпН). Доцільно зазначити, що у разі розташування об’єкта концесії на земельній ділянці державної або комунальної власності, повноваження щодо розпорядження яким здійснює концесієдавець, така земельна ділянка надається в оренду концесіонеру разом з об’єктом концесії на строк дії концесійного договору відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі». Право власності на відповідну земельну ділянку здійснюється концесієдавцем відповідно до закону (п. 6 ст. З Закону України «Про концесії»).

Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна (далі - держава) доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції (ч. 1 ст. 4 Закону України від 14 вересня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції». При цьому продукція розглядається як корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних копалин (ст. 1 цього Закону).

Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів, за умови, що вони несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях, передбачених такою угодою.

Сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестор (інвестори) і держава в особі Кабінету Міністрів України. Постійно діюча міжвідомча комісія утворюється Кабінетом Міністрів України у складі представників державних органів, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України і уповноважена вирішувати питання з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції.

Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об’єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за її межами, які мають відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну класифікацію для користування надрами, що підтверджено документами, видами згідно із законами (процедурами) країни інвестора. Доцільно зазначити, що щодо інвесторів у сфері угод про розподіл продукції законодавством встановлюється ряд гарантій, зокрема, держава забезпечує надання інвесторам в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ліцензій на здійснення діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, та інших дозволів, документів дозвільного характеру, ліцензій, пов’язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, будівництвом споруд, передбачених угодою про розподіл продукції. Зазначені документи видаються згідно з вимогами законодавства України на строк дії угоди, якщо інше не передбачено законами України, і втрачають чинність або змінюються на умовах, викладених в угоді (ст. 4 Закону України «Про угоди про розподіл продукції»).

Об’єктами угод про розподіл продукції є окремі ділянки надр, що обмежуються у просторі та координатами, в межах яких знаходяться родовища, частини родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, включаючи ділянки надр у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, передбачені Переліком ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть надаватися у користування на умовах, визначеними угодами про розподіл продукції. Такий Перелік затверджується Кабінетом Міністрів України. Включення певної ділянки надр до Переліку здійснюється за критеріями, визначеними в законі (ст. 6 Закону).

Угода про розподіл продукції укладається з переможцем конкурсу з урахуванням умов конкурсу та конкурсної заявки переможця, який проводиться в порядку, визначеному цим Законом. Конкурс вважається таким, що відбувся, коли з заявкою на участь у ньому звернувся хоча б один інвестор, у разі виконання ним усіх умов конкурсу. За рішенням Кабінету Міністрів України та органу місцевого самоврядування угода про розподіл продукції може бути укладена без проведення конкурсу щодо ділянок надр із незначними запасами корисних копалин, що підтверджується висновками відповідних державних органів. Так само, у разі якщо інвестор, який має ліцензію на користування надрами і розпочав діяльність на передбачених нею умовах, виявив бажання укласти угоду про розподіл продукції, така угода (двостороння або багатостороння) за рішенням Кабінету Міністрів України може бути укладена без проведення конкурсу.

Вимоги до угоди про розподіл продукції викладені в ст. 8 вищезазначеного Закону. Тут визначені істотні умови угод про розподіл продукції, в тому числі ціна договору, строк дії договору, права та обов’язки сторін, окремі зобов’язання, в тому числі засади відповідальності, страхування ризиків виникнення шкоди, вимоги щодо включення до угод різних додатків.

У цілому Закон України «Про угоди про розподіл продукції» врегульовує певну кількість процедур: укладення угод, їх виконання, порядок розподілу видобутої продукції та інші важливі питання.