Договори в екологічному праві України

§ 3. Правове регулювання договорів на встановлення публічних та приватних природних сервітутів

Як відомо, встановлення права власності на природні ресурси зумовило до чіткої регламентації права природоресурсних сервітутів: земельних, водних, лісових тощо. Так, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). За видами закон встановлює приватні та публічні сервітути, а також такі сервітути, як: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути (ст. 99 Земельного кодексу України).

Особливо приватний сервітут традиційно може бути встановлений і договором, зокрема між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України від 11 лютого 2010 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження»). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Отже, законодавством окреслено договірні засади встановлення земельних сервітутів, які можуть бути практично в кожній категорії земель. Проте практики укладання договорів на встановлення земельних сервітутів мало. Зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 р. «Про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом» наводиться приклад спору по безстроковому договору на встановлення земельного сервітуту на право проїзду транспортним засобом. Однак форми договорів на встановлення сервітутів не затверджено, не визначено істотні умови таких договорів, гарантій прав сторін таких договорів тощо.

Доцільно зазначити, що відповідно до актуальності питань земельних сервітутів готуються практичні посібники з рекомендаціями та зразками примірних договорів встановлення земельного сервітуту. Так, сторонами договору встановлення земельного сервітуту пропонується називати власник і сервітуарій. У договорі визначаються: сторони, місце встановлення сервітуту, його вид [и], розмір плати за користування чужою земельною ділянкою, періодичність її сплати, вимоги до збереження земельної ділянки при встановленні сервітуту, підстави припинення договору, вимоги до реєстрації договору, умови вирішення спорів, строк, на який він укладається, реквізити сторін договору тощо.

Дані про такі сервітути можуть включатися до істотних умов інших договорів. Так, наприклад, згідно з Законом України «Про оренду землі» дані про встановлений земельний сервітут включаються до істотних умов договору оренди земельної ділянки, а Законом України «Про державно-приватне партнерство» передбачено, що про наявність сервітутів зазначається в умовах конкурсу з визначення приватного партнера та договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства (ч. 4 ст. 8). За статтею 23 Лісового кодексу України визначено можливість встановлення лісового сервітуту.

Виключно законом встановлюються публічні сервітути. Зокрема, згідно з Водним кодексом України до узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов’язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж моря, морської затоки чи лиману. У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування (ст. 88 ВК України).

Лісовий сервітут може розглядатися як право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою (ст. 23 ЛК України). Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів (виділено - М. К.), заповіту або за рішенням суду. Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власників лісів або користувачів земельних лісових ділянок, щодо яких він установлений.

Крім названих договорів у природоресурсному праві можуть укладатися й інші види договорів: договір на встановлення користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); договір на встановлення права користуватися чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій); купівлі-продажу природних ресурсів; міни; ренти; дарування; успадкування; застави, договір підряду на розроблення проектної документації в галузі природокористування та здійснення інших цивільно-правових угод із природними ресурсами, наприклад, договір довічного утримання.