Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 4. Методологія тлумачення нормативно-правових актів України

4. Кодифіковані законодавчі акти як засіб визначення галузевої належності правових приписів

Вирішенню проблеми галузевої належності правових приписів значною мірою допомагають кодифіковані нормативно-правові акти, що мають ознаку достатньої галузевої чистоти. За загальним правилом, якщо, наприклад, на відносини поширюється чинність правових приписів, які формулюються у Цивільному кодексі [136], то ці приписи є цивільно-правовими. Зазначення тут на галузеву чистоту пов’язане з тим, що в Україні здійснено кодифікацію як галузево переважно однорідного нормативного матеріалу, гак і галузево неоднорідного нормативного матеріалу. Результатом кодифікації галузево переважно однорідного нормативного матеріалу стали Цивільний, Кримінальний [131], Цивільно-процесуальний [139], Господарський процесуальний [126], Кримінально-процесуальний кодекси [122], Кодекс про адміністративні правопорушення [125]. Галузево неоднорідний нормативний матеріал включений до Кодексу торговельного мореплавства [129], Повітряного [127], Митного [135], Кримінально-виконавчого [138], Водного [130], Житлового [124], Земельного [133], Лісового [141] кодексів, Кодексу про надра [128], Сімейного кодексу [134], Кодексу законів про працю [123]. Та обставина, що деякі з цих кодексів (особливо Земельний та Сімейний кодекси, Кодекс законів про працю) встановлюють правила, що поширюються на всі відповідно земельні, сімейні чи трудові та пов’язані з ними відносини, не виключає комплексного характеру цих кодексів, тобто — галузево неоднорідного характеру включеного до кожного із них нормативного матеріалу.

Зауважимо, що повна юридична чистота не забезпечується ні в одному із чинних кодексів, хоч би уже тому, що всі вони включають до себе положення про нормативно-пра- вові акти, якими регулюються відносини, що є предметом відповідного кодексу (самі по собі ці положення належать до конституційного або адміністративного права). Є й інші прояви неповної юридичної чистоти кодексів, що переважно регулюють однорідні суспільні відносини. Вони обумовлені інколи прагненням врегулювати суміжні відносини з урахуванням недоцільності видання спеціальних актів з відповідних питань. Так, регулюючи відносини щодо набуття права власності на безхазяйну річ, ст. 395 ЦК встановлює правила, що поширюються на публічні відносини з участю органу державної реєстрації прав на нерухоме майно, органу місцевого самоврядування. Подекуди включення до галузево чистих кодексів положень, які регулюють відносини, що є предметом інших галузей, обумовлене недбалістю авторів проектів кодексів та осіб, які здійснюють їх доопрацювання у Верховній Раді. Ч. З ст. 91 ЦК встановлює, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Зазначення тут на “види діяльності” свідчить про публічно-правовий характер цього положення, бо цивільне законодавство байдуже до видів діяльності учасників цивільних відносин. Цей факт (діяльність) може мати цивільно-правове значення тільки в тій частині, в якій діяльність суб’єкта цивільного права виходить за межі його власної сфери і переходить у систему суспільних відносин, що характеризуються юридичною рівністю, вільним волевиявленням та майновою самостійністю їх учасників. Зокрема, порушення учасниками цивільних відносин при здійсненні своїх цивільних прав інтересів та прав інших осіб та суспільних інтересів, як це передбачено ст. 13, 3.19 ЦК, тягне відповідні цивільно-правові наслідки.

Звернемо також увагу на те, що ч. 2 ст. 805 ЦК зобов’язує екіпаж транспортного засобу, який є предметом договору найму з екіпажем, відмовитись від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать договору найму, умовам використання транспортного засобу тощо. Такого суб’єкта як екіпаж транспортного засобу цивільне право не знає. Не знають такого суб’єкта і інші галузі права. Лише логічний аналіз цього законодавчого положення та врахування його системних зв’язків з іншими положеннями законодавства дає підставу для висновку про те, що відповідний обов’язок несуть посадові особи, які входять до складу екіпажу та яким відповідно до договору найму наймач вправі давати розпорядження. Цей висновок підтверджується ст. 210 КТМ (“У разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоряджень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні та складу екіпажу”).

Однак основну частину нормативного масиву, що позначається терміном „законодавство”, на цей час складають не кодифіковані нормативно-правові акти. Більшість із них є комплексними. Вони формулюють правові норми декількох галузей права, що значно ускладнює проблему виявлення галузевої належності цих норм.