Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 4. Методологія тлумачення нормативно-правових актів України

§ 1. Окремі аспекти проблеми переважного застосування положень законодавства (правових норм, правових приписів)

Проблема переважного застосування положень законодавства (правових норм, правових приписів) у цій главі розглядається стосовно тих випадків, коли йдеться про положення законодавства, які включені до нормативно-правових актів, про правові норми (правові приписи), що формулюються в нормативно-правових актах, які в системі субординації (ієрархії) знаходяться на одному рівні, тобто мають однакову юридичну силу. Хоч такі нормативно-правові акти і мають однакову юридичну силу, між їх положеннями, між сформульованими в них правовими нормами (правовими приписами) можуть виникати колізії. Реально вони виникають дуже часто, що викликає потребу в розробці правил про переважне застосування положень, що включені до нормативно-правових актів, правових норм (правових приписів), що формулюються в нормативно-правових актах,, які мають однакову юридичну силу.

Застосовувати правила тлумачення нормативно-правових актів, про які (правила) йдеться у цій главі, до положень актів різної юридичної сили, до правових норм (правових приписів), що формулюються в актах різної юридичної сили, тобто таких, які в системі субординації актів законодавства, правових норм, правових приписів знаходяться на різних рівнях, було б неприпустимим. Якщо нормативно-правовий акт має вищу юридичну силу, ніж інший нормативно-правовий акт, то всі його положення, всі сформульовані в ньому правові норми (правові приписи), загальні і спеціальні; прийняті пізніше чи раніше, ніж акт меншої юридичної сили чи окремі його положення; правові приписи, що встановлюються прямо чи непрямо випливають із актів законодавства, мають вишу юридичну силу. Лише стосовно законодавчих положень, які визнаються принципами, та положень Конституції [102], які потребують конкретизації, слід зауважити, що підпорядкування їм положень нормативно-правових актів меншої юридичної сили повинне мати місце в тій частині, в якій принципи, а також конституційні положення, що потребують конкретизації, є нормативним регулятором. У тій частині, в якій вони є декларацією держави про її соціальні та інші наміри, принципи і зазначені конституційні положення не можуть застосовуватись як всупереч положенням актів меншої юридичної сил, так і взагалі.

Ми тут не зазначили на перевагу матеріальних правових норм (правових приписів) перед процедурними тільки тому, що правотворча практика не допускає такого, щоб матеріальний правовий припис формулювався у певному акті законодавства, а процедура його реалізації — в акті вищої юридичної сили. Отже, матеріальні правові приписи в системі субординації завжди знаходяться або на вищому рівні, ніж процедурні, або на одному і тому ж рівні, що і процедурні.

При цьому йдеться про застосування актів законодавства та їх окремих положень, сформульованих в них правових норм (правових приписів), але прийняття рішення щодо вибору положень актів законодавства, сформульованих в них правових норм (правових приписів), що підлягають застосуванню, передбачає виконання відповідної правотлумачної роботи. Правозастосування і правотлумачення при цьому співвідносяться відповідно як вольова і інтелектуальна діяльність, як наступне правове явище (прийняття рішення) і попереднє правове явище (підготовка інтелектуального підґрунтя для прийняття рішення, тлумачення положень нормативно-правових актів).

Вибір правових норм (правових приписів), які підлягають переважному застосуванню, та обґрунтування такого вибору значною мірою залежать від способів їх встановлення в актах законодавства. Проблема вибору правових норм (правових приписів), що підлягають переважному застосуванню, за критерієм способу встановлення правових норм (правових приписів) в актах законодавства, детально розглядалась у попередньому розділі цієї книги. Якщо є можливість використання такого техніко-юридичного інструментарію, то інструментарій, про який йдеться у цій главі, використовуватись не може. Отже, спосіб встановлення правових приписів у нормативно-правових актах є першим критерієм вибору правових приписів, що підлягають переважному застосуванню (нагадаємо: в межах актів законодавства однакової юридичної сили).

Другий критерій, за яким здійснюється вибір положень законодавства, правових норм (правових приписів), які підлягають переважному застосуванню перед іншими положеннями законодавства, правовими нормами (правовими приписами), — це рівень їх узагальнення. За цим критерієм виокремлюються загальні і спеціальні положення законодавства, правові норми (правові приписи). Основні засади, принципи також виокремлюються за цим критерієм, хоч вони і є особливим проявом нормативного регулятора, специфіка якого (цього прояву) не обмежується рівнем узагальнення.

Далі, питання про переважне застосування одних положень законодавства, одних правових норм (правових приписів) перед іншими виникає у зв’язку з наявністю колізій між раніше та пізніше прийнятими актами законодавства. Як зауважувалось у першому розділі цієї книги, навіть Верховна Рада України, що має кращі, ніж інші державні органи, умови для здійснення правотворчої діяльності, на цей час виявляється неспроможною одночасно з прийняттям нового закону забезпечити внесення змін до раніше прийнятих законів з метою усунення суперечностей між новим законом та положеннями раніше прийнятих законодавчих актів. Це актуалізує проблему співвідношення положень законодавства, що включені до нормативно-правових актів, правових норм (правових приписів), сформульованих в нормативно-правових актах, прийнятих раніше та пізніше. Ускладнений варіант цієї проблеми полягає у необхідності дати відповідь на запитання про збереження чинності спеціальними положеннями актів законодавства та відповідними правовими нормами (правовими приписами) при прийнятті нових актів законодавства тієї ж юридичної сили, що формулюють загальні положення (правові норми; правові приписи), які поширюються на ті ж правовідносини.

Проблема переважного застосування положень законодавства, правових норм (правових приписів) пов’язана також з численними спробами законодавця надати вищої юридичної сили окремим законодавчим актам у порівнянні з іншими.

Нарешті, звернемо увагу і на те, що в цьому виданні вперше ставиться і здійснюється спроба вирішення проблеми співвідношення матеріальних і процедурних положень законодавства, правових норм (правових приписів) та вибору тих із них, що підлягають переважному застосуванню.