Цивільний кодекс [136] передбачає можливість встановлення законом „особливостей укладення та виконання договору найму (оренди” (ч. 2 ст. 759) та „особливостей найму окремих видів майна (ч. З ст. 760). Але не передбачається встановлення особливостей найму (оренди) державного майна. Це не є перешкодою для дії Закону „Про оренду державного і комунального майна” [169]. Тому договори оренди відповідного майна укладаються з дотриманням порядку, встановленого ст. 9 названого Закону. Морські торговельні судна, що належать державним комерційним підприємствам, мають´передаватись в оренду з дотриманням вимог згаданої статті за умови, що на них поширюється режим нерухомої речі. Абзац другий ч. 1 ст. 181 ЦК передбачає, що „режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна”. Тут положення прямої дії не формулюються. Характер цього положення як положення непрямої дії підтверджується Законом „Про іпотеку” [250] який поширює правовий режим нерухомого майна, зокрема на морські судна (це положення не виходить за межі дії названого Закону). За відсутності положення прямої дії, яке б надавало морським торговельним суднам режим нерухомої речі, такі судна є рухомим майном. Отже, ст. 9 Закону „Про оренду державного і комунального майна”, що встановлює особливості передання в оренду деяких видів майна, в тому числі нерухомого, не поширюється на відносини щодо укладення договорів найму (фрахтування) морських торговельних суден.

Частиною 5 ст. 75 ГК [137] визначено види майна державних комерційних підприємств, передання якого в оренду потребує попередньої згоди органу, до сфери управління якого входить таке підприємство, та дотримання конкурентних засад. Звідси непрямо випливає і висновком а contrario виявляється правовий припис, згідно з яким передання в оренду іншого майна (до нього належать і морські торговельні судна) не потребує згоди органу управління. Але цей правовий припис не може застосовуватись всупереч прямо встановленому п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону „Про управління об’єктами державної власності” 1306] правовому припису, відповідно до якого уповноважені органи управління „надають орендодавцям об’єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі”.

Зазвичай терміни типу „надають” тлумачаться як право і обов’язок надавати. Але ж таке тлумачення цього слова у п. ЗО ч. 1 ст. 6 Закону „Про управління об’єктами державної власності” було б безглуздим (надавати згоду за наявності обов’язку її надання). Тому слід визнати, що уповноважені органи управління мають право вирішувати питання про надання згоди або про відмову в наданні згоди на передання в оренду майна державними комерційними підприємствами. Це дискреційне повноваження відповідні органи мають здійснювати з урахуванням принципу верховенства права, оскільки в іншому випадку здійсненню цього повноваження була б притаманна ознака свавілля. Але до відносин щодо передання в оренду морських торговельних суден гі. 30 ч. 1 ст. 6 Закону “Про управління об’єктами державної власності” застосовуватись не може, оскільки цього не допускає ст/ 4 КТМ [1291 (“До цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України”).

Строк виконання обов’язку передати товар за договором купівлі-продажу

„Продавець зобов´язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень статті 530 цього Кодексу” (ст. 663 ЦК). Тут встановлюється спеціальне правило, яке приписує у разі невизначення у договорі строку передання товарів визначати цей строк відповідно до ст. 530 ЦК. За відсутності у ст. 663 ЦК зазначення на ст. 530 ЦК застосуванню підлягала б або ст. 530 ЦК, або ст. 538 ЦК у залежності від наступних обставин. Ст. 530 ЦК застосовувалась би до відносин, що ґрунтуються на реальних договорах купівлі-продажу. Ст. 538 ЦК застосовувалась би до відносин, що ґрунтуються на консенсуальних договорах купівлі-продажу (ст. 655 ЦК [136] допускає укладення як реальних, так і консенсуальних договорів купівлі-продажу; лише договір роздрібної купівлі-продажу ст. 698 ЦК визначається виключно як консенсуальний). Але спеціальним правилом ст. 663 ЦК законодавець виключив застосування ст. 538 ЦК до визначення строку передання товару продавцем покупцеві і приписав у всіх випадках не визначення договором строку передання товарів застосовувати ст. 530 ЦК. Зауважимо, що це не виключає застосування ст. 538 ЦК до визначення строку оплати товарів покупцем, якщо цей строк не визначений договором купівлі-продажу, оскільки на такі відносини чинність ст. 663 ЦК не поширюється.