У науковій літературі звертається увага на те, що тлумачення актів законодавства має здійснюватись так, щоб у відповідному тексті не було зайвих слів. Але чинне законодавство України містить численні формулювання, що містять зайві слова. Одним із проявів такого способу правотвор- чості є формулювання правових приписів, які не мають предмета правового регулювання. Так, ч. 1 ст. 880 ЦК встановлює: „Віднесення ризику випадкового пошкодження об’єкта будівництва на замовника або підрядника до його прийняття замовником встановлюється відповідно до вимог закону, крім випадків, коли це сталося внаслідок обставин, що залежали від замовника” [285]. У цьому формулюванні слова „крім випадків, коли це сталося внаслідок обставин, що залежали від замовника” не мають регулятивного значення, оскільки у цій статті йдеться про ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта, а знищення чи пошкодження об’єкта внаслідок обставин, які залежали від замовника, означає наявність вини замовника, що виключає кваліфікацію знищення або пошкодження об’єкта як випадкового.

Відповідно до частини другої ст. 391 КЗпП [123] „трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк”. Але частиною другою ст. 23 КЗпП охоплюються всі випадки укладення строкового трудового договору. Тому частина друга ст. 391 КЗпП є такою, що з моменту її включення до даного-Кодексу і до цього часу не має предмета правового регулювання. Ч;´

Зайвим є абзац другий ч. 2 ст. 1270 ЦК („Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців”). Його включення до цього законодавчого акта пов’язане із запозиченням тексту частини третьої ст. 549 ЦК 1963 р. У цій статті правило „якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців” мало сенс, бо особи, право яких на спадкування виникало лише у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, мали прийняти спадщину впродовж строку, що залишився. Тепер такі особи відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 1270 ЦК мають право на прийняття спадщини впродовж трьох місяців з моменту неприйняття спадщини іншими спадкоємцями або їх відмови від її прийняття. Тому положення абзацу другого ч. 2 ст. 1270 ЦК не має предмета правового регулювання.

Не підлягає застосуванню, а тому є зайвим застереження „якщо договором...”, що включене до положення абзацу першого ч. 2 ст. 900 ЦК („Виконавець зобов’язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором”). У цьому застереженні, очевидно, пропущена частка „не”, але „вставити” її при тлумаченні не можна. Ст. 900 ЦК [136] дещо відкриває таємницю особливостей законопроектної роботи в Україні. Ст. 900 ЦК майже дослівно запозичена із ст. 777 ЦК РФ [434] разом із помилкою, на яку тут зазначено. Запозичувати у сусідів ідеї та положення, що включені до нормативно-правових актів, та включати їх у вітчизняні акти законодавства можна, але ж треба хоч прочитати, що ж у тексті, який запозичується, написано.

Значного поширення набуло включення до нормативно-правових актів беззмістовних положень. До речі, таку „методику” запозичують і суди: судове рішення повинне мати, як вважається, певний обсяг. Тому до нього можна включати довгі цитати із нормативно-правових актів, хоч для цілей мотивування судового рішення достатньо було б дати тлумачення одного — єдиного слова із такого акта.

Отже, реальність є такою, що в чинних актах законодавства України є багато зайвих слів, словосполучень і речень. І це треба враховувати при тлумаченні таких актів.