Використання визначень понять, що наводяться в нормативно-правовому акті, хоч би і спеціально для цілей тлумачення і застосування цього акту, є неприйнятним, якщо із акта законодавства, що тлумачиться, випливає інше розуміння відповідного поняття. Покажемо це на прикладі визначення зобов’язання.

„Зобов´язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов´язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов´язку” (ч. 1 ст. 509 ЦК). Доповненням до цього визначення є положення ч. З ст. 510 ЦК: „Якщо кожна із сторін у зобов´язанні має одночасно і права, і обов´язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов´язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї”. Тут фактично уточнюється, що на підставі двостороннього договору (ч.;3 ст. 626 ЦК), як і на підставі одностороннього договору (ч. 2 ст. 626 ЦК), виникає єдине зобов’язання. Це відповідає розумінню поняття зобов’язання в науковій і навчальній літературі. Але ж таке розуміння зобов’язання виключає розумне застосування положень ст. 608 ЦК. Якщо художник прийняв замовлення на створення твору образотворчого мистецтва, отримав в порядку попередньої оплати 50 відсотків передбаченої договором плати та загинув в результаті нещасного випадку до виконання замовлення, то при розумінні зобов’язання як такого, до змісту якого входять і права і обов’язки обох його учасників, припиняються як обов’язки і права художника, так і права та обов’язки замовника. Отож, замовлення не повинне виконуватись, а гроші не повинні сплачуватись, а якщо вони були частково або повністю сплачені — не повинні повертатись.

При викладеному розумінні зобов’язання смерть замовника дорогого костюма вартістю 50000 грн., які (костюми) так люблять не тільки успішні бізнесмени, а й успішні політики, припиняє як зобов’язання щодо виготовлення костюма, так і зобов’язання щодо повернення отриманої попередньої оплати за договором підряду (ч. 2 ст. 608 ЦК).

Але із змісту Цивільного кодексу випливає, що зобов’язання завжди є виключно одностороннім зв’язком: у зобов’язанні беруть участь кредитор, що у даному зобов’язанні має виключно цивільні права, і боржник, що має у даному зобов’язанні виключно цивільні обов’язки.

Отже, у першому із наведених прикладів смерть художника припиняє зобов’язання створити твір образотворчого мистецтва, оскільки це зобов’язання мав виконати тільки цей художник. Припиняється як обов’язок художника створити і передати замовникові твір, так і право замовника вимагати створення та передання йому зазначеного твору, яке (право) кореспондує обов’язку художника. Зустрічне грошове зобов’язання смертю художника не припинилось, бо воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора (художника). Воно тільки втратило свою підставу, якою було зобов’язання художника створити та передати замовникові твір. Отже, отримання художником 50 відсотків вартості замовлення втратило підставу, набуло ознак безпідставного, а тому відповідна грошова сума боргу підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК. Вона включається до складу спадкового майна (ст. 1218 ЦК), а спадкоємці художника зобов’язані сплатити цю суму замовникові в межах вартості майна, отриманого ними у спадщину (ч. 1 ст. 1282 ЦК).

У другому із наведених випадків смерть замовника припиняє зобов’язання підрядника виготовити та передати костюм, бо це зобов’язання нерозривно пов’язане з особою кредитора (замовника). З припиненням цього зобов’язання грошове зобов’язання замовника не припинилось, бо воно не є нерозривно пов’язаним з собою замовника. Але воно втратило правову підставу, якою було зустрічне зобов’язання підрядника виготовити та передати замовникові костюм. Втрата правової підстави означає, що підрядник, який отримав попередню оплату в сумі повної вартості замовлення, отримав ці кошти безпідставно. Вони мають бути сплачені на користь спадкоємців замовника.

При визначенні господарсько-виробничих відносин у ч. 5 ст. З ГК [137] („Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності”) здійснюється посилання на безпосереднє здійснення господарської діяльності. При тлумаченні поняття безпосереднього здійсненні господарської діяльності можна йти двома шляхами. Один із них — формально-юридичний. Інший — змістовно-юридичний. Перший шлях передбачає визначення двох понять: 1) поняття господарської діяльності. Визначення цього поняття не викликає будь-яких труднощів, оскільки воно наводиться у ч. І ст. 3 ГК („Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність”); 2) поняття безпосередності. Визначити це поняття також нетрудно, оскільки в тлумачних словниках наводиться тлумачення відповідного слова. Безпосередній — такий, що не має проміжних ланок, здійснюється без посередництва [72, с. 117].

Змістовно-юридичне тлумачення передбачає з’ясування того, як же розуміються господарсько-виробничі відносини у Господарському кодексі. Із ч. З ст. 173 ГК [137] випливає, що господарсько-виробничим відносинам як предмета правового регулювання відповідають майново-господарські зобов’язання як результат такого врегулювання. Отже, господарсько-виробничі відносини виникають між суб’єктами господарювання (в тому числі фізичними особами-підприємцями). Якщо один із учасників таких відносин є суб’єктом господарювання, то іншим їх учасником можуть бути негосподарюючі суб’єкти-юридичні особи. Як бачимо, із змісту Господарського кодексу випливає таке розуміння господарсько-виробничих відносин як предмета Господарського кодексу, що далеко не повністю відповідає ознаці безпосереднього здійснення господарської діяльності, задекларованої у н. 5 ст. З ГК. Цьому розумінню господарсько-виробничих відносин слід надати переваги при тлумаченні цього терміну перед визначенням господарської діяльності в ч. 5 ст. З ГК.

Надання термінам того значення, яке випливає із змісту відповідних актів законодавства, є таким способом їх тлумачення, який використовується найбільш часто. Так, при розгляді справи у суді виникла необхідність визначення змісту терміну “сплаченого”, що вживається в підпункті “а” п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” [182] (“бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від´ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)”). Податковий орган вважав, що фактично сплаченим поставщиком є лише той податок на додану вартість, який сплачений грошовими коштами. Платник податку вважав, що погашення грошового зобов’язання, у складі якого був і податок на додану вартість, шляхом заліку зустрічних однорідних грошових вимог також охоплюється формулюванням підпункту “а” п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 названого Закону. Для встановлення змісту терміну “сплаченого” належало звернутись до ч. 7.3 ст. 7 цього Закону, де вживається словосполучення “не оплачених коштами або іншими видами компенсацій”. Отже, законодавець розуміє оплату (сплату) не тільки як оплату (сплату) грошима, а й як надання інших видів компенсацій за передані товари, виконані роботи, надані послуги. Цей висновок підтверджується і змістом інших положень названого Закону, в якому йдеться про податок на додану вартість, що сплачений поставщикам. При цьому не робиться будь-яких застережень щодо випадків, коли розрахунки за товари, роботи, послуги здійснюють у формі іншій, ніж грошова.