Договори в екологічному праві України

§ 3. Правове регулювання договорів у галузі забезпечення екологічної безпеки

Забезпечення екологічної безпеки, як відомо, є конституційним обов’язком держави (ст. 16 Конституції України), тому-то систему забезпечення екологічної безпеки складають передусім державно- правові, організаційні, економічні, технічні та інші соціальні засоби, які спрямовані на попередження виникнення фактів забруднення навколишнього природного середовища, зниження рівня його якості, збереження природних ресурсів та охорону і захист людей від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки за законом можуть бути державні органи, органи місцевого самоврядування та фізичні і юридичні особи - підприємці.

Тому, з одного боку, ефективними засобами забезпечення екологічної безпеки є функціональні повноваження державних та інших органів щодо проведення екологічної експертизи, екологічного аудиту, екологічного інформаційного забезпечення, екологічної стандартизації та нормування, екологічного контролю та моніторингу довкілля, інших заходів, з іншого, - відповідні засоби мають проводитись підприємствами, установами, організаціями та громадянами, заінтересованими у провадженні певного виду діяльності, яка підпадає під категорію екологічно небезпечних, у тому числі шляхом замовлень на проведення експертиз, аудиту, контролю тощо. Отже, такі засоби забезпечення екологічної безпеки можуть проводитися на договірних засадах у порядку, визначеному законом.

Так, Закон України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу» (ч. 1 ст. 47) визначає засади ціни у договорах на проведення екологічної експертизи, зазначивши, що фінансування екологічної експертизи здійснюється її замовником. Це положення засвідчує платний характер взаємовідносин між замовником екологічної експертизи та її виконавцями, а це є, як відомо, однією із ознак договорів в екологічному праві.

Замовником екологічної експертизи може бути й держава. Зокрема, ч. 2 ст. 47 вищезазначеного Закону підтверджує, що фінансування державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та екологічно небезпечних об’єктів і комплексів, що проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів, здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.

Кошти на проведення державної екологічної експертизи об’єктів, які фінансуються за рахунок її замовників чи державних капіталовкладень, виділяються в межах лімітів проектно-кошторисної документації згідно з нормативами, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. З ст. 47). Постановою Уряду України від 13 червня 1996 р. № 644 такі нормативи витрат на проведення державної екологічної експертизи затверджені.

Замовники інших екологічних експертиз, особи, які заінтересовані в проведенні додаткових експертиз, а також підприємства, установи та організації, що експлуатують екологічно небезпечні об’єкти, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, проводять екологічні експертизи за свій рахунок згідно з договорами (ст. 48 Закону України «Про екологічну експертизу»).

Тому-то суб’єктами договорів на виконання екологічної експертизи можна визначити: замовники - держава в особі Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів; підприємства, установи, організації, заінтересовані у проведенні екологічної експертизи; виконавці - еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи, організації, спеціально створені комісії спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів із залученням інших органів державної виконавчої влади. До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій (ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу»).

Доцільно враховувати, що експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України від 17 лютого 2011 р. «Про регулювання містобудівної діяльності» (ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу»). На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України постановою від 11 травня 2011 р. № 560 затвердив Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи. Зокрема, згідно з цим Порядком експертизу проводять експертні організації незалежно від форми власності, що відповідають критеріям, визначеним Міністерством будівництва та житлово-комунального господарства. Інформація про експертні організації, які відповідають критеріям, оприлюднюється зазначеним Міністерством на його офіційному сайті (п. 7). Експертна організація, яка проводить експертизу, визначається замовником будівництва. Експертизу не може проводити розробник проекту будівництва (п. 8).

Обов’язковій експертизі підлягають проекти будівництва об’єктів, які: належать до IV і V категорії складності, - щодо дотримання вимог до їх міцності, надійності та довговічності, санітарного та епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки; споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами - щодо їх міцності, надійності та довговічності; споруджуються із залученням коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів - щодо кошторисної частини проекту будівництва (ч. 4 ст. 31 «Про регулювання містобудівної діяльності»).

До проведення експертизи проектів будівництва залучаються, в тому числі на підставі цивільно-правових договорів, експерти з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, які пройшли професійну атестацію, що проводилась із залученням представників відповідних центральних органів виконавчої влади, та отримали відповідний кваліфікаційний сертифікат (ч. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), Порядок проведення професійної атестації таких експертів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 544 «Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури».

Державна екологічна експертиза проводиться за наявності умов і підстав, визначених у ст. 34 Закону України «Про екологічну експертизу», а також за наявності Заяви про екологічні наслідки діяльності (ст. 35 цього ж Закону) та попереднього розгляду еколого-експертними органами Мінприроди України комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище. Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначено постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1995 р. № 870.

Питання врегулювання договірних засад у галузі проведення екологічної експертизи визначені й іншими нормативно-правовими актами. Так, на виконання вимог Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» та постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 295 «Про затвердження Порядку проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», Мінприроди України наказом від 20 листопада 2008 р. № 595 затвердило розмір плати за проведення експертизи, державної реєстрації та перереєстрації пестицидів і агрохімікатів.

Аналогічно, відповідно до Закону України від 24 червня 2004 р. «Про екологічний аудит», який визначається як документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту ст. 1 цього Закону), прямо визначаються можливі сторони договорів на проведення екологічного аудиту: замовники та виконавці (ст. З Закону). Так, замовниками проведення обов’язкового екологічного аудиту можуть бути заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, керівники чи власники об’єктів екологічного аудиту, інші фізичні та юридичні особи. Виконавцями екологічного аудиту можуть бути фізичні чи юридичні особи (екологічні аудитори), які кваліфіковані для здійснення екологічного аудиту після одержання сертифіката установленого зразка у порядку, встановленому наказом Мінприроди України від 29 січня 2007 р. № 27, та включені до реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту згідно з Положенням, затвердженим наказом Мінприроди України від 27 березня 2007 р. № 121.

У сфері забезпечення екологічної безпеки, на письмове звернення юридичних і фізичних осіб, Мінприроди України може надавати платні послуги на договірних началах згідно з Переліком платних послуг екологічного характеру, які можуть надаватися територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1430. Такими послугами визначено: 1) надання консультацій з відповідних питань; 2) виконання робіт, в тому числі з лабораторного та іншого контролю, оцінки впливу на навколишнє природне середовище об’єктів підвищеної небезпеки, складання екологічних паспортів таких об’єктів.

Згідно з Порядком надання платних послуг екологічного характеру територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів, затвердженим наказом Мінекоресурсів від 30 січня 2002 р. № 46, платні послуги надаються Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з екології та природних ресурсів, державними управліннями екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, державними інспекціями охорони Чорного і Азовського морів.

Розміри плати за надання платних послуг екологічного характеру визначаються Міністерством екології та природних ресурсів разом з Міністерством економіки. Платні послуги екологічного характеру надаються з договором, який укладається сторонами.

З метою попередження виникнення екологічної небезпеки від поводження з небезпечними речовинами, у відповідності до Законів України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про відходи», постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки», суб’єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об’єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об’єкта, зобов’язаний організувати його ідентифікацію, а також організує розроблення і складання декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки. Вживання в правовій нормі терміна «організує» свідчить про можливість здійснення такої організації шляхом укладання договору на виконання відповідних робіт з відповідними установами, які можуть проводити таку ідентифікацію та декларування.

Аналогічно, такі суб’єкти господарської діяльності можуть замовляти на договірних засадах розробку планів локалізації та ліквідації аварій на об’єктах підвищеної небезпеки (ст. 11 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», п. «о» ст. 17 Закону України «Про відходи»).

Суб’єкти господарської діяльності, пов’язаної з поводженням із небезпечними речовинами та відходами, можуть бути суб’єктами державно-приватного партнерства щодо такої сфери, як оброблення відходів (ст. 4 Закону України «Про державно-приватне партнерство»), Здійснення такого партнерства у цій сфері може передбачати виконання функцій проектування, фінансування, будівництва, експлуатації, пошуку, обслуговування, інших функцій згідно з укладеними договорами у рамках здійснення державно-приватного партнерства.

Вагомим засобом попередження порушень вимог екологічної безпеки є договір екологічного страхування (ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), Г. А. Моткін розглядає екологічне страхування як особливий елемент економічного механізму в сфері екології, як інструмент, що поєднує вимоги зниження екологічного ризику і збереження економічної ефективності функціонування господарюючого суб’єкта, який базується на домовленості сторін, при якій проблема охорони навколишнього середовища вирішується шляхом досягнення балансу між економічними цілями господарюючого суб’єкта і потребами суспільства, заінтересованого в забезпеченні сприятливого навколишнього середовища. Договори екологічного страхування можуть укладатися практично щодо кожного виду господарської діяльності, яка становить екологічну небезпеку. Проте, на жаль, правового механізму реалізації екологічного страхування ще не розроблено. Однак, відповідно до загальних положень Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про страхування», Законів України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про відходи», «Про перевезення небезпечних вантажів» розроблені деякі порядки і правила проведення обов’язкового страхування в галузі екології.

Зокрема, згідно з Порядком і правилами проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788, таке страхування проводиться з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну третіх осіб, у тому числі довкіллю (природним ресурсам, територіям та об’єктам природно-заповідного фонду), внаслідок пожеж та/або аварій на об’єктах підвищеної небезпеки, перелік груп яких наведено у Додатку 1 (п. 1). Типовий договір такого страхування наводиться в Додатку 2, в якому власне викладено його основні істотні умови.

Відповідно до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням (1998 p.), законодавства України про відходи, Порядком і правилами проведення обов’язкового страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1219, таке страхування проводиться з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу внаслідок виникнення страхових випадків. До цього Порядку додається форма

Типового договору такого виду екологічного страхування, де викладені його можливі істотні умови.

Порядок і правила проведення обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 733, визначає мету, для якої таке страхування проводиться - забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів (п. 1). Страхові суми в межах цього договору встановлюються в залежності від класу небезпеки вантажу. В цьому Порядку також затверджено форму Типового договору такого екологічного страхування, в якому наведені його істотні умови.

Викладене вище дозволяє акцентувати увагу на таких сферах господарської діяльності, як перевезення небезпечних вантажів, у тому числі перевезення небезпечних відходів, договірні засади якої визначені в Законі України від 6 квітня 2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів». Згідно з Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) (1957), Верховна Рада України Законом від 2 березня 2000 р. приєдналася до цієї угоди. Доцільно брати до уваги, що Верховна Рада України Законом від 17 листопада 2009 р. приєдналася й до Європейської угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами (ВОПНВ) (2000). Міністерство транспорту України згідно з наказом від 21 листопада 2000 р. № 644 (зі змінами від 25 листопада 2008 р. № 1430) «Про затвердження Правил перевезення вантажів» затвердило Правила перевезення небезпечних вантажів.

У сфері забезпечення екологічної безпеки можуть укладатися й інші господарські договори, метою яких є забезпечення виконання зобов’язань суб’єктів господарської діяльності у галузі екології.