На поставлене у заголовку цього пункту запитання слід дати позитивну відповідь. Та´са відповідь обумовлена перш за все використанням в актах законодавства значної кількості термінів, що позначають одне і те ж явище, зокрема таких як „акти законодавства” і „нормативно-правові акти”, „встановлення” і „передбачення” правових приписів, „договір” і „угода” тощо.

Правотворчі органи часто урізноманітнюють термінологію, інтуїтивно допускаючи можливість тлумачення відповідних термінів з використанням висновків від наступного правового явища до попереднього і навпаки. Так, коли у ч. І ст. 1 ЦК [136] зазначається на те, що певні відносини „регулюються” цивільним законодавством, а в ч. 2 цієї ж статті — на те, що до певних відносин цивільне законодавство „не застосовується”, то це не перешкоджає тлумаченню слова „регулюються” так, що до відповідних відносин цивільне законодавство застосовується, а слова „не застосовується” — так, що відповідні відносини цивільним законодавством не регулюються. Якби законодавець у першому випадку формулювання „цивільним законодавством регулюються” замінив на формулювання „цивільне законодавство застосовується до” та відповідно до правил української мови скоригував решту тексту, ніякої зміни регулятивного значення ч. 1 ст. 1 ЦК не відбулося б. Подібна заміна не вплинула б і на юридичний зміст ч. 2 ст. 1 ЦК.

Тому дискусія стосовно того, приймає Кабінет Міністрів України постанови чи видає, є неконструктивною (про те, що Кабінет Міністрів видає, а не приймає постанови суддя Конституційного Суду України В.М. Шаповал написав у окремій думці щодо рішення в одній із справ [481]). Втім, чим ближчою є мова юриста до Конституції, законів, інших актів законодавства, тим краще (відповідно до ст. 117 Конституції [102] Кабінет Міністрів все-таки видає, а не приймає постанови. Але із терміну „видає” висновком від наступного правового явища до попереднього встановлюється, що раз видає, то до цього Кабінет Міністрів постанови все-таки приймає).