Логічне тлумачення тісно пов’язане з лінгвістичним тлумаченням. Свого часу М.Д. Шаргородський писав, що „тлумачення може полягати в роз’ясненні буквального тексту закону і тоді воно має назву граматичне тлумачення; тлумачення може полягати у виясненні смислу і цілі закону, і тоді воно має назву „логічного”...” [89, с. 154]. „Якщо граматичне тлумачення ставить своєю задачею тільки виявлення буквального захисту закону, того, що прямо написано в тексті закону, то логічне тлумачення має на меті різними методами виявити те, що законодавець бажав, але що в тексті закону прямо не виразив” [89, с. 163]. Лінгвістичне тлумачення нормативно-правових актів — це з’ясування значення тексту. Логічне тлумачення — це врахування контексту. При логічному тлумаченні продовжується з’ясування змісту і смислу положень актів законодавства, що було почате при їх лінгвістичному тлумаченні. Тому будь-який відрив логічного тлумачення від лінгвістичного є неприйнятним. Тим більше неприйнятим є розмежування цілей логічного і лінгвістичного тлумачення. Мета логічного і лінгвістичного тлумачення є єдиною — виявити зміст положення, що тлумачиться. Засоби ж, які використовуються при логічному і лінгвістичному тлумаченні, є різними.

При формулювання тексту нормативно-правових актів приймається до уваги та обставина, що відповідні нормативні положення будуть піддаватись логічному тлумаченню. Так, в тексті ч. 2 ст. 71 ЦК [136] (“Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування”) не зазначається на того суб’єкта, який вчиняє правочин, що потребує згоди піклувальника. Але із контексту цієї частини випливає, що таким суб’єктом є неповнолітня особа (особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена.