Значення логічного тлумачення нормативно-правових актів полягає в тому, що за його допомогою визначається зміст і смисл положень таких актів, а також вирішується питання про можливість застосування та про інтерпретацію тих положень, які мають певні дефекти. Останнє набуває особливого значення в умовах, коли тексти проектів нормативно-правових актів опрацьовуються погано, що приводить до вживання слів, зміст яких визначити трудно, до невдалого їх вживання, до відсутності погодження між словами, до такого вживання термінів, яке порушує загальновідоме співвідношення між явищами, які відповідними термінами позначаються.

Особливо вражає недбале вживання термінів, чим спотворюється співвідношення між відповідними соціально-правовими явищами, що цими термінами позначаються. Так, вираз „закон регулює правовідносини” став звичним (див., наприклад, преамбулу Закону „Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” [274]; преамбулу Закону „Про виноград і виноградне вино” [276]; преамбулу Закону „Про. недержавне пенсійне забезпечення”; ст. 2 Закону „Про акредитацію органів з оцінки відповідності” [230]; ст. 2 Гірничого закону [215]; ст. 2 Закону „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” [193]). Всі Погоджуються з тим, що неправильні з точки зору об’єктивного зв’язку між законами та правовідносинами положення названих законів слід розуміти так, що „закон регулює відносини” чи „закон поширюється на правовідносини”. Але такий висновок передбачає логічне тлумачення відповідних законодавчих положень.

В одному із фундаментальних законодавчих актів у такий спосіб визначається державний контракт: „державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб´єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов´язання сторін і регулюються їх господарські відносини” (ч. 2 ст. 13 ГК [137]). Формулювання „в якому (договорі — Авт.)... регулюються їх господарські відносини” не відповідає характеру зв’язку між договором та предметом його регулювання (господарськими відносинами). Тільки за допомогою логічного тлумачення робиться висновок про те, що насправді тут мається на увазі, що договір (державний контракт) регулює господарські відносини, що виникли між сторонами на підставі останнього.

Якщо вже мова йде про ст. 13 ГК, то зазначимо, що в її частині другій не відповідає співвідношенню відповідних явищ вираз „економічні та правові зобов’язання”. Господарські зобов’язання завжди мають економічний зміст, на який недоречно вказувати у легальному визначенні державного контракту, що є підставою зобов’язання. До того ж ставити поряд економічні та правові зобов’язання не можна, бо ці поняття перебувають у різних площинах (перші є предметом правового регулювання, а другі — елементом механізму правового регулювання). Економічні відносини складають зміст правових відносин (якщо останні розуміти як відносини, що утворюються в результаті правового врегулювання суспільних (в даному випадку — економічних) відносин), або предмет впливу правових відносин (якщо останні розуміються суто як зв’язок між учасниками суспільних відносин через юридичні права та обов’язки).

Термін „правові зобов’язання” є взагалі невдалим. Припустимо говорити про цивільно-правові, господарсько-правові зобов’язання, маючи на увазі, що в такий спосіб виокремлюється певне коло зобов’язань, хоч більш коректним було б говорити про цивільні, господарські, податкові зобов’язання, зобов’язання сторін колективного договору тощо. Позначення зобов’язань як правових нічого не додає до змісту відповідного нормативного формулювання, бо із контексту відповідного нормативно-правового акту завжди ясно, про які зобов’язання в ньому йдеться (про моральні зобов’язання в них зазвичай не йдеться. Тим більше із сьогоднішньої лексики випали слова “соціалістичні зобов’язання”). Це — поширене явище у вітчизняному законодавстві, коли до тексту нормативно-правового акту включаються зайві слова. В одних випадках це не впливає на зміст актів законодавства, а в інших — спотворює їх текст. В ч. 2 ст. ІЗ ГК невдало формулюється визначення поняття державного контракту і неправильно використовується інше поняття („правові зобов’язання”), які (обидва поняття) є фундаментальними для господарського права, що привело до спотворення законодавчого тексту.

Невдале відображення зв’язків між головними явищами, що перебувають у сфері правового регулювання, та відповідними фундаментальними юридичними категоріями, стало найпоширенішим ячищем. Преамбула Закону „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” [251] в первісній редакції формулювалось цілком задовільно („цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном”). Законом від 15 грудня 2005 р. [285] слово „регулює” у преамбулі було замінене на слово „встановлює”, в результаті чого вийшло, що „цей закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів... у виплати...”. „Закон встановлює правовідносини”, „закон встановлює... перетворення” — це зовсім нова, нелогічна і незрозуміла термінологія. У такий спосіб без будь-якої реальної потреби руйнується понятійний апарат, створений впродовж десятків років, тільки тому, що до сфери правотворчості прийшли нові люди, які вважають себе настільки підготовленими до професійної пра- вотворчої діяльності, що можуть ігнорувати методологічне і термінологічне підґрунтя, створене працею та інтелектом багатьох поколінь фахівців. Це — аматори правотворчості, що усунули професіоналів від цієї діяльності.

Отже, положення чинного законодавства до прийняття рішення про їх застосування потребують ретельного логічного аналізу. Він здійснюється для належного з’ясування юридичного змісту як формулювань, що мають дефекти логічного характеру, так і формулювань, що не мають таких дефектів.