Телеологічне тлумачення полягає у врахуванні цілей нормативно-правових актів та їх окремих положень при з’ясуванні їх змісту.

Телеологічне тлумачення не є обов’язковим у кожному випадку. Але нерідко виникає потреба у телеологічному тлумаченні. Ця потреба виникає у наступних випадках: 1) коли є законодавча вказівка про врахування при тлумаченні нормативно-правового акту його мети чи мети окремих його положень; 2) коли лінгвістичне, логічне і систематичне тлумачення не дало змоги встановити зміст положення нормативно-правового акта; 3) коли попередньо здійснене тлумачення положення акту законодавства дає результат, який неповною мірою відповідає принципу верховенства права; 4) коли при тлумаченні непрямо встановлений правовий припис виявляється висновком a fortiori.

Цілі нормативно-правових актів можуть бути закріплені в них самих чи в актах законодавства вищої юридичної сили, на виконання яких прийнято дані нормативно-правові акти. Пропозиція використовувати для встановлення цілей правових норм матеріали законопроектної діяльності, протоколи засідань законодавчого органу, інші зовнішні до нормативно-правового акту, що тлумачиться, джерела, на довгострокову перспективу є неприйнятною. Значна частина депутатів при прийнятті закону, можливо, мала на увазі зовсім інші цілі, ніж суб’єкт законодавчої ініціативи, і голосувала за прийняття закону зовсім із інших міркувань. Тому нормативно не закріплені цілі, які висловлювались авторами проекту акта законодавства чи особами, які приймали Нормативно-правовий акт, не можуть враховуватись при тлумаченні таких актів, хоч би такі цілі і були добре і широко відомими. Але не можна ігнорувати і ту обставину, що навіть Європейський Суд з прав людини допускає врахування зовнішніх джерел як при тлумачення правових актів 2 взагалі, так і при виявленні їх цілей, зокрема.

З урахуванням викладеного телеологічне тлумачення актів законодавства, якщо цілі відповідних правових норм чітко не виражені в нормативно-правових актах, має полягати у порівнянні висновку, зробленого за результатами попередніх етапів тлумачення положень нормативно-правового акту, з об’єктивно доцільним рішенням. Таке розуміння телеологічного тлумачення знайшло відображення в науковій літературі. Так, зверталась увага на те, що “в більшості випадків у правовій нормі зазначення на мету взагалі є відсутнім”, а тому необхідно застосовувати різні прийоми тлумачення з метою з’ясування цілей правових норм [45, с. 64]. Воно наближає проблему такого тлумачення до засади розумності, яка входить до змісту принципу верховенства права, а в цивільному законодавстві закріплюється в п. 6 ст. З ЦК. Це є підставою для твердження про те, що значення телеологічного тлумачення актів законодавства дедалі більше буде посилюватись. Така тенденція є особливо важливою для України, суспільний і державний устрій якої має яскраво виражену ознаку ірраціоналізму. Тож треба спрямовувати суспільні відносини на шлях доцільності.

Окремо слід зазначити на значення телеологічного тлумачення актів органів виконавчої влади, оскільки принцип верховенства права вимагає, щоб обсяг нормотворчих повноважень цих органів був обмежений, зокрема за критерієм мети. Мета надання нормотворчих повноважень відображається і в меті відповідних нормативних приписів.

Розуміння телеологічного тлумачення як врахування не тільки нормативно закріпленої мети актів законодавства, а й об’єктивної доцільності положень законодавства наближає телеологічне тлумачення до врахування принципу верховенства права при тлумаченні актів законодавства, оскільки і в одному, і в іншому випадках йдеться, зокрема про критерії розумності. Але слід враховувати, що підстави і наслідки врахування критерію розумності у двох зазначених випадках є різними. Підставою врахування критерію розумності (доцільності) при телеологічному тлумаченні є неясність змісту положення законодавства, що тлумачиться. Наслідком такого тлумачення є усунення цієї неясності (невизначеності). Підставою застосування засади розумності як складової частини принципу верховенства права є явна, помітна будь-якою пересічною особою нерозумність правового припису. Наслідком застосування засади розумності як складової частини принципу верховенства права є відступлення від букви правового припису, що тлумачиться, відмова від його застосування та вирішення відповідного питання із застосуванням аналогії закону або аналогії права.