Верховний Суд України рішенням від 3 грудня 2004 р. визнав дії Центральної виборчої комісії щодо встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента України і складання протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 р. неправомірними та скасував постанови Центральної виборчої комісії, що стосувались результатів виборів та оприлюднення їх результатів [510]. Ці способи захисту права передбачені ч. 1 ст. 98 Закону “Про вибори Президента України” [265]. Надалі треба було вирішити питання про те, у який спосіб має бути за таких умов завершений виборчий процес. Ч. 1 ст. 98 названого Закону [265] в зв’язку з цим приписує тільки поновити порушені виборчі права громадян, права та законні інтереси суб’єкта виборчого процесу, але не встановлює, у який же спосіб таке поновлення має бути здійснене.

Оскільки створились обставини, не передбачені Законом “Про вибори Президента України”, Верховний Суд України з посиланням на ст. 8 Конституції (правда, без конкретизації того, що йдеться як раз про застосування принципу верховенства права) зобов’язав Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк, встановлений ст. 85 Закону “Про вибори Президента України”, і зобов’язав обчислювати цей строк з 5 грудня 2004 р. [510]. Для прийняття рішення з цих питань не було будь-якої нормативної підстави, крім засади розумності, що входить до змісту принципу верховенства права, який закріплений у частині першій ст. 8 Конституції [102].

Визнання правових приписів такими, що суперечать принципу верховенства права, та заповнення прогалини, що виникла, цим принципом

Принцип верховенства права може застосовуватись у порядку аналогії права і тоді, коли відповідні суспільні відносини врегульовані, але правові норми, що регулюють ці відносини, визнані такими, що явно не відповідають принципу верховенства права, а тому не підлягають застосуванню.

Конституційний Суд України при розгляді справи про податкову заставу дійшов висновку про неконституційність положення п. 8.2.1 ч. 8.2 ст. 8 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” [224], яким право податкової застави поширюється на всі види актів платника податків, незалежно від суми податкового боргу, яка забезпечується податковою заставою. В обґрунтування свого рішення Конституційний Суд послався на конституційні вимоги справедливості та розумності без зазначення на те, в яких же положеннях Конституції ці вимоги закріплені [490]. Після цього Конституційний Суд послався на своє рішення від 2 листопада 2004 р. у справі № 15-рп2004, в якому зазначається на те, що справедливість є однією із основних за- ,сад права [487]. І тільки після цього Конституційний Суд у дужках зробив посилання на ст. 8 і 42 Конституції без конкретизації цього посилання шляхом позначення тієї частини ст. 8 Конституції, якій не відповідає п. 8.2.2 ч. 8.2 ст. 8 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. У цілому ця правова позиція Конституційного Суду є добрим уроком для всіх судів з теми застосування принципу верховенства права. Що стосується форми, в якій цей урок був поданий, то вона викликає зауваження. По-перше, в рішенні, яке тут аналізується, взагалі немає посилання на принцип верховенства права. Для практики здійснення правосуддя в Україні дуже важливо було б зазначити, що йдеться як раз про застосування цього принципу. По-друге, визнання справедливості одним із основних принципів права без зазначення на те, що цей принцип у свою чергу є частиною принципу верховенства права, не дає можливості підняти значення принципу справедливості до рівня юридичної сили принципу верховенства права, який відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції є вищим, ніж юридична сила не тільки законів, а й самої Конституції. І в рішенні Конституційного Суду від 2 листопада 2004 р. у справі № 1 -33/2004, Конституційний Суд принцип справедливості застосовує як такий, що є частиною принципу верховенства права [487]. По-третє, вирішуючи справу на підставі принципу верховенства права чи засади справедливості як частини принципу верховенства права, необхідно завжди посилатись на нормативну підставу, якою є частина перша ст. 8 Конституції. По-четверте, визнаючи засаду справедливості частиною принципу верховенства права, все-таки треба мати на увазі, що справедливість не можна завжди і без обмежень ставити вище Конституції і закону. Для цього треба мати достатні підстави. Справа про конституційність законодавчих положень про податкову заставу давала привід підкреслити явно і грубо несправедливий характер поширення права податкової застави на всі активи платників податків, що можуть оцінюватись в мільярди гривень, у зв’язку з виникненням податкового боргу в сумі тисяча чи декілька тисяч гривень. Натомість, Конституційний Суд у рішенні в справі про податкову заставу, як і при вирішення справи про призначення більш м’якого покарання, будь- якого застереження про явно чи грубо несправедливий характер законодавчого положення, що визнається неконституційним в силу його несправедливості, не зробив. Видається, що це відповідає загальній позиції Конституційного Суду, яка виражена ним у рішенні від 2 листопада 2004 р. у справі № 1-33/2004, де будь-яких підстав для висновку про явну чи грубу несправедливість законодавчого положення, що було визнане неконституційним, не було. Суддя Конституційного Суду В.І. Іващенко не без підстав зауважив в окремій думці, що відповідне законодавче положення й зовсім не було несправедливим [487].

Визнання неконституційним п. 8.2.2 ч. 8.2 ст. 8 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” [224] в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу означає лише те, що ця сума підлягає врахуванню. Яким чином — це питання має вирішуватись із застосуванням принципу верховенства права. Це не може означати, що податкова застава поширюється на активи платника податків, вартість яких дорівнює сумі податкового боргу. При визначенні вартості активів, на які поширюється податкова застава, слід також враховувати практику укладення договорів застави на забезпечення зобов’язань щодо повернення суми кредиту, яка визнає за необхідне проведення оцінки предмета застави та надання кредиту на суму, що, як правило, не перевищує 70 відсотків вартості предмета застави. Це — розумно, а тому може застосовуватись і для визначення вартості активів, на які поширюється податкова застава. Оскільки оцінка предмета податкової застави зазвичай не проводиться, то вартість активів, на які поширюється податкова застава, має бути дещо більшою, ніж у практиці кредитування.