Загальні відомості про країну

Болгарія розташована у південно-східній частині Балканського п-ова, на півдні Європи. Територія держави пролягає із заходу на схід на 550 км, з півночі на південь — більш ніж на 300 км. На сході вздовж 354 км Болгарію омиває Чорне море, яке надає їй вихід до міжнародних морських шляхів. По території Болгарії здавна проходить найкоротший шлях з Європи до чорноморських проток та Близького Сходу. З придунайськими країнами Болгарію з’єднує Дунай. Площа країни становить 111 тис. км2. Територіальні води — 12 морських миль.

Офіційна назва — Республіка Болгарія. Столиця — Софія.

Населення Софії налічує понад Г млн. осіб. Площа міста — 168 км2. Софія розташована на висотах 530— 650 м на південному краї Софійської улоговини біля підніжжя гірського масиву Вітоша. На сході міста тече р. Іскир. Клімат помірний континентальний. Середня температура січня сягає —2°С, липня — +20°С, опадів випадає 600—650 мм на рік. У Софії та її околицях знаходяться мінеральні джерела.

Місто спочатку називалося Сердіка, виникло у І ст. н. е., перебувало у складі Римської, а потім Візантійської імперії. У 809 р. увійшло до складу Першого Болгарського царства під назвою Средець. З кінця XIV ст. назване Софією. У 1382—1878 рр. перебувало під османською владою. З 1879 р. — столиця Болгарії.

Софія є головним індустріальним центром країни, в якому сконцентровано до 1/6 промислового виробництва. Розвинуті різноманітне машинобудування (електротехнічне, радіоелектронне, верстато- і приладобудування тощо), металургія, хімічна, гумова, целюлозно-паперова, харчова, легка промисловість. Столиця — великий транспортний вузол, у ній діє міжнародний аеропорт.

У Софії збереглися залишки давньоримських будівель. Найвизначнішими пам’ятками середньовічної архітектури є церква св. Софії (V—VI ст.), турецька мечеть (XVI ст.), храм-пам’ятка Олександра Невського (1904— 1912), численні сучасні суспільні будівлі та житлові будинки. На горі Вітоша поблизу Софії створено національний парк.

Болгарія є парламентською республікою. Глава держави — президент, який обирається на 5 років прямими виборами. Президентська влада обмежена. Законодавча влада належить Народним зборам у складі 240 депутатів, що обираються на 4 роки відповідно до системи пропорційного представництва. Уряд на чолі з прем’єр-міністром визначає економічну стратегію та політичний курс держави.

Система адміністративно-територіального поділу Болгарії охоплює 28 областей (статус області має і м. Софія), до яких входять 255 громад.

Кордони. Болгарія на півночі межує з Румунією (608 км), на півдні — з Грецією (494 км) та Туреччиною (240 км), на заході — з Сербією і Чорногорією (318 км) та Македонією (148 км). Загальна протяжність кордонів країни становить 1808 км.

Участь у міжнародних організаціях. Країна завжди мала тісні зв’язки з Росією. Болгарія була учасницею Варшавського договору і входила до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), є учасницею ООН (з 1955 р.) та бере участь у діяльності понад 300 міжнародних організацій та установ. У 2004 р. стала дійсною учасницею НАТО, 5 травня 1992 року Болгарія була прийнята до Ради Європи, з 1 лютого 1995 року стала асоційованою учасницею ЄС.

Природні умови і ресурси

Болгарія має різноманітні сприятливі природні умови та ресурси для господарського розвитку.

Рельєф. Гори займають 1/3 території країни, інша частина розташована нижче 500 м від рівня моря. Широтною віссю по Болгарії проходить гірська система Стара-Планіна (Балканські гори) до 2000 м висотою на заході та до 600— 800 м на сході. Між Дунаєм та Стара-Планіною знаходиться Нижньодунайська рівнина (основна житниця країни) з пологим нахилом до Дунаю. Південно-західну частину Болгарії майже цілком займає гірська система Родопи. На сході упритул до Чорного моря розташовані низькі гори.

Клімат. Для країни характерний помірно-континентальний клімат з переходом до середземноморського на крайньому півдні. Західні вітри пом’якшують вплив Чорного моря, а південно-західні — зумовлюють посуху. Середня температура січня становить від -2°С до +2°С, липня — +25°С. Опади на низовинах випадають у кількості 500— 600 мм на рік, у горах — 1000—2000 мм на рік.

Ріки й озера. Болгарія — одна з найменш забезпечених водними ресурсами країна Європи. Ріки короткі і беруть початок у горах. Для більшості рік характерний максимум стоку весною, мінімум — у другій половині літа. Великими ріками є Дунай (тече на півночі країни на кордоні з Румунією) та Маріца.

Мінеральні ресурси. Запаси корисних копалин, зокрема поклади нафти й газу, в країні незначні. На північному сході залягає кам’яне вугілля, є приблизно 40 невеликих родовищ бурого вугілля. Уранова руда залягає у Софійській області. Загальні запаси залізної руди оцінюються лише у 10 млн. т (переважно з домішками марганцю, хрому та молібдену). Загальногосподарське значення мають поклади свинцю, цинку та міді. У Болгарії нараховується понад 600 природних мінеральних джерел (з температурою води від +8°С до +100°С) з цілющими властивостями.

Рослинні і тваринні ресурси. На Нижньодунайській рівнині поширені типові степи. У передгір’ях та нижньому висотному поясі гір Стара-Планіна ростуть листяні ліси, вище — хвойні ліси, а на верхньому поясі — альпійські луги. Лісові масиви знаходяться здебільшого в горах, утворені переважно буком, дубом, ясенем та грабом. Загалом лісом вкрито 28% території країни.

Фауна країни представлена ведмедем, кабаном, оленем, серною, поширені також тхір, ласка, вовк, лисиця, борсук, шакал, білка, заєць-русак.

Рекреаційні ресурси. У Болгарії наявні цінні рекреаційні природні чинники: тепле море, мала кількість опадів, піщані пляжі, цілющі мінеральні джерела та грязі. У деяких гірських районах чисте повітря, густі ліси та мальовничий ландшафт поєднуються з теплими джерелами. В країні існує кілька унікальних національних парків (Вітоша, Золоті Піски, Ропотами, Пірін, Стенето та ін.).

Населення

Болгари належать до південної групи слов’ян. На становлення їхнього етносу вплинули булгари (болгари) — тюркський народ азійського походження, який у V ст. н. е. створив державу між Волгою та Уралом.

Чисельність населення. Мови. Унаслідок територіальних змін та природного приросту населення Болгарії зросло з 3,1 млн. осіб у 1880 р. до 7,4 млн. у 2004 р.

Болгарська мова належить до південнослов’янської групи індоєвропейської сім’ї і є найдавнішою із слов’янських письмових мов. У 862—863 рр. брати Кирило та Мефодій створили староболгарський алфавіт (глаголицю).

Демографічні особливості. Для Болгарії характерний перший тип відтворення населення і його від’ємний приріст (-0,89% у 2004 р.), що вказує на тенденцію до депопуляції. Рівень народжуваності (у 1920 р. — один з найбільших в Європі — 36,6%0) зменшився після Другої світової війни і в 2004 р. становив 9,66%о, а смертність, навпаки, збільшилася з 10,5%о у 1989 р. до 14,16%о у 2004 р. Рівень дитячої смертності з 1966 по 2004 рік знизився з 25 до 15,1%о. Чоловіки у середньому живуть 68,4 року, жінки — 75,8. Кількість підлітків (14%) менша за кількість осіб похилого віку (17,5%). Чисельність жінок переважає над кількістю чоловіків.

Міграція з 50-х років XX ст. набула значних розмірів. На початку 70-х років XX ст. понад 35 тис. турків емігрували до Туреччини відповідно до двосторонніх угод. Влітку 1989 р. ще 360 тис. болгарських турків залишили країну, що було пов’язано з насильницькою політикою асиміляції (змушували приймати слов’янські прізвища та придушували прагнення зберегти національну і релігійну самобутність) комуністичного уряду в 1984—1985 рр. До кінця 90-х років XX ст. майже половина з них повернулася до Болгарії.

Національний і релігійний склад. Етнічно Болгарія — однонаціональна країна. Домінуюча нація — болгари (85%). У північно-східних та східних областях Родопських гір мешкають турки (9,5%). До національних меншин належать цигани, македонці, кілька тисяч вірмен, росіян, греків (переважно у містах), румун і татар (насамперед у селищах).

Більшість болгар — православні (85%), невелика їх частина — протестанти і католики (0,5%). Мусульманську громаду (13%) утворюють турки й частина болгар.

Розміщення населення. Середня густота населення становить 74 особи/км2. На Нижньодунайській рівнині та міжгірських котловинах Південно-західної Болгарії території заселені більше (100—200 осіб/км2), у гірських та окраїнних районах — менше (до 20—30 осіб/км ). Болгарія відзначається високими темпами урбанізації. Питома вага міського населення сягає 69%. Міста прилягають до міжгірських долин, великих рік та чорноморського узбережжя. Найбільшими міськими агломераціями є Софійсько-Пернікська, Пловдівська та Варна-Девнянська. Однак великих міст з понад 100 тис. мешканців лише 9, серед яких Софія (понад 1 млн. осіб), Пловдів (380 тис.), Варна (380 тис.), Бургас (до 230 тис.) та ін.

Трудові ресурси. Працездатне населення країни налічує 3,3 млн. осіб (46% мешканців країни). Безробіття почало зростати після 1990 р. у зв’язку з переходом країни до ринкової економіки. У 1992 р. кількість безробітних сягала 15,3%, у 1997 р. - 13,7%, у 2004 р. - 12,7%.

Характеристика господарства

Болгарія — індустріально-аграрна країна, яка успішно упроваджує програму МВФ зі стабілізації економіки.

Сучасний стан економіки. У XIX ст. Болгарія була переважно аграрною країною, в якій добре розвивалася текстильна і шкіряно-взуттєва промисловість, а також виробництво хутра. Комуністичний режим перевів економіку країни до форсованої індустріалізації. З кінця 1989 р. у Болгарії було взято курс на перехід до ринку, інтеграцію країни до європейських структур. Економічна реформа здійснюється за рекомендаціями МВФ та охоплює приватизацію, зокрема і ліквідацію державних підприємств; лібералізацію у сільському господарстві, створення ринку землі; перетворення програми соціального страхування; посилення боротьби з корупцією в країні.

Унаслідок запроваджених заходів наприкінці 90-х років було подолано наслідки валютної кризи, приборкано гіперінфляцію, досягнуто відносної фінансової стабілізації. Валютні запаси збільшилися вдвічі. Лібералізація цін призвела до значного подорожчання вартості життя. Внаслідок зниження рівня реальних доходів і купівельної спроможності населення відбулося відносне поповнення споживчого ринку, зменшився дефіцит товарів та послуг.

У 2004 р. ВНП країни становив 61,6 млрд. дол. (ВНП на душу населення — 8200 дол.). Вдалося подолати інфляцію, яка зменшилася з 678,6% у 1997 р. до 6,1% у 2004 р. Середня зарплата сягає 82 дол. на місяць, а іноземні інвестиції —1,1 млрд. дол. Валютний резерв країни збільшився до майже З млрд. дол., водночас зовнішній борг зріс до 16,1 млрд. дол. у 2004 р.

Загальна характеристика промисловості. Промисловість у країні розпочала розвиватися лише після Другої світової війни, з будівництвом підприємств важкої індустрії (машинобудування, енергетики, хімічної промисловості тощо).

Паливно-енергетичний комплекс. Енергетичні ресурси Болгарії обмежені. Вона імпортує майже 60% споживаної енергії. Запаси вугілля складаються з низькокалорійних лігнітів із високим вмістом золи та сірки. Видобуток кам’яного вугілля становить 31 млн. т, його частка в енергетичному балансі країни постійно зменшується за рахунок використання ядерного палива та імпортованої нафти й газу. Сиру нафту імпортують з країн ОПЕК і Росії, а переробляють на нафтохімічних комбінатах у Бургасі й Плевені. Болгарія імпортує до 2,8 млрд. м3 газу на рік з країн СНД.

У 2004 р. в країні було вироблено 43,07 млрд. кВт • год. електроенергії, з яких 52% енергії — на ТЕС, 40% — на АЕС та 7% — на ГЕС. Теплові електростанції споруджувалися поблизу місцевих джерел палива. У Родопах на гірських ріках побудовано кілька гідроелектростанцій. За Радянського Союзу у 1974 р. було збудовано АЕС «Козлодуй» (6 реакторів потужністю 3,5 млн. кВт).

Металургія. Чорна металургія здебільшого розвивається на заході країни (Пернік, Кремиковці). Виплавка сталі становить 1,9 млн. т. Кольорова металургія базується на власних рудах і сконцентрована переважно на великих комбінатах у Кирджалі та Пловдіві, є також підприємства з прокату міді (Софія), імпортного алюмінію (Шумен).

Машинобудування. Ця галузь є найважливішим сектором господарства Болгарії. У країні створено великосерійне виробництво техніки зв’язку, радіоелектроніки, сучасних верстатів та приладів. Болгарія спеціалізується на випуску сільськогосподарських машин, суднобудуванні, виробництві обладнання для харчової та легкої промисловості. Підприємства галузі побудовані в багатьох містах країни, найбільші — у Софії, Варні, Русі, Бургасі, Пловдіві.

Хімічна промисловість. У країні хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив, соди, медикаментів, барвників. Розвивається нафтохімія (виробництво синтетичного спирту, синтетичного каучуку, фенолу, поліетилену, пластмас). У Софії, Разграді і Трояні сконцентроване виробництво хіміко-фармацевтичних виробів, що мають експортне значення.

Легка промисловість. Традиційним у Болгарії є текстильне виробництво, особливо бавовняних (на імпортній сировині) та вовняних (на власній сировині) тканин. Текстильна промисловість зосереджена у центральній частині країни — на північних та південних схилах Стара-Планіни, у містах Габрово та Слівен, а також у Пловдіві, Софії, Варні, Плевені тощо. Розвинуте виробництво взуття, шкіряного та хутрового одягу, спортивного інвентарю.

Харчова промисловість. У цій галузі переважають борошномельна, круп’яна, цукрова, м’ясна, маслоробна промисловість, виноробство, виробництво овочевих та фруктових консервів, тютюнових виробів. Південь країни (Пловдів, Асеновград, Пазарджик) спеціалізується на виробництві тютюнових виробів та консервуванні; північ (Веліко-Тирново, Горно-Оряховиця) — на консервуванні, виробництві цукру та м’ясних виробів; північний захід (Плевен, Червен-Бряг) — на виробництві борошна і виробів з нього, олії, цукру. Виноробство поширене у більшості районів країни, особливо у Пловдіві та Веліко-Тирново.

Сільське господарство. У Болгарії вдало поєднані сприятливі кліматичні умови, природна родючість ґрунтів і вікові традиції землеробства, що створює передумови для розвитку сільського господарства. У сільському господарстві зайнята п’ята частина економічно активного населення, і воно утворює 1/8 частину ВНП Болгарії. Держава надає кредити на розвиток фермерських господарств. Так, з 1990 р. уряд сплачує субсидії фермерам на розширення поголів’я худоби, а закупівля молочної продукції, вовни та шкір у фермерства ведеться на валютній основі. Загальна площа оброблюваних земель становить 4,65 млн. га, пасовища займають 16%.

Рослинництво. Ця галузь є провідною у сільському господарстві, для якої характерна висока питома вага зернових культур: пшениці (2,6 млн. т) та кукурудзи (1,7 млн. т), під якими зайнято до 42% посівних площ. Певна їх частина відведена під ячмінь. Із технічних культур переважають тютюн (сорт «Oriental»), що вирощується на півдні (44 тис. т), соняшник (610 тис. т), цукровий буряк (53 тис. т), ефіроолійні культури (троянда, м’ята і лаванда), бавовник. До важливих галузей землеробства належать овочівництво (1,3 млн. т) та садівництво (фруктів — 0,8 млн. т). Болгарія — провідний експортер винограду (500 тис. т) і томатів (428 тис. т). За виробництвом трояндової олії (Карлівська та Казанлицька котловина), що широко використовується у парфумерній промисловості, Болгарія посідає перше місце в світі.

Тваринництво. На півночі, де переважно вирощують зерно та цукровий буряк, розведення великої рогатої худоби (600 тис. голів) та вівчарство (4,1 млн.) поєднуються з розвинутішим, ніж на півдні, свинарством (2,6 млн.) і птахівництвом. Здебільшого північні фермерські господарства постачають основну експортну продукцію тваринництва — беконне м’ясо, птицю та яйця. У південних районах (переважно на південному сході) поширеніше вівчарство.

Рибальство. Болгарія має великі державні та кооперативні рибальські підприємства, що займаються прибережним та глибоководним морським виловом. Понад 70% вилову риби припадає на промисел в Атлантичному океані.

Транспорт. Розвиток болгарської економіки супроводжувався розширенням транспортної інфраструктури. На частку залізничного та автомобільного транспорту припадає майже все перевезення вантажів та пасажирів. Найважливіші залізничні магістралі прокладені від Софії у східному, північно-східному та південно-східному напрямках. Залізниці електрифікуються (2710 км) та переводяться на електровозну тягу. Загальна протяжність залізничних колій у 2003 р. становила 4294 км. У країні наявна густа мережа автошляхів, протяжністю 37 077 км. Основні магістралі також беруть початок у Софії. Пан’європейське шосе з’єднує Софію із Стамбулом.

Велику роль у господарстві країни відіграє водний транспорт, особливо морський. У 2004 р. морський флот нараховував 64 судна (з них 4 нафтових танкери) тоннажністю

757,9 тис. бр.-реєстр, т. Головні чорноморські порти зосереджені у Бургасі та Варні. У 1995 р. відкрився міжнародний морський порт у Царево. Через порти Чорного моря здійснюється торгівля із сусідніми країнами (діє перша на Чорному морі залізнична поромна переправа Україна (порт Іллічевськ) — Болгарія (порт Варна-Захід)). Велику кількість вантажів транспортують по Дунаю.

У Софії, Варні та Бургасі функціонують міжнародні аеропорти, збільшуються міжнародні перевезення.

Зовнішня торгівля. У 2004 р. експорт країни становив 9,13 млрд. дол., імпорт — 12,23 млрд. дол. (2003). В експорті переважають шкіри, електромотори, електрокари, судна, синтетичні волокна, трояндова олія, лікарські трави; в імпорті — верстати, автомобілі, вугілля, нафта й газ, пластмаси та інша продукція хімічної промисловості, руди металів.

Основними торговельними партнерами Болгарії є Росія, Німеччина, Італія, Греція, Туреччина та ін. Зовнішньоторговельний обіг України з Болгарією в 2004 р. сягав579,8 млн. дол., сальдо торгівлі послугами залишається позитивним (20,8 млн. дол.).

Соціальна сфера

Середньовічна Болгарія вважається колискою слов’янської культури.

Освіта. У Болгарії початкова і середня освіта (для дітей віком від 6 до 18 років) безкоштовна і обов’язкова. У 38 ВНЗ навчаються понад 235 тис. студентів. Найбільші університети країни — Софійський ім. св. К. Охрідського, Пловдів- ський, Велікотирнівський ім. святих Кирила та Мефодія.

Культура і мистецтво. Болгарія має майже 300 музеїв, серед яких: Археологічний музей, Музей історії Софії, Національна художня галерея, Музей у ботанічному саду та Зоологічний музей у зоопарку в Софії, численні меморіальні будинки національних героїв, письменників та ін. Державна бібліотека ім. Кирила і Мефодія у Софії є найбільшою в країні. При ній діє державний архів. У великих містах працюють 10 симфонічних оркестрів, 8 оперних театрів та численні співочі й танцювальні колективи. Розвивається кіноіндустрія. У музиці представлені народні, обрядові і трудові пісні, церковний спів на давньоболгарській мові, епічні й героїчні пісні.

Рекреація і туризм. В країні багато пам’яток російсько- болгарських відносин XIX—XX ст. (різні монументи епохи російсько-турецьких війн і Другої світової війни), відоме місто болгарських гумористів Габрово, славнозвісна Казанлицька долина троянд. Особливий інтерес мають культурно-істо- ричні пам’ятки, до яких належать: у Софії — собор св. Георгія IV ст., залишки собору св. Софії XVI ст., собор Олександра Невського XIX ст., церква Бояна з фресками ХНІ ст.; у Веліко-Тирново — залишки візантійської фортеці V—VI ст., фортеці та палаци XII—XIV ст.; у Пловдіві — мечеть та мінарет XV ст., церкви XIX ст.; у Варні (центрі приморського курортного району з чудовими пляжами) — залишки античного та ранньовізантійського міст.

Болгарія — одна з найрозвинутіших стосовно туризму країна Європи, що зумовлено мальовничою природою та пам’ятками культури різних століть. Чорноморський район Болгарії («Золоті піски», «Албена», «Сонячний берег») містить велику кількість всесвітньо відомих морських курортів. Туристів приваблюють тепле, чисте море, пляжі, розвинута інфраструктура, екзотичні природні та археологічні об’єкти, зокрема гірські масиви Родопи, Стара-Планіна. Країну щороку відвідують понад 10 млн. туристів.