Загальні відомості про країну

Японія — острівна держава у північно-західній частині Тихого океану, яка розташована на чотирьох великих остро- чвах — Хонсю (230,4 тис. км2), Хоккайдо (77,7 тис. км2), Кюсю (42 тис. км2) і Сікоку (17,8 тис. км2) і охоплює безліч дрібних островів (понад 3900 одиниць), що простягнулися на 3500 км від Хоккайдо на північному сході до островів Рюкю на південному заході. Площа країни — 372,2 тис. км2. З південного сходу її омиває Тихий океан, із заходу — Східно-Китайське, з північного заходу — Японське, з півночі — Охотське моря.

Офіційна назва — Японія. Столиця — Токіо.

Населення Токіо досягає кількості 11,9 млн. осіб. Площа міста становить 2140 тис. км2. Токіо розташоване у південно-східній частині о. Хонсю, на рівнині Кан- то, у місці впадіння рік Едогава, Аракава, Суміда, Тама у Токійську затоку Тихого океану. Клімат є субтропічним мусонним. Найхолодніший місяць — січень (середня температура +3,1°С), найтепліший — серпень (+25,6°С). Опадів у середньому випадає до 1350 мм на рік, спостерігається два дощових сезони: червень—липень та вересень—жовтень, під час яких бувають тайфуни. Токіо розташоване у сейсмічно небезпечній зоні.

Заснування Токіо (первісна назва Едо) датується серединою XV ст. При сьогунах Токугана (1603—1867) Едо був їх резиденцією. У 1869 р. до Едо була перенесена з Кіото (вважалося до цього офіційною столицею Японії) резиденція імператора, а місто було перейменоване на Токіо («східна столиця») і стало офіційною столицею Японії.

Це місто є головним фінансовим і промисловим центром країни (дає 1/5 усього прибутку). Тут сконцентровано великі фінансово-промислові компанії («Міцубісі», «Сумімото», «Міцуї» тощо), головні банки країни і представництва іноземних монополій. У столичній префектурі розташовані основні підприємства машинобудування (електротехнічне, електронне, оптико-механіч- не, приладобудування, авто- і авіабудування, суднобудування), металургії, хімічної промисловості (тонка хімія, нафтопереробка і нафтохімія). У Токіо створено найпотужнішу в країні поліграфічну промисловість, різноманітну харчову галузь (пивоваріння, борошномельне, рибоконсервне виробництва), численні галузі легкої промисловості (текстильна, швейна, шкіряна, керамічна, меблева, виготовлення ювелірних виробів, сувенірів тощо). Місто є важливим транспортним вузлом країни, центром морських і повітряних сполучень міжнародного значення. Працюють міжнародні аеропорти «Ханеда» та «Наріта»; діє метрополітен.

Історичний центр Токіо — район Ніхонбасі, де збереглися оточений парком комплекс імператорського палацу (до 1869 р. — замок Едо, XV—XVII ст.), новий імператорський палац (1960), пейзажний парк Рікушен (кінець XVII — початок XVIII ст.), парк Узно з дерев’яною дзвіницею (XVII ст.), сінтоїстські храми Тосе- гу (XVII ст.) і Мейдзі (кінець XIX ст.), святилище Ясукі- ні (1919), буддійський храм Каннон (засн. у XVII ст., відн. у XX ст.) та сучасні будівлі (Олімпійський комплекс Йойогі, Метрополітен фестівал холл у парку Уено, собор св. Марії, Токійська вежа) тощо.

Японія є конституційною монархією. Глава держави — імператор, який, згідно з конституцією 1947 р., є «символом держави та єдності нації» і здійснює церемоніальні Функції. Державні справи вершить імператор за схваленням Кабінету міністрів, який несе за них відповідальність. Юридично імператор безвладний і позбавлений права голосу у питаннях державного управління. Законодавчу владу здійснює двопалатний парламент у складі Палати представників (500 депутатів) і Палати радників (252 депутати). Палату представників (нижню) обирають на 4 роки, Палату радників (верхню) — на 6 років (з переобранням половини складу кожні 3 роки). За формування і втілення національної та зовнішньої політики, конституційних положень та законів відповідає уряд на чолі з прем’єр-міністром.

Японію поділено на 47 адміністративно-територіальних префектур. Окремими префектурами є о. Хоккайдо, а на о. Хонсю — мегаполіс Токіо та дві міські агломерації — Осака і Кіото.

Кордони. Японія відокремлена від південно-східного узбережжя Росії та східного узбережжя КНДР і Південної Кореї Японським морем, від Китаю — Східно-Китайським морем. Південно-західну територію Японії і південно-східну Корею розмежовує Корейська протока (мінімальна ширина — 180 км). На північ від Японії розташований о. Сахалін, а на північному сході — Курильські острови. Вже понад півстоліття існують суперечності з Росією щодо належності невеликих південних островів Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї), що відійшли до СРСР наприкінці Другої світової війни. Японці і досі вважають їх своєю територією і вимагають повернення. Довжина берегової смуги становить 29 751 км.

Участь у міжнародних організаціях. Японія прагне зберегти дружні відносини з усіма державами і цілеспрямовано здійснює курс на посилення політичної ролі країни у світі. Важливе значення має активізація її діяльності у межах ООН (учасниця з 1956 р.), провідних міжнародних організаціях (Плану Коломбо з 1954 р., ОЕСР з 1964 р.) та участі в урегулюванні регіональних конфліктів.

Природні умови і ресурси

Природні умови Японії різноманітні: від тропічних кора- лотих островів на півдні до холодних територій о. Хоккайдо.

Рельєф. Японія — переважно гірська країна з домінуванням низьких і середньовисотних гір, на які припадає 3/4 території. Хребти простягнулися з півночі на південь уздовж усього узбережжя островів. На о. Хонсю знаходиться найвищий масив країни з горою Фудзіяма (3776 м). Рівнини займають переважно периферійні ділянки островів і охоплюють 15%^ території. Вони є найважливішими для господарства районами. Особливістю Японських островів є вулкани (з 188 існуючих — 40 діючих), часті землетруси (сейсмографи, як правило, реєструють до 1500 землетрусівна рік, але на поверхні відчувається лише 1/4 з них, деякі є катастрофічними), постійна загроза цунамі на східному узбережжі країни (величезні хвилі руйнівної сили висотою до 10 м, що утворюються внаслідок підводних землетрусів), які спричиняють великі матеріальні збитки і призводять до людських жертв. У зоні вулканів розташовано чимало гарячих джерел (гейзерів).

У Клімат. Японія характеризується вологим мусонним -^кліматом, на більшій частині — субтропічним, на півночі помірним на півдні — тропічним. Середньорічна температура на о. Хоккайдо становить до +8°С, на архіпелазі Рюкю +22°С. На о. Хоккайдо та півночі Хонсю літо коротке і сувора тривала зима з вітрами, що дують з Сибіру та Охотського моря. Далі на схід і південь завдяки теплій течії Куросіо зима м’якша і безсніжна, а літо спекотне й вологе. Середньорічна кількість опадів коливається від 1000 мм на о. Хоккайдо до 3800 мм у горах центрального регіону о. Хонсю. Снігопади бувають на всій території країни: на півдні продовжуються лише кілька днів.

Ріки й озера. Японія багата на ріки, однак судноплавних майже немає. Найдовша ріка — Сінано на о. Хонсю, великими є Тоне, Кітакамі, Тенрю, Могамі, на о. Хоккайдо Ісікарі, Тесіо, Токачі, на о. Сікоку — Есіна. Ці ріки повноводні, вода, як правило, чиста і прозора.

Японські озера здебільшого гірські, біля них зазвичай розташовані курорти. Найбільшим озером є Біва на о. Хонсю. На о. Хоккайдо кілька озер виникли у кратерах згаслих вулканів (Сікоцу, Тоя, Куттяро). Озера країни, як і ріки, мають велике значення як джерела прісної води.

Мінеральні ресурси. На корисні копалини Японія бідна. Її промисловість та енергетику переважно забезпечує імпортна сировина. Практичне значення мають тільки запаси кам’янного вугілля (8 млрд. т), родовища якого розташовані на о. Хоккайдо і на півночі о. Кюсю. Запаси нафти обмежені. Небагата Японія і на металеві руди, є лише незначні поклади залізної руди (200 млрд. т), на о. Хоккайдо залягають марганцеві руди (5 млн. т). Зустрічаються хроміти, титан, мідь (у сполученні із золотом і сріблом). У префектурі Окаяма виявлена уранова сировина. Широко в Японії використовують ресурси Світового океану (наприклад, видобуток марганцевих конкрецій з дна океану, урану — з морської води).

Рослинні і тваринні ресурси. Завдяки вологому та жаркому клімату у країні нараховується понад 17 тис. видів рослин, більшість ендемічних. Ліси займають більше 2/3 території. На о. Хоккайдо у хвойних лісах ростуть модрина, кілька видів ялини, іноді зустрічаються береза і тополя (на півдні). На о. Хонсю переважають змішані ліси (береза, горіх, верба, кипарис, тис, ялина). Найпоширеніше дерево країни — японський кедр, що сягає висоти 40 м. Японці володіють мистецтвом вирощування декоративних карликових сосен, слив та інших дерев — бонсай (висота дерев не перевищує ЗО см). Національними деревами Японії вважають сакуру і сливу, які раннім цвітьінням символізують прихід весни і пробудження всього живого.

Тваринний світ Японії через її острівне положення збіднений порівняно з материковою Азією і відзначається високим ендемізмом (40%). У країні живуть такі хижаки, як бурий, чорний і рудий ведмідь, поширені борсуки, норки, видри, білки, а на о. Хонсю японська макака (або червономорда мавпа).

Рекреаційні ресурси. Останнім часом в Японії розвивається рекреаційна сфера. Здавна японці опікувалися питаннями культури та естетики ландшафту, декоративного садівництва, створення парків і заповідників, охорони пам’яток давнини. Неповторна краса і різноманітність природи Японії (водоспади, ущелини, унікальна флора, гарячі джерела, сніжні гірські вершини, мальовничі вулкани) гармонійно поєднуються з хмарочосами, численними швидкісними магістралями і з найдавнішими сінтоїстськими та буддійськими храмами, середньовічними палацами.

У Японії створено 27 національних парків, природа яких є загальнояпонським надбанням, найвідоміші — Сікоцу-Тоя, Дайсецудзан, Фудзі-Хаконе-Ідзу, Нікко тощо. Національним парком проголошено частину Внутрішнього Японського моря з прилеглими островами.

Населення

Населення Японії однорідне в расовому, етнічно-мовному і релігійному аспектах. Вважається, що першими мешканцями острова був народ айни.

Чисельність населення. Мови. Японію населяють млн. осіб (2004), за цим критерієм вона належить до десяти найбільших країн світу. За останні 100 років її населення зросло майже у 3,5 раза (з 35,3 млн. осіб у 1875 р.).

Державною мовою визнано японську, в якій виділяють три основні групи діалектів — північно-східний, південно- західний і центральний, а також безліч говорів. Токійський діалект поширився завдяки телебаченню. Японська мова ґрунтується на ієрогліфічній основі, а писемність була запозичена в V—VI ст. у Китаї. З 1946 р. встановлено ієрогліфічний мінімум, який налічує 1840 знаків, хоча на практиці використовують приблизно 700 знаків.

Демографічні особливості. До Другої світової війни середньорічні темпи приросту населення становили 1,4%. У повоєнний період вони знизилися з 1,6% у 1950 р. до 0,05% у 2004 р. Після Другої світової війни народжуваність досягла найвищого рівня (34,3%о), а нині скоротилася до 9,47%о (2004). Успіхи в галузі охорони здоров’я у повоєнний час забезпечили зменшення дитячої смертності (у 1950 р. — 60,1%о, у 2004 р. — 3,84%о) і смертності дорослого населення (8,95%о). Середня тривалість життя є однією з найвищих у світі і становить у чоловіків — 77,8 року, у жінок — 84,6. Співвідношення чоловіків (49,2%) і жінок (50,8%) майже однакове. Значно змінилася вікова структура населення: із країни з переважно молодим населенням, якою вона була до Другої світової війни, Японія поступово перетворюється на країну з відносно великою часткою населення похилого віку (останнім часом процес старіння населення як результат зниження народжуваності та збільшення тривалості життя стає гострою проблемою). У 2004 р. осіб до 15 років нараховувалося 14,3%, старого населення (більше 65 років) — 19,5%.

Національний і релігійний склад. Японія — майже од- нонаціональна держава: японці становлять 99% населення. Іншими етносами є корейці (600 тис. осіб) та китайці, що потрапили до країни свого часу як дешева робоча сила. Невелика кількість корінного населення (айни Хоккайдо) нині майже асимільована. Приблизно 1,5 млн. японців мешкають за кордоном, переважно у СІЛА та країнах Латинської Америки.

Основними релігіями в країні є синтоїзм (власне японська національна релігія) і буддизм (запозичений в Китаї). Християнство поширилося в середині XVI ст., але кількість його прихильників становить менше 1% населення. Синтоїзм і буддизм мирно співіснують, оскільки стосуються різних аспектів буття людини: синтоїзм — реального, а буддизм — потойбічного життя.

Розміщення населення. Держава належить до країн із високою густотою населення — 331 особа/км2. Найгустіше заселені прибережні райони, річкові долини і рівнини, що прилягають до озер (понад 600 осіб/км2). Порівняно невисока густота спостерігається на півночі, особливо на о. Хоккайдо (до 70 осіб/км2) і у верхній зоні гірських областей.

Країна характеризується високим рівнем урбанізації. У містах мешкає 78% населення. Переважають невеликі та середні міста, однак є міста-гіганти, багатомільйонні міські агломерації, де живе більшість міського населення, зокрема Токіо (11,9 млн. осіб), Йокогама (3,2 млн.), Осака (2,4 млн.), Нагоя (2,1 млн.), Кобе (1,46 млн.), Кіото (1,4 млн.), Кавасакі (1,1 млн.) та ін. Міста переважно сконцентровані на морському узбережжі і рівнинах. У чотирьох великих агломераціях, що розташовані навколо Токіо, Осаки, Нагої та Кітакюсю («велика четвірка») на території 16 префектур, зосереджено 60% міського населення. Три найбільших агломерації Японії Кейхін (Токіо, Йокогама, Кавасакі тощо), Хансін (Осака, Кобе, Кіото та понад 100 інших міст), Тюкьо (Нагоя та 80 населених пунктів) поєднані найбільшою в світі урбанізованою системою — мегалополісом Токкайдо, який простягнувся на 600 км між Токіо та Осакою і де проживає понад 60 млн. осіб.

Трудові ресурси. У 2004 р. економічно активне населення країни налічувало 66,9 млн. осіб, з яких 25% були зайняті у промисловості, 70% — у сфері послуг і тільки 5% — у сільському господарстві і рибальстві. Неформальна японська «система довічного найму» з оплатою за стажем поширена лише на великих підприємствах й стосується робітників найвищої кваліфікації — менеджерів, інженерів (не більше 10% від усіх працюючих за наймом).

Низький рівень безробіття (4,7% у 2004 р.) серед найманих робітників пояснюється традиціями соціального партнерства, що характерні для багатьох азійських народів, добре організованим навчанням на робочих місцях, поширенням форми праці за тимчасовими контрактами у сферах послуг і торгівлі.

Характеристика господарства

Японія — високорозвинута країна, що посідає 2-е місце (після СІЛА) у світі за економічною потужністю. Після перевороту 1867—1868 рр. («революція Мейдзі») Японія подолала шлях від традиційної феодальної соціально-економічної системи до країни з розвинутою ринковою економікою.

Сучасний стан економіки. ВНП Японії у 2004 р. становив 3,74 трлн. дол. (понад 14% світового). Обсяги ВНП на душу населення сягають 29 400 дол.

У повоєнні роки економічне зростання охопило усі галузі господарства, насамперед промисловість і сферу послуг. Відтак кардинально змінилася структура національного прибутку. Якщо у сільському і лісовому господарствах та рибальстві у 1955 р. було створено 23% національного прибутку, то в 2004 р. тільки 1,3%. Гірничовидобувна і обробна промисловість та будівництво у 1955 р. забезпечували 29% національного прибутку, а в 2004 р. — уже 24,7%. Частка сфери послуг, що охоплює транспорт, торгівлю, фінанси та адміністративну діяльність, становила 48% у 1955 р. та 74% у 2004 р.

Економіка Японії ґрунтується на приватному підприємництві. До державної власності належать переважно місцеві комунальні підприємства і тютюнова промисловість. До кінця Другої світової війни найбільші корпорації були об’єднані у великі фінансово-промислові групи — «дзайба- цу» — холдингові компанії, яка контролювали всі дочірні фірми. Більшість корпорацій перебуває у сімейній власності.

Тепер Центральному уряду належать лише п’ять казенних (унітарних) підприємств (у тому числі Монетний двір і Державне лісове господарство), 13 банків, мережа ВНЗ і пайова участь у 73 організаціях, здебільшого некомерційних. Більшість державних підприємств було приватизовано у другій половині 80-х років XX ст., зокрема Корпорацію державних залізничних доріг, національну телефонно-телеграфну систему, тютюнову та алкогольну монополії, авіа- мережу JAL тощо. Загалом в Японії державний сектор незначний, і, на відміну від країн ЄС, він поширюється не на промисловість, а на галузі інфраструктури. Водночас Японія — країна з потужною державною економічною політикою, яка здійснюється без прямого втручання держави у господарську діяльність, але вона використовує такі важелі, як податково-бюджетне, грошово-кредитне та митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі, підтримує конкуренцію на ринках і регламентує діяльність природних монополістів.

Сектор великих корпорацій охоплює до 2,4 тис. акціонерних компаній. Кожна з великих корпорацій є ядром групи — «кейрецу», що поєднує власну виробничу діяльність з фінансовим керуванням групою (тобто функціями холдингу) і координує виробничу кооперацію учасників групи. Особливістю Японії є поширення цих груп разом із малими підприємствами (нараховується 3,7 млн. індивідуальних і сімейних підприємств, 770 тис. партнерських) і більш тісні, ніж в інших розвинутих країнах, взаємозв’язки великого та малого бізнесу. «Кейрецу» діє одночасно і як конгломерат за принципом вертикальної інтеграції на технологічній основі. Найбільшими машинобудівними корпораціями є «Міцу- бісі дзюкоге», «Комацу», електротехнічними — «Хітаті», «Тосіба», «Соні», «Мацусіта денкі», автомобільними «То- йота» і «Ніссан» (нараховують по 300—400 компаній). Японія відзначається традиційно високим рівнем заощаджень населення (15—18% особистого прибутку), переважно у формі банківських депозитів.

Зростанню науково-технічного потенціалу Японії сприяло насамперед збільшення витрат на НДДКР (з 1975 р. — більше ніж у 3 рази). Основною галуззю економіки країни за масштабами використання досягнень НТП є обробна промисловість. У ній було здійснено інтенсифікацію використання виробничих ресурсів. Інтенсивно використовуються досягнення НТП у електронній галузі з метою модернізації й оновлення обладнання. За масштабами використання передового промислового устаткування (наприклад, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ)) Японія значно випереджає СІЛА.

Загальна характеристика промисловості. На частку Японії припадає майже 12% світового промислового виробництва. Переважно розвиваються нові індустріальні галузі, що базуються на передових технологіях.

Паливно-енергетичний комплекс. Енергетична база Японії значно змінилася. Вугілля витіснене іншими джерелами палива, насамперед імпортною нафтою. Питома вага енергії, яку отримують з імпортної нафти, становить до 80%. Видобуток вугілля залишається на рівні 17 млн. т, вугільні родовища розвідують на о. Хоккайдо та у північній частині о. Кюсю. Потужна нафтопереробна промисловість на о. Хонсю працює на імпортній нафті з країн Південно-Західної Азії.

Виробництво електроенергії становить 1,044 трлн. кВттод. (2003). Стрімке збільшення виробництва електроенергії пов’язане з нарощуванням потужностей за рахунок будівництва ТЕС, які забезпечують нині основну частину електроенергії (61%). ГЕС виробляють 8,5% електроенергії; вони переважно сконцентровані у гірських районах Центрального Хонсю. Останнім часом стимулюється розвиток атомної енергетики. В країні діють 53 атомних реактори загальною потужністю 35 млн. кВт, які виробляють 29% електроенергії. В Японії функціонують найпотужніші АЕС у світі (зокрема, Фукусіма — 10 енергоблоків).

Металургія. Нині вона зазнає великих змін. Нові потужні комбінати оснащуються новітньою технікою. Через відсутність власної сировинної бази Японія орієнтується на імпорт залізної руди та коксівного вугілля. Виплавка чавуну становить понад 90 млн. т, сталі — 99,6 млн. т. Металургія інтенсивно розвивається тільки у деяких районах. Найбільші підприємства чорної металургії розташовані на півночі о. Кюсю і на о. Хонсю в Токіо, Йокогамі, Кавасакі, Осаці, Кобе. На підприємствах кольорової металургії виплавляють алюміній (530 тис. т), мідь та цинк.

Машинобудування. Частка цієї провідної галузі становить майже 2/3 вартості промислової продукції. Особливо швидко розвиваються транспортне машинобудування і суднобудування. Протягом багатьох років Японія посідає перше місце в світі за тоннажем суден, спущених на воду (8,5 млн. бр.-реєстр. т — 40% світового тоннажу). Японські судноверфі будують судна різного типу, у т. ч. найбільші в світі супертанкери і суховантажівки. Суднобудівні й судноремонтні підприємства розміщені по всій країні, а головні центри галузі — у найбільших портах о. Хонсю (Токіо, Йокогама, Йокосука, Осака, Кобе) та о. Кюсю (Нагасакі та Сасебо).

Автомобільна промисловість стала провідною з середини XX ст. За виробництвом автомобілів (10,3 млн., зокрема 7,8 млн. пасажирських) Японія останнім часом посідає 2-е місце в світі (після СІЛА). У країні автомобільних компаній більше, ніж у будь-якій іншій державі; зокрема вирізняються «Тойота» (охоплює «Дайхацу» і «Хіно»), «Ніссан» («Ніссан дизель» і «Фудзі хеві індастріз»), «Хонда», «Міцу- бісі моторе», «Мазда» (контролюється американським «Фордом»), «Ідзудзу моторе» і «Судзукі моторе» (обидві входять до «Дженерал моторе»). Автозаводи зосереджені переважно у багатолюдних містах — Токіо, Осаці, Кобе, Кавасакі, Нагої. Японія є найбільшим у світі експортером легкових автомобілів. їх основними покупцями залишаються СІЛА і країни Європи, хоча більшість машин призначена для внутрішнього ринку. Конкурентоспроможність японських автомобільних компаній на світових ринках забезпечують два основні фактори — якість продукції і висока продуктивність.

Важливу роль в японському транспортному машинобудуванні відіграє виробництво залізничного устаткування (особливо рухомого складу), зокрема швидкісних електровозів. Високим рівнем розвитку і широким асортиментом продукції відзначається верстатобудування і виробництво ковальсько-пресових машин, а також машин та устаткування для різних галузей індустрії.

Випереджальні темпи розвитку та великі обсяги виробництва має електронна промисловість, орієнтована на центри з кваліфікованою робочою силою, з добре розвинутими транспортною інфраструктурою та науково-технічною базою. Японія випускає понад 60% світового виробництва промислових роботів, 50% верстатів із ЧПУ і продуктів чистої кераміки, від 60 до 90% окремих типів мікропроцесорів. Японія зберігає провідні позиції у виробництві побутової електроніки та електронної апаратури (телевізори —10,7 млн. шт., морозильники — 4,3 млн., пральні машини —5,1 млн., 90% світового випуску відеомагнітофонів).

Хімічна промисловість. За рівнем розвитку цієї галузі Японія теж посідає одне з перших місць у світі. Підприємства країни виготовляють синтетичні смоли, пластмаси, хімічні волокна, синтетичний каучук. Хімічні виробництва розташовані поблизу вугільних басейнів, сировинних баз, а також у великих містах — центрах споживання продукції. Так, виробництво пластмас (10,6 млн. т) сконцентроване в районах Токіо, Осаки та Нагої.

Легка промисловість. Вирізняється текстильна промисловість, центрами якої є Токіо, Йокогама, Кавасакі, Осака, Кіото, Кобе, Нагоя. Виробництво бавовняних тканин досягає 1,2 млрд. м2, вовняних — 285 млн. м2. Шовкоткацька справа, виробництво тканин із хімічних волокон розвинуті на заході о. Хонсю. Велике значення мають трикотажне, швейне, шкіряно-взуттєве виробництво і випуск різноманітних традиційних японських товарів: національного вбрання, віял, домашнього і порцелянового посуду, іграшок й художніх виробів.

Харчова промисловість. Географічно підприємства харчової промисловості розміщені нерівномірно. Галузь представлена рибоконсервними, цукровими, борошномельними, пивоварними (ЗО млн. гл пива), чайними підприємствами, а також великою кількістю малих підприємств з обробки рису та риби. Японія майже не має м’ясної та молочної промисловості. Виробництво рибних консервів зосереджене у кількох прибережних центрах, де знаходяться і підприємства цукрової та борошномельної промисловості, оскільки сировину завозять морем.

Сільське господарство. Національна економіка насамперед спирається на промисловість, однак сільське господарство посідає в ній важливе місце, забезпечуючи країну продовольством. Частка зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується (з 40% у 1952 р. до 5% у 2004 р.), а більшість з них є жінками та пенсіонерами (середній вік майже 65% усіх селян досяг 60 років). Земельна реформа сприяла появі значної кількості малих фермерських господарств внаслідок розподілу володінь великих землевласників. Середній розмір фермерських господарств становить до1,6 га. Сільськогосподарські угіддя охоплюють тільки 16% території країни, для аграрних цілей використовується приблизно 61 тис. км2 площі. Під продовольчі культури відведено понад 85% оброблюваних земель. Отже, сільськогосподарське виробництво в Японії є трудомістким, а його продуктивність високою.

Рослинництво. Частка продукції галузі становить до 70%. Майже на третині посівних площ збирають врожай двічі на рік, у деяких районах навіть тричі. Основний напрям галузі — вирощування рису, яким зайнято більше половини оброблюваних площ. Культивують рис майже по всій території країни, крім крайньої півночі Хоккайдо. Особливо великі урожаї цієї культури збирають на рівнинах Канто, Нобі, Кінаї, Етіго і рівнинній території Кюсю. Рис вирощують переважно на поливних землях. Щорічний його збір становить 14—15 млн. т. Вирощують також такі зернові культури, як пшеницю, ячмінь, кукурудзу, але їх виробництво не задовольняє попит, тому Японія у великих обсягах імпортує ці культури (понад 20 млн. т зерна). Поширене і овочівництво: вирощування картоплі, батата, томатів, редьки, цибулі, огірків. Культивують також технічні культури — цукровий буряк, чай (86 тис. т), тютюн, сою. Успішно розвивається садівництво. Найважливішими фруктами є цитрусові, вирощування яких тяжіє до субтропічних районів, та яблука, зосереджені переважно у висотних районах, на півночі Хонсю і на Хоккайдо. Тутовник, який використовують для розведення шовкопряда, і чай культивують у субтропічних районах. Значні площі зайняті квітами.

Тваринництво. Незважаючи на те, що м’ясна і молочна продукція переважають у раціоні населення, тваринництво повною мірою не розвинуте. В країні нараховується 4,9 млн. голів великої рогатої худоби і 10,1 млн. свиней, а також 300 млн. курей бройлерних і яйценосних порід. Молочну худобу вирощують здебільшого на о. Хоккайдо, а м’ясну — на о. Хонсю. Виробництво тваринницьких товарів не задовольняє попиту, тому країні доводиться збільшувати імпорт.

Лісове господарство. Площа сільськогосподарських угідь уп’ятеро менша за площу збережених лісів. Майже третина з них належить державі. Заготівля промислової деревини становить 32,2 млн. м3. Японія змушена імпортувати до 50% деревини (переважно з Канади).

Рибальство. Щорічний вилов риби і морських тварин сягає 8,4 млн. т (15% світового вилову). За сумарним виловом риби країна посідає 4-е місце в світі (після Китаю, Перу і Чилі), однак випереджає США і Росію. Ефективним є промисел у глибоких водах. В акваторії північних островів виловлюють лососевих, тріску й оселедців, біля берегів південних — тунців, скумбрію та сардин.

Транспорт. Японія має розвинуту залізничну мережу, сучасний каботажний флот і якісну систему автомобільних доріг. Особливістю транспортної системи Японії є залежність від залізниць, якими перевозиться понад 52% пасажирів і вантажів. Протяжність залізниць сягає 23 705 км (2004). Найважливіші залізничні магістралі проходять уздовж Тихоокеанського узбережжя о. Хонсю. Нині залізничний транспорт реформують: послідовно проводяться розширення і модернізація дорожньої мережі, збільшуються обсяги використання потягів на магнітній подушці, швидкими темпами зростає комп’ютеризація рухомого складу. Висо- кошвидкісне залізничне сполучення з швидкістю руху потягів 250—300 км/год. («Сінкансен») було відкрите ще у 1964 р. у напрямку Токіо — Осака, у 1975 р. продовжено до міста Фукуока на о. Кюсю. Високошвидкісні магістралі прокладені від Токіо на північ до міст Моріока і Ніїгата.

Довжина автомобільних шляхів становить 1,17 млн. км, з твердим покриттям — 903,3 тис. км. Автопарк нараховує44,7 млн. пасажирських і 22,2 млн. вантажних машин. Значення суходольних шляхів для внутрішніх зв’язків країни значно зросло внаслідок будівництва у 1975 р. підводного тунелю «Сейкан» (найдовший у світі — 54 км) між Хонсю та Хоккайдо. З о. Хонсю на о. Сікоку переведено систему мостів Сето-Охасі.

Для острівної Японії важливим є морський транспорт. За технічним оснащенням японський флот — найсучасніший у світі і забезпечує зовнішньоторгові зв’язки країни. Значна частина внутрішнього вантажообігу припадає на каботажний флот. Японія є однією з найпотужніших країн за розмірами торгового флоту — 702 судна (2004) загальною тоннажністю 10,9 млн. бр.-реєстр. т. У державі діє кілька десятків морських портів, серед яких велику роль відіграють Кобе (головний порт країни), Токіо, Йокогама, Осака, Ніїгата, Хакодате тощо.

Повітряний транспорт Японії використовується для внутрішніх і зовнішніх перевезень. Державна авіакомпанія « Джапан ерлайнз» здійснює прямі рейси з Токіо до більшості держав світу. В країні побудовано космодром «Танегосі- ма» та космічний центр «Кагосіма».

Зовнішня торгівля. Японія — одна з найбільших торгових держав світу. У 2004 р. країна витратила 401,8 млрд. дол. на імпорт і одержала 538,8 млрд. дол. від експорту. Частка Японії у світовому товарному експорті становить 9%, в імпорті 6,7%, що забезпечило їй третє місце після США і Німеччини. Японія вивозить автомобілі, залізо й сталь, судна, електротехнічні і радіоелектронні товари (насамперед телевізори, музичні центри, радіоприймачі і магнітофони), машинне устаткування, фото- і кінокамери.

Вона імпортує майже всю промислову сировину і напівфабрикати, паливо та продовольство.

Ця країна є найбільшим світовим інвестором. Вкладення японських компаній у закордонні підприємства щороку оцінюються у 500 млрд. дол., з яких четверта частина капіталовкладень припадає на виробництво сировини, третина — на обробні галузі промисловості і більше третини — на забезпечення потреб зовнішньої торгівлі. Основні інвестиції спрямовуються до країн Північної та Південної Америки, Східної і Південно-Східної Азії.

Найбільшим торговим партнером Японії є США, а також країни ЄС і Китай. Товарообіг з Україною зростає, хоча ні його кількість, ні структура не відповідають об’єктивним потребам, і становив 522,1 млн. дол. у 2004 р. З України до Японії експортують феросплави та первинний алюміній. Перспективним є співробітництво між двома країнами в аерокосмічній сфері, в якій Японія ще не досягла ні кількісних, ні якісних показників.

Соціальна сфера

Культура японців унікальна; їхні звичаї і спосіб життя своєрідні та цікаві. Незважаючи на прогрес і урбанізацію, збереглися й багатовікові традиції.

Освіта. Згідно із законом кожна дитина обов’язково повинна одержати шестирічну освіту у початковій школі і трирічну — у середній школі першого ступеня. В Японії діють понад 650 університетів, найдавніший і найавторитетніший — Токійський (1877), у минулому Перший імператорський університет. Також функціонують університети в Кіото (1895), Сендаї (1907), Саппоро (1918). Понад 90% студентів технічних коледжів — дівчата, а в університетах 75% студентів — юнаки.

Культура і мистецтво. У декоративно-прикладному мистецтві високого рівня досягли обробка мечів і кинджалів, сідел, збруї, живопис тушшю, створення сухих ландшафтів з піску, гальки і каменів, виготовлення виробів зі шкіри, іграшок і тканин. Чайні церемонії стимулювали розвиток кераміки і виробництво порцеляни і лакового посуду. Центрами національних художньо-декоративних ремесел стали міста Фукуока, Хіросакі, Моріока, Кіото, Тот- торі, Мацуе тощо. Особливістю культури японців є традиційні сади, призначені для споглядання, в яких художньо Розташовують камені, маленьке озеро, а доріжки розплановані так, що з будь-якого повороту видніються нові пейзажі. Найвідоміший такий парк створений у Кіото.

Для культурного життя Японії традиційними є театральні жанри — ноо (но, ногаку), ляльковий театр бунраку, або дзьорурі. Популярний і театр кабукі, що виник ще на початку XVII ст., де ставлять переважно класичні п’єси, а акторами є винятково чоловіки. В усіх великих містах Японії існує багато музеїв, зокрема у Кіото — Національний музей і Національний музей сучасного мистецтва; у Нагої — Художній музей Токугава, Музей скарбів замка Нагоя; у Токіо (понад ЗО музеїв) — Галерея Тенрі, Музей мистецтв Бріджстон, Токійський національний музей і Метрополі- тен-музей мистецтв; в Осаці — Художній музей замка Осаки, Музей японських художніх ремесел; у Хіросімі — Меморіальний музей та архітектурно-парковий символічний ансамбль Парк миру (1951—1952) на пам’ять про жертви атомного бомбардування.

Японська кухня відома своєю унікальністю. Повсюдно поширений ритуал «тяною» — «чайна церемонія» (нараховує 5 століть), яка є символом чемності і гостинності. Велику увагу японці приділяють своєму національному одягу — йому надається перевага у дні свят, відвідування культових святинь, у сімейному побуті. Японське мистецтво складання букетів (ікебана) нині поширене у всьому світі. Багатовіковими традиціями японської культури славляться популярні національні види спортивних єдиноборств, зокрема боротьба сумо, дзюдо, карате, айкідо, фехтування на бамбукових шаблях кендо.

Рекреація і туризм. Туризм в Японії набув загальнонаціональних масштабів. До країни щороку приїжджають3,6 млн. туристів (приносять 3,8 млрд. дол. прибутків). Більшість туристів Японія приваблює своєю неповторною природою, етноконфесійною своєрідністю, історико-куль- турними пам’ятками.

Архітектурними і культурними визначними пам’ятками є: у Кіото — храм Тодзі (VIII—XVII ст.), монастирі Сайход та Тенрюдзі (XIV ст.) тощо, храми Кінкакудзи («Золотий павільйон», XIV ст.) і Гінкакудзи («Срібний павільйон», Ху ст.), палацовий ансамбль Кацура (XVII ст.); у Нагої — син- тоїстоьке святилище Ацута (початок н. е.), храм Тофукудзи (VIII ст.); в Осаці — давні пам’ятки — буддійський монастир Сіттенодзі (VI ст.), синтоїстське святилище Суміесітай- ся (IV ст., рекон. у IX ст.), храм Теммангу (X ст.); у Нагасакі синтоїстське святилище Сува (XVI ст.), буддійські храмові ансамблі Софукудзі, Кофукудзі і міст Меганебасі (усі XVII ст.). Однак найбільша кількість пам’яток зосереджена у Токіо: імператорський палац (замок Едо, XV ст.), палацовий комплекс (1600), новий імператорський палац (1960 р.), пейзажний парк Рікушен (кінець XVII ст.), парк Уено з дерев’яною дзвіницею (XVII ст.), синтоїстські храми Тосьогу (XVII ст.) і Мейдзі (XIX ст.), буддійський храм вежі Каннон (XVII ст.) тощо. Сучасна архітектура представлена чудовими спортивними спорудами, побудованими до Олімпійських ігор, у Токіо (комплекс Йойогі), Саппоро і Нагано.