Вступ до економічної теорії

5.2. Принципи організації ринкової економіки

Останнє десятиліття XX ст. увійде в історію людства як епоха переходу багатьох країн від командної до ринкової економіки, як епоха "повторного відкриття ринку" (П. Семюелсон).

Вільний ринок

У світі не має якоїсь однієї моделі ринкової економіки. У кожній країні ринок має свої особливості. Водночас існує модель чисто ринкової економіки (вільний ринок), яка відома як система "Іаіззег Гаіге", що буквально означає: "хай іде, як іде". Що є, радше, теоретичною конструкцією, яка в чистому вигляді ніде не спостерігається.

Вважають, що ринкова економіка є ефективною за умов чистої конкуренції ("вільного ринку"). Економічна наука сформулювала такі ознаки "вільного ринку":

  • наявність великої кількості учасників конкуренції; вільний доступ до ринку, як і вільний вихід з нього; відсутність державної власності;
  • абсолютна мобільність усіх видів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що забезпечує можливість вільного перерозподілу їх між: різними виробництвами і галузями економіки;
  • однорідність виробів на ринку;
  • повна поінформованість учасників ринку про ситуацію на ньому;
  • відсутність будь-якої монополії, а також інфляції, безробіття, надвиробництва.

Безперечно, вільний ринок - абстракція, ідеальний образ ринкової економіки: такої економічної системи ніде не було і не могло бути. Проте будь-якому реальному ринкові властиві ті чи інші елементи вільного ринку. У реальній економіці завжди є відхилення від ідеальної моделі; вони для ринкової економіки допустимі доти, доки не торкаються найважливішого -ринкового механізму, тобто доки ціни формуються під впливом попиту і пропозиції. Одночасно низка принципів (інститутів) ринкової моделі господарювання є спільними і розкривають її природу.

Найважливіші принципи ринкової економіки: приватна власність, економічна свобода, особиста заінтересованість, конкуренція, обмежене управління.

Приватна власність

У ринковій економіці всі ресурси (фактори виробництва) -земля, праця, капітал, а також результати інтелектуальної праці-перебувають переважно у власності приватних осіб (домо-господарств) та інституцій, а не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати та використовувати ресурси, право вільно купувати фактори виробництва, організовувати виробництво товарів і послуг, продавати їх на ринкові. Володіння приватною власністю сприяє нагромадженню заощаджень і багатства, заохочує до приватної ініціативи та працьовитості, гарантує дотримання добровільно укладених контрактів і невтручання.

Інститут приватної власності формувався еволюційно, його підтримує право заповіту - право власника майна призначати спадкоємця власності після смерті. Права власності-найістотніші. Вони заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права власності люди змушені були б витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби захистити й зберегти свою власність.

Права власності можуть по-різному комбінуватися, що є основою множинності модифікацій її форм.

У сучасній ринковій економіці представлено й інші форми власності: державну, колективну, кооперативну. За кожною з них є певний суб´єкт господарювання, і всі вони функціюють в однакових економіко-правових умовах, умоьах. рівних прав. Це означає, що ці умови однакові для всіх форм власності, що не має якихось особливих сприятливих умов чи режиму для однієї з них. Це -неодмінна передумова чесної конкуренції між різними суб´єктами господарювання.

У сі форми власності мають право бути представленими в сучасній ринковій економіці. Це означає й те, що можливі різні тенденції у самій правовій формі власності: тут можуть бути і приватизація, і реприватизація, перехід однієї форми власності в іншу. Однак за однієї умови ~ усі процеси мають відбуватися не через примус, рішення "згори", а на засадах вільного економічного вибору.

На приватну власність поширюються певні обмеження. Права власності часто обмежені діями соціальних груп чи урядових структур (виробництво наркотиків, друкування грошей та ін.). До того ж істотна частка приватного багатства в розвинутих ринкових суспільствах перебуває в руках не осіб, а бізнесових фірм, у громадській та державній власності.

У сучасних умовах до ідеальної моделі "вільного ринку" за критерієм власності найбільш наближеними були США. Щодо найбільших європейських розвинених країн, то тут суттєвою була державна власність. Співвідношення приватної і державної форм власності не є стабільним. Останнім часом (80-90-ті роки XX ст.) процеси дерегулювання привели до зміцнення приватного сектору. Йдеться, по суті, про пошуки оптимальних співвідношень приватної і державної форм власності, які забезпечували б максимальну ефективність національної економіки.

Економічна свобода

З приватною власністю нерозривно пов´язаний інститут економічної свободи. Про ринок можна говорити тоді, коли всі його елементи (попит, пропозиція і ціна) формуються вільно. Це передбачає широкий діапазон свободи: на виробників не повинні тиснути директивні розпорядження; вибір покупців не має бути обмежений різними адміністративними приписами, а визначатися купівельною спроможністю, що визначена власністю і доходами; цін не може встановлювати держава-вони мають формуватися під впливом вільної гри сил попиту і пропозиції.

Економічна свобода є фундаментальною частиною свобод громадянського суспільства. Вона передусім - обов´язковий засіб досягнення політичної свободи; відповідно, політична свобода гарантує економічну свободу.

Складниками економічної свободи є:

  • свобода підприємництва;
  • свобода споживання;
  • свобода переміщення ресурсів між різними галузями економіки;
  • свобода ціноутворення.

Ринкова економіка

Свобода підприємництва означає право кожної особи займатися господарською діяльністю у формі, яка її приваблює. Власники ресурсів і грошей вільні вибирати будь-який вид діяльності, Іцо співзвучний підприємницьким здібностям (хистові) людини. Вважають, що людина обере ту галузь діяльності, де вона досягне найбільшого успіху і принесе зиск собі, а, отже, і найбільшу користь суспільству. Це може бути: виробництво різних видів продукції, надання послуг, торговельно-посередницька діяльність, фінансово-кредитна, науково-інформаційна, управлінська тощо, або іншими словами, будь-які види діяльності в будь-якій сфері господарки.

Образно цю рису ринкової економіки видатний сучасний історик Ф. Бродель характеризує так: "... головним привілеєм капіталізму нині, як і в минулому, залишається свобода вибору, -свобода, яка залежить водночас від його панівного соціального становища, від ваги його капіталів, від здатності робити позички, від його інформаційної мережі й найменше від тих зв´язків, які створюють між членами могутньої меншості, хоч би як вона була поділена грою конкуренції, низку правил та форм співучасті"1. Держава, однак, повинна забезпечити права особи на вільне пересування до будь-якого регіону країни, пошук і сприяння у створенні ділової одиниці тощо. Вибір конкретної галузі (сфери) діяльності або вихід з неї особа робить самостійно і без перешкод з боку влади.

Економічна свобода передбачає не тільки можливість займатися будь-якою господарською діяльністю, але й свободу споживання -суверенітет споживача.

Важливість інституту суверенітету споживача зумовлена тим, що споживання є визначальною підставою для господарської діяльності. Ще А. Сміт зазначав, що споживання - це єдина і кінцева мета кожного виробництва. Споживачі своїм попитом вибирають ті товари і послуги, які відповідають їхнім потребам. Змагаючись за гроші споживача, виробник виготовлятиме більше тих товарів, що користуються попитом, і менше - тих, які не мають попиту. Виробництво є засобом, а споживання - метою. Свобода споживача, суверенітет у виборі товарів і послуг оберігають його в ринковій економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи відкинути все, що виробляють у ринковому середовищі. Тому вони є головною фігурою у ринковій економіці, виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення їхніх потреб.

Свобода переміщення ресурсів між різними сферами, галузями і виробництвами означає, що це має відбуватися не внаслідок адміністративних рішень, а з міркувань економічної доцільності -під впливом цін, зміни попиту і пропозиції.

Важливим принципом (інститутом) ринкової економіки є свобода ціноутворення. За ринкової економіки люди й фірми ухвалюють економічні рішення переважно на підставі цін, цінових співвідношень та їхніх змін. Ціни, отже, координують господарську поведінку мільйонів роз´єднаних приватних фірм і споживачів. Саме завдяки механізмові цін обмежені ресурси використовують на різноманітні потреби. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та витрат на його виготовлення, інформує виробників, про те, що люди купують.

У ринковій економіці ціни визначають не адміністративні інституції, а співвідношення попиту і пропозиції на ринкові.

Звісно, економічна свобода як і політична, соціальна, духовна, культурна обмежена історично встановленими інститутами, які не дозволяють їй перерости в анархію, перетворитися в засіб економічного хаосу. Економічна свобода не є абсолютною в ринковій економіці. Вона передбачає суспільні обмеження й економічну відповідальність. Суспільство, передусім через уряд, накладає певні обмеження, щоб економічна свобода не стала вседозволеністю й анархією. Зокрема держава визначає загальні юридичні обмеження (формальні обмеження, за Д. Нортом) на використання суб´єктами господарювання об´єктів власності. Вона забороняє, наприклад, виробництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту, у багатьох країнах заборонено придбання вогнепальної зброї населенням тощо.

Ці обмеження цілком оправдані, вони - в інтересах усього суспільства. Річ, однак, не в самих обмеженнях, а в їхньому рівні. Важливо, щоб обмеження не сковували економічної свободи, господарської ініціативи. Інакше кажучи, у ринковій економіці кожний суб´єкт господарювання може вибирати будь-яку форму (вид) господарської діяльності, за винятком тих, які небезпечні для суспільства, а тому й заборонені законом.

На тлі макроекономічних успіхів 2000-2003 років економічна свобода в Україні перебуває на доволі низькому рівні. У листопаді 2002 р. було опубліковано рейтинг 156-ти країн за індексом економічної свободи. Україна посіла в ньому 131-ше місце. Індекс економічної свободи - це показник, який охоплює чималу кількість факторів - торговельну політику, урядове втручання, іноземні інвестиції, ціни і зарплату, регуляторну політику, податкове навантаження, монетарну політику, банки і фінанси, захист прав власності, тіньову економіку тощо.

У такій ситуації держава докладає обмаль зусиль щоб розв´язати цю проблему. Якби Україна мала вищий рівень економічної свободи, то вона забезпечила б потужний потік капіталовкладень і швидкий розвиток українського бізнесу.

Особиста заінтересованість

Ринкова економіка ґрунтується на особистій заінтересованості -що є внутрішнім мотивом і рушійною силою ринкової економіки. Кожний учасник ринку має свою вигоду. Для споживачів особистим інтересом є максимізація корисності, для виробників - максимізація прибутку. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно: власники ресурсів прагнуть продати їх у користування за найвищою ціною; фірми бажають отримати найбільший прибуток; споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб поведінки всіх учасників економічного життя. Заповзятість працівників, їхня працездатність, налаштованість на інновації є потужним чинником ринкової економіки. Причому особистий інтерес має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

изр Особистим інтересом для бізнесу є прибуток. Мотив прибутку спрямовує і впорядковує функціювання економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної системи, одночасно - ніби спрямовані невидимою рукою - сприяють досягненню суспільних інтересів.

в? Мотив прибутку зумовлений економічною потребою. У приватному підприємництві прибуток потрібний для виживання, бо він є заробітком власника капіталу. Якщо бізнес не дає прибутку, то його власник рано чи пізно стане банкрутом, втратить власність на фактори виробництва і перестане бути самостійним виробником. Тому прибуток - це своєрідний тест на те, варто чи не варто виробляти той чи інший товар, бути чи не бути виробникові.

Існування інституту приватної власності, свободи підприємництва та інших економічних свобод за умов обмеженості ресурсів і намагання людей отримати власну економічну вигоду приводять до конкуренції (змагальності).

Конкуренція - неодмінна частина системи вільного підприємництва. У ній присутній елемент соціального дарвінізму: життя - це конкурентна боротьба, в якій успіхів домагає най-сильніший і найвдаліший.

Конкуренція передбачає розпорошення економічної влади всередині двох складників економіки - фірм та домогосподарств (наявність на ринку великої кількості продавців та покупців конкретного продукту або ресурсу). Конкуренція на ринкові є доти, доки жоден із продавців або покупців, чи їхні невеликі групи, не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту, кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а, отже, й на ціну продукту. Це ж стосується і споживачів, які визначають попит на ринкові. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити в галузь і виходити з неї, тобто нема штучних юридичних бар´єрів, які перешкоджають збільшенню або зменшенню обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входження в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

Обмежене управління

Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів, вона самодостатня і саморегульована. Тому, щоб ринок функціював ефективно, він має діяти вільно ("вільний ринок") на основі цінового механізму; координацію господарського життя ціновим механізмом вважають найістотнішою перевагою ринкової моделі.

Держава в такій економіці повинна дотримуватися принципу невтручання в господарську діяльність. Цей принцип випливає з припущення, що люди розумніше і ліпше захищають власні інтереси, ніж це могла б робити держава.

Уважають, що втручання держави в господарське життя в економіці вільного ринку мусить бути обмежене. Держава має брати на себе тільки ті функції, що їх не можуть виконати окремі особи: гарантувати національну оборону, підтримувати законність і порядок, налагоджувати дипломатичні відносини з іншими країнами, забезпечувати законодавче середовище для нормального функціюваиня ринку, будувати дороги, школи тощо.

Концепція ринкової економіки як саморегульованої системи не допускає директивного, централізованого державного управління нею.

Проте низка небажаних наслідків, пов´язаних із функціюванням ринкової економіки, призвела до того, що від 30-х років XX ст. вага уряду в економіці збільшилася.

Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають змішаною.