Загальні відомості про країну

Аргентина (ісп. argentum — срібло) — друга (після Бразилії) за територією і населенням держава Південної Америки. Займає вона південно-східну частину континенту, східну частину о. Вогняна Земля і прилеглі о-ви Естадос. Територія Аргентини нагадує трикутник із найбільшою протяжністю з півночі на південь до 3700 км. На сході й півдні країну омивають води Атлантичного океану. Площа держави становить 2,8 млн. км2.

Офіційна назва країни — Аргентинська Республіка- Столиця — Буенос-Айрес (Buenos Aires).

Кількість населення Буенос-Айреса налічує 12,6 млн. осіб. Площа міста — 3650 км2. Буенос-Айрес розташований біля затоки Ла-Плата (у гирлі р. Ріачуело), за 275 км від океану. Клімат столиці субтропічний. Середня температура липня становить +10°С, січня — +24°С. Опадів випадає до 1000 мм на рік.

Буенос-Айрес засновано у 1536 р. іспанським конкістадором Педро Мендосою. У 1541 р. місто було зруйноване і спалене іспанцями, з 1580 р. відбудоване. У 1776 р. Буенос-Айрес став столицею віце-королівства Ла-Плата, протягом 1816—1826 рр. був столицею Об’єднаних провінцій Ла-Плати. У 1880 р. проголошений столицею Аргентинської Республіки.

Місто є важливим економічно-промисловим центром країни: тут виробляється до 60% промислової продукції. Головні галузі господарства — машинобудування (електротехніка), нафтопереробка, хімічна, харчова, текстильна. Місто є важливим транспортним вузлом, найбільшим морським портом регіону (вантажообіг 9 млн. т на рік). У столиці діє метрополітен. За40 км від міста знаходиться аеропорт міжнародного значення «Есейса».

Визначними пам’ятками Буенос-Айреса є церкви Сан-Ігнасіо (1710—1734) і Ель Пілар (1716—1732), ратуша (1725—1754), невеликі будинки колоніального минулого. У місті багато парків, зокрема парк Палермо, ботанічний сад (1898).

Аргентина є президентською республікою. Глава держави й уряду — президент, який обирається загальним таємним голосуванням на 4 роки з правом повторного переобрання. Національний конгрес (парламент) формується з Сенату (72 депутати — по 3 від кожної провінції; два сенатори із кожного округу представляють партію більшості, а один — партію меншості, що набрала найбільшу кількість голосів; обираються сенатори на 6 років) і Палати депутатів (257 осіб, які обираються на 4 роки прямим голосуванням за принципом пропорційного представництва).

Країна є федерацією, до якої входять 23 провінції і Федеральний столичний округ (Буенос-Айрес). Провінції поділено на департаменти.

Кордони. На півдні і заході Аргентина межує із Чилі (5150 км), на сході — з Бразилією (1224 км) та Уругваєм (579 км), на півночі — з Болівією (832 км) і Парагваєм (1880 км). Берегова смуга країни звивиста, утворена затоками, мисами, островами й острівцями. Загальна довжина кордонів країни становить 9665 км, берегової смуги 4989 км.

Участь у міжнародних організаціях. Аргентина є учасницею ООН, ОАД (з 1948 р.), ЛААІ (з 1981 р.) тощо. Країна розвиває економічні відносини з Бразилією та іншими державами регіону. У березні 1991 р. було підписано угоду між Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм про створення Південноамериканського загального ринку — МЕРКОСУР (з 1995 р.).

Природні умови і ресурси

Велика протяжність країни з півночі на південь зумовила різноманіття ландшафту, наявність потужного природно-ресурсного потенціалу.

Рельєф. На сході країни переважають рівнини, на заході — гори. Гірську систему Анд утворюють високі плоскогір’я і хребти висотою 5—6 тис. м. У центрі знаходяться діючі (Льюльяйльяко — 6723 м, Антофалья — 6100 м тощо) і згаслі вулкани Західних Кордильєр і найвищі височини континенту (г. Аконкагуа — 6959 м). На правобережжі Парани простягається Пампа, яка на сході низинна (від 16 до 250 м), а на півдні пагорбкувата (до 500 м). Увесь південь займає Патагонське плоскогір’я з плоскою столовою поверхнею (месас), на якій височіють окремі залишкові пагорби.

Клімат. Для країни характерний помірний клімат, крім невеликого тропічного району на північному сході і субтропічної півночі. На північному сході клімат вологий і жаркий (середня температура січня — +28°С, липня +18°С), для Патагонії характерний напівпустельний і прохолодний (можливі морози до -33°С). Південні вітри пампе- ро спричиняють заморозки навіть на півночі країни. На північному сході випадає до 1600 мм опадів на рік, у Пампі 400—600 мм, у Патагонії — 100—300 мм, на східних схилах Анд — до 2000 мм.

Ріки й озера. На північному сході знаходяться головні повноводні і судноплавні ріки Парана, Парагвай та Уругвай. На р. Ігуасу розташований наймальовничіший на Землі водоспад Ігуасу, загальна висота падіння води якого — 72 м-

В Андах є багато льодовикових озер. Мальовничі озера зосереджені біля підніжжя Патагонських Анд (Нуель-УаП1> Буенос-Айрес, В’єдма, Лаго-Архентіно). У Прекордильєра знаходяться мінеральні і термальні джерела.

Мінеральні ресурси. Родовища нафти (запаси — 380 млн. т) й газу (566 млрд. м3) знаходяться на півдні Патагонії (Магелланів басейн), міжгірських прогинах Прекордильєр й Анд. Запаси вугілля в Аргентині незначні, до того яс невисокої якості. За покладами урану країна посідає перше місце у Латинській Америці, за запасами берилію — друге. Значними є поклади залізних, марганцевих, мідних і свинцево-цинкових руд, що знаходяться у Північних і Центральних Андах. Наявні великі родовища сірки, будівельної сировини (зокрема, мармуру і граніту).

Рослинні і тваринні ресурси. На теплому і вологому південному сході Аргентини ростуть пальми, дальбергії, палісандри, таніни; у Пампі — переважно трави. Лісами вкрито 12—15% території. Найціннішими є хвойні ліси (ялина, сосна, кедр, кипарис, араукарія, лапачо тощо).

У країні водяться мавпи, ягуар, пума, оцелот, тапір, броненосець, лисиця, олень, американський страус нанду, кондор, альпака, фламінго, папуги, колібрі. Великих збитків завдає сарана на родючих землях Пампи.

Рекреаційні ресурси. Визначними природними пам’ятками Аргентини є мальовничі озера у курортному районі Барилоче, водоспад Ігуасу (відкритий у 1892 р.) на кордоні з Бразилією (один з найширших у світі — 14 км), мінеральні і термальні джерела. Аргентинські національні парки було створено на початку XX ст., і нині їх понад 10 (Ігуасу, Ла- нін, Науель-Уапі тощо).

Населення

Аргентина — переселенська країна, населення якої сформувалося під впливом масової європейської імміграції (переважно іспанців та італійців).

Чисельність населення. Мови. Європейська імміграція зумовила швидке зростання чисельності населення країни з Другої половини XIX ст. Якщо у 1869 р. в Аргентині мешкало 1,7 млн. осіб, то у 2004 р. — уже 39,5 млн.

Офіційною мовою проголошено іспанську, хоча поширені також італійська, французька, англійська, німецька іпортугальська.

Демографічні особливості. В Аргентині населення збільшується завдяки природному приросту, який, на відміну від більшості латиноамериканських країн, невисокий (0,98% ). Народжуваність становить 16,9%о, смертність — 7,57%о. Дитяча смертність оцінюється у 17,2%о. Вікова структура аргентинців відзначається високою часткою працездатного населення (63%), однак нині помітна тенденція до зменшення кількості молодого населення (26%) і збільшення частки осіб літнього віку (11%). Середня тривалість життя чоловіків у 2004 р. становила 72,1 року, жінок —79,8 року.

Національний і релігійний склад. Корінне населення (індіанці) Аргентини було майже все знищене під час європейської колонізації. Нині індіанці (до 30 тис. осіб) мешкають навколо кордону з Парагваєм (тупі-гуарані, матакома- тагуайо, гуай-куру тощо). Крім того, у гірських районах на північному заході проживають метиси, що частково зберегли мову кечуа. В Аргентині живуть також українці (приблизно 150 тис. осіб), поляки, німці, французи, євреї та ін.

Більшість аргентинців сповідує католицизм (92%). Водночас зростає кількість протестантів (2%) завдяки активній проповідницькій діяльності.

Розміщення населення. Для розміщення населення характерні дві особливості: висока концентрація у прибережному районі Пампи і високий ступінь урбанізації. Середня густота населення становить 13 осіб/км2. Майже не заселені гірські області, безводні простори Патагонії, Чако. Найбільшу густоту мають промислові райони, особливо поблизу Буенос-Айреса та у пониззі р. Парана — до 100 осіб/км2, а також райони вирощування експортних сільськогосподарських культур.

Аргентина — урбанізована країна (у містах мешкає 88% населення). Майже 2/3 городян зосереджено у містах з населенням понад 100 тис. осіб. У країні залишилося багато давніх іспанських міст. Понад 1/3 населення країни мешкає у Буенос-Айресі (12,6 млн. осіб), який є однією з найбільших агломерацій світу. Великі міста — Кордова (понад 1,5 млн. осіб), Росаріо (1 млн.), Ла-Плата (645 тис).

Трудові ресурси. У 2004 р. чисельність працездатного населення становила 15 млн. осіб. Більшість економічно активного населення країни зайнята у невиробничій сфері, У сільському господарстві частка зайнятих знизилася Д° 12%, а у промисловості — до 31%. Нестабільність економічної ситуації призвела до високого рівня безробіття, зокрема у 2004 р. — 15%. Крім того, нараховується понад 2 млн. осіб (13% працездатного населення), що зайняті неповний робочий тиждень.

Характеристика господарства

Аргентина — економічно розвинута країна Латинської Америки з відносно різноманітною структурою господарства.

Сучасний стан економіки. За рівнем економічного розвитку країна посідає третє місце у Латинській Америці (після Бразилії і Мексики). Її ВНП у 2004 р. становив 483,5 млрд. дол., або 12 400 дол. на душу населення, і є найвищим серед країн Південної Америки. Більшу частку ВНП забезпечують сфера послуг (54%), промисловість (36%) і сільське господарство (10%).

Із середини 70-х років XX ст. в країні проводяться неоліберальні реформи, результати яких стали помітними з 1989 р. Важливими напрямами економічного розвитку стали приватизація, лібералізація режиму щодо іноземного капіталу, зміцнення національної валюти, податкова, банківська та інші реформи. Економічна політика Аргентини ґрунтується на рекомендаціях МВФ. На початку 2002 р. криза загострилася, песо було девальвоване, валютні вклади заморожені, по країні пройшла хвиля масової непокори (з людськими жертвами). Нині уряд взяв курс на стабілізацію економіки, зокрема приватизацію підприємств державного сектору, жорсткий бюджетний контроль, відкриття внутрішнього ринку для іноземних компаній, новий податковий режим.

Після Другої світової війни державний сектор зміцнив свої позиції. Державні компанії контролювали залізні та шосейні дороги, видобуток вугілля й природного газу, значну частину видобутку і переробки нафти, виробництво електроенергії, виплавку чорних металів тощо. У 90-ті роки XX ст. розпочався процес приватизації, а іноземних інвесторів було прирівняно у правах з національними. Унаслідок Цього зменшилася роль держави в управлінні економікою, 28% державної власності перейшло до американського, а 24% — до іспанського капіталу. Іноземному капіталу належать провідні позиції у ключових галузях. Водночас сформувалися потужні національні монополії. Однак, незважаючи На впроваджені економічні заходи, економіка Аргентини ще Нестабільна. Зокрема, значним є зовнішній борг країни — 157,7 млрд. дол. у 2004 р., за розмірами якого Аргентина є однією з перших серед країн, що розвиваються.

Загальна характеристика промисловості. Аргентина — найрозвинутіша промислова країна у регіоні, яка входить до країн «великої трійки» (із Бразилією і Мексикою), що контролюють 2/3 промислового виробництва Латинської Америки.

Гірничовидобувна промисловість. У цій галузі країни найвагомішим є видобуток нафти (37 млн. т) й газу(20 млрд. м3); поклади вугілля незначні (видобуток0,7 млн. т). Уранову руду (300 т) видобувають у провінції Мендоса. Також тут є родовища залізної (0,7 млн. т), мідної (200 тис. т), свинцево-цинкової (45 млн. т), олов’яної, марганцевої руд, золота (20 т), сірки.

Паливно-енергетичний комплекс. Аргентина цілком забезпечує себе нафтою й газом, завозить лише нафтопродукти. Вона має потужну нафтопереробну промисловість. Найбільші заводи знаходяться у Ла-Платі, Кампане, Сан- Лоренсо, Кампо-Дуран тощо. Загальне виробництво електроенергії становить 82,8 млрд. кВттод. Основою галузі є ТЕС (52%). Збільшується роль гідроенергії (41%), великі ГЕС працюють на р. Парана (ГЕС «Корпус Посадос» потужністю 4,7 млн. кВт). Аргентина стала першою країною у Латинській Америці, в якій розпочали розвивати атомну енергетику. На неї припадає 7% виробленої електроенергії (2 реактори потужністю 0,9 млн. кВт). Розвинуте виробництво електроенергії на геотермальних станціях.

Металургія. Чорна металургія країни базується здебільшого на імпортній сировині. Діють заводи з повним циклом виробництва. Сталь (5 млн. т) та чавун (1,4 млн. т) виплавляють у Сан-Ніколасі, Сапла, Енсенаді тощо. Незважаючи на наявність власної сировини, кольорова металургія розвивається повільними темпами, дещо інтенсивніше — алюмінієва промисловість (Пуерто-Мадрин), виробництво свинцю (200 тис. т — Пуерто-Вілеласе, Мерседес) і цинку (Комодоро-Ривадавія, Сарате).

Машинобудування. Його головною галуззю є автомобілебудування (600 тис. машин, у т. ч. 269 тис. пасажирських). Автомобільна промисловість цілком контролюється іноземними монополіями. Майже всі автомобільні заводи зосереджено у Буенос-Айресі та Кордові. Суднобудування представлене великими суднобудівними і судноремонтними верф’ями у Буенос-Айресі та Енсенаді. Тут розвинуте також авіабудування (найбільший завод розташований у Кордові). Найдавнішою галуззю є сільськогосподарське машинобудування (виробництво тракторів). Останнім часом значно розвинулася електротехнічна та радіоелектронна промисловість (1,7 млн. телевізорів і 600 тис. радіоприймачів)- Підприємства цієї галузі представлені заводами американських і японських компаній. В Аргентині також сформувався потужний військово-промисловий комплекс (виробництво зброї, боєприпасів, ракет класу «повітря—земля» і «земля—земля » ).

Хімічна промисловість. Традиційними галузями країни є лакофарбова, парфумерна, фармацевтична, виробництво технічних мастил (тунгового, лляного, касторового). Більшу частину продукції становлять товари побутової хімії (миючі засоби, предмети санітарії, гігієни тощо) й основної хімії (добрива, пластмаси, лакофарбові матеріали).

Легка промисловість. У ній вирізняється текстильна галузь, в якій розвинуті виробництво штучних волокон, вовни, бавовни, льону. Найдавнішим і найбільшим центром галузі є Буенос-Айрес.

Харчова промисловість. До найдавніших її галузей належить м’ясна (один з найбільших світових виробників та експортерів м’яса, насамперед яловичини). У країні виготовляють різноманітні напої, зокрема ром, вино (четверте місце у світі), пиво, відомими є також тютюнові вироби. Розвивається молочна (0,4 млн. т сиру), цукрова (1,5 млн. т цукру), плодоовочева і рибоконсервна промисловість.

Сільське господарство. Аргентина майже повністю задовольняє свої потреби у продовольстві і є його провідним експортером. Обробляють лише 8% земель, більша їх частина зосереджена у Пампі, де переважають великі латифундії. Господарствам розміром понад 1000 га («естансії») належить майже 3/4 земельного фонду. Вони цілком механізовані. Середній розмір великих господарств сягає 13 тис. га. Інтенсивному розвитку сільського господарства перешкоджає збережена архаїчна система землеволодіння і землекористування.

Тваринництво. Ця галузь відіграє провідну роль у сільському господарстві. Пріоритетним є розведення великої рогатої худоби, за поголів’ям якої (54 млн. голів) Аргентина займає провідні позиції у світі. Понад 70% поголів’я становлять м’ясні породи (виробництво м’яса — 3,6 млн. т). У Пампі зосереджено більше 3/4 їх поголів’я, які відзначаються високою продуктивністю. Молочне скотарство розвинуте тільки поблизу великих міст. Аргентина — провідна вівчарська країна: за поголів’ям овець (18 млн.) вона входить у першу десятку країн світу. Більшість овець розводять У Пампі та Патагонії. Свинарство розвинуте слабо (5,4 млн.) й орієнтоване переважно на внутрішній ринок. У гірських районах розводять кіз і тяглову худобу (коней, мулів).

Рослинництво. В Аргентині переважає вирощування традиційних експортних зернових і олійних культур. Основною зерновою культурою є пшениця (8,6 млн. т), яку культивують здебільшого на родючих ґрунтах Пампи. Провідні позиції займає країна і за виробництвом й експортом кормового зерна — кукурудзи (10,2 млн. т), жита, ячменю та вівса. Експортне значення має також вирощування у Пампі олійних: соняшника (3 млн. т) і льону (450 тис. т) Традиційно вирощують арахіс і маслини. Головною технічною культурою є бавовна. Специфічна культура півночі країни — парагвайський чай (єрба-мате). Провідні позиції у землеробстві посідають садівництво (яблука і цитрусові), овочівництво (відомі аргентинські томати) та виноградарство (1,9 млн. т).

Лісове господарство. Країна володіє потужними лісовими ресурсами, однак використовуються вони ще недостатньо. Ліси займають понад 60 млн. га площі (за цим показником Аргентина входить у першу десятку країн світу). Заготівля промислової деревини становить 7,6 млн. м3. Аргентина цілком забезпечує себе целюлозою і папером (750 тис. т). Із місцевого дерева кебрачо (зосереджені майже 80% світових його запасів) отримують дубильний екстракт, який використовують у шкіряній промисловості.

Рибальство. Незважаючи на велику протяжність берегової смуги, морепродукти ніколи не мали широкого попиту серед населення. Загальний вилов риби становить 0,7 млн. т, а морепродуктів — 0,4 млн. т. Основними промисловими видами риби є сріблястий хек і путасу.

Транспорт. Загалом транспортний комплекс розвинутий недостатньо, що перешкоджає економічному зростанню.

Усі провінції Аргентини сполучає мережа залізниць, загальна протяжність яких становить 34,09 тис. км. Вони нерівномірно розподілені по території країни і характеризуються низьким технічним оснащенням. Залізницями перевозиться 17,5 млн. т вантажів (10% вантажообігу) і 485 млн. пасажирів. Аргентина вирізняється з-поміж латиноамериканських країн довжиною автошляхів — 215,4 тис. км, з них 63,5 тис. км з твердим покриттям. На автомобільний транспорт припадає 51% вантажоперевезень. Більшість шосейних доріг, як і залізниці, мають радіальну конфігурацію з центром у Буенос-Айресі. Головне магістральне шосе прокладене у меридіональному напрямку від північного кордону до м. Ушуая на о. Вогняна Земля, вздовж всього У3´ бережжя країни.

Внутрішній водний транспорт вагомої ролі не відіграє судноплавство розвинуте переважно на ріках Парана і Уругвай. Довжина внутрішніх водних шляхів — 11 тис. км. Горський транспорт займає провідні позиції у зовнішніх перевезеннях вантажів і у внутрішньому сполученні між прибережними районами країни. За розмірами торгового і танкерного флоту Аргентина поступається багатьом країнам регіону (149 тис. бр.-реєстр, т). Найбільшими портами є Буенос-Айрес, Ла-Плата, Мар-Дель-Плата, В’єдма, Комодоро-Ривадавія.

Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються національною авіакомпанією «Аеролінеас архентінас». Головний міжнародний аеропорт країни «Есейса» знаходиться у Буенос-Айресі, також працюють ще 8 міжнародних аеропортів і 416 аеродромів.

Зовнішня торгівля. Аргентина є потужним постачальником деяких промислових товарів і сільськогосподарської сировини. У 2004 р. обсяг експорту становив 33,78 млрд. дол., імпорту — 22,06 млрд. дол. Приблизно 55% прибутків від експорту припадає на аграрну продукцію, насамперед м’ясо, пшеницю, кукурудзу, насіння олійних культур тощо. Промислова продукція сягає 30% обсягу експорту. В імпорті переважають транспортне обладнання та автомобілі, споживчі товари тощо.

Зовнішньоекономічна політика спрямована на забезпечення більшої відкритості економіки і залучення зовнішніх кредитів та інвестицій. Накопичені в країні іноземні прямі інвестиції у 2003 р. становили 146 млрд. дол. Головними інвесторами є СІНА, Іспанія, Італія, Велика Британія, Франція, Канада, Бразилія. Вільною економічною зоною проголошено національну територію Вогняна Земля і о-ви Південної Атлантики.

Головними торговельними партнерами Аргентини є країни Західної Європи, США, Японія. Провідне місце у зовнішньоторговельних операціях належить країнам МЕР- КОСУР, зокрема Бразилії, Уругваю і Парагваю. Українсько-аргентинські торговельні відносини не відповідають Потенційним можливостям. Взаємний товарообіг становить 39 млн. дол. (2004).

Соціальна сфера

На соціальне і культурне життя країни впливають іспанські (з певними елементами індіанських) і європейські традиції.

Освіта. Аргентина вирізняється серед країн Латинської Америки високим рівнем освіти (загальна письменність — 97%). Навчання обов’язкове для дітей віком від 6 до 14 років і безкоштовне у початковій школі. У країні функціонують понад 50 університетів, у т. ч. у Буенос-Айресі (1821), Кордові (1613), Ла-Платі (1884), Санта-Фе (1919) тощо. У державних ВНЗ навчається 946 тис. студентів, у приватних — 166 тис.

Культура і мистецтво. В Аргентині збережено традиції прикладного мистецтва (барвисті килими і ковдри, плетені сомбреро, вироби з кераміки). У народній аргентинській музиці переважають мотиви креольського фольклору. На основі культури гаучо (аргентинські ковбої) створено багато пісень і танців Аргентини. Однак найвідоміший аргентинський танець танго зародився у портових тавернах Буенос-Айреса. У Буенос-Айресі — центрі театрального життя країни — знаходиться понад 50 театральних залів, зокрема Національний театр Сервантеса, театр «Сан-Мартін» тощо.

До найбільших музеїв Аргентини належать Національний музей мистецтв (1895), Етнографічний музей «Хуан Б. Амбросетті», Музей природничих наук «Бернардіно Ривадавія» (1823), Міжнародна художня галерея у Буенос- Айресі.

Самобутнім є Буенос-Айрес: тут будівлі й пам’ятки колоніальної епохи XIX ст. розташовані поруч із сучасними хмарочосами, зокрема будинок Національного конгресу і монумент національному герою генералу Хосе де Сан-Мар- тіну тощо.

Рекреація і туризм. Щороку до Аргентини приїжджають 3,9 млн. туристів, які приносять країні до 3 млрд. дол. прибутку.

Рекреантів приваблює не лише неповторна краса природних ландшафтів (гірські озера із кришталево чистою водою на півдні країни), величні Анди із сніговими вершинами, пальми і чудові водоспади на північному сході Аргентини, пагорбкуваті рівнини і тихі ріки центральної частини країни, безкраї простори аргентинської Пампи, а також визначні пам’ятки великих міст.

Поблизу столиці розташований відомий приморський курорт Мар-дель-Плата. У м. Корріентес знаходяться церква Ла-Сантіссіма-Круз, де зберігається хрест XVI ст., монастир Сан-Франсіско. На о. Вогняна Земля розташоване найпівденніше місто на Землі — Ушуая — і найвіддаленіший у світі заповідник дикої природи.