Українська культура в європейському контексті

Зародження і розвиток шкільної освіти

Свідчень про поширення освіти на Русі в дохристиянські часи ми не маємо. А от відомостей про те, що у нас були в ті часи писемні люди, маємо немало. Це засвідчують укладені договори українських князів, різні написи на предметах матеріальної культури, згадки авторів візантійських, римських та інших хронік. Письмо і книжка в ті часи не були чимось небаченим. Князі та вищі стани Русі давали освіту своїм дітям за кордоном, здебільшого первинні навички освіти здобували самотужки (особливо щодо читання).

Запровадження християнства активізувало процеси поширення освіти, спричинило організацію та розвиток шкільної справи. Проте спершу "книжне письмо" не набуло більш-менш значного поширення, обмежувалося невеликим числом "луччих людей" або "нарочитих чадей". Є відомості, що Володимир після охрещення Русі 988 р. створив у Києві при Десятинній церкві першу школу для дітей місцевої аристократії. З літопису відомо, що син Володимира Ярослав Мудрий у Новгороді 1054 р. створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб. Навчання велося рідною мовою, а навчали у цій школі читанню, письму, основам християнського віровчення та лічбі.

Обставини того часу та потреби життя вимагали певного знання, бо освічені люди були потрібні й для церкви, й для держави, для заміщення церковних урядів та різних посад адміністративного характеру, для підтримання широких торговельних зв´язків, ведення великих господарств у боярських маєтках та ін.

Бурхливе палацо, храмобудівництво, що розгорнулося після запровадження християнства, вимагало висококваліфікованих майстрів-художників для їх оздоблення, співаків для церковних відправ. Тому окрім загальноосвітніх шкіл на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьбярства, гутництва, художнього ковальства тощо.

Дипломатичні й торгівельні зв´язки Русі з Візантією та іншими країнами вимагали від українців високої освіти з обов´язковим знанням грецької та латинської мов. їх вивчення було необхідним для практичної діяльності тогочасного дипломатичного корпусу і різних торговельних, культурних та інших зв´язків Русі з закордоном. З цією метою у новозбудованій Софії Київській Ярослав року 1037 створює школу, яка продовжуючи кращі традиції Володимирової та візантійських шкіл, була по суті вже школою нового типу. Це перший вітчизняний вищий навчальний заклад, який з´явився, до речі, на століття раніше, ніж перші вузи Західної Європи. Рівень знань, що їх одержували тут діти, був не нижчим за візантійські вищі школи. Вчилися у цій школі діти найвищої знаті Русі: майбутній митрополит Іларіон, посадники Остромир та Ратибор, кодифікатори (ті, що зводили в єдине ціле кодекси "Руської правди") Коснячко й Никифор Киянин, діти самого Ярослава, з десяток шляхетних іноземців — претендентів на корони королів. За деякими відомостями, в різні часи в школі Ярослава навчалися діти англійського короля Бдмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.

Які ж науки вивчали у цій високій школі? Літопис називає поряд з богослов´ям філософію, риторику, граматику, історію, грецьку мову, висловлювання античних авторів, географію та природничі науки. З її стін вийшло багато діячів української культури.

Після смерті Ярослава Мудрого школи створювали при єпископських осередках для підготовки духівництва. У них учили навикам читання, писання, церковного співу, основ віри й моралі, потрібних для священиків. По парафіях, при церквах, існували школи початкової освіти для дітей простих людей.

Освіта на Русі мала свої особливості. Найголовнішою з них була та, що до освіти прилучалися діти не лише чоловічої статі, а й жіночої. Щодо цього є цікаве свідчення відомого історика XVIII ст. В. Тат і ще ва, який наводить такий приклад з літопису, датованого 1085 р.: онука Ярослава Мудрого Янка (Ганна) Всеволодівна в цьому ж році відкрила (фундувала) в Києві спеціальну школу для 300 дівчат, у якій окрім грамоти навчали ще й різному рукоділлю. Надзвичайно високоосвіченими були чернігівська княгиня Параскева, Параскева Полоцька та інші жінки у княжих родинах. Причому вони вивчали і добре знали не лише "афинейські премудрости", а й "философию, риторию и всю грамматикию". Вчили їх тут співу, шляхетної поведінки, гаптування, вишивки, кравецтва.

Багато корисного у справу освіти вніс Києво-Печерський монастир. Уже в XI ст. тут виникає центр підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів. Тільки до татаро-монгольського нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів. Тут з´явився і набув свого розвитку феномен літописання. У цьому монастирі працювали відомі літописці Нестор, Никон, Сильвестр; у XII ст. був складений "Києво-Печерський патерик" — визначний твір, історичний первісток Київської Русі.

Окрім грамоти у вузькому розумінні цього слова — вміння читати й писати — на Русі добре знали й арифметику. Знання її здобували в цих же школах. Літопис доніс до нас такий цікавий приклад: новгородський диякон Кирик 1136 р. обчислив, скільки днів минуло від створення світу — 29 120 652. У "Руській правді" подавалися обрахунки приплоду худоби на сотні тисяч. Окрім знання чотирьох правил арифметики, на Русі знали й дроби та користувалися ними при найрізноманітніших обрахунках.

Такий спосіб шкільної освіти на Русі пізніше поширився на північно-новгородські та московські землі і зберігся серед народних мас.

Відзначимо: найстаріший слов´янський правовий кодекс XI—XII ст. — "Руська правда" — збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби. Вона цікава ще й своєю майже чистою східнослов´янською мовою, без церковнослов´янських елементів, прозорою будовою речень та словником сьогодні вже невживаних слів-термінів.

Варто згадати й медицину. Першими лікарями на Русі були ворожбити і знахарі, всілякі "віщуни" та "кудесники" — чоловіки й жінки. Лікували замовляннями і заклинаннями. Мали місце також водолікування, термотерапія (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо. Поодинокі згадки маємо про хірургічне втручання.