Основи природознавства: Природа України

Комахи з повним перетворенням

Ряд Твердокрилі, або Жуки. Це найчисленніший ряд комах в Україні. їх нараховується близько 6000 видів. Сама назва «твердокрилі» свідчить про те, що перша пара крил у них перетворилася на тверді надкрила. Вони не беруть участі у польоті, в той час як для цього служить друга пара перетинчастих крил. Ротовий апарат у жуків типово гризучий. Серед них є хижі, рослино- і багатоїдні. Відомо, як вони приваблюють маленьких дітей, тому потрібно сформувати у них правильне ставлення до жуків.

У лісі, саду, а часто і просто на стежках зустрічаються жуки з родини Жужелиці. їх можна відрізнити за видовженим тілом, довгими ногами. Більшість з них веде хижий спосіб життя. Полюючи на різних шкідників лісу, саду, вони приносять велику користь.

Особливо корисними є більшість турунів і серед них найбільший — турун кримський, занесений у Червону книгу України. Не можна не захопитися красою цього жука, який в основному зустрічається в лісах і садах Криму. Синьо-фіолетовий колір його надкрил, багата та різноманітна за фактурою їхня поверхня — все в ньому вражає. Слід розповісти дітям, що вдень ці жуки ховаються у нірках, шпаринах, а у сутінках виходять на полювання. Здобиччю його є слимаки (за що його і називають молюскоїдом). Цим він і приносить велику користь садівництву і виноградарству. Його треба охороняти.

Приваблює красою турун фіолетовий, у якого надкрила з фіолетовим відливом, а по краях зелена або червона смужка.

На відкритих сонячних місцях з піщаним ґрунтом живуть стрибуни. Зверху тіло жуків зеленувато-буре з білими плямами. Вони та їх личинки також хижаки.

Дуже гарні і корисні жуки-красотіли. Тримаються вони на деревах, де полюють за гусінню соснового шовкопряда та іншими гусеницями, яких не поїдає більшість птахів. Учепившись у гусінь, жуки падають,з нею на землю, де і поїдають її. Ці гарні жуки стали досить рідкісними, тому також потребують охорони.

Проте є серед турунів невеликі і непоказні чорні жуки з бронзовим відливом —- туруни хлібні, які пошкоджують сходи зернових культур і виїдають зерна в колосках.

Під час екскурсій до водойм діти можуть побачити цікавих хижих жуків — плавунців і вертячок. Про них можна розповісти, що живе плавунець у ставках, тихих заводях річок. Верхні крила у нього гарні — темно-коричневі з жовтою смужкою по краях. Тіло жука овальне, сплющене, а задні ноги вкриті волосками-щетинками, і, підгрібаючи ними, неначе веслами, жук швидко пливе. Інколи він піднімається на поверхню води, щоб набрати повітря. Жук-плавунець — хижак. Він нападає на комах, рачків, пуголовків. Цим же живляться і його дітки-личинки, які живуть у воді. Інколи навесні жуки переселяються з однієї водойми в іншу. Тоді їх можна побачити навіть на вулиці міста. Жуки-плавунці прикрашають нашу природу, але коли вони поселяються у ставках, де розводять риб, рибоводи цьому не радіють.

Хижий спосіб життя ведуть і жуки-вертячки, які цілими зграйками кружляють на поверхні стоячих водойм. Слід розповісти дітям, що кружляючи по воді, ці жучки вишукують здобич — маленьких тваринок. Личинки вертячок живуть у мулі і також живляться маленькими тваринками.

А ось жук-водолюб — не менш цікавий мешканець водойм — живиться зовсім інакше. І розповісти про нього дітям можна приблизно так:

«Водолюба легко відрізнити від плавунця: він більший, опукліший, весь чорний. Живе у ставках, живиться водяними рослинами. Задні ноги у водолюба довгі, вкриті волосками, але плавати так швидко, як плавунець, водолюб не вміє. Частіше він повзає по підводних рослинах. Навесні водолюб відкладає яйця в кокон, прикріплюючи до плаваючих у воді листків. З яєць виходять товсті і незграбні личинки, які мало плавають, а більше повзають по рослинах. Проте рослин личинки не їдять. Вони полюють на комах, інколи на мальків риб».

Скрізь — і на городі, і у саду, парку чи в лісі — діти зустрічаються з сонечками. їх існує багато видів і більшість з них хижаки не тільки у дорослій, але й у личинковій стадії. Дорослі сонечка і їх личинки живляться головним чином попелицями, знищуючи їх у величезній кількості (до 60 яблуневих попелиць за день, що складає близько 50 % маси сонечка). Тільки деякі рослиноїдні сонечка можуть завдавати певної шкоди рослинам.

Сонечко — один з найцікавіших об’єктів для спостережень навіть з наймолодшими дошкільниками. Можна розповісти дітям про цього жука так:

«Сонечко — дуже гарний жук. На червоних крилах наче намальовані сім чорних крапок. Своїм забарвленням сонечко попереджає пташок: не беріть мене, я неїстівне. Подивіться, яку крапельку жовтої рідини залишає сонечко, якщо його потримати на руці. Вона гірка і не до вподоби пташкам. Живляться сонечка Попелицями, поїдаючи їх у великих кількостях. Цим вони приносять вел и к у користь городам, садам і лісам».

Старшим дошкільникам слід показати личинки сонечка і розповісти, що влітку сонечко відкладає яйця, з них виходять личинки. Вони чорні, оксамитові, з червоними цятками. Личинки сонечка ненажерливі. Вони ще більше поїдають шкідливих попелиць, ніж дорослі сонечка, і тому дуже корисні. Коли настає осінь, дорослі сонечка ховаються під опале листя і там засинають. Жуків і їх личинок потрібно оберігати. Вони і корисні, і прикрашають нашу природу.

Надзвичайно цікавлять дітей жуки-рогачі, до яких належить жук-олень. Зустріти його можна найчастіше в лісі, старому парку. Він є найбільшим і найкрасивішим жуком наших лісів. Назвали його так тому, що верхні щелепи самця нагадують роги оленя. Весь жук коричневого кольору, дуже блискучий. Найчастіше жуки- олені живуть у лісі, де ростуть дуби. Влітку ввечері вони літають біля верхівок дерев. Удень часто сидять на стовбурах дерев, з яких витікає сік. Дуже люблять жуки ласувати цим соком, часом починають битися за місце, де соку більше. Яйця вони відкладають у порохняві пеньки, дупла. Личинки, що виходять з яєць, живляться деревною трухою і ростуть. Жуки-олені є окрасою нашої природи, їх треба берегти.

Навесні і влітку під час прогулянок у ліс, парк, а часто і на ділянці дитячого садка діти зустрічаються з цікавими пластинчастовусими жуками: бронзівкою золотистою, оленкою, хрущами, носорогами.

На квітах шипшини, троянди, бузку можна зустріти надзвичайно гарних жуків-бронзівок . Про бронзівку золотисту Можнд розповісти дітям, що вона дуже гарна, вся переливається на сонці золотисто-зеленим кольором. Завдяки чіпким лапкам жук вправно повзає по стеблах, квітках рослин, якими він живлиться. Яйця жук відкладає у порохняву деревину. Личинки, що з’являються з яєць, живляться цією деревиною і швидко ростуть. Звичайно цей жук шкодить, об’їдаючи квітки, але він і прикрашає нашу природу. , ,

Оленку волохату можна впізнати за матовим тілом, вкритим зверху білуватими волосками, і білими плямками на надкрилах. Зустрічається жук на квітах, яким шкодить, об’їдаючи пелюстки, тичинки. Личинки живуть у ґрунті, багатому на органічні рештки, і шкоди не завдають.

Великий інтересу дітей викликають хрущі. В Україні найбільш поширені хрущ мармуровий, хрущ травневий, західний, червневий. Усі вони великі, гарні, особливо хрущ мармуровий. Увагу дітей слід привертати до гарного рудувато-бурого забарвлення з білими плямками, які утворюють мармуровий малюнок. Усі хрущі мають спільні риси у способі життя. Дорослі жуки живляться листям берези, клена та іншими деревами. Життя їх триває 2—3 місяці. Яйця жуки відкладають у землю. Личинки хруща розвиваються також у землі протягом трьох років. Живляться вони у ґрунті корінням молодих дерев, чим і завдають значної шкоди лісам.

Про хруща травневого можна розповісти дітям, так:

«Його називають травневим тому, що найчастіше він зустрічається в травні, ввечері, біля беріз, кленів та інших дерев. Жуки гарні, рудуваті, з широкими вусиками. Зимують вони в землі, а навесні коли пригріває сонечко і на деревах з’являється листя, жуки виплітають і починають його об’їдати. Якщо травневих хрущів багато, вони можуть завдати великої шкоди деревам, особливо березам, дубам, кленам, осикам, тополям. Шкодять лісу, особливо садам і городам, їх личинки. Вони великі, товсті, жовтувато-білі, з жовто-коричневою головою. Три роки вони живуть у землі і ПІДгризають корінці дерев, багатьох рослин. Тільки на четвертий рік личинки перетворюються на лялечки. Проте ліс і сад мають і наших добрих друзів. Вночі хрущів ловлять сови, летючі миші, вдень — граки, шпаки. Личинками травневих хрущів живляться кроти. Ось тому треба бережно ставитися до цих помічників людини у боротьбі з шкідниками лісу і саду».

Досить швидко діти навчаються розрізняти жука-носорога. Для самця характерний великий ріг на голові, загнутий назад. Личинки носорога живуть у гною, у мертвій деревині верби, берези, липи та інших порід дерев.

На лісових стежках часто можна показати дітям лісового гнойовика, а на вигонах, під гноєм, звичайного гнойовика. Це досить великі, овальні, опуклі жуки чорного або синювато-чорного кольору, знизу сині. У всіх гнойовиків спосіб життя досить подібний. Під купою гною можна знайти широкий круглий отвір — це нора звичайного гнойовика. У нижній частині від неї відходить декілька розширених комірок. Ці комірки гнойовики (самці та самки) заповнюють ущільненим гноєм. Це запас їжі для личинок. Можна показати дітям сильні передні кінцівки гнойовиків, пристосовані до риття. Личинка живиться гноєм, росте, зимує, а весною перетворюється на лялечку.

Жуки-гнойовики можуть служити живим барометром. За спостереженнями відомого французького ентомолога Ж. А. Фабра, у тихі теплі вечори вони з голосним гудінням літають, розшукуючи купи гною, а в холодну або навіть у теплу погоду перед похолоданням чи дощем вони залишаються у своїх нірках.

Серед гнойовиків, що зустрічаються у степовій зоні України, найбільш цікавий копр місячний. Жуки ліплять з гною кулі, перекочують їх на значні відстані. Потім викопують нірку, куди і заганяють ці кулі. Одні з них використовуються як їжа для самого жука, а в інші жуки відкладають яйця, і в них розвиваються личинки.

Спостерігаючи за жуками-гнойовиками і розповідаючи про їхній спосіб життя, слід наголосити дітям на їх користі як санітарів природи. Копра місячного занесено до Червоної книги України.

Цікавим способом життя відзначаються жуки-мертвоїди. Серед них поширений гробарик звичайний — досить великий гарний жук, забарвлений у чорний колір з жовтогарячими яояеречними смугами. Зустрічаються гробарики на падалі. Запах трупів вони здатні почути за кілька сот метрів. Мертве тіло тварини вони заривають, для чого закопуються під труп, і, виштовхуючи з-під нього землю, поступово занурюють усе глибше. Коли труп зарито, самиці кладуть у нього яйця, з яких виходять личинки, що живляться трупом. Гробарики — санітари природи.

На ділянці дитячого садка, а також під час прогулянок і екскурсій до лісу, парку, на город тощо можна показати дітям жуків-листоїдів. Жуки живуть на листі, інколи на квітках. Личинки найчастіше також живуть на листі рослин, якими живляться. У жуків-листоїдів молена спостерігати цікаву особливість: потурбовані жуки падають з рослин, підгинаючи ноги і вусики.

На грядках з редискою, капустою діти помічають дрібненькі дірочки на листках — це пошкодження блішки хрестоцвітної, або хвилястої (див. табл. VIII, 8). Пояснюючи старшим дошкільникам причину пошкоджень, вихователь може розповісти про цих жуків те, що блішками їх назвали за особливість пересування — вони стрибають за допомогою сильних задніх ніг. Зимують жуки в ґрунті і до появи на грядках редиски, розсади капусти живляться дикими хрестоцвітими — суріпицею, дикою редькою. Коли ж з’являються ніжні сходи культурних рослин, вони переселяються на них. Блішки виїдають тільки верхній шар листка, де потім утворюються дрібненькі отвори. Личинки блішок розвиваються на коріннях капустяних рослин. У дитячому садку для боротьби з блішкою рослини посипають попелом.

Поширеним жуком-листоїдом є колорадський жук. Його легко відрізнити за наявністю 10 темних смужок на жовтогарячих надкрилах. Личинка колорадського жука червонуватого кольору з двома рядами чорних цяток по боках. Батьківщиною колорадського жука є Північна Америка, звідки він був завезений у Європу. Дорослий жук і його личинка поїдають листя картоплі та інші пасльонові. Жуки дуже плодовиті. Самка відкладає за життя в середньому 700 яєць. Зимують жуки у ґрунті, навесні вони живляться листям картоплі і через місяць приступають до відкладання яєць. У цей час спостерігаються масові перельоти жуків. Самка відкладає яйця купками на нижню поверхню Листків. Показуючи дітям жука, яйцекладку, треба простежити і за розвитком личинок. Вони живляться дуже активно і вже через 2—3 тижні ховаються у ґрунті, де утворюються лялечки. За рік встигає розвинутися 2, рідше — 3 покоління шкідників. На городі дитячого садка жуків збирають у баночку з дуже солоною водою.

Оглядаючи з дітьми кущі або дерева, можна показати, що на листках є пошкодження — дірки, а деякі листки скелетовані, на них залишилися тільки жилки. Особливо це помітно на калині (див. табл. VIII, 9), тополі, дубі, вільсі тощо. Слід пояснити дітям, що пошкоджують листя жуки-листоїди та їх личинки, показати їх. Цікаво простежити як жуки падають на землю і прикидаються мертвими на 2—3 хв (спосіб захисту).

Зацікавить дітей п’явиця червоногруда — гарний жук з синім блискучим тілом і червоною передньою спинкою. Личинка жука зовні схожа на маленьку п’явку. Зустріти їх можна і на дикорослих рослинах, і на листях злаків — ячменю, вівса, пшениці, яким вони шкодять.

Здійснюючи прогулянки в ліс, неважко показати дітям жуків- короїдів та їхні пошкодження. Особливо поширені короїди-типографи, стенографи. Сам жук маленький, з масивною головою. Розглядаючи дерево, пошкоджене короїдом, можна знайти вхідний отвір, куди забираються самки короїдів. Вони роблять у корі великі маточні ходи, в стінках яких відкладають яйця. Личинки, що виходять, прогризають личинкові ходи, в кінці яких перетворюються на лялечок. Короїди найчастіше трапляються на ослаблених деревах. Жуками і їх личинками живляться дятли, синиці, повзики.

Трапляються у лісі жуки-вусачі. Розглядаючи з дітьми вусача, слід пов’язати назву з дуже довгими вусами, спрямованими в сторони і поверх тіла назад. Вусачі відкладають яйця у кору дерев. Личинки вгризаються в кору, а потім у деревину, де прокладають ходи. Жуки, що вийшли з лялечки, дуже часто відвідують квітки, виїдаючи тичинки і маточки. Деякі живляться листям, молодою корою, соком, що витікає з дерев. З наших вусачів найбільшим є дубовий вусач — окраса нашої природи. Дуже рідкісні і гарні вусачі — альпійський і мускусний внесені до Червоної книги України і повинні охоронятися.

Цікавою виразною формою тіла і яскравим кольором відзначаються лептура чотирьохсмугаста і лептура червона, яких часто можна зустріти на квітах.

Личинок вусачів охоче поїдають дятли та інші птахи, які роздовбують відмерлу деревину у пошуках їжі.

Ряд Сітчастокрилі. До цього ряду належать комахи з двома парами сітчастих крил. Звідси і походить їх назва. Ротовий апарат у них гризучого типу. І дорослі комахи, і їх личинки—хижаки.

Цікавий представник цього ряду — золотоочка звичайна. Досить часто ввечері золотоочки залітають на світло до кімнати і вранці, побачивши комаху, люди, не задумуючись, позбавляють її життя. Золотоочка — наш друг у боротьбі з шкідниками. Про неї можна розповісти дітям, що золотоочкою цю комаху назвали за те, що в неї дійсно золотисті очі. Вона дуже ніжна і приваблива. Вся комаха світло-зелена, з довгими, ніжними блискучими крильцями. Живе золотоочка в садах, лісах. їжею її є попелиці.

Влітку золотоочки відкладають на нижній поверхні листків малесенькі яйця на довгих стебельцях. З них виходять личинки, які починають відразу ж розправлятися з попелицями. І доросла золотоочка, і її личинки приносять велику користь садам і лісам. Ця ніжна комаха є і окрасою природи.

Цікавою особливістю личинок золотоочок є те, ЩО,- ВХОПИВШИ здобич, вони спочатку проколюють її покриви загостреними жувальцями, відригують у ранку травні соки, а потім, наче через трубочки, висмоктують уже розріджену їжу.

Зимують золотоочки часто у приміщеннях між віконними рамами, отже, і взимку є нагода іноді показати їх дітям.

До цікавих представників сітчастокрилих належить мурашиний лев. Зустрічаються ці комахи найчастіше на піщаних ділянках. Дорослий мурашиний лев за зовнішнім виглядом схожий на бабок, від яких його легко відрізнити за більш довгими булавовидними вусиками. Вдень комахи сидять на різних трав’янистих рослинах і, якщо їх сполохнути, вони неохоче злітають, повільно перелітаючи на інше місце. Свою назву вони одержали завдяки своєрідному способу життя хижої личинки. Живуть личинки в сухому піску, вириваючи в ньому лійкоподібну ямку, на дно якої вони зариваються, висуваючи лише щелепи. Маленькі комахи, пробігаючи по краях ямки, що осипається, скочуються в неї і стають здобиччю лева.

На півдні України, в Криму, зустрічаються родичі мурашиних левів — аскалафи. Зовні вони схожі на метеликів. Крила строкаті, з яскравими жовтими, білими, темними плямами. На відміну від метеликів, вусики у них такої самої довжини, як і тіло. Личинки підстерігають здобич, сидячи під камінням і хапаючи її міцними щелепами. Аскалаф внесений до Червоної книги України і підлягає охороні.

Ряд Лускокрилі, або Метелики. З усіх комах метелики викликають найбільше захоплення. В давньому Римі існувала легенда, що метелики походять від квіток, які відірвалися від рослин.

Найбільш відмінна особливість метеликів у тому, що крила у них покриті лусочками, які мають вигляд списів, черепички і надають крилам метеликів своєрідного забарвлення. Ротовий апарат у метеликів має вигляд згорнутого спіралькою сисного хоботка. Під час висмоктування нектару хоботок розпрямляється. Розвиток у їх, відбувається з повним перетворенням. З яйця виходить зовсім не схожа на дорослу комаху червоподібна личинка, яка називається гусінню. Доросла гусінь перетворюється в малорухливу лялечку. Лялечки часто містяться всередині коконів різної форми. Гусінь більшості метеликів живиться різними частинками рослин, їсть шерсть, віск. Метелики відкладають яйця там, де живляться їх личинки. Дорослі метелики живляться переважно нектаром. Якщо на майданчику дошкільного закладу багато квітучих рослин протягом усього літа — це передумова проведення цікавих спостережень за метеликами.

Значення метеликів у природі дуже велике. Серед них є багато шкідників сільськогосподарських рослин. Однак у дорослій стадії багато метеликів е запилювачами рослин. Вони займають важливе місце у живленні птахів. Деякі метелики мають промислове значення, оскільки дають сировину для шовкової промисловості.

Дуже цікавим під час спостереження за метеликами є те, що з’являються вони рано навесні. Найбільше це дивує у березні, коли температура повітря піднімається до +18... + 20 °С. Тепло розтоплює злежалий сніг, нагріває дахи. І саме на горищах житлових будинків, а також у підвалах, печерах зимують кропив’янки (див. табл. IX, 7), денне павичеве око (див. табл. IX, 2). Досить довго вони літають восени, часом їх можна побачити навіть у жовтні на квітучих зимових айстрах і інших пізно квітучих рослинах.

Прокинувшись напровесні після заціпеніння, метелики живляться нектаром ранньовесняних рослин. Денне павичеве око на вербовому цвіті — звичайне явище. Набравшись сили, метелики починають у травні — червні відкладати яйця на нижню поверхню листків кормової рослини. Стадія яйця у них триває тиждень, гусені 2—3 тижні, лялечки 10—14 днів. Улюблений харч для обох метеликів — кропива. Не завдаючи шкоди культурним рослинам, ці чудові метелики прикрашають природу, а тому потребують нашої уваги і дбайливого ставлення. Ентомологи, на жаль, зазначають зменшення чисельності метеликів, оскільки їх без потреби виловлюють люди.

Зустрівши з дітьми цих метеликів, запропонуйте простежити, як вони пурхають, на які рослини сідають. Ось як можна розповісти про них дітям:

«Кропив’янка рано вилітає зі своїх зимових схованок. Здається, що вона з’являється для того, щоб порадувати людей своєю красою. Крила у неї червонуваті, з чорними цяточками, оторочені чорною смужкою і синіми плямами вздовж неї. Рано навесні літає метелик по лісових галявинах і ласує солодким соком медунки та первоцвіту. Коли проростуть інші рослини і серед них кропива, метелик відкладає на неї яйця. Гусінь кропив’янки полюбляє кропиву, звідси і походить назва цього метелика. Аж до осінніх холодів милує він наше око, а разом з тим робить і корисну справу: перелітаючи з квітки на квітку, переносить пилок.

Павичеве око чарує всіх своєю пишною красою. Ще здалеку видно вишнево-червоні крила з великими округлими плямами, які, наче очі, дивляться на нас. За схожість цих плям із пір’ям павичів і назвали люди метелика павичевим оком. Він серед найперших зустрічає весну і найпізніше літає восени. У сувору зиму ховається у щілинах на горищах. А тільки-но визирне сонце, зацвітуть квіти, починає кружляти над ними, добуваючи солодкий сік на поживу. Влітку метелик, відкладає яйця і з них виходить темна непоказна гусінь. Підросте, зробить собі кокон-чохлик, і згодом звідти вилетить ошатний метелик-красень. Більшу частину року прикрашає він нашу природу.

Уже в травні можна зустріти гарного мете лика-адмірала (адмирала)І. У адмірала на передніх оксамитово-чорних крилах наче накладено яскраво-червону смужку, а на задніх — таку ж облямівку з чорними цяточками. Мабуть, за таке урочисте вбрання і назвали цього метелика адміралом. Пурхаючи по квітках, сідаючи на них, метелик не тільки п’є солодкий нектар, але й на своїх ніжках переносить пилок з однієї квітки иа іншу, що дуже корисно для рослин. Влітку він відкладає яйця на будяки, кропиву. На них і вигодовується гусінь цього метелика. Якщо ви захочете побачити цих гарних метеликів у себе в садку, саджайте побільше квітів і метелики прилетять, щоб порадувати вас своєю красою».

До гарних літніх метеликів родини Німфаліди належать жалібниці (див. табл. IX, 3). Назва зумовлена зовнішнім виглядом метелика: зверху крила коричнево-чорні з широкою жовтуватою або білою облямівкою вздовж зовнішнього краю. Гусінь метелика живе на березі, вербі, тополі.

Досить часто і в дитячому садку, і у найближчому оточенні діти зустрічаються з метеликами-біланами, до яких належать лимонниця, білан капустяний, білан жилкуватий тощо.

Лимонниця одною з перших зустрічає весну. Ось приблизна розповідь вихователя про цього метелика:

«Рано навесні, коли тільки зійшов сніг, на лісових галявинах можна побачити пурхаючого метелика - лимонницю. Назвали його так тому, що він яскраво-жовтого, лимонного, кольору. Як і всі метелики, лимонниця живиться нектаром тих квіток, що ростуть на лісових галявинах, а гусінь поїдає листки рослин. Навесні цей метелик прокидається одним з перших. Зимує у щілинах, під корою дерев, серед опалого листя. Лимонниця—окраса нашої природи».

Найбільш знайомий усім шкідник городу білан капустяний — досить великий метелик з білими крилами і чорними верхівковими плямами ца передніх крилах. Метелик відкладає жовтуваті яйця на нижній поверхні листків капусти і гусінь, що виходить з них, починає обгризати листя.

Білан жилкуватий — великий гарний метелик, має великі білі крила з чорними жилками. Гусінь білана жилкуватого живиться листям яблуні, груші, сливи, тому належить до шкідників саду. Зимує гусінь на деревах у спільному гнізді з засохлого листя.

Ніжні зірочки названі так тому, що мають крила з жовтогарячою верхівкою. У самиць крила білого кольору з чорним верхом. Гусінь їх живе на дикорослих рослинах — хрінниці, талабані тощо.

Під час екскурсій чи прогулянок до лісу, парку, на луки діти часто зустрічають метеликів з родини голуб’янок. Серед них найбільш помітна голуб’янка ікар. Про неї можна розповісти дітям: «Серед квітучих рослин часто можна побачити невеликих голубих метеликів. їх так і називають — голуб’янки. Зверху крильця у голуб’янок забарвлені у голубий і синій кольори, а знизу вони сіруваті, з плямками, схожими на око. Перелітаючи з квітки на квітку, метелики переносять пилок, що корисно для рослин. Гусінь голуб’янки їсть конюшину, мишачий горошок. Та шкода від цього невелика, а маленький гарний метелик прикрашає луки і приносить радість людям».

На прикладі голуб’янки можна звернути увагу дітей на те, що верхня сторона крил у метеликів яскрава, а нижня — сіра з плямами і цятками. Це забарвлення захищає метеликів, коли вони сідають на квітку і складають крильця.

Заворожують своєю вишуканою красою метелики з родини Парусникові: махаон, подалірій, аполлон тощо. Всі вони стали рідкісними, тому повинні оберігатися. Після спостереження за пурхаючим махаоном, доцільно більш детально розглянути його на ілюстрації, розповідаючи при цьому, що махаон — один з найгарніших метеликів.

Передні його крила жовті з чорними смужками. На задніх крилах е широка чорна облямівка, прикрашена синюватими плямами, на кутах крил — жовтогарячі цяточки і чорні хвостики. Всі кольори у махаона так гарно поєднуються, що, придивившись до них, можна намалювати чудовий візерунок. Живиться метелик солодким соком квітів — нектаром. Яйця він відкладає на рослинах. З яєць виходить велика гусінь, яка живиться дикою морквою, городнім кропом. Махаони — окраса нашої природи. З кожним роком їх стає все менше і менше, тому їх треба охороняти.

При нагоді цікаво показати дітям гусінь махаона. Вона велика, зеленого кольору, з чорними поперечними смужками і чорними цятками. Гусінь має цікаві захисні пристосування для відлякування ворогів: у неї є дві довгі мішкоподібні залози, які при збудженні вивертаються назовні позаду голови у вигляді червоної вилки і видають різкий неприємний запах.

Цікаво порівняти з дітьми забарвлення махаона і подалірію, знайти елементи подібності і відмінності у забарвленні, формі. Подалірій став рідкісним метеликом і діти повинні знати, що його слід охороняти.

Зрідка (переважно в Карпатах) зустрічається аполлон — великий гарний метелик. Передні крила в нього білі з чорними цятками, а задні білі з двома червоними і білою серединними плямами, оточеними чорним. Про свою неїстівність він попереджує сам: якщо його потривожити, він звалюється на землю, розправляє крила, демонструючи червоні плями. В цей час він шкребе ніжками по нижній поверхні крил, видаючи шипіння. Аполлон внесений до Червоної книги України.

Один з найкрасивіших метеликів на землі — парусник-поліксена, що зустрічається на півдні нашої країни, також введений до Червоної книги України.

До своєрідних метеликів належать бражники. Вони досить великі, з кремезним обтічної форми тілом, політ їх надзвичайно стрімкий. Літають переважно у присмерку. Висмоктуючи нектар з квіток, не сідають на рослину, а ширяють над нею. Хоботок бражників довгий. У більшості бражників гусінь має хвостовий придаток— ріг. В Україні зустрічається понад 20 видів бражників, з них 5 занесено до Червоної книги України, оскільки зустрічаються досить рідко, а тому охороняються законом. Це — бражник мертва голова, у якого малюнок з пухнастих волосків на спинці дійсно віддалено нагадує череп. Метелики літають вночі, живляться соком з дерев, інколи крадуть мед у бджіл. Довгий час цей бражник викликав жах у забобонних людей. Вважалося, що він провісник усіляких лих. Спійманий метелик може видавати скрипучі звуки (для відлякування ворогів).

До Червоної книги України внесено також олеандрового бражника— надзвичайної краси метелика з розмахом крил 11 см. Зустрічається у нас в Криму, інколи залітає у центральні райони країни. Олеандровий бражник може за добу подолати і 200 км.

Рідкісними є також бражник-джмелевидка, якого справді можна сплутати з джмелем, бражник прозерпіна і дубовий.

Досить звичайними є бражник очкастий, бражник молочайний тощо. Ось розповідь про бражника:

«Бражник очкастий — дуже гарний метелик. Роздивіться, як він яскраво забарвлений, як вдало поєднуються кольори. Таке забарвлення не тільки гарне, воно й захищає метелика. Коли бражник сидить на дереві, його нижні крила сховані під верхні і метелик нагадує сухий листок. Якщо ж його хтось потурбує — він виставляє свої нижні крильця з плямою і відлякує пташок та інших переслідувачів.

Бражник дуже швидко літає. А чому? Придивіться до його крил, вони відрізняються від крил інших метеликів. Передні довгі, на кінці загострені, а задні менші. У метелика широка грудка і товсте черевце з сильними м’язами. Живиться бражник нектаром квіток. На відміну від інших метеликів він не сідає на квітку, а зависає, наче вертоліт, у повітрі і запускає усередину квітки довгий хоботок. Зимує бражник у фазі лялечки в землі або у рослинному покриві. Бражник — окраса нашої природи».

Літньої пори досить часто зустрічаються метелики з родини Ведмедицеві — ведмедиця гера, ведмедиця кая, ведмедиця сільська, ведмедиця криваво-червона тощо. Майже всі ведмедиці мають досить яскраве забарвлення крил з плямками, смужками. Гусінь їх вкрита довгими волосками, що й сприяло своєрідній назві цих метеликів.

Ось яку приблизну розповідь можна запропонувати дітям:

«Ведмедицею цього метелика назвали тому, що його гусінь вкрита довгими коричневими волосками і цим нагадує пухнастого ведмедика. Розгляньте забарвлення крил цього метелика. Передні крила у нього жовті з коричневими плямами, а задні — червоні з чорними плямами. Таке забарвлення крил метелика і гарне і корисне. Вдень метелик довго і нерухомо сидить на стовбурах дерев, склавши крила. І забарвлення передніх крил майже непомітне на фоні кори. Проте, якщо його хтось потурбує, він відкриває задні крила, червоні з чорними цяточками, і цим попереджає: не чіпайте мене, я несмачний. Метелики ведмедиці — окраса нашої природи.

Гусінь метеликів-ведмедиць живиться різними дикорослими рослинами».

На лісових галявинах, на луках можна зустрітися з гарними метеликами-строкатками. Передні крила у них вузькі, задні помітно менші від передніх. Забарвлення крил дуже яскраве — темко-синє, яскраво-зелене, червоне з плямками — застережне забарвлення. Гусінь строкаток живиться різними дикорослими рослинами.

Досить часто у лісах, на луках, у парках діти можуть зустрітися з оксамитницями, або очнянками. Це денні метелики, які літають пурхаючим польотом на лісових галявинах, луках. Крила у них заокруглені, оксамитово-чорні, бурі, руді, прикрашені невеликими очкоподібними плямками. Можна пояснити дітям, що наявність плямок є своєрідним попередженням для хижаків. До оксамитниць відноситься дріада і юртина. У дріади дві очкоподібні плями, а у юртини — одна. Гусінь обох метеликів живе на лучних злаках: райграсі, тонконозі.

На лучних злаках вирощує своїх нащадків і метелик галатея з своєрідним жовто-чорним малюнком крил.

Влітку досить часто в кімнату на світло залітають метелики совки. Розглядаючи совку з дітьми, слід звернути увагу на захисне забарвлення — воно бурувато-сіре з білуватим малюнком, нагадує колір пір’я сови. За нічний спосіб життя і подібність забарвлення метеликів назвали совками. Гусінь деяких совок (озимої, капустяної) шкодить сільськогосподарським культурам.

До гарних метеликів з цікавим застережним забарвленням належать стрічкарки — синя і червона. Передні крила в них (як і в інших совок) світло-сірі з буруватими зубчастими поперечними смужками, а задні — чорні з широкою голубою стрічкою у стрічкарки синьої і яскраві червоно-рожеві з чорною смугою у стрічкарки червоної. Якщо є нагода розглянути цих метеликів, слід звернути увагу на відповідність зовнішнього вигляду назві. Розповісти, що коли стрічкарки сідають на кору дерев і не ворушаться, вони майже не помітні. Це захисне забарвлення. Проте в разі небезпеки стрічкарка розкриває крила і яскравим кольором задніх крил попереджає своїх переслідувачів.

Гусінь стрічкарки живиться листям дерев — тополі, верби, клена. Метелики нечисленні і не завдають значної шкоди деревам, вони є окрасою природи.

Літніми вечорами на світло до кімнати інколи залітає один з найбільших наших метеликів — сатурнія велика, що має розмір крил 120—150 мм. Метелик має гарні темно-коричневі із світлою облямівкою крила з великою очкоподібною плямою посередині кожного крила. Гусінь живе на сливі, груші, вишні, ясені.

З коконопрядами — кільчастим і сосновим, діти можуть зустрітися у саду і в лісі.

Кільчастий коконопряд — це досить великий метелик з однорідно рудим забарвленням крил. Назва походить від того, що свої сіренькі яйця самка відкладає щільним кільцем навколо тоненьких гілочок яблуні, груші тощо. Гусінь поїдає листя плодових дерев. У лісі особливої шкоди завдає коконопряд сосновий. Велика гусінь коконопряда часто з’являється у великій кількості і об’їдає хвою сосни, що призводить до загибелі дерев.

Чималої шкоди лісам і садам завдають метелики хвилівки: золотогузка, непарний шовкопряд, монашка.

Побачивши золотогузку садову — невеликого метелика з білими крилами, можна пояснити дітям: свою назву він одержав за те, що кінець черевця у самиці покритий золотими волосками. Ними самиця вкриває зверху відкладені на листок яйця. Гусінь об’їдає листя плодових дерев. Восени золотогузки сплітають щільне гніздо з листя, де й зимують.

Непарний шовкопряд—багатоїдний шкідник, гусінь якого може розвиватися майже на 300 різних рослинах, а особливо на дубі, тополі тощо. Свою назву він одержав через те, що самець і самиця сильно різняться не тільки розмірами (самець значно менший), але і забарвленням: у самців передні крила сірувато- бурі з темними зубчастими лініями, задні крила також бурі. У самиць крила білі з хвилястими смужками. Непарний шовкопряд періодично розмножується у великих кількостях і завдає значної шкоди лісам, садам. Не меншої шкоди завдають монашки, гусінь яких особливо пошкоджує ялинові, рідше соснові ліси.

Значний інтерес у Дошкільників викликають п’ядуни, особливо їх гусінь, яку називають землемірами за спосіб пересування. Учепившись ніжками, вона вигинає спину і підтягує задній кінець до переднього так, що її тіло утворює петлю. Увагу дітей можна звернути не тільки на своєрідне пересування, але й на захисне пристосування: форма тіла і забарвлення гусені у спокійному стані роблять їх схожими на сучки рослин. Гусінь п’ядунів в окремі роки може значно пошкоджувати садові і лісові насадження, одночасно слід розповісти дітям про те, що вона використовується птахами як корм.

У садах можна показати дітям яблуневу плодожерку — маленького буруватого метелика. Старшим дошкільникам цікаво знати, що плодожерка відкладає яйця на плоди, що зав’язуються. Червиві яблука, вражені її гусінню, падають з дерева. Гусінь залишає їх, заповзає на дерево і вгризається у здорові плоди, що призводить до великої втрати врожаю.

Ряд Перетинчастокрилі. Це одні з найбільш високоорганізованих і численних комах. В Україні їх нараховується до 10 тис. видів.

Для перетинчастокрилих характерні дві пари перетинчастих прозорих крил з порівняно негустим перетинчастим жилкуванням. Звідси і назва — перетинчастокрилі. Задні крила завжди менші, ніж передні. Ротовий апарат у більшості комах гризучого або гризучо-лижучого типу (хоботок бджіл). На черевці є яйцеклад або яйцеклад видозмінений у знаряддя захисту і нападу — жало. У перетинчастокрилих добре розвинуті нервова система і органи чуття, що зумовлює їх складну поведінку.

Перетинчастокрилі комахи мають велике значення в природі і в господарській діяльності людини. Домашні і дикі бджоли, джмелі запилюють безліч рослин. Медоносна бджола дає мед, віск, лікувальні речовини — бджолину отруту; їздці знищують шкідливих комах. Однак серед перетинчастокрилих є і шкідники сільського господарства, наприклад пильщики, горіхотворки.

Проводячи спостереження в саду, діти помічають, що деякі сливи починають раніше синіти, а потім падають на землю. Розгляньте з дошкільниками таку сливу і ви побачите отвір і янтарну краплину застиглої смоли — це пошкодження сливового пильщика. Самиця пильщика відкладає яйця у пуп’янки слив. Личинка живиться всередині недозрілого плода, виїдаючи спочатку кісточки, а потім м’якуш навколо них. Вражені плоди раніше синіють, а з ходу, зробленого личинкою, виступають ескременти і янтарна краплинка. Майже так само розвіюється і яблуневий пильщик.

На кущах троянд діти можуть побачити розанового пильщика, личинки якого живуть групами на листі і можуть повністю його об’їдати.

До перетинчастокрилих належать горіхотворки, до яких дошкільники виявляють значний інтерес. Це дрібні комахи, що розвиваються у галах — специфічних утвореннях на різних частинах рослин. Розвиток галів зумовлений подразнюючою дією на тканини рослин речовин, які виділяються личинками. Перетворення на лялечок відбувається всередині галів.

По дібровах і штучних насадженнях дуба зустрічаються гали горіхотворки яблуковидної дубової. Доросла комаха горіхотворки маленька (3—4 мм), темно-коричнева, знайти ЇЇ важко. Проте розгляньте з дітьми листок з галами. Він розміщується на нижній поверхні листка. Розломавши «яблучко», покажіть дітям Сулу личинку горіхотворки. Розкажіть, що в цьому галі личинка ховається до весни. Гали горіхотворок називають чорнильними горішками. У давнину їх подрібнювали, кип’ятили і після додавання залізного купоросу одержували чудове чорне чорнило, яке не вицвітало на сонці.

Цікаві для спостережень з дітьми їздці. Свою назву вони одержали за характерну позу під час відкладання яєць. Комаха сідає зверху на господаря і вигинає черевце вниз, причому хазяїн часто продовжує при цьому рухатися. Так, найбільш поширеною їздця-ефіальта можна нерідко зустріти в лісі, в саду. Це — велика комаха 2—4 см завдовжки, з тонким довгим яйцекладом. Розглядаючи на корі комаху, розкажіть дітям, що ефіальт просуває свій довгий яйцеклад крізь кору і відкладає яйця на личинки вусачів. Личинки ефіальта живляться личинками жуків і приносять користь деревам, позбавлянні їх від шкідників.

У сільській місцевості, до застосовуються біологічні засоби боротьби з шкідливими комахами, можна розповісти дітям про крихітного їздця-трихограму, який паразитує в яйцях багатьох шкідників, наприклад озимої совки. Личинки їздців, живлячись в тілі живого хазяїна, не пошкоджують його життєво-важливих органів. Тому хазяїн, хоч і стає більш кволим, продовжує пересуватися і живитися до кінця днів і лише наприкінці розвитку паразит виїдає важливі внутрішні органи.

До перетинчастокрилих належать також жалячі комахи: бджоли, оси, джмелі, мурашки, які ведуть як поодинокий, так і гуртовий спосіб життя. Всіх цих комах звичайно можна зустріти на ділянках дошкільних закладів і тому вони є дуже цікавим матеріалом для спостережень з дітьми.

З бджолиних найбільш знайомою комахою є бджола домашня, у якої суспільний спосіб життя. Сильна сім’я може нараховувати до 10 тис. осіб. У бджолиній сім’ї завжди є матка, самці і робочі бджоли. Молода матка один раз у житті піднімається у шлюбний політ, запліднюється, після чого повертається у вулик і живе там протягом 4—5 років, відкладаючи яйця. З запліднених яєць розвиваються робочі бджоли і матки, з незапліднених —- трутні. Влітку життя робочої бджоли триває 30—40 днів.

Робочі бджоли переробляють у волі квітковий нектар у мед, яким вони наповнюють комірки. У них є пристосування для збору і перенесення пилку. При відвідуванні бджолою квіток пилок пристає до волосків, яким густо вкрите тіло бджоли, потім пилок збирається ніжками з різних частин тіла. На широкій внутрішній поверхні першого членика третьої пари ніг є волоски, що утворюють щіточку, якою і збирається весь пилок. З щіточок пилок потрапляє при потиранні ніжок одна об другу у так званий кошик, що розміщується на гомілці задніх ніжок. З пилку утворюється грудочка, так звана обніжка. Прилетівши у вулик, бджола знімає її за допомогою шпор на другій парі ніжок. Сумішшю пилку з медом бджоли годують своїх личинок, з яких виходять робочі бджоли. Перші ж 2—3 дні личинки живляться «молочком», яке виділяють слинні залози робочих бджіл, воно багате білковими речовинами. Матку робочі бджоли годують весь час тільки молочком. Бджоли старанно доглядають за вуликом. Усі щілини в стінках замазують прополісом, або бджолиним клеєм. Добувають його з бруньок різних рослин, або з деревини, для чого старанно вичавлюють волокна щелепами. У вулику завжди підтримується тепло, яке виділяється в процесі життєдіяльності бджіл.

З першими весняними теплими днями у вуликах починається інтенсивна діяльність робочих бджіл. Вони будують комірки стільників, які заповнюють медом, закривають воском. Більша частина комірок призначена для розплоду. Матка може відкласти до 100 яєць иа добу. Коли сім’я дуже розростається, починається роїння. Стара матка разом із значною кількістю робочих бджіл покидає вулик і шукає місця для утворення нової сім’ї.

Готуючись до зими, бджоли запасають корм, виганяють з вуликів трутнів. Зимують домашні бджоли у вуликах, які пасічники ставлять в закриті приміщення. Бджоли взимку зберігають деяку активність. Збираючись у зимовий клуб, де температура не падає нижче +15 °С, вони продовжують живитися, для чого їм залишають мед і цукровий сироп.

Для бджіл, особливо робочих, характерні досить досконалі інстинкти (піклування про потомство, будівельні). Наприклад, у перші дні життя робоча бджола очищає старі комірки, вилизує і вигладжує їх до блиску. На 4-й день вона починає годувати пергою дорослих личинок і продовжує займатися цим приблизно до 8-го дня. Саме в цей час у неї розвиваються залози, які виділяють молочко, і вона починає годувати ним матку, личинок. Після цього бджола стає приймальницею корму, згодом — прибиральницею сміття або чистить інших бджіл, 3 12-го по 18-й день у робочих бджіл розвиваються воскові залози, і в цей час робочі особини періодично займаються будівельними роботами. Коли починають функціонувати отруйні залози, бджоли стають сторожами біля льотків. І лише в кінці життя робочі бджоли починають літати за кормом. Бджоли «запам’ятовують» дорогу, де вони добували нектар. За допомогою спеціальних рухів-танків вони передають інформацію іншим робочим бджолам у вулику. Про ці цікаві особливості поведінки бджіл можна розповісти дітям старшого дошкільного віку. А маленьким буде зрозумілою така розповідь вихователя:

«Бджілок легко пізнати за золотистими, пухнастими шубками. На квітках вони збирають пилок і солодкий нектар. З нектару бджоли виготовляють мед, а пилком, змішаним з краплиною меду, годують своїх діток. Поворушиться бджілка на квітці і на її волохату шубку прилипне пилок. Ніжками вона зчищає його з себе і складає у маленьку заглибнику на задніх ніжках — кошик. Коли бджілка прилетить у вулик, вона змішає пилок з краплиною меду і такою кашкою нагодує своїх діток-личинок. Перелітаючи з квітки на квітку, бджоли переносять пилок, а це корисно для квіток — більше буде насіння. Бджоли дають людям смачний мед, віск, ліки від багатьох хвороб. Бджоли дуже корисні комахи, їх потрібно охороняти».

Крім медоносної бджоли в Україні поширені поодинокі бджоли, яких нараховується близько 700 видів. На відміну від медоносних бджіл дикі ведуть не суспільний спосіб, а живуть поодиноко. У цих бджолиних сім’ях самка своє потомство не вигодовує, а для кожної майбутньої личинки вона будує комірки і заготовляє медяне тісто (пилок, змішаний з нектаром), яким буде живитися майбутня личинка. Потім бджола відкладає яйце і закриває комірку. Кожна самиця таких бджіл споруджує від однієї до 50 комірок. Личинки закінчують свій розвиток тільки в наступному році. Диких бджіл можна відрізнити від домашніх за розмірами (більшість з них маленькі та середні — 4—15 мм), забарвленням (від червонувато-жовтого до синювато-чорного) та опушенням.

За місцем і способом гніздування диких бджіл відносять до земляних, стеблових, квартирантів. Земляні бджоли риють нірки переважно у щільних ґрунтах. Бджоли-квартиранти влаштовують гнізда у черепашках молюсків, у порожнинах скель, стін, фундаментів. Стеблові бджоли поселяються у стеблах з м’якою серцевиною.

Рано навесні на вербі можна побачити з дітьми багато сірих бджілок, вкритих білими волосками, це — андрени. Ці бджоли риють нірки на ділянках з піщаним ґрунтом.

Поодинокі бджоли люблять світло і тепло. їх улюблені місця — схили балок і ярів, узлісся, лісосмуги, узбіччя доріг. Тут вони інколи влаштовують колонії. Розкажіть дітям, що маленькі поодинокі бджоли — прекрасні запилювачі.

Не менш важливими запилювачами і цікавими об’єктами для спостережень з дітьми є джмелі. Вони живуть великими сім’ями (в середньому 100—200 осіб), яка складається з матки, молодих самок, а наприкінці літа і самців. Джмелина сім’я, на відміну віл сімей медоносних бджіл, існує один рік.

Рано навесні можна спостерігати з дітьми, як ошатні, великі, волохаті джмелі сідають на квітучі рослини, нектаром яких вони живляться. До них треба виховувати у дітей особливо бережне ставлення, бо це — запліднені самиці, що перезимували. Вони дадуть початок сім’ї, яка в кінці літа може досягати 500 і більше осіб. Улюблені місця гніздування джмелів — ліс, узлісся, сад, краї рівчаків, полезахисні смуги, узбіччя доріг тощо. Гніздо джмелів має вигляд неправильної кулі, зроблене з трави, моху та ін., інколи вони його будують у старих нірках гризунів, між стінами будинків і обшивкою, у шпаківнях. Молода самиця будує спочатку невелике гніздечко з кількома комірками. На дно однієї з них вона відкладає кілька яєць. Личинки джмелів розвиваються і вигодовуються разом, в одній комірці. В одній із комірок самка робить запас меду і пилку {медяного тіста) на випадок поганої погоди.

Молоді личинки ростуть і постійно розсувають комірку, яку самка, а пізніше робочі джмелі, постійно надбудовують, ремонтують. Кожна личинка, закінчивши живлення, плете окремий тонкий кокон. Увесь розвиток джмеля триває 20—30 днів. Після виходу перших робочих джмелів населення гнізда починає швидко рости. Відклавши 200—400 яєць, з яких виводяться робочі джмелі, самка починає відкладати яйця, з яких розвиваються самиці і самці. Восени молоде покоління покидає гніздо, парується. Самці після цього гинуть, а самиці збираються у затишні місця і перезимовують, щоб навесні дати початок новим сім’ям.

Восени все населення гнізда, крім молодих самок нового покоління, гине. Джмелі вважаються кращими запилювачами рослин, особливо конюшини, для запилення якої потрібний довгий хоботок (у джмелів він 9—13 мм завдовжки, а у бджоли 6 мм). За свою працездатність, невибагливість до погодних умов джмелі тримають першість порівняно з медоносними і поодинокими бджолами. їх робочий день починається значно раніше і закінчується пізніше.

До найбільш поширених в Україні джмелів належить джміль кам’яний, джміль земляний, джміль польовий, джміль моховий.

Волоски на тілі кам’яного джмеля чорні, лише кінчик черевця яскравогарячого кольору.

Джміль земляний має яскраве забарвлення. Гарні і його темна грудка з яскравою жовтою смугою, а особливо привабливе за сполученням кольорів черевце: біля основи жовте, посередині чорне, а на кінці біле.

Джміль польовий поширений скрізь в Україні. Груди зверху, основа й кінець черевця у нього руді, боки грудей жовті.

У джмеля степового, що поширений на півдні України, грудка жовта з чорною перев’яззю, черевц