Земноводні — це перші наземні хребетні на Землі. Вони походять від кистеперих риб, які за допомогою плавців повзали по дну водойм, піднімались на поверхню, заковтуючи повітря, і на короткий час виповзали на сушу.

Земноводні не втратили і нині зв’язку з водою. Шкіра у них гола, вкрита слизом, виділяє їдкий секрет. Через неї здійснюється газообмін. Шкірне дихання не просто доповнює легеневе. Воно дозволяє земноводним довго перебувати під водою. На суші земноводні дихають переважно легенями.

Скелет земноводних добре розвинутий, повністю окостенілий. Серце трикамерне, два кола кровообігу. Земноводні — холоднокровні тварини.

Усі земноводні ведуть хижий спосіб життя, поїдаючи різноманітних дрібних безхребетних. Спосіб, яким вони ловлять здобич, майже однаковий. Розшукуючи їжу, жаби, тритони користуються переважно зором і рідше нюхом, повільно пересуваючись, або підстерігаючи здобич. Жаби, що добре стрибають, можуть ловити, і літаючих комах. У широкому ротовому отворі у багатьох земноводних є зуби не тільки на щелепах, але й на піднебінних кістках. У жаби зубів немає. На дні ротової порожнини міститься язик, форма якого у різних земноводних різна. У жаб язик прикріплений переднім кінцем до дна рота, задній кінець вільний і може викидатись з рота під час лову комах. Добовий раціон земноводних може складати 10—ЗО % маси тіла. При низьких температурах земноводні можуть легко переносити тривале голодування.

Значення земноводних у природі в тому, що вони живляться багатьма масовими видами комах. Личинок і дорослих земноводних поїдають риби, деякі плазуни, птахи, ссавці. Тривалість життя жаб у природі 4—6 років, хоча у неволі вони доживали до 18, а сірі ропухи до 36 років. Усі земноводні певною мірою корисні для людини, тому що поїдають багатьох шкідливих безхребетних: слизнів, комах і личинок, що пошкоджують сільськогосподарські та лісові культури, переносять захворювання людини і свійських тварин. У деяких країнах жаби використовуються людьми в їжу.

Велике значення мають земноводні як лабораторні тварини, що використовуються для біологічних і медичних досліджень. Лише інколи земноводні завдають шкоди. Так, ставкові та озерні жаби можуть поїдати мальків риб у риборозводних господарствах. Проте ця шкода перекривається знищенням жабами водних комах, Що поїдають ікру і мальків риб.

У роботі з дошкільниками земноводні — один з найцікавіших об’єктів спостережень на водоймах, у лісі, в садах.

В Україні поширені безхвості (жаби, ропухи, кумки, квакші та часничниці) і хвостаті земноводні (тритони, саламандри).

Серед безхвостих земноводних, які зустрічаються в усіх наших зонах, найбільш поширені жаби: озерна, ставкова, трав’яна, гостроморда. Трав’яна та гостроморда жаби належать до бурих жаб і найчастіше зустрічаються в Поліссі і лісостеповій зоні.

Трав’яна жаба з’являється і відкладає ікру першою: вона менш вимоглива до тепла. Це середнього розміру жаба 10 см завдовжки, у якої досить різноманітне забарвлення: вохристо-жовте, шоколадне, червонувате. Зимують бурі трав’яні жаби під водою ставків, незамерзаючих струмків, зарившись у мул. Чому ж вибравшись з води бурі трав’яні жаби поспішають часом до іншої водойми? Бо далеко не кожна водойма, в якій зимували жаби, придатна для ікрометання. Яйця вони відкладають у вигляді слизистих грудок, які спочатку падають на дно. До 4 тис. ікринок відкладає трав’яна жаба. У воді ікринки розбухають, спливають на поверхню. Цікаво придивитися з дітьми до жаб’ячої ікри, що плаває. Всі яйця повернені темною половинкою вгору, світлою донизу. Темне забарвлення верхньої половинки яйця — екран, що захищає яйце від згубної дії ультрафіолетового проміння.

Невелику кількість ікринок можна взяти в куток природи, щоб спостерігати з старшими дошкільниками за розвитком пуголовків. Для цього можна використати акваріум або скляну банку. Обов’язково одне: невелика глибина при великій поверхні води (може бути посудина 5—10 см завглибшки, 20—30 см завширшки). У природі пуголовки виходять з ікринок через 8—28 днів, а розвиток їх інколи закінчується за 50 днів або розтягується на 3 місяці. Маленький пуголовок, що вийшов з яйця, перші дні нагадує скоріше личинки риби. У нього немає рота. По боках голови — два пучечки ніжних зябер. Причепившись до підводних рослин, він плаває і нічого не їсть. Через кілька днів з’являється рот — прорізається поперечна щілина, пуголовок починає живитися. Своїми роговими щелепами він зіскрібає поверхню водних рослин, живлячись ніжним нальотом водоростей. В акваріумі пуголовок зчищає зелень з стінок. Через деякий час пучечки зовнішніх зябер зникають, їх замінюють внутрішні зябра, а передні і задні ноги закладаються одночасно. Проте передні ноги спочатку прикриті зябровою кришкою і непомітні, задні ж можна добре роздивитися. Поступово розвиваються легені, зяброві щілини заростають, пуголовок тепер дихає атмосферним повітрям. То тут, то там на воді з’являються маленькі кола: це пуголовки висувають рот. Хвіст поступово стає все меншим, наче тане з кінця.

Наступає день, коли крихітні жабенятка виповзають на берег. Пуголовки живляться переважно рослинами, але споживають і тваринний корм. В акваріумі їх можна підгодовувати м’ясом, крутим яєчним білком. Тваринний корм і більш висока температура води в акваріумі сприяють інтенсивнішому розвиткові пуголовків. Вирощених жабенят слід випустити у найбільш сприятливі місця, якими для трав’яної жаби є вологі ліси, сирі луки. Потрібно наголосити дітям, що саме там жабенята знайдуть для себе найкращі умови для життя і різний корм — комах, слизнів.

Гостроморда жаба (див. табл. XII, 1) подібна до звичайної трав’яної і відрізняється перш за все більш загостреною мордочкою. Порівняно з трав’яною вона залишає зимові сховища трохи пізніше. Здалеку можна почути глухий звук: «Уек, уек, уек...». Вражає інтенсивне блакитне забарвлення самців, коли вони знаходяться у воді. Це буває тільки навесні і тільки у воді. Якщо витягнути такого самця з води, голубе забарвлення втрачається. Розвиток пуголовків у гостромордої жаби триває довше, ніж у трав’яної.

Жаби озерна і ставкова мають зелене забарвлення різних відтінків. Назва озерна і ставкова не означає, що одна зустрічається у ставках, інша в озерах. Обох можна побачити на березі однієї і тієї самої водойми. Населяють вони будь які водойми, поширені По всій території України,— від великих річок і озер до струмків. Озерна жаба найбільша серед жаб, 15— 17 см завдовжки, ставкова — менша. Період парування відзначається особливо інтенсивним криком самців озерної жаби: «Уорр- уорр, уорр». Крик ставкової жаби не такий гучний, його можна передати звуками: «Коакс, коакс, коакс-ке-ке-ке». У квакаючого самця позаду куточків рота видувається з кожної сторони великий пухир. Це резонатори, що посилюють звук. Ікра цих жаб не плаває купками, як у бурих, а тоне. Пуголовки розвиваються досить повільно, і жабенятка виходять тільки у кінці літа на берег, а інколи і залишаються зимувати у воді. Під час спостереження за цими жабами можна запропонувати дітям наслідувати звуки, показати захисне забарвлення, розповісти про користь жаб і необхідність їх охорони. Вихователям потрібно знати, що один вид жаб, який зустрічається на заході України — прудка жаба, занесено до Червоної книги України.

Серед більш дрібних видів безхвостих земноводних цікаві кумки (див. табл. XII, 3). Навесні вони прокидаються у другій половині березня—першій половині квітня. Населяють найрізноманітніші водойми, найчастіше дрібні. Часто їх можна зустріти у заболочених річках і струмках, замулених ділянках ставків, озер, копанок. Нерідко звичайних кумок можна знайти у криницях, навіть дуже глибоких. Звичайно кумки тримаються на поверхні води, нерухомо розпластавшись або повільно плаваючи, і лише час від часу хапаючи здобич. Потурбовані, вони швидко опускаються на дно і закопуються в мул. Проводячи майже весь час у воді, кумки веє ж виходять на берег у присмеркові години, вночі, де полюють на здобич, але на велику відстань не відходять. Якщо кумку потурбувати на суші і вона не матиме змоги відразу ж утекти у воду, тварина вигинає тіло і вивертає кінцівки догори так, що добре видно яскраві плями на черевці (захисна поза). Кумка наче показує себе ворогу і, звичайно, ворог не хапає її. Шкіра її виділяє під час подразнення дуже їдкий секрет. Раз попробувавши кумку, птах або маленький звір її більше не візьме: їдкий смак запам’ятовується, У хижака виробляється рефлекс на яскраве плямисте забарвлення. Вечорами і вдень чути крик звичайної кумки: «Кум, кум, кум». Звідси і назва цієї жаби.

У широколистяних лісах Полісся і Лісостепу, а в степовій зоні в долинах річок і байрачних лісах зустрічається квакша. Вона відрізняється яскраво-зеленим забарвленням з золотистим відтінком. Навесні квакші виходять з зимових схованок дуже рано. В околицях Києва — наприкінці березня, в перших числах квітня. Незабаром після пробудження починається парування і відкладання ікри, для чого квакші переселяються у водоймище з більш-менш зарослими берегами. Період відкладання ікри досить тривалий і часто захоплює квітень і травень. Розвиток пуголовків триває близько 3-х місяців. Після закінчення перетворення молодь залишає водойми і в цю пору нерідко в значній кількості зустрічається навколо них у траві. Квакша— малорухлива тварина. Вона може довго залишатися на одному й тому ж місці. Там же вона ловить і свою здобич.

В Україні поширені ропухи: звичайна, зелена, очеретяна. Остання зустрічається дуже рідко, і лише в західних областях. Вона занесена до Червоної книги України, Зовні ропухи нагадують жаб, проте суттєво відрізняються від них. Задні ноги у ропухи коротші, ніж у жаб, і тому вони не стрибають, а «крокують» по землі. Шкіра ропухи більш товста, вкрита численними дрібними залозами, що виділяють отруйний секрет, вона більш суха, ніж шкіра жаб. Тому ропухи не такі вимогливі до вологи і можуть оселятися далі від водойм. Ікру ропухи відкладають у довгих шнурах, які обмотуються навколо водної рослинності, Звуки зеленої ропухи нагадують переливи: «Іррр-іррр-іррр...», а звичайна ропуха наче хрюкає. Ропухи заслуговують на охорону і захист як вірні помічники людини. Одна ропуха протягом літа знищує на городах велику кількість шкідників, тому деякі сільські хазяї спеціальна поселяють ропух у садах, на городах. На полювання вони виходять у присмерку, а вдень ховаються під корінням дерев, камінням, у підвалах тощо.

Не менше користі приносять часничниці, або земляні жаби. Вони невеликі, 6—8 см завдовжки, з великою головою і тупою заокругленою мордою. Забарвлення тіла у них сіре або жовтувато-буре з червонуватими, бурими, каштановими плямами неправильної форми. Для парування і відкладання ікри часничниці використовують різні водойми, затоплені луки, калюжі, канави. Щоб потрапити у воду, часничницям доводиться мігрувати на великі відстані. Ікра прикріпляється самками до водної рослинності поблизу берега водойм. Дорослі часничниці після відкладання ікри переходять на сушу. Інколи навесні разом з дітьми можна натрапити на мігруючих тварин. Треба пояснити, куди вони направляються, чому не можна перешкоджати їхньому руху. Багато часничниць живуть на оброблюваних землях, на городах, полях, садах. В основному вони нічні тварини. На день часничниці закопуються в землю за допомогою задніх кінцівок на глибину 45 см. У м’який ґрунт часничниці зариваються за 3—5 хв. Цих корисних тварин слід охороняти.

Спостереження за земноводними слід поєднувати з розповіддю вихователя:

«Подивіться уважно на очі жаб. Веселі вони чи сумні? Справді, жабка сумно дивиться на нас і наче питає: чому люди вважають, що ми негарні? Жабки по-своєму гарні. Зелений, в чорних цятках колір шкіри допомагає їй бути непомітною серед прибережних рослин, спритно ховатися від ворогів. Задні ноги у жабок довші, ніж передні і тому, помітивши, небезпеку, жабка швидко стрибає. Живиться жаба найчастіше комахами і їх личинками. Весною жаби збираються у водоймах, голосно квакають, відкладають ікру у воду. З ікринок виводяться пуголовки, які потім перетворюються на жаб. Зимують жаби на дні водойм, у мулі. Жаби — корисні тварини».

Хвостаті земноводні в Україні представлені 4 видами тритонів (звичайний, гребінчастий, карпатський і альпійський) та саламандрою вогняною.

Вогняна саламандра, альпійський і карпатський тритон занесені до Червоної книги України.

Тритон звичайний — досить поширений, гребінчастий зустрічається в 5—6 разів рідше. Під час ікрометання самців легко відрізнити за гребенем: у гребінчастого тритона він зубчастий, з перехватом біля хвоста, а у звичайного гребінь без перехвату. Забарвлення верхньої поверхні тритона звичайного — оливково-буре, нижня поверхня жовтувата з дрібними темними плямами. У гребінчастого тритона забарвлення верхньої поверхні майже чорне, черевце—жовтогаряче з чорними плямами.

Мешкають тритони в листяних і мішаних лісах, а також у Лісостепу, де притримуються кущів, балок, парків та інших затінених місць. На відкритих степах і полях не оселяються.

Весну і майже все літо тритони проводять у водоймах, переселяючись потім на сушу. Покинувши водойми, тритони тримаються по найбільш вологих, тінистих місцях. Вдень вони укриваються під корою дерев, у трухлявих пеньках, під кущами хмизу і листя, інколи у норах гризунів. Вночі, рідко вдень після дощу, живляться на суші. У водоймі активні круглу добу. У воді тритони живляться личинками комарів, бабок, жуків плавунців, нижчими рачками тощо. На суші їдять кліщів, дощових червів, гусінь та інших безхребетних.

На зимівлю тритони ховаються в жовтні в купи листя, нори гризунів. Найчастіше зимують по 3—5 особин, а в найбільш сприятливих місцях (підвалах, льохах) збираються по кілька десятків і більше. Відстань між зимовою схованкою і водоймою не перевищує 50—100 м. Покидають вони зимові сховища у березні — квітні.

Тритони — мовчазні тварини, хоч заплідненню яєць передують пожвавлені шлюбні ігри. При цьому тварини тримаються парами, плавають разом, то притискаючись, то віддаляючись одне від одного. Самець відкладає сперматофори і прикріплює їх до навколишніх предметів у воді. Самка захоплює їх клоакою, де вони і запліднюють яйця. Кожне яйце самка звичайного тритона відкладає на листя підводної рослини, частину якого потім загинає задніми лапками, так ніби ховає ікринку. Личинка, що з’являється на 14—20-й день, вже з перших днів веде хижацький спосіб життя, підстерігаючи і кидаючись з широко розкритим ротом на личинки комарів, дрібних ракоподібних. Спочатку личинка дихає зябрами, пізніше формується легеневе дихання, зникають зябра, заростають зяброві щілини. Статевозрілими тритони стають на 2-3-му роках життя.

Тритони — корисні тварини, оскільки винищують велику кількість личинок і лялечок комарів, серед яких є і малярійні, можуть бути цікавими тимчасовими мешканцям» кутка природи.

Плямиста, або вогняна, саламандра свою назву одержала за характерне забарвлення — чорне з жовтими або жовтогарячими плямами. Зустрічається в Україні виключно в Карпатах — гірських або передгірських районах. За формою тіла саламандри нагадують ящірок, з тілом 20—25 см завдовжки. Живуть вони у лісових хащах, у вологих букових або ялинових лісах. Часом може з’являтися на лісових дорогах і стежках у дощову або сиру похмуру погоду. В сухий сонячний день саламандри ховаються під каміннями або поваленими стовбурами дерев, бо сонячні промені швидко висушують шкіру і вони гинуть. Ось чому в літню пору саламандри активні у вечірній період і вночі.

Живляться саламандри різними безхребетними, перш за все дощовими червами, голими слизнями, мокрицями, комахами. У саламандр практично немає ворогів внаслідок того, що секрет, який виділяє їхня шкіра, отруйний. Спіймана тварина напружує м’язи і розбризкує навколо себе отруйні виділення: Є дані, що кілька краплин її отрути викликають загибель собаки. Неприємністю може закінчитися і контакт людини з саламандрою.

Зимують саламандри під корінням дерев, у трухлявих пнях, під купами листя, де можуть збиратися по кілька десятків в одному місці. Відправляються на зимівлю в кінці листопада.

У саламандр внутрішнє запліднення. Яйця розвиваються у тілі самки до виходу личинок, що триває близько 10 місяців. Незадовго до народження личинок самки забираються на береги водойм і входять у воду, вибираючи такі прибережні ділянки гірських струмків, де досить чиста вода і немає сильної течії. Одна самка народжує від 2 до 70 личинок протягом 7—10 днів. Личинковий період продовжується все літо і закінчується у серпні — вересні. Статевозрілими саламандри стають на 3—4-му році життя. Тривалість їхнього життя на волі 8—9 років. Вогняна саламандра корисна і охороняється як рідкісна тварина.