Цивільне право України. т.1

§ 5. Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Підстави, порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Трапляються випадки, коли фізична особа не має постійного місця проживання. У цьому разі треба виходити з того, де вона найчастіше перебуває. Не слід вважати переміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасово у іншу місцевість для навчання, у відрядження тощо.

Місце проживання визначається межами певного населеного пункту, а також вказівкою на певні вулицю, номер будинку, квартири. При визначенні місця проживання вирішального значення не будуть мати реєстрація, місце знаходження майна фізичної особи, оскільки закон не передбачає врахування цих обставин. Згідно з ч. 1 ст. 33 Конституції кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У ч. 2 ст. 29 ЦК зазначається, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, причому вона може мати декілька місць проживання.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місце знаходження навчального закладу або закладу охорони здоров’я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном чи організацією, котра виконує щодо неї функції опікуна). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров’я, у якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Правильне визначення місця проживання має важливе юридичне значення для багатьох цивільних правовідносин, суб’єктом яких виступає фізична особа. Наприклад, згідно зі ст. 1221 ЦК місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності такого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Таким чином, право вибору місця проживання є елементом правоздатності фізичної особи, а норми і правила про місце проживання складають окремий інститут, що визначає становище фізичних осіб як суб’єктів цивільного права.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Цивільні правовідносини характеризуються визначеністю їх суб’єктного складу. Тривала відсутність фізичної особи у місці її постійного проживання, а також відсутність відомостей про місце перебування останньої породжують невизначеність у цивільних правовідносинах, у яких вона бере участь. Наприклад, між фізичними особами укладено договір позики, а на час виконання зобов’язання, що виникло на його підставі, позичальник не тільки відсутній у місці свого проживання, а й взагалі місце його перебування невідоме. Між тим у місці його постійного проживання залишилося майно, грошові кошти, на які можливе звернення стягнення за цим договором. У таких випадках застосовуються норми цивільно-правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Цей строк починається з дня, коли були одержані останні відомості про відсутнього. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому одержані такі відомості, а у разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (ст. 43 ЦК).

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК. У заяві про таке визнання обов’язково повинна бути вказана мета, з якою заявнику необхідно визнати особу безвісно відсутньою (наприклад, для захисту інтересів особи, котру за законом безвісно відсутня особа повинна була утримувати). Не можна визнати безвісно відсутньою особу, яка з будь-яких причин приховує своє місце перебування, тому що цивільні правовідносини передбачають їх нормальний розвиток.

При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою над її майном встановлюється опіка. Опіка встановлюється нотаріусом за останнім місцем проживання фізичної особи на підставі рішення суду після опису належного їй майна. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опіка встановлюється з метою прийняття опікуном на майбутнє виконання цивільних обов’язків на користь безвісно відсутньої особи, погашення за рахунок її майна боргів, управління майном в інтересах безвісно відсутньої особи.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування котрої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з’явилася або були одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування останньої або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за її заявою або заявою іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Оголошення фізичної особи померлою. Вважається, що підставою оголошення фізичної особи померлою є презумпція її смерті.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК). Це може бути, наприклад, землетрус у місці проживання фізичної особи, загибель повітряного судна, членом екіпажу або пасажиром якого була особа, тощо.

Для того, щоб винести рішення про оголошення громадянина померлим, суд повинен бути впевнений у імовірності смерті особи. Особливі умови передбачені для оголошення померлими фізичних осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені судом померлими після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання про це законної сили рішенням суду. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю останній або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК).

За правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті фізичної особи, а саме на майно такої особи відкривається спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ч. 1 ст. 48 ЦК).

Виходячи з того, що оголошення фізичної особи померлою є юридичною презумпцією, закон (на випадок появи фізичної особи) закріплює норми, які забезпечать часткове повернення її до того майнового стану, що мав місце до вступу рішення суду в законну силу.

По-перше, спадкоємцям фізичної особи, яка оголошена в судовому порядку померлою, забороняється відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з .відкриттям спадщини. Заборону відчуження накладає нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину.

По-друге, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’явиться, то незалежно від часу її появи вона має право вимагати при наявності певних умов: повернення свого майна, відшкодування його вартості, повернення суми, одержаної від реалізації цього майна.

Вимагати повернення свого майна можна, за загальним правилом, лише від осіб (юридичних або фізичних), які на час появи фізичної особи, котра була оголошена померлою, володіють майном, що збереглося. Причому суттєвою умовою реалізації даного права є те, що майно повинно бути отримано безоплатно такою особою вже після оголошення фізичної особи померлою. Але це право не поширюється на майно, придбане за набувальною давністю, а також на гроші та цінні папери на пред’явника.

Вимагати повернення свого майна можна і від особи (фізичної або юридичної), до якої воно перейшло за відплатним договором, але за умови, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

Причому, якщо майно не збереглося, то особа, яка набула його безоплатно, не повинна відшкодовувати вартість останнього, а особа, до котрої майно перейшло за відплатним договором, при умові, що вона знала про те, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива, має відшкодувати вартість цього майна.

Вимагати повернення суми, одержаної від реалізації цього майна, можна лише у випадку, якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою, перейшло у власність держави Україна, АРК або територіальної громади і було ними реалізоване.

Від оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти встановлення судом факту смерті фізичної особи (п. 7 ч. 1 ст. 273 ЦПК), коли є докази смерті фізичної особи у певний час і за певних обставин, але органи реєстрації актів цивільного стану відмовляють заявнику в реєстрації смерті.