Цивільне право України. т.1

§ 7. Фізична особа — підприємець

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ст. 1 Закону України «Про підприємництво»).

Таким чином, право на здійснення підприємницької діяльності мають юридичні і фізичні особи, причому це стосується фізичних осіб тільки з повною цивільною дієздатністю за умови їх державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ст. 50 ЦК). На сьогодні державна реєстрація фізичних осіб-підприємців здійснюється на підставі Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців». Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати останні на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією та законом. Зокрема, ч. 2 ст. 42 Конституції передбачає: підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК).

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративним правом не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

В силу ст. 52 ЦК фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Це майно зазначене у Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, котрий є додатком до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. До нього, зокрема, належать: носильні речі і предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні, у певній кількості; і продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім’ї та особам, котрі перебувають на його утриманні - на три місяці; і паливо, потрібне боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі й обігрівання приміщення протягом шести місяців тощо.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, не тільки усім своїм особистим майном, а й часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, що належатиме їй при його поділі (ч. 2 ст. 52 ЦК).

Як вже зазначалось, фізична особа-підприємець здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, при цьому на її діяльність поширюються всі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб. Тому до фізичної особи-підприємця у разі її неплатоспроможності застосовується процедура банкрутства згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р., хоча й з певними особливостями (статті 47, 48, 49 вказаного Закону).

Чинне законодавство закріплює процедуру управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності фізичної особи підприємця. Якщо остання буде визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність буде обмежена, або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки і піклування може призначити управителя цього майна, з котрим укладається договір про управління ним, яким встановлюються права та обов’язки управителя. Договір припиняється, якщо відпадуть обставини, на підставі яких він укладений. Контроль за діяльністю управителя майном здійснює орган опіки та піклування відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника (ст. 54 ЦК).