Цивільне право України. т.1

§ 6. Нематеріальні блага як об´єкти цивільного права

Цивільні правовідносини виникають також внаслідок створення та використання результатів інтелектуальної, творчої, діяльності осіб. У відповідності з положеннями статей 199 та 418 ЦК право фізичної або юридичної особи на результати творчої діяльності визнається особливою категорією суб’єктивних цивільних прав. Вони мають абсолютний характер і традиційно іменуються виключними правами.

Результатами інтелектуальної, творчої, діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи та корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо. Для визнання їх об’єктами цивільних прав результати творчої діяльності повинні бути втілені у відповідну об’єктивну форму, достатню для їх сприйняття іншими особами. Наприклад, твір науки чи літератури може бути відображений у рукопису, книзі; картина - у полотні; скульптура - у бронзі, мармурі, інших матеріалах; винахід - у кресленнях, схемах тощо. Сам процес створення відповідних творів та інших результатів творчої діяльності залишається поза межами правового регулювання. Норми цивільного права не регламентують порядок або форми здійснення діяльності, кінцевим результатом якої є створення відповідного об’єкта цивільних прав. Право регулює відносини, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об’єктивної форми, доступної для сприйняття. Відносини з приводу об’єктів авторського права саме з цього моменту підлягають правовому регулюванню незалежно від їх призначення, цінності, способу відтворення тощо. Для визнання відповідного технічного рішення винаходом воно повинно мати ознаки патентоспроможності і отримати правову охорону шляхом одержання правоутримувачем у компетентному державному органі спеціального документа - патенту.

На відміну від речей продукти творчої діяльності є благами нематеріальними, хоча матеріальні носії продуктів названої діяльності (книги, магнітні плівки, інтегральні мікросхеми тощо) є речами і можуть виступати об’єктами права власності та інших майнових прав. Відповідне майнове право на матеріальний носій не дає власнику права на результат творчої діяльності, яке, включаючи право авторства, завжди зберігається за його творцем. Власник матеріального носія результату творчої діяльності без згоди автора, як правило, не має права відтворювати чи вносити зміни у текст, форму, зовнішній вигляд відповідного об’єкта. Тому в науці цивільного права результати творчої діяльності визнаються об’єктами виключних прав і охоплюються поняттям «інтелектуальна власність». Особливості співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ, у якій втілено результат творчої діяльності, визначаються положеннями ст. 419 ЦК. Вказана стаття встановлює незалежність цих прав одне від одного.

Особливим об’єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі ст. 200 ЦК інформацією визнаються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі. Цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв’язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов’язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здійснюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах».

Особливості інформації як об’єкта цивільних прав полягають у наступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, магнітна плівка, папір тощо). За своїми фізичними властивостями вона є благом неспоживним, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшення її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необхідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширення тощо. Крім цього, законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України на інформацію, закладаючи підвалини розвитку інформаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого - забезпечує правові форми захисту прав суб’єктів даних правовідносин.

Законодавство України, зокрема ст. 30 Закону України «Про інформацію», визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до якої відносить конфіденційну та секретну інформацію.

Конфіденційною інформацією є відомості, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і можуть поширюватися на визначених ними умовах. Конфіденційною, наприклад, може бути інформація певної юридичної особи стосовно укладених нею договорів або міжнародних контрактів, перспектив підприємницької діяльності, змін у складі її керівних органів, кількості майна тощо. Конфіденційними можуть визнаватись також відомості щодо використовуваних товариством у виробництві технологічних процесів, технічних рішень, методів організації виробництва та інша комерційна інформація. У зарубіжних правових системах такі відомості мають назву «ноу-хау» (від англ. know-how- знати як).

Секретною є інформація, що містить відомості про державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може завдати шкоди особам, суспільству та державі.