Цивільне право України. т.1

§ 1. Здійснення суб´єктивних цивільних прав та виконання обов´язків

Здійснення суб’єктивного цивільного права - це реалізація мір можливої поведінки управомоченої особи шляхом здійснення належних їй правомочностей (права на власні дії, права на чужі дії та права на захист). Наприклад, здійснення права власності - це здійснення власником правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню своїм майном у межах, визначених Конституцією та актами цивільного законодавства. Слід мати на увазі, що в цивільних правовідносинах суб’єктивному праву управомоченої особи кореспондує обов’язок зобов’язаної особи вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, стосовно власника майна всі інші особи мають пасивний обов’язок утримуватися від дій, які б перешкоджали здійсненню власником своїх повноважень. Відповідно до ст. 12 ЦК особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд. Це означає, що суб’єкти цивільного права без будь-якого стороннього впливу і можливого тиску обирають варіанти дозволеної поведінки, які полягають у реалізації належних їм правомочностей, що складають відповідне суб’єктивне право. Крім цього, вони вільно обирають порядок і способи здійснення суб’єктивних цивільних прав.

Порядок вчинення дій, які здійснює управомочена особа, називається способом здійснення суб’єктивних прав. Цей порядок і самі дії можуть бути різноманітними. Різноманітність дій уповноваженої особи і порядок їх здійснення залежить від характеру права, його призначення та змісту правової норми, за допомогою якої забезпечується правове регулювання цих відносин. Вибір способу здійснення суб’єктивного права залежить від мети, яку переслідує управомочена особа. Наприклад, якщо власник має за мету використовувати корисні властивості належної йому речі особисто, він здійснює своє право на користування своєю річчю. Крім особистого використання корисних властивостей належної йому речі, власник може передати цю річ у користування іншій особі безкоштовно або за плату.

Здійснення суб’єктивних цивільних прав у зобов’язальних правовідносинах полягає у можливості звернення кредитором права вимоги до боржника щодо належного його виконання. У виконанні зобов’язання боржником втілюється реалізація права управомоченої у цих відносинах особи (кредитора) на чужі дії (виконання боржником прийнятого на себе зобов’язання). Спосіб здійснення цих дій визначається характером їх виконання (у повному обсязі або частинами). У грошових зобов’язаннях, враховуючи їх предмет і характер, дострокове виконання зобов’язання завжди визнається правомірним і за умови його належності, як правило, не викликає заперечень з боку кредитора при його прийнятті. У інших правовідносинах, наприклад, при виконанні умов деяких договорів, дострокове виконання боржником своїх зобов’язань є небажаним для кредитора. Тому положення ст. 529 ЦК визначають право кредитора не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Необхідно враховувати, що норми актів цивільного законодавства і локальні норми у більшості випадків мають диспозитивний характер. їх положення визначають для уповноваженої особи можливість обрати один або декілька варіантів поведінки. Здійснюючи право розпорядження належною йому річчю, власник може її подарувати, продати або обміняти на іншу річ тощо. Закон враховує також інтереси інших осіб, пов’язані із здійсненням уповноваженою особою належних їй правомочностей. Зокрема, у випадку продажу частки в спільній частковій власності решта співвласників має переважне право купівлі відчужуваної частки (ст. 362 ЦК). У зв’язку з цим продавець частки в спільній частковій власності зобов’язаний повідомити в письмовій формі інших співвласників про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких він її продає. Якщо решта співвласників відмовиться від здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Якщо бажання придбати частку в спільній частковій власності виявили кілька співвласників, право вибору покупця надається продавцю. При продажу частки з порушенням переважного права купівлі співвласник протягом трьох місяців може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав і обов’язків покупця (ч. 4 ст. 362 ЦК).

При здійсненні своїх прав уповноважена особа може діяти як особисто, так і через свого представника. Представником уповноваженої особи при здійсненні належних їй прав може бути повірений за договором доручення (ст. 1000 ЦК), який від імені і за рахунок довірителя вчиняє відповідні юридичні дії. Деякі дії можуть здійснюватись уповноваженою особою лише особисто, наприклад, складання заповіту (ст. 1223 ЦК).

Здійснюючи суб’єктивні права, управомочена особа не повинна своїми діями порушувати норми права, а також права інших осіб та держави, тобто має здійснювати своє право у відповідних межах. Межі суб’єктивного права визначають міру можливої поведінки уповноваженої особи. Порушення існуючих меж здійснення суб’єктивного права є недозволеною дією і тягне за собою несприятливі наслідки для порушника або відмову в захисті суб’єктивного права. Так, відповідно до ч. 8 ст. 41 Конституції використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Порушення меж суб’єктивного права при його здійсненні іноді вважають зловживанням правом. Природа терміна «зловживання правом» у теорії цивільного права розглядалася, зокрема М. Агарковим, В. Грибановим, М. Бару. Існує думка про недоцільність використання терміна «зловживання правом» з огляду на те, що особа, яка здійснює своє право, не може завдати шкоди іншим особам. Отже, на думку прихильників цієї точки зору дії, які можна розцінювати як зловживання правом, виходять за межі його здійснення. На думку інших авторів існування терміна «зловживання правом» теоретично виправдано, оскільки уповноважена особа, маючи суб’єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки - зловживає своїм правом. Не маючи суб’єктивного права, неможливо ним зловживати.

Суб’єктивному цивільному праву завжди кореспондує юридичний обов’язок. Він може бути активним, якщо зобов’язана особа повинна вчинити певні дії, і пасивним, якщо вона мусить згідно зі своїм обов’язком утримуватись від вчинення дій.

Особа зловживає суб’єктивним правом, якщо вона своїми діями порушує права і законні інтереси інших осіб та держави, завдає шкоди довкіллю, порушує чинне законодавство та вчинює інші недозволені дії.

Таким чином, суб’єктивне цивільне право повинно здійснюватись у межах, передбачених законом. Уповноважена особа може здійснювати свої права шляхом вчинення дій, які визначаються змістом суб’єктивного права як забезпеченої законом міри можливої поведінки цієї особи.