Цивільне право України. т.1

§ 2. Способи захисту суб´єктивних цивільних прав та інтересів

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідними способами, передбаченими законом. Під способом захисту суб’єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і одночасного правового впливу на порушника з метою відновлення порушеної майнової і немайнової сфери. Положеннями актів цивільного законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку особи в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Перелік способів захисту в ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Іноді спосіб захисту порушеного права прямо визначений спеціальним законом. Так, наприклад, власник, що незаконно позбавлений нрава володіння річчю, відповідно до ст. 387 Щ, вправі витребувати її з чужого незаконного володіння, тобто відновити становище, що існувало до порушення права. Частіше ж власнику суб’єктивного права надається можливість вибору способу захисту свого порушеного права. Так, за договором роздрібної купівлі-продажу в разі виявлення покупцем недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків товару або відшкодуванні витрат на їх виправлення покупцем, або заміни товару на товар належної якості, або відповідного зменшення ціни, або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ст. 708 ЦК).

Способи захисту цивільних прав можуть бути класифіковані за таким критерієм як результат і характер наслідків їх застосування для відновлення порушеного права. Саме результат і буде виступати відправним началом для вибору суб’єктом порушеного права оптимального способу його захисту. За визначеним критерієм усі способи захисту цивільних прав можна поділити на три групи.

Перша група містить способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) право, що захищається, або припинити (змінити) обов’язок. Даний результат настає при застосуванні таких способів захисту як визнання права; примусове виконання обов’язку особи в натурі; зміна правовідношення або його припинення. Зазначені способи захисту використовуються суб’єктами в основному и першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту. Необхідність у подібнщ діях виникає, як правило, у ситуаціях, коли інша особа претендує на право, яке захищається, або заперечує його наявність. Наприклад, вимога про визнання права власності найчастіше передує позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у реалізації права власності або позову про виселення із зайнятого приміщення.

Розглянемо детальніше конкретні способи захисту, що складають першу групу. Одним із способів, визначених положеннями ст. 16 ЦК, є визнання суб’єктивного права. Даний спосіб застосовується у випадку, коли наявність у особи конкретного суб’єктивного права піддається сумніву, суб’єктивне право оспорюється, заперечується або ж мається реальна погроза таких дій, наприклад, за позовами про визнання права авторства на твори науки, літератури і мистецтва, за позовами про визнання права власності та ін. Так, якщо власник жилого будинку не має на нього правовстановлюючих документів, то він не може ним розпорядитися, а також захистити свої права як власник у разі порушення їх третіми особами. Визнання права є засобом усунення невизначеності у взаєминах суб’єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб дій, які перешкоджають його нормальному здійсненню.

Примусове виконання обов’язку особи в натурі характеризується тим, що порушник за вимогою потерпілого повинний реально виконати дії, які складають предмет його зобов’язання. Наприклад, реально передати річ, виконати роботу, надати послуги. І тільки у тих випадках, коли реальне виконання стало об’єктивно неможливим або ж небажаним для потерпілого, даний спосіб має бути замінений іншим способом захисту на вибір потерпілого, зокрема, відшкодуванням збитків.

Такі способи захисту цивільних прав як зміна і припинення правовідношення найчастіше реалізуються у судовому порядку, оскільки пов’язані з примусовою зміною або припиненням правовідношення. Прикладом зміни останнього буде виступати обов’язок перевізника відшкодувати одержувачу вартість втраченого вантажу, якщо за договором перевезення він був втрачений з вини перевізника. Якщо ж за договором перевезення вантаж загинув внаслідок яких-небудь форс-мажорних обставин, то правовідносини за договором припиняються. Зміна або припинення правовідношення можуть бути також здійснені потерпілим самостійно. Наприклад, у разі передання за договором купівлі-продажу некомплектного товару покупець може в односторонньому порядку відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми (ст. 684 ЦК).

До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать: припинення дії, яка порушує право; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Мета застосування цих способів захисту полягає у тому, щоб спонукати порушника припинити дії, які порушують належне особі суб’єктивне цивільне право, або їх попередити.

Такий спосіб як припинення дії, що порушує право, може застосовуватися поряд з іншими способами захисту, наприклад, відшкодуванням збитків, або може мати самостійне значення. В останньому випадку інтерес володільця суб’єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення його права в майбутньому або усунути загрозу його порушення. Так, автор твору, який незаконно використовується (готується до випуску в світ без його відома спотворюється, переробляється та ін.) третіми особами, може вимагати припинення цих дій, не висуваючи ніяких інших, наприклад, майнових претензій.

Часто за допомогою даного способу захисту усуваються перешкоди для здійснення права, які створює порушник. Звичайно це має місце при триваючому правопорушенні, що саме по собі не позбавляє особу суб’єктивного права, але заважає нормально його використати. Наприклад, власник майна згідно зі ст. 391 ЦК може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть коли ці порушення і не були спрямовані на позбавлення володіння.

Захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і юридичних осіб може здійснюватися шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Це означає, що фізична або юридична особа, цивільні права або охоронювані законом інтереси яких порушені прийнятим рішенням, що не відповідає закону або іншим правовим актам; здійсненням дій чи виявом бездіяльності з боку органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, мають право на їх оскарження в суді.

Суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, що рішення прийняте не уповноваженим на те органом. По-друге, суд встановлює, чи порушуються суб’єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси громадянина або юридичної особи даним рішенням, дією чи бездіяльністю. І як результат дослідження вищезгаданих обставин суд виносить рішення про визнання рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування незаконним і визнає його цілком або частково недійсним. Як приклад можуть бути названі спори за позовами платників податків про визнання незаконними актів податкових органів про застосування до останніх фінансової відповідальності за різні порушення податкового законодавства. Як слушно зазначається в юридичній літературі, за змістом закону фізичні та юридичні особи можуть вимагати визнання незаконними не тільки рішень, дій або бездіяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, ай рішень, дій чи бездіяльності органів управління юридичних осіб, якщо вони не відповідають закону й іншим нормативним актам та порушують права й охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб. Наприклад, підлягають розгляду судами спори за позовами про визнання незаконними рішень зборів акціонерів, правління й інших органів акціонерного товариства, які порушують права акціонерів, передбачені законом.

Третя група поєднує способи захисту цивільних прав, застосування яких має за мету відновити порушене право і ( або) компенсувати втрати, понесені у зв’язку з його порушенням. Такий результат може бути досягнуто шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права; визнання правочину недійсним; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спосіб захисту, застосовується в тих випадках, коли порушене суб’єктивне право внаслідок цього не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, наприклад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК), виселення особи, що самоправно зайняла жиле приміщення (ст. 116 ЖК) та інші.

Відновлення становища, що існувало до його порушення, може здійснюватися за допомогою застосування мір судового, адміністративного захисту, захисту нотаріусом, а також самозахисту цивільного права.

Визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок відновлення становища, що існувало до порушення права як способу захисту, оскільки збігається з ним за правовою сутністю. Найяскравіший приклад - приведення сторін, що вчинили недійсний правочин, у попереднє майнове становище як загальний наслідок недійсності правочину (ст. 216 ЦК).

Відшкодування збитків, заподіяних порушенням права, є найбільш універсальним з названих способів захисту цивільних прав і може використовуватися як самостійно, так і поряд з іншими способами захисту як у сфері договірних, так і позадоговірних відносин. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, (упущена вигода) (ст. 22 ЦК). ЦК дає універсальне поняття збитків, придатне для захисту будь-якого порушеного права. Так, особа, чиє право порушене, може вимагати від порушника відшкодування не тільки фактично понесених нею витрат, а й витрат, що вона повинна буде зробити для відновлення порушеного права як одного з елементів реального збитку, тобто є можливість для широкого використання абстрактного способу обчислення збитків у зобов’язально-правових відносинах.

Стосовно ж упущеної вигоди необхідно зазначити, що йдеться про неотримані доходи кредитора, які він одержав би при виконаному або належним чином виконаному зобов’язанні боржником. Частина З ст. 22 ЦК дає орієнтир для визначення розміру упущеної вигоди, яка не може бути менше, ніж доходи, отримані особою, яка допустила порушення права. Наприклад, продавець, одержавши суму попередньої оплати від покупця, замість закупівлі товарів для останнього, вносить цю суму на депозитний рахунок у банку з метою одержання прибутку у вигляді відсотків.

У юридичній літературі висловлена думка, що сьогодні судовою практикою пред’являються надмірно жорсткі вимоги щодо доказів на підтвердження як наявності збитків у зв’язку з порушенням суб´єктивного права, гак і їх розміру, а відшкодування збитків повинне стати звичайним способом захисту порушених цивільних прав, який часто застосовується. Пропонується при вирішенні спорів виходити із визначеного залежно від конкретних обставин мінімального розміру збитків, які не потребують доказів. Наприклад, за договором купівлі-продажу у разі невиконання боржником грошового зобов’язання перед кредитором, який виконав свої зобов’язання з передачі товару, у якості мінімального розміру збитків, що не потребує доведення, можна прийняти середній розмір відсотків по кредитах, встановлений банками у місті перебування кредитора. Відповідно до загального правила, закріпленого у ч. З ст. 22 ЦК, збитки відшкодовуються в повному обсязі, тобто підлягає відшкодуванню як реальний збиток, так і упущена вигода, якщо договором або законом не передбачене відшкодування у меншому чи більшому розмірі.

Стаття 16 ЦК називає поряд із відшкодуванням збитків інші способи залагодження матеріальної шкоди. Під ними насамперед мається на увазі стягнення неустойки у вигляді штрафу та пені. Згідно зі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона стягується у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути передбачено обов’язок відшкодування збитків лише в тій частині, у якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної шкоди полягає в покладанні на порушника обов’язку по відшкодуванню потерпілому моральної шкоди у виді грошової суми або іншого майна. Право на відшкодування такої шкоди мають як фізичні, так і юридичні особи.

Моральна шкода полягає :

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 23 ЦК не обмежує право на компенсацію моральної шкоди будь-якими випадками, зокрема, встановленими законом. Фізичні і юридичні особи мають право на її відшкодування в усіх випадках заподіяння їм такої шкоди внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди і, як правило, одноразово. Розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини правопорушника, у випадках коли вона є підставою відшкодування. Суд має брати до уваги те, що моральна шкода - категорія глибоко суб’єктивна, така, що залежить і від потерпілого, і від конкретних обставин справи. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності й справедливості.

Застосуванням розглянутих способів захист особистих немайнових або майнових прав не вичерпується. Суд може захистити цивільне право чи інтерес в інший спосіб, передбачений договором або законом. Наприклад захистити порушене право шляхом звернення стягнення на майно боржника, яке є предметом застави (ст. 576 ЦК), забезпечити утримання комісіонером належної йому суми за договором комісії із сум, що надійшли до нього за рахунок комітента (ст. 1020 ЦК), зобов’язати боржника виконати роботи або надати послуги за його рахунок (ст. 621 ЦК) та ін.