Цивільне право України. т.1

§ 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)

Право обмеженого користування чужою річчю або майном - сервітут (від лат. servitutis - підпорядкований) відомий ще з часів стародавнього римського приватного права і сьогодні використовується у цивільних правовідносинах більшості країн світу. Виходячи із термінологічного позначення і призначення сервітуту в цивільному праві, право, яке грунтується на ньому, - «сервітутне право» означає підпорядкованість однієї речі кільком особам - її власнику і, одночасно, іншому суб’єкту цивільних правовідносин, який теж використовує її корисні властивості, що визначають її призначення у цивільному обороті.

Сервітутне право управомочена особа може набути у випадку виникнення у неї необхідності задоволення своїх власних потреб за рахунок здійснення обмеженого використання корисних властивостей, притаманних нерухомим речам, які належать іншим особам.

При встановленні сервітуту право власності власника на нерухоме майно зазнає відповідних обтяжень. Вони полягають у його обов’язку рахуватись з визначеною відповідними правовими підставами можливістю іншої особи здійснювати право обмеженого користування належним відповідному власнику нерухомим майном.

Суб’єктами сервітутних прав можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Суб’єктом прав на нерухоме майно, який зобов’язаний нести тягар визначених встановленням сервітутного права обтяжень, у всіх випадках є його власник. Особа, в інтересах якої встановлюється сервітут, може бути як власником сусідньої земельної ділянки, так і суб’єктом права постійного користування нею.

Сервітути класифікуються наступним чином. Залежно від їх можливості належати будь-якій особі, яка стане власником сусідньої з обтяженою сервітутним правом земельної ділянки, або тільки визначеній (договором) особі, вони поділяються на земельні і особисті.

Встановлення земельного сервітуту стосується обтяжень земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна, визначається неможливістю задоволення суб’єктом сервітутного права своїх потреб іншим способом і не залежить від його особистості.

Земельні сервітути, враховуючи їх значущість у цивільному обороті, мають внутрішню градацію. Предметом земельного сервітуту можуть бути земельні ділянки, інші природні ресурси, наприклад, природні або штучні водоймища, інше нерухоме майно, зокрема, будівлі і споруди. Залежно від факту встановлення сервітуту стосовно суходолу або відповідного водоймища, земельні сервітути можуть бути суходільними або водними. Суходільними сервітутами є право проходу або проїзду через чужу ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, водопостачання, меліорації тощо. Водні сервітути можуть полягати у праві на забір води, водопій худоби, здійснення переправ через водний об’єкт та у інших узгоджених з власником правомірних діях. Особистий сервітут, навпаки, надається визначеній особі і не може належати іншим особам.

Залежно від кола осіб, на користь яких встановлюються сервітути, вони можуть бути публічними і приватними. Публічний сервітут встановлюється законом і поширюється на необмежене коло осіб. Приватний сервітут може встановлюватись на користь однієї або кількох, але завжди визначених осіб. До приватних слід відносити і сервітути, які відповідно до ст. 402 ЦК встановлюються у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту або про його умови на підставі рішення суду за позовом особи, яка вимагає його встановлення.

Виникнення сервітутних прав. Актами цивільного законодавства закріплений вичерпний перелік підстав виникнення сервітутних прав. Такими підставами можуть бути договір, закон, заповіт або рішення суду (ч. 1 ст. 402 ЦК).

У випадку встановлення земельного сервітуту за договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки, вказаний правочин підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Такий договір містить положення щодо умов встановлення і подальшого здійснення сервітуту і може бути як оплатним, так і безоплатним. Якщо інше не визначене законом, власник нерухомого майна, обтяженого сервітутом, має право вимагати від особи, на користь якої встановлено сервітут, здійснювати його на відплатних засадах.

Прикладом виникнення сервітуту на підставі заповіту є право заповідача покласти на спадкоємця, до якого за заповітом має перейти право власності на нерухоме майно, обов’язок надати іншій особі право користування ним (ч. 2 ст. 1238 ЦК). Цей сервітут є особистим, оскільки право користування жилим будинком, квартирою або іншим нерухомим майном, одержаним за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається і не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Крім цього, сервітутне обтяження спадкового майна спадкоємця, яке полягає у наданні відказоодержувачеві за заповідальним відказом права користування жилим будинком, квартирою або іншою будівлею, не дає права на проживання у них членів його сім’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Підстави припинення сервітуту. Відповідно до положень ст. 406 ЦК сервітут припиняється у наступних випадках: поєднання у одній особі власника майна, обтяженого сервітутом і особи, в інтересах якої встановлений сервітут; відмови від сервітуту особи, в інтересах якої він встановлений; спливу строку, на який від був встановлений; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений також за рішенням суду на вимогу власника майна, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а також в інших випадках, встановлених законом.