Конституційне право України

9.2. Поняття парламенту

Невід´ємними ознаками демократичних і правових країн, до яких, згідно зі ст. 1 Конституції України, належить й Україна є парламент і парламентаризм. Саме з ідеями парламентаризму пов´язана участь народу в здійсненні державної влади.

Парламент (англ. "parliament", від франц. "parler" - говорити) - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура - від лат. - той, що пропонує законопроект). Представницькі органи країн світу мають різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.

Парламентаризм - це система взаємодії держави та суспільства, в якій провідне місце належить парламентові.

Названі два поняття тісно пов´язані та взаємозумовлені, але не тотожні. Парламент може функціонувати й без парламентаризму, але парламентаризм не може бути поза парламентом. Одночасно парламентаризм - це не тільки парламент, а й цілісна система державного управління.

Парламентаризм в Україні має давні традиції. Попередниками парламенту в його сучасному значенні було народне віче, козацькі та інші ради. Спираючись на ці традиції й багатовікову історію українського державотворення, чинна Конституція України закріпила назву "рада" як щодо парламенту держави, так і стосовно представницьких органів місцевого самоврядування.

Сучасному парламентові, зокрема й Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:

- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;

- це єдиний орган законодавчої влади;

- це обов´язково колегіальний орган, який складається з парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;

- здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;

- формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;

- це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Зазвичай, під парламентом розуміють однопалатну представницьку установу чи нижчу палату двохпалатного парламенту (Державна Дума в Росії, Палата представників у США, Національні збори у Франції). Та бувають трипалатні (в 90-ті рр. XX ст. в Південноафриканській Республіці) й навіть п´ятипалатні парламенти (у 70-ті рр. XX ст. в Югославії). В Україні парламент однопалатний - Верховна Рада України.

Якщо парламент складається з двох палат, то членів нижчої палати, звичайно, називають депутатами (їх, зазвичай, обирають), а членів верховної палати - сенаторами (призначаються чи обираються непрямими виборами).

Терміни, на які обираються чи призначаються парламентарії до верхньої та нижньої палат у різних країнах мають істотну відмінність. Звичайно, нижні палати обираються в середньому на 4-5 років, а верхні на значно більший термін (США - 2 і 6 років, Франція 5 і 9 років, Японія 4 і 6 років). Іноді обидві палати обираються на один і той же термін.

Як свідчить практика, однопалатні парламенти діють, переважно, в середніх і малих за розміром території державах, а також у країнах, які розвиваються; двопалатні - у великих демократичних та федеративних державах (США, Німеччина, Італія, Російська Федерація, Індія та ін.).

Кількісний склад парламенту в різних країнах світу теж неоднаковий. У середньому - від 200 до 600 осіб. Найчисленніший з-поміж органів законодавчої влади - Всекитайські збори народних представників (3000 осіб), а найкомпактніший -Законодавча асамблея Ліхтенштейну (15 осіб).

Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законодавчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям - представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.