Археологія України

Мисливці на бізонів

Якщо північ України у верхньому палеоліті входила до так званої мамонтової смуги Європи, то надчорноморські степи були світом мисливців на бізонів. За льодовикової доби цей неповторний світ простягався далеко на південь. Адже північна берегова лінія Чорного моря через падіння рівня моря пролягала на 150 км південніше від сучасної — по широті гирла Дунаю, півострова Тарханкут, Керченської протоки. На стоянках Велика Аккаржа під Одесою, Анетівка, Сагайдак у Пониззі Південного Бугу, Нововолодимирівка у Присивашші, Амвросіївка, Муралівка, Янісоль у Донбасі кістки бізонів кількісно абсолютно переважають рештки інших тварин.

Основним способом полювання на бізонів у палеоліті було колективне заганяння стада тварин до яру. У такому полюванні брала участь уся община, а іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища. Бізони мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши урвище, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском задніх зривалися до яру, де їх добивали мисливці (рис. 15).

Вполювавши в такий спосіб велику кількість тварин, мисливці влаштовувалися табором неподалік створених на місці забою запасів м´яса, які нерідко забезпечували общину їжею на кілька місяців. Сліди такого колективного заганяння бізонів до яру виявлено на стоянці Амвросіївка у Донбасі. Тут досліджено стародавній яр, заповнений кістками сотень бізонів, серед яких траплялися кістяні наконечники списів, крем´яні ножі для розтину туш. Поруч розкопана стоянка, де власне й жили мисливці, що вполювали велике стадо первісних биків. Основною зброєю мисливців на бізонів над чорноморських степів були списи з кістяними наконечниками, по краях оснащеними гострими крем´яними пластинками.

Такі місця масового забивання бізонів відомі у преріях Північної Америки, де їх у такий спосіб добували протягом останніх 10 тис. років, аж до початку XIX ст.

Особливо масовими були колективні полювання на бізонів восени. Влітку тварини набирали максимальної ваги, а їхні м´ясо та шкура набували найвищої якості. До того ж зимові холоди сприяли тривалому збереженню м´яса. Вполювавши стало бізонів під час осінньої міграції тварин, община могла благополучно пережити зиму в захищеній від холодних вітрів річковій долині.

Виявлення дослідниками фактів харчування бізонів узимку гілками кущів у прирічкових заростях, а навесні й улітку травою на плато річкових вододілів дало змогу відтворити річний господарський цикл мисливців на бізонів льодовикової доби. Схоже люди зимували на місці осіннього колективного забивання бізонів у річкових долинах, а навесні слідом за травоїдними виходили на степові пасовиська на плато. Восени мисливці слідом за тваринами спускалися в затишні річкові долини для нового колективного полювання і зимівлі. Тому, на відміну від великих зимових стійбищ річкових долин, на плато відомі численні невеликі короткотривалі стоянки. Разом з тим колективні полювання на стада бізонів, схоже, відбувалися і на літніх пасовиськах, далеко від великих річок, про що свідчать їхні сліди на стоянках Амвросіївка, Листівка II.

Бізон забезпечував мисливців степу всім необхідним — калорійною м´ясною їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля — мотузки для господарчих потреб. Мозок використовували для вичинки шкур, а гній як паливо у безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його культу, сліди якого простежені на стоянці Листівка ІІ на Південному Бузі.

Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної форми, на зразок чуму народів Сибіру, або тіпі американських індіанців. У такому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур, мешкала сім´я чисельністю 8—10 осіб. На місці таких сімейних жител залишилися скупчення крем´яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу від вогнищ діаметром 8—10 м — так звані крем´яниці, відомі на багатьох степових стоянках.

Степові мисливці на бізонів мешкали в Надчорномор´ї 20—10 тис. років тому. Поступове вимирання бізонів зумовило зростання ролі промислу коня. В наступну, мезолітичну, добу провідну роль у мисливському господарстві Надчорномор´я відігравало полювання на тура.