Археологія України

Блок культур Сабатинівка — Ноуа — Кослоджень

Вивчення цього яскравого й потужного явища розпочалося в міжвоєнний період з виділення окремих культур. Осмислення їх як певної спільноти відбулося в 70-ті роки XX ст. у працях румунського дослідника С. Морінтца. Згодом проблематика блоку культур привернула увагу молдавських (В. О. Дергачов, Є. М. Сава) та українських (І. М. Шарафутдінова, І.Т. Черняков, Я. П. Гершкович) дослідників. Культури блоку охоплювали Степову Україну на захід від р. Берда, Молдову, Східну Румунію, Середню та Верхню Наддністрянщину. При цьому культури Сабатинівка та Кослоджень охоплювали степову смугу, а Ноуа — Прикарпатський Лісостеп. Порівнюючи комплекси Сабатинівки і Кослоджені, Є. Сава дійшов висновку, що це одна культура, штучно розділена колишнім кордоном між СРСР і Румунією. Аналогічною була ситуація зі згадуваними вище тшинецькою та східнотшинецькою культурами.

Сабатинівська культура охоплювала в XVI—XIII ст. до н. е. степову смугу Надчорномор´я та Криму. В її формуванні провідну роль відіграли носії бабинської культури. Представлена багатьма поселеннями (Волоське, Ушкалка, Чикалівка, Ташлик, Степове, Виноградний Сад, Анатолівка, Кірове, Новокиївка та ін.). Добре збереглися кам´яні основи стін наземних та напівзаглиблених жител. Викликає дискусію функція зольників, присутніх майже на кожному селищі. Досліджені поховання в могилах та на фунтових цвинтарях, часто під кам´яними закладками (скорчені на боці кістяки). Для сабатинівського населення характерні землеробсько-скотарське господарство, розвинуте ливарне виробництво. Культура відома комплексами ливарних форм із тальку (Волоське, Червоний Маяк, Вищетарасівка, Новокиївка, Малі Копані), де виготовляли знаряддя праці, зброю та прикраси (рис. ЗО). Скарби бронзових речей (Журавлинський, Коблевський, Курячі Лози, Новотроянський, Інгульський, Солонецький, Оріховський) свідчать про наявність торговельних зв´язків із Карпато-Трансільванськими та Дунайськими металургійними центрами. Високого рівня досягла обробка кістки та рогу, що здійснювалася у спеціалізованих майстернях.

Культуру Ноуа виділив румунський учений І. Нестор у 30-ті роки XX ст. В Україні її вивчав Е. А. Балагурі. Ареал Ноуа в XV—XII ст. до н. е. охоплював терени від Верхньої Наддністрянщини до Нижнього Дунаю та Південно-Східної Трансільванії. Формувалася на основі культур Карпато-Дунайського басейну за активної участі носіїв бабинської культури. В межах України пам´ятки Ноуа вивчені на Верхньому та Середньому Дністрі. Поселення (Острівець, Магала, Кельменці) відкритого типу, а житла — наземні, відомі також зольники. На фунтовому цвинтарі поруч із поселенням Острівець виявлені поховання за обрядом скорченого тілопокладення на боці та декілька тілоспалень в урнах, що супроводжувалися кухлями, дворучними чашами, слоїками з валиком. В ареалі культури відомі численні знахідки виробів із металу Карпато-Трансільванського походження.